Пошук по сайту


Тема 9. Розвиток держави та права англії в новий час - 1. Предмет, метод, система історії держави І права зарубіжних...

1. Предмет, метод, система історії держави І права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук

Сторінка5/10
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 9. Розвиток держави та права англії в новий час

(середина XVII – ХІХ ст.ст.). Хабеас корпус акт. Біль про права
^

Формування конституційної монархії в Англії стало підтвердженням того, що нова влада, а тим більше, нова фор­ма правління може бути встановлена, але для її закріплення і поширення необхідні відповідні умови. Повалена в ході бур­жуазної революції абсолютна монархія через республіку і дик­таторський режим врешті-решт поступилася місцем іншому виду монархії – обмеженій (конституційній). За загальним правилом, залежно від історичних обставин, конституційна монархія теж не є сталою, і у своєму розвиткові набуває різних політико-правових форм – стає або дуалістичною, або пар­ламентською. Історія англійської державності – тому підтвердження.

Реставрація королівської династії Стюартів не забезпе­чила тривалого компромісу між буржуазією і джентрі – з одного боку, та феодальним дворянством – з іншого. Пе­реслідувалися і піддавалися репресіям учасники революції, відновилися англіканська церква, Таємна рада та інші до­революційні абсолютистські механізми влади. Парламент став ареною політичного протиборства прихильників коро­ля та опозиції. У ньому сформовуються два політичних угруповання: а) торі, представлені придворною аристокра­тією, великою буржуазією та духовенством; б) віги, які відображали інтереси купців, фінансової та промислової буржуазії.

Торі – британська політична партія XVII–XIX ст. Виступали за посилення абсолютизму і зміцнення позицій католицької церкви. У новій політичній системі (з 1720 р.) створили партію, яка представля­ла інтереси земельної аристократії та англіканського духовенства. У 1867 р. на основі партії торі створено Консервативну партію.

Віги – політична партія в Англії XVI–XIX ст. На початку так позначали шотландських пресвітеріан. Згодом вігами стали називати парламентське опозиційне угруповання, яке відображало інтереси тор­гово-фінансових кіл і нового дворянства. Виступали за обмеження вла­ди монарха, посиленая впливу парламенту на державні справи і забез­печення громадянських прав людини. Віги стали головними організа­торами перевороту 1688–1689 pp., внаслідок якого було остаточно закріплено верховенство парламенту над королівською владою і вста­новлено режим конституційної монархії. У 1839 р. партія вігів пере­творена на Лейбористську партію.

Виникнення парламентських угруповань по­клало початок буржуазній двопартійній системі правлін­ня як в Англії, так, згодом, і в інших державах.

Тривалий час віги були в опозиції. Однак у 1679 р. на парламентських виборах вони отримали перемогу і прове­ли закон, якому судилося стати складовою частиною непи­саної англійської конституції – «Habeas corpus akt» («Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попере­дження ув'язнень за морями»). Він був покликаний обме­жити можливості таємної розправи короля з прихильни­ками опозиції. Але фактично закон набув значно більшого значення – став одним із конституційних документів, який містив у собі дієві гарантії недоторканності особи. Цей документ втілював у собі такі вимоги: а) презумпція не­винуватості; б) дотримання законності при затриманні підозрюваного; в) швидкий і оперативний суд, який здійснювався за належною процедурою і за місцем право­порушення; г) відповідальність посадових осіб за недотри­мання закону.

Спираючись на додатково опрацьовані джерела і в пер­шу чергу, на сам закон « Habeas corpus akt», необхідно дати його детальний аналіз.

Скликаний у 1679 р. парламент вігів через два місяці був розпущений. Карл II неодноразово застосовував такий прийом, намагаючись зробити парламент «кишеньковим», тобто слухняним.

Політика Стюартів стала загрожувати зворотним пере­розподілом земель, захоплених під час революції буржуа­зією і новим дворянством. На основі протидії цьому обидва парламентських угруповання на короткий термін об'єдна­лися і в 1688 p., через три роки після коронації нового ко­роля Якова II, в державі відбувся двірцевий переворот, що ввійшов в історію під назвою «Славна революція». Парла­мент звинуватив Якова II у спробі відновити монархію, ре­ставрувати католицизм, у результаті чого він був позбав­лений влади. На його місце був коронований Вільгельм Оранський (зять Якова II, штатгальтер Голландії). Він і його дружина Марія вперше були проголошені парламен­том правителями Англії.

«Славна революція» завершила оформлення компромі­су між фактично панівною в найважливіших сферах суспільства буржуазією і офіційно правлячою земельною ари­стократією.

Політичним результатом державного перевороту 1688 р. став початок утвердження в Англії конституційної монархії, яка одержала закріплення у двох парламентських актах – «Біллі про права» та «Законі про престолоспадкування»

Головне значення «Білля про права» (1689 р.) полягає в затвердженні верховенства парламенту в галузі законодав­чої влади і фінансової політики. Це означає що:

– будь-який закон чи податок виходять лише з парла­менту і затверджуються ним;

– будь-кому, зокрема і королю, заборонялося призупи­няти дію законів без згоди парламенту;

– вибори до парламенту мали бути вільними, а термін його повноважень визначався трьома роками (пізніше – сімома роками).

«Білль» став, по суті, конституцією Англії. Він заклав фундамент конституційної монархії, а Вільгельм Оранський став першим монархом, який одержав корону від пар­ламенту. Англійський парламент став найвищим представ­ницьким органом у державі. Король набув значних повно­важень у галузі виконавчої і судової влади, а також разом з парламентом брав участь у законодавчому процесі.

У 1701 р. приймається «Закон про престолоспадкування», який став наступним кроком у становленні конститу­ційної монархії. У ньому важливе місце відводиться поряд­ку спадкування престолу в державі після бездітних Вільгельма Оранського і його дружини. Ключовими в за­коні стали два положення, які уточнювали прерогативи найвищої державної влади. Одне з них встановлювало контрасигнатуру – процедуру, яка передбачала дійсність актів, виданих королем, за умови його підпису відповідним міністром. Друге положення стосувалося встановлення принципу незмінюваності суддів (до цього часу судді при­значалися і звільнялися королем). Відтепер судді призна­чалися короною, але усунуті з посади могли бути лише ухвалою обох палат парламенту. Тим самим судова влада відокремлювалася від виконавчої.

Отже, на межі XVII–XVIII ст. в Англії встановлюється обмежена (конституційна) монархія. Вона мала вигляд ду­алістичної монархії, тобто такої, у якій існували два орга­ни державної влади: законодавчий, представлений парламентом, і виконавчий, уособлений королем. В руках монар­ха залишалася сильна виконавча влада, відповідальний перед ним уряд і право абсолютного вето щодо актів пар­ламенту.

Становлення парламентської монархії. У XVIII ст. го­ловними напрямами еволюції британської монархії були: а) подальше обмеження королівської влади; б) утверджен­ня нових принципів взаємин виконавчої і законодавчої вла­ди. Мається на увазі становлення так званого «відповідаль­ного уряду».

Найважливішою особливістю цих змін було те, що вони, зазвичай, не були оформлені будь-якими новими консти­туційними актами, а склалися в процесі політичної прак­тики як результат суперництва двох партій за право сфор­мувати «уряд Його Величності», Саме конституційні уго­ди, а не акти конституційного значення стали правовою основою нового різновиду монархії конституційної.

Монарх залишався главою держави, але поступово ста­вав лише номінальним главою виконавчої влади. Король Георг І (1714–1727 pp.), який не знав англійської мови, припинив відвідувати засідання свого кабінету (зібрання королівських міністрів), що надалі призвело до важливих політичних наслідків..

По-перше, відчуження (а точніше – самовідчуження) правителя від свого кабінету сприяло зосередженню функцій керівництва кабінетом в руках «першого міністра» короля (прем'єр-міністра). Кабінет міністрів почав діяти від «імені Його Величності», а фактично – самостійно. Маючи право впливу на свій кабінет, король користувався ним не часто.

По-друге, право вето короля щодо рішень парламенту в нього ніхто не відбирав, але з 1707 р. воно перестало засто­совуватися.

По-третє, звужувалося питання про відповідальність виконавчої влади перед парламентом. Для міністрів була відкрита можливість обиратися до складу депутатів пала­ти общин і тим самим представляти там кабінет міністрів.

По-четверте, став утверджуватися принцип формуван­ня кабінету на однопартійній основі. Партія, котра пере­могла на парламентських виборах, формувала діючий ка­бінет, інша – утворювала парламентську опозицію і фор­мувала так званий «тіньовий кабінет». Нарешті, в кінці XVIII ст. встановлюються ще два по­літичних правила: в разі втрати кабінетом міністрів дові­ри парламенту він міг або піти у відставку в повному складі (солідарна відповідальність), або розпустити палату общин і призначити нові вибори. Так виникла система взаємних стримувань палати общин і кабінету міністрів.

Таким чином, упродовж XVIII ст. в Англії сформувала­ся парламентська монархія, в основі якої знаходилися дві важливі риси британського парламентаризму: а) партійне правління; б) регулярна зміна кабінету міністрів, залежно від схвалення його політики в палаті общин.

У XVІII–XIX ст. поряд з еволюцією форм правління і політичного режиму відбулися зміни в державному устрої країни. Після оформлення так званої унії з Шотландією (1707 р.) та Ірландією (1801 р.) англійський парламент по­ширив свою владу на всю територію Британських островів. Нові регіони одержали свою кількість місць у парламенті. Крім цього, Шотландія зберігала власну правову і судову систему, а також пресвітеріанську церкву. З 1801 р. нове державне утворення одержало назву «Об'єднане королів­ство Великобританії та Ірландії».

Питання для самоконтролю
1. Назвіть основні положення «Habeas corpus akt».

2. У чому полягає політичне значення «Славної революції»?

3. Чому «Білль про права» називають ще конституцією Англії?

4. У чому суть дуалістичної монархії?

5. Що таке контрасигнатура?

6. Коли і за яких обставин Англія отримала назву «Об'єдна­не королівство Великобританії та Ірландії » ?
Питання для самостійного вивчення
1. Назвіть причини буржуазної революції в Англії.

2. Яке політичне питання буржуазної революції знайшло відображення у «Петиції про права»?

3. Чому скликання Довгого парламенту в Англії вважається початком буржуазної революції?

4. Яким правовим актом була закріплена республіканська форма правління?

5. Назвіть причини встановлення протекторату Кромвеля.

Тема 10. Утворення та конституційний розвиток США

(XVIІI – ХІХ ст.ст.)
Конституція США 1787 р. та Білль про права 1791 р.

Конфедеративна держава була недостатньо централізова­на, з відсутньою вертикаллю виконавчої влади. Прерога­тиви конгресу практично не йшли далі консультативних функцій. За образним висловлюванням Дж. Вашингтона, «Статті конфедерації» були «мотузкою із піску». Він один із перших політиків того часу побачив небезпеку такого аморфного державного утворення. У спеціальній відозві до конгресу і країни він вимагав переглянути зміст докумен­та, передбачаючи розгул анархії і розпад конфедерації.

Подальші події показали очевидну недостатність укла­деного союзного договору. Приводом для перегляду «Ста­тей» стали питання про торгівлю, митну та фінансову по­літику. Як вже зазначалося, головною метою конфедера­тивного союзу було вирішення зовнішньополітичних завдань. Коли ця мета була досягнута і 3 вересня 1783 р. Англія підписала Версальський трактат про надання коло­ніям незалежності, конфедеративний союз втратив силу. Загострилися суперечності між південними і північними штатами. Північні штати виступали за посилення цент­рального уряду, за встановлення єдиної грошової одиниці, створення спільного банку, за об'єднання державних боргів окремих штатів у спільний національний зовнішній борг. Південні штати прагнули зберегти незалежність від цент­рального уряду і виступали за широку автономію, їхні бор­ги були меншими, а тому вони не хотіли загальнодержав­ного об'єднання боргів.

Криза влади об'єктивно підштовхнула керівників аме­риканської визвольної боротьби до утворення нового союзу на основі сильної виконавчої влади. 25 травня 1787 р. у Філадельфії зібрався конституційний конвент для роз­робки нової конституції молодих держав, на якому всі шта­ти були представлені 55 делегатами, пізніше названими «батьками конституції». Засідання конвенту відбувалися таємно, заборонялося розголошувати зміст дебатів.

17 вересня 1787 р. конвент схвалив Конституцію США, яка після ратифікації штатами 4 березня 1789 р. вступи­ла в законну силу. Розпочалося формування органів влади молодої держави, її першим президентом став Дж. Ва­шингтон.

Американська Конституція була першою у світовій історії писаною конституцією, втіленою в практику держав­ного життя, першою конституцією у формальному значенні цього слова. Вона являє собою унікальний документ у тому розумінні, що для зміни її тексту передбачалася спеціальна процедура, котра ускладнювала її перегляд. Наприклад, при голосуванні проекту про зміну Конституції вимагалася ква­ліфікована більшість обох палат парламенту. При прийняті поправок – не менше двох третин обох палат конгресу, а при ратифікації – не менше трьох чвертей штатів.

Цікаво також і те, що в США перегляд Конституції не тягне за собою (подібно до інших країн) зміну її первісного вигляду. Поправки вносяться до неї у вигляді додаткових статей. Але для того, щоб будь-кому не закортіло робити це без кінця, автори Конституції передбачили складний механізм їх внесення: проект поправки повинна була схва­лити кожна палата конгресу двома третинами голосів, а після цього поправки мають бути ратифіковані легіслатурами трьох чвертей штатів.

Конституція закріплювала республіканську форму правління як у межах усієї країни, так і в окремих шта­тах. На практиці це означало, що будь-які спроби змінити республіканський лад чи відокремити штати розцінювали­ся як державна зрада.

Основні положення Конституції США.

Законодавча влада належить двопалатному конгре­су. Нижня палата (Палата депутатів) формується відповід­но до кількості населення у штаті, верхня (Сенат) представ­лена двома депутатами від кожного штату незалежно від кількості населення.

– Будь-який законопроект приймається і обговорюєть­ся обома палатами Конгресу і після схвалення подається Президентові на підпис, після чого набирає чинності. Відхилений Президентом законопроект шляхом застосу­вання ним відкладувального вето може набрати чинності після повторного його схвалення двома третинами голосів Конгресу.

Виконавчу владу Конституція вручила Президенту.

Судова влада належить Верховному Суду і місцевим федеральним судам.

Конституція проголошувала Сполучені Штати Амери­ки президентською республікою, особливостями якої є: поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; позапарламентський метод обрання президен­та і формування уряду; відсутність у президента права роз­пуску найвищого законодавчого органу; відсутність у кон­гресу права приймати вотум недовіри до уряду; заборона членам уряду бути депутатами конгресу і навпаки.

У фундамент конституційної системи США закладено три принципи: а)розподілу державної влади; б) федераліз­му; в) принцип судового конституційного нагляду.

Принцип розподілу влади у державі реалізовується че­рез систему «стримувань і противаг» гілок влади, котра пе­редбачає організаційну незалежність трьох гілок держав­ної влади і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три гілки влади представлені Конг­ресом, Президентом і Верховним Судом. Суть системи «стримувань і противаг» має певні характерні риси.

По-перше, всі три гілки влади мають різкі джерела фор­мування. Носій законодавчої влади – конгрес – є двопа­латним, в якому кожна з палат формується певним чином. Палата представників обирається виборчим корпусом, до складу якого на час прийняття Конституції входили лише білі чоловіки-власники з віковим цензом у 25 років. Сенат обирався легіслатурами штатів. Носій виконавчої влади – президент – обирався непрямим голосуванням колегією виборщиків, котрі обиралися населенням штатів. Верхов­ний Суд формується спільно президентом і сенатом.

По-друге, всі органи державної влади мають різні тер­міни повноважень. Палата представників обирається на два роки. Сенат не має терміну повноважень, але кожні два роки відбувається ротація його складу на одну третину. Президент обирається на 4 роки. Члени Верховного Суду обіймають свої посади довічно, за умови «бездоганної по­ведінки» . Такий порядок забезпечував кожній з гілок вла­ди певну самостійність і не допускав одночасного поновлен­ня їх складу. Таким чином, створювалася стійкість і стабільність верхнього ешелону державної мапйши. По-третє, Конституція передбачила кожній з гілок вла­ди можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки. Мається на увазі те, що конгрес як суверенний зако­нодавчий орган одержав право відхилити будь-які законо­проекти президента. Сенат може відхилити будь-яку кан­дидатуру, запропоновану президентом для обіймання дер­жавної посади (для її затвердження необхідна згода двох третин сенату). Конгрес може притягнути президента до відповідальності в порядку імпічменту і звільнити його з посади. Важливим конституційним засобом впливу пре­зидента на конгрес стало його відкладувальне вето. Його можна було подолати повторним голосуванням не менше двох третин голосів обох палат конгресу. Члени Верховно­го Суду призначаються президентом за порадою і згодою сенату. Це означає, що запропоновані президентом канди­датури повинні дістати схвалення двома третинами голосів у сенаті. Федеральні судді могли бути звільнені з посади відповідно до процедури імпічменту з боку конгресу.

Принцип федералізму передбачає відносно жорстке роз­межування сфер компетенції федеральної влади і влади штатів. При цьому значна питома вага прав «суверенних» штатів делегувалася федеральному урядові. Маючи статус суверенних державних утворень, штати насправді не воло­діють усіма атрибутами суверенітету:

– позбавлені зовнішньополітичних повноважень;

– обмежена їх влада у фінансовій сфері;

– жоден штат не має прав» змінити у себе форму прав­ління, закріплену Конституцією США;

– штати абсолютно позбавлені права на вихід з феде­рації.

Третім принципом політичної системи США є судовий конституційний нагляд. Його суть полягає у тому, що

судді Верховного Суду мають право визначати як такі, що не відповідають Конституції держави і тим самими визна­вати недійсними, закони конгресу і акти виконавчої вла­ди. Такі рішення Верховного Суду є остаточними і обов'яз­ковими для всіх державних органів. Конституційний на­гляд перетворився на могутній засіб пристосування Конституції до зміни соціально-економічних умов життя суспільства. З іншого боку, це – знаряддя, за допомогою якого судова влада може впливати на законодавчу владу, виконавчі органи і політичний процес у цілому.

Після прийняття Конституції США за формою держав­ного устрою стали федерацією з сильним центральним дер­жавним апаратом. Коло питань, що належали до компе­тенції федеральних органів, було не досить великим. Це – зовнішня політика, збройні сили і оборона країни, емігра­ція та імміграція, зовнішня торгівля і зв'язок між штата­ми, фінансові питання, пов'язані з федеральним бюджетом. Питання, що не зачіпали інтереси федерації, вирішували­ся штатами самостійно. В них працював свій державний апарат і діяли свої конституції. Останні, на відміну від Кон­ституції США, були більш гнучкими і систематично зазна­вали численних змін.
Питання для самоконтролю
1. Яким чином розроблялася і приймалася американська Конституція?

2. Назвіть головні принципи Конституції США.

3. У чому суть системи «стримувань і противаг» гілок влади за Конституцією США?

4. Розкрийте зміст «Білля про права».
Питання для самостійного вивчення
1. Зазначте передумови війни за незалежність північноаме­риканських колоній.

2. Які особливості американської революції?

3. Розкрийте зміст « Декларації незалежності».

4. Які державотворчі процеси відбувалися у колоніях-штатах? 5. Що дало підстави Дж. Вашингтону назвати «Статті конфе­дерації» «мотузкою із піску»?

5. У чому суть правового дуалізму?

6. Зазначте особливості американського правосуддя.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Закон України «Про судоустрій І статус суддів»
Семінар Поняття, предмет І метод господарського процесуального права. Система судів

Програма для підготовки та складання кандидатського іспиту зі спеціальності...
Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних наук, доцент; Бондар В. С., начальник ад’юнктури лдувс ім. Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних...

План Вступ Поняття нотаріального процесуального права та його місце...
Поняття нотаріального процесуального права та його місце в системі права України. Нотаріальний процес І його стадії

С ерія: Економічні науки Випуск 40. Частина ІІ
У статті досліджено досвід зарубіжних країн щодо забезпечення інноваційного розвитку держави. Проаналізовано методи та інструменти...

Програма для підготовки та складання кандидатського іспиту зі спеціальності
Данилевський А. О. – заступник начальника кафедри кримінального права, кандидат юридичних наук

Програма для підготовки та складання вступного іспиту в ад’юнктуру...
Несвіт Є. О., доцент кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності лдувс ім. Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних...

Банківське право україни
Рецензенти: В. Ф. Погорічко, докт юрнд наук, проф., член-кор. Апрн україни (Інститут держави І права нан україни ім. В. М. Корецького);...

«Цивільне право України»
Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування І розпорядження матеріальними...

Методичні рекомендації до навчальної дисципліни «основи цивільного права країн єс»
Методичні рекомендації до навчальної дисципліни «Основи циві- льного права країн єс» для студентів за напрямом підготовки

1. Предмет, система та джерела конституційно процесуального права України
Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чечерський В. І. Конституційно-процесуальне право України. Ужгород : Ліра, 2008



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка