Пошук по сайту


1. поняття

1. поняття

Сторінка1/10
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Давнього Риму, вироблення у студентів уміння застосувати у практи­чній діяльності набуті знання і норми римського права для розуміння та тлумачення чинного цивільного права, засвоєння основ теоретич­них положень науки цивільного права.

Вивчення курсу здійснюється на основі навчальної програми, яка передбачає глибоке вивчення студентами юридичної науки, системи її категорій, понять і ознак. Програма з Римського приватного права визначає коло питань, які підлягають обов'язковому вивченню з цієї дисципліни.

Предметом вивчення навчального курсу є приватноправові відно­сини у Давньому Римі.

Метод вивчення навчального курсу полягає у проведенні:

а) лекційних занять, на яких даються основи наукових знань з Римсь­
кого приватного права, формується науковий світогляд, розкрива­
ється зміст основних інститутів приватного права;

б) семінарських занять з основних, найбільш складних тем Римсько­
го права, на яких буде закріплюватися і поглиблюватися теоретич­
ні знання;

в) самостійної роботи методом глибокого вивчення і творчого засвоєння
студентами навчальної програми під керівництвом викладача;

г) іспиту, що складається після вивчення дисципліни.
Міжпредметні зв'язки. Курс "Римське приватне право" пов'язаний

з такими курсами: цивільне право України, латинська мова, міжнаро­дне приватне право, Історія держави та права зарубіжних країн, а та­кож історія держави та права України та іншими юридичними дисци­плінами.

В результаті вивчення курсу студенти повинні знати:

  • характеристику та джерела Римського права;

  • вчення про особи;

  • вчення про сімейні відносини;

  • вчення про позов;

  • вчення про речове, зобов'язальне та спадкове право.
    Внаслідок вивчення дисципліни студенти повинні вміти:

  • аналізувати цивільно-правові відносини у Стародавньому Римі;

  • тлумачити зміст цивільно-правових норм Стародавнього Риму;

• порівнювати норми права Стародавнього Риму з нормами права
чинного цивільного права;

• володіти технікою застосування правових термінів, понять і інсти­
тутів Стародавнього Риму.

Тема 1. ПОНЯТТЯ

ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

План

  1. Предмет римського приватного права.

  2. Рецепція римського права.

  3. Значення римського приватного права для сучасного правника.

  4. Поняття та види джерел права.

  5. Звичаєве право і закон.

  6. Едикти магістратів.

  7. Діяльність юристів.

Мета та завдання розділу: надати уявлення студентам про римське приватне право, його історичну роль у становленні цивільного права ряду європейських держав, у тому числі в нашій країні, сконцентрувати увагу студентів на значенні римського приват­ного права для сучасного правника.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Ця тема є оглядовою і охоплює не тільки інформацію власне про рим­ське право як систему стародавніх норм і навчальний курс, а й передба­чає з'ясування виключності римського права як результату інтенсивного розвитку суспільства, його культури, ринкових відносин.

1. ПРЕДМЕТ РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Зміни у житті рабовласницького суспільства відбувалися протя­гом усього історичного періоду, та ці зміни спричиняли відповідні зміни у римському праві, яке не було сталим. Класичне Римське право сформувалося в епоху найбільшого розквіту Стародавньої Римської держави, історичний розвиток якої та римського права охоплював тисячоліття. Рим був заснований приблизно у 800 р. до н.е. Західна Римська імперія проіснувала до приблизно 500 р. н.е. Надалі протягом тисячі років вдосконалювала римське право Візан­тія. Римське суспільство приділяло праву виключну роль у справі розбудови держави і підтримання моральних устоїв. Римське право грунтується на окремих правових явищах повсякденного життя, є ре­зультатом титанічної творчості інтелектуальної еліти. Воно розглядало­ся як інструмент справедливості. Справедливість полягає в тому, щоб

кожному дати те, що йому належить (Дігести). Не випадково, саме в Римі були вироблені чотири заповіді юриста: Говори правду, веди справу чесно, роби потрібне, стійко перенось труднощі. Римське пра­во класичної доби, принаймні зовнішньо, декларувало й утверджува­ло рівність усіх вільних громадян перед законом. Тим самим в уяв­ленні повноправних римських громадян це право бачилося позакласо-вим, максимально об'єктивним. Було проголошено положення, що всі люді або вільні, або раби.

З плином часу римське законодавство ставало досконалішим. Ре­цепція (запозичення) римського права в нових історичних умовах відроджувала саме цей забутий принцип рівності серед громадян. Розвиток права залежав від розвитку продуктивних сил та виробни­чих відносин у Римській державі. Європейські країни зуміли вийти на подібні об'єми економіки та характер економічних відносин (оренда, позика, фрахт, іпотека, товариства тощо) аж в період раннього капіта­лізму. При цьому виявилося, що цілком допустимі прямі запозичення з римського права, звичайно, з урахуванням окремих національних особливостей кожної держави римського права.

Сучасне приватне право ґрунтується на принципах стародавнього римського права - це сукупність правових норм, що регулюють май­нові відносини між учасниками обігу методом рівності сторін. Сучас­не приватне право регулює також деякі особисті немайнові відноси­ни. Не регулюються сучасним цивільним правом майнові відносини, основані на підпорядкуванні однієї сторони іншій — фінансові, бю­джетні, сімейні тощо. У Стародавньому Римі розподілення приватно­го і публічного права проводилося за дещо іншим принципом. Так, римський юрист Ульпіан запровадив таке розмежування: публічне право - це те, яке звернене до статусу: публічне право стосується інтересів держави, приватне - окремих осіб. Норми публічного права не можуть змінюватися угодами окремих осіб, більше того — окремі особи (включаючи посадових), взагалі не можуть коригувати най­менші норми публічного права.

Імперативні норми права - ті, які встановлюються і регулюються виключно законом. У приватному праві також можливі імперативні норми, наприклад, в тому, що стосується відносин опікуна й опікува­ної, шлюбів між родичами по прямій лінії тощо, але в основному ді­ють т.зв. уповноважуючі норми.

Уповноважуючі норми основані на взаємній згоді сторін або на осно­ві волі власника майна (заповіт). Уповноважуючі норми доповнюються т.зв. диспозитивними, які вступають у дію тоді, коли особа не скориста­лася власним правом на встановлення уповноважуючої норми.

У Стародавньому Римі цивільне право регулює правові відносини, що виникають з приводу створення, набуття, використання, передачі і відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними осо­бами - перегрінами, а також між самими іноземцями. Тоді використо­вуються паралельно терміни "цивільне право" \ "приватне право" (та їх похідні). В основу поділу покладається принцип поділу населення на громадян та негромадян — латинів, перегрінів, а також рабів. По­няття "приватне право" ширше — воно охоплює особисті майнові і немайнові відносини між усіма фізичними особами: громадянами, латинами, перегрінами і (у певних випадках) навіть рабами.

У Стародавньому Римі приватне право включає у себе право вла­сності, інститут володіння, інші, більш обмежені, права на речі (сервітути, емфітевзис і суперфіцій, заставне право), договори та інші зобов'язання, сімейні відносини, спадкове право.

Римське цивільне право у сукупності складалося із трьох систем: цивільного права, права народів, преторського права.

2. РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

Рецепція права — запозичення чужоземного права, яке є більш розвинутим, ніж право країни, що позичає. Римське право виявило найбільшу життєздатність серед усіх світових кодексів. Після падіння Римської імперії римське приватне право ще продовжувало існувати і навіть розвиватися у Візантії.

Римське право заклало основу законодавства середньовічних єв­ропейських монархій і країн пізнішої доби. Широко відбувалася рецеп­ція римського права у Західній Європі у ХІІ-ХУІ століттях, оскільки розвиваються ремесла і торгівля, що відроджує інтерес до римського права. Видатну роль у відродженні і популяризації класичного римсь­кого права відіграв Болонський університет. Починаючи з XI ст., у цьому навчальному закладі практикуються т.зв. глоси - публічні за­читування і тлумачення {глосарій - з грецької словник з перекладом і поясненням незрозумілих слів) джерел. У XII ст. на зміну глосаторам прийшли т.зв. коментатори, які більшу увагу приділяли тлумаченню глоса, ніж безпосередньо джерелам. Рецепції римського права знач­ною мірою сприяв його абстрактний характер. Рецепція римського права дозволяла здійснювати реформу феодальних правових систем шляхом запозичень, котрі негайно проходили перевірку практикою.

Римське приватне право було рецепійовано у Цивільний кодекс Наполеона 1804 р., в російські цивільні Укладення 1903 та 1905 рр. та в інші кодифікації нового і новітнього часу. Римське приватне пра­во мало величезний вплив на становлення сучасних правових систем




держав Європи, Північної та Південної Америки. Рецепція римського права привела до того, що в одних з цих країн римське приватне пра­во стало чинним, а в інших здійснило значний вплив на зміст націо­нального цивільного права.

3. ЗНАЧЕННЯ РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА ДЛЯ СУЧАСНОГО ПРАВНИКА

У зв'язку із запровадженням ринкових відносин у нашій країні здійснюється рецепція римського приватного права у наше цивільне законодавство з метою удосконалення сучасного українського цивіль­ного законодавства перехідної епохи (від тоталітарного соціалізму до ринкової економіки). Вивчення іноземного законодавства неможливе без знання римського приватного права, його рецепції. Те само стосу­ється і міжнародного права. Володіння юридичною термінологією (необхідне не тільки для науковця, але й для юриста-практика) немо­жливе без засвоєння історії її виникнення. Чіткість юридичних визна­чень і формулювань, досконала юридична техніка давніх римських юристів та здійснених ними кодифікацій (особливо це стосується вчення про позови) мають неоцінене значення для становлення юрис­та та підвищення його наукової і практичної кваліфікації.

4. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДЖЕРЕЛ ПРАВА

Поняття "джерело права" розуміється: 1. Як джерело змісту пра­вових норм; 2. Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права; 3. Як джерело пізнання права.

Джерелом у розумінні змісту правових норм було рабовласниць­ке суспільство, яке саме в Древньому Римі досягло свого найбільшо­го розвитку.

У розумінні способу, форм утворення римського приватного права джерелами його становлення і розвитку протягом сотень років були: а) звичаєве право; б) закони - в епоху Республіки вони приймалися на­родними зборами, за доби принципату стали сентатусконсульти, а в пе­ріод абсолютної монархії - імператорські конституції; в) едикти магіст­ратів, тобто вищих посадових осіб; г) діяльність юристів.

Джерелами до пізнання римського права є конкретні юридичні пам'ятки (закони, кодифікації), праці юристів, а також істориків: ора­торів, письменників і драматургів.

Текст Законів XII таблиць є одним із авторитетніших джерел ін­формації про стан раннього римського права. Однак право постійно розвивається. Спочатку цілісного кодексу не існувало та було багато законів, писаних юристами на вимогу уряду, постанов плебісцитів,

тобто загальних зборів плебеїв, едиктів державних сановників, рі­шень сенату. Згодом були укладені збірки з римського права, в осно­ву яких було покладено спрощені посткласичні переробки класичних юридичних праць та витяги зі сводів імператорських законів. Коли республіка стала імперією, виникли укази імператорів, які часто пе­рекреслювали усю решту правових актів. Створив єдину систему права імператор Юстініан у VI сторіччі, придворні законники якого сформували збірники, що стали основою кодексу "Корпус юріс циві-ліс..." Найвагоміша складова його кодифікації - Дігести, або Пандек-ти, - антологія витягів з праць юристів-класиків. Своєю кодифікаці­єю Юстиніан надав усьому праву статутної форми.

Періодизація джерел

Юристи зазвичай виділяють такі періоди розвитку джерел римсь­кого права:

  • Архаїчне право (754-367 р. до н.е.) - епоха виникнення й розвитку
    римського права, його основного джерела - законів. Головне дося­
    гнення цього періоду - створення законів XII таблиць (451-450 р.
    до н.е.).

  • Передкласичне право (367-27 р. до н.е.) - період виникнення й
    розвитку преторського права, заснованого на зборах едиктів судо­
    вих магістратів - преторів.

  • Класичне право (27 р. до н.е. - 1 третина III ст. н.е.) - період роз­
    квіту римської юриспруденції, найбільша кількість найвідоміших
    римських юристів працювала в цей період.

  • Посткласичне право (середина III ст. н.е. - V ст. н.е.) - період різ­
    кого зниження активності римських юристів, появи численних
    компіляцій та збірників.

  • Кодифікація Юстиніана (528-534 р.) - створення корпусу римсь­
    кого права - основи для подальшого розвитку всього європейсь­
    кого права.

5. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО І ЗАКОН

Неписане право - це норми, які складаються в самій практиці. Вони можуть отримати визнання і захист з боку держави, і тоді ці норми стають юридичними звичаями, держава навіть може надавати їм форми закону. Але держава може також поставитися до цих норм нейтрально чи навіть різко виступити проти них.

Звичаєве право представляло собою найдавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначаються в римському праві термінами "звичаї предків", "звична практика", а в імператорсь­кий період - власне - "звичай". Вважається, що Закони XII Таблиць

(451-450 рр. до н.е.) якраз і були найдавнішою кодифікацією звичаїв, можливо, з деякими запозиченнями з грецького права. Авторитет звичаїв, в тому числі і місцевих - в різних провінціях Римської імпе­рії, визнавався правом і в більш пізні часи. Однак якщо виникали ко­лізії (зіткнення) між писаним правом та звичаєвою практикою, то Римська держава захищала писаний закон.

6. ЕДИКТИ МАГІСТРАТІВ

Термін "едикт" походить від слова говорити і первісно означав усне розпорядження магістрата (посадової особи) з того чи іншого питання. Особливо важливе значення мали едикти преторів. В едик­тах, обов'язкових для магістратів, що їх видали, ними самими роз'яс­нювалося, які конкретно правила і норми будуть покладені в основу майбутньої посадової діяльності. За висловом Цицерона, едикт був законом на рік.

Посади магістратів були виборними, тому такий едикт по суті відігравав роль своєрідної передвиборної програми. Ті едикти, які отримали підтримку римського суспільства та підтверджувалися в ході перевірки на практиці, переходили в едикти наступників цього магістрату. Ні претор, ні інші магістрати, які видавали едикти, не мали компетенції відміняти чи змінювати закони - претор творити право не може. Але як організатор і керівник судового процесу пре­тор міг надати свою практичну підтримку тій чи іншій нормі цивіль­ного права або проігнорувати її і позбавити тим самим своєї підтрим­ки. Право на позов у справі захисту свого порушеного права без його підтримки претором стає голим правом.

7. ДІЯЛЬНІСТЬ ЮРИСТІВ

Достойними римської еліти визнавалися лише два роди інтелек­туальної діяльності - написання історії (в першу чергу історії самого Риму) та юриспруденція - як теоретична, так і практична. Добра юридична освіта, отримана в спеціальних школах, могла відкрити шлях до римської еліти особам, які за своїм походженням до неї не належали. Найвідомішим прикладом може бути Цицерон. За Нерона захисникам у суді була встановлена тверда і постійна оплата, що про­вадилася тільки за рахунок клієнта: держава на себе оплату юридич­них консультацій незаможних не брала. Роль юристів виконували також понтифіки (жерці храмів), які тримали юридичні знання у тає­мниці, тому вони були недосяжними простому народові. Юристи цього часу здійснюють свою діяльність в трьох формах: відповідей на конкретні питання, як слід чинити в тих чи інших спірних ситуаціях;
консультацій з питань укладення договорів та угод, складення діло­вих документів тощо; керівництва процесуальними діями сторін при розгляді судових спорів (пряме представництво на суді найманих адвокатів у цей час ще не допускалося).

Імператори надавали юристам право здійснювати консультації, які б мали обов'язкову силу. Авторитет такої консультації цілком підтри­мувався імператорською владою. Тому вищого розквіту юриспруден­ція досягла в імператорський період. В свою чергу юристи уміло об­ґрунтовували законний характер влади та її вкрай необхідний для римського суспільства та його правової системи характер.

Висновки до теми. Наука чинного цивільного права має свої ко­рені у стародавньому римському приватному праві. Рецепійоване римське приватне право покладено в основу сучасного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже тому, що без цього склад­но осягнути сутність сучасних інститутів права.

Завдання для самоконтролю

  1. Назвіть фактори, які сприяли успішному розвитку юридичної нау­
    ки в Стародавньому Римі.

  2. Який принцип покладено в основу розмежування права на приватне і
    публічне? Як підходили до вказаної проблеми римські юристи?

  3. Що таке імперативні, уповноважуючі та диспозитивні норми пра­
    ва (на прикладі римського приватного права)?

  4. Назвіть основні структурні підрозділи приватного права.

  5. Хто такі глосатори, коментатори?

  6. Чому, на Вашу думку, становлення сучасного юриста немислиме
    без знання основ римського приватного права?

  7. В якому плані може трактуватися поняття "джерела права"?

  8. Що таке неписане право, звичаєве право?

  9. Що вважалося найдавнішою кодифікацією звичаїв?

  10. Що таке едикт? Які посадові особи в Римі мали право видавати
    едикти?

  11. Яким чином претори у своїй юридичній практиці обходили норми
    цивільного права? Яке право називалося "голим"?

  12. Назвіть форми діяльності юристів?

13.В чому в період принципату полягала взаємна зацікавленість імпе­раторів і світил юриспруденції? Якими були правові наслідки цьо­го інтересу?

14. Які повноваження мали юристи в імператорський період?


10

11

Основна рекомендована література

  1. Харитонов Є.О. Рецепція римського права. - Одеса: АТ "БАХВА",
    1996. -282 с.

  2. Підопригора О., Харитонов Є. Римське право як підґрунтя юриди­
    чної освіти // Право України. - 2000. - № 1. - С. 117-120.

  3. Ємельянова Л. Трансформація поглядів римських юристів //
    Підприємництво, господарство та право. - 2004. - № 6. - С. 25-27

  4. Харитонов Е.О. Основьі римского частного права. - Ростов-на-
    Дону: Изд-во "Феникс", 1999. - 416 с.

  5. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетер-
    ского. - М, 1997 (с изд. 1948 г.),- 584 с.

  6. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс
    лекцій. — К.: Юринком Інтер, 2000. — 272 с.

  7. Римське право (Інституції). - X., 2000. — 288 с.

  8. Чезаре Санфилипо. Курс римского частного права. - М., 2002.

  9. Дождев Д.В. Римское частное право. - М.: Юнион, 1996. - 270 с.

  10. Нерсесянц В.С. История политических и правових учений. — М.:
    ИНФРА-М, 1999.-736 с.

  11. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -
    Москва: Юрист, 1996 - 342 с.

  12. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студен­
    тів юрид. спец, вищих навч. закладів. - 3-тє вид., - К.: Ін Юре,
    2001.-440 с.

ІЗ.Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. - М.:

Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 354 с. 14. Новицкий И.Б. Римское право. - 6-е изд. — М., 1996. - 245 с.

Допоміжна рекомендована література

  1. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сьіну. Фрагмента Домиция
    Ульпиана / Пер. с латинского Е.М. Штаерман; Отв. ред. и состави-
    тель Л.Л. Кофанов. (Серия "Памятники римского права"). - М.:
    Зерцало, 1998.-287 с.

  2. Штаерман Е.М. Римское право // Культура Древнего Рима: В 2 т. -
    М., 1985.-Т. І.-С. 210-247.

  3. Смирин В.М. Патриархальньїе представлення и их роль в обществен-
    ном сознании римлян // Культура Древнего Рима. Т. II. - С. 5-78.

  4. Історія Стародавнього світу / За ред. Ю.С. Крушкол. - К., 1976.

  5. Скорина Л., Чуракова Л. Латинська мова для юристів. - К.: Атака,
    2000.

  6. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. - М., 1988.

  7. Словарь античности. - М., 1989.

  8. Бабичев Н.Т., Боровский ЯМ. Словарь латинских крьшатьіх
    слов.-М., 1988.

  9. Федорова Е.В. Императорский Рим в лицах. - М., 1979.

12
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Поняття має полісематичне значення: 1 вирощування
Має близько тисячі визначень. Уперше поняття культури вжив у сучасному значенні (відносно розумової діяльності, а не обробки землі)...

Програма співбесіди з української мови та літератури на основі повної...
Поняття про спілкування І мовлення. Основні вимоги до мовлення. Поняття про стилі мовлення

«Комплексний план виховної роботи школи першого ступеня»
«освіта для виховання». Власне навчання І освіта мають конкретизувати поняття «виховання» в широкому розумінні цього поняття. Надзвичайної...

Уроків факультативного курсу з математики для 7 класу по темі „Історія математики”
Мета: Узагальнити поняття натуральних чисел І сформулювати їх властивості, ввести поняття кількісних І порядкових натуральних чисел....

План Вступ 4 Поняття принципів права. 7 Принципи об’єктивного І суб’єктивного права 12
Філософські категорії загального І окремого (одиничного), співвідношення між ними є методологічною основою розкриття поняття «принципи...

План предмет, методи, завдання та зміст логопедії. Зв'язок з іншими...
Основні поняття теми: імпресивне, експресивне та внутрішнє мовлення; дефектологія, логопедія; предмет, мета логопедії; норма, патологія...

Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії)
Будз М. Д., Мартинюк В. О., Постоловський Р. М, Троян С. С. Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії):...

Тема: Тема Предметне середовище
Поняття про дизайн. Із історії дизайну. Поняття про «стиль». Тенденції розвитку дизайну ХХІ ст.: авангардний дизайн, біо-дизайн,...

1. інтелектуальна власність: поняття та її роль для розвитку економіки...
Розрізняють матеріальні І нематеріальні об'єкти власності. Матеріальні об'єкти, наприклад, автомобілі, будинки відчутні на дотик....

Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові,...
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка