Пошук по сайту


Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК ОСОБЛИВА СУСПІЛЬНА НАУКА - 1. соціологія як особлива суспільна наука § 1 Соціологія та її...

1. соціологія як особлива суспільна наука § 1 Соціологія та її місце в системі сучасних наук

Сторінка3/81
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   81

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК ОСОБЛИВА СУСПІЛЬНА НАУКА


Ключові поняття та терміни
• наука

• соціологія

• мікросоціологія

• макросоціологія

• об'єкт соціології

• теоретична соціологія

• прикладна соціологія

• емпірична соціологія

• фундаментальна соціологія

• закони соціології

• соціологічне значення

• спеціальна соціологічні течії

• соціологічні течії середнього рівня

• категорії соціології

• соціальне

• методи соціології

• функції соціології

• структура соціологічного знання

• галузеві соціологічні течії
Соціологія як самостійна наука з'явилась майже 200 років тому. Вона зразу ж привернула увагу багатьох прогресивних мислителів того часу — філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чи інший спосіб долучились до її подальшого розвитку.

§ 1.1 Соціологія та її місце в системі сучасних наук


В сучасному світі існує велика кількість різних наук. Наука стає практичним перетворювачем світу. Без неї не може успішно розвиватися жодна сфера людського життя. З якого б боку ми не підійшли до оцінки науки — оптимістичного чи песимістичного, ясно одне — науці належить визначити образ майбутнього людства.

Наука — багатогранне суспільне явище. її можна розглядати під різним кутом зору:

• як сукупність знань про світ,

• як основу світогляду,

• як форму суспільної свідомості,

• як форму відображення світу у свідомості,

• як елемент духовної культури.

Наука — це система абстрактних знань, створених теоретичним ; шляхом на основі аналізу фактів, явищ і процесів за їх специфічними ознаками, встановлення між ними зв'язків, які обумовлюють їх впорядковане функціонування та розвиток.



В залежності від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири групи:

1) природничі,

2) технічні,

3) гуманітарні,

4) соціальні.

Якщо природничі науки зосереджуються на розкритті таємниць природи, технічні — на пошуку нових і нових можливостей техніки, гуманітарні (від лат. humanitas — людська природа, освіченість, духовна культура) — на заглиблені у світ самої людини, то соціальні (від лат. socialis — товариський, громадський, суспільний) — вивчають сумісне життя в суспільстві.

Соціологія — це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства.

Е. Гідденс
Кожна з соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Наприклад, економіка досліджує господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), політологія — сферу політики, історія — процес розвитку суспільства, педагогіка — проблеми навчання і виховання.

Соціологія (від лат. societas — суспільство + гр. logos — слово, вчення) вивчає суспільство в цілому, все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію.

Отже, соціологія — це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку.

§ 1.2 Предмет, структура та метод соціології


Проста вказівка на те, що соціологія — це наука про суспільство, ще не дає відповіді на питання про специфічний об'єкт і предмет цієї науки, про особливий соціологічний спосіб вивчення суспільства. У цьому плані принципове значення має з'ясування змісту поняття "соціальне".

У повсякденній свідомості поняття "соціальне" дуже часто ототожнюється з поняттям "суспільне". З цим пов'язане й те, що термін "соціологія" нерідко вживається в гранично широкому розумінні слова, включаючи в себе всі чи майже всі суспільні науки, виступаючи синонімом усього суспільствознавства. у науковій же свідомості соціологія найчастіше розуміється в більш вузькому, строгому, справжньому розумінні слова, тобто як лише одна зі специфічних галузей суспільствознавства. Точно так же й поняття "соціальне", "соціальні відносини" не ототожнюються з поняттями "суспільне", "суспільні відносини".

Своєрідність соціології як самостійної науки серед інших суспільних наук знаходить своє вираження в тому, що вона вивчає суспільство, його функціонування і розвиток під специфічним кутом зору — крізь призму соціальних явищ, процесів, відносин, що складають основний зміст соціальної реальності — соціуму як об'єкта соціології. Для того, щоб правильно усвідомити суть і значення цього вихідного методологічного положення, необхідно насамперед з'ясувати, що таке соціальне, соціальні явища, відносини і процеси.

Суспільство як продукт взаємодії людей є багатогранним і складним у структурному відношенні явищем. Тому той факт, що в найширшому розумінні воно є загальним об'єктом дослідження для всіх суспільних наук, не означає, що кожна з цих наук не має свого специфічного об'єкта вивчення. Так, якісно своєрідною стороною (сферою, областю, формою) громадського життя є виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Ці економічні за своїм характером явища, відносини і процеси, в основі яких лежать насамперед відносини власності, служать специфічним об'єктам економічної науки, точніше, економічних наук.

Особливою, істотно відмінною від економічної сфери життя суспільства є політична, пов'язана з організацією, функціонуванням і розвитком політичної влади. І це — специфічний об'єкт політології, політичних наук. Цілий ряд наук (наприклад, культурологія, педагогіка, соціальна психологія та інші) покликані досліджувати духовне життя суспільства, тобто виробництво і розподіл духовних цінностей. Тому, власне кажучи, об'єктом більшої частини суспільних наук є не все суспільство, а та чи інша його сторона, форма прояву і т. п.

У цьому плані досліджуване соціологією соціальне життя суспільства — це область взаємозв'язків і взаємодій між більш-менш широкими спільностями людей (класами, соціальними шарами і групами, націями і народностями, колективами і т. п.) та самими людьми, що виступають як представники цих спільностей. Залежно від своєрідності суб'єктів цих відносин соціальні відносини поділяють на:

• соціально-групові (класи, соціальні групи і шари);

• соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери, члени сім'ї);

• соціально-територіальні (міське і сільське населення);

• соціально-етнічні (нації, народності, національні й етнографічні групи);

• соціально-професійні (трудові колективи, професійні об'єднання);

• міжособистісні (особистості) та інші.

Таким чином, у центрі соціального життя знаходяться дія і взаємодія людей та їхніх об'єднань, а соціологія в цьому зв'язку виступає насамперед як наука про взаємодію і поводження людей у середовищі собі подібних. Соціологія — це свого роду теорія суспільної взаємодії людей, що спирається на досвідчене вивчення соціально значимих, стійких і повторюваних (типових) форм поведінки людей, визначених їхнім соціальним станом (статусом), соціальною роллю і соціальними нормами даного суспільства.

Своєрідність соціальних відносин складається насамперед у тому, що вони носять комплексний характер і не зводяться до відносин тільки економічних, тільки політичних чи духовних. Вони по-своєму виявляються у всіх сферах життя і містять у собі так чи інакше і соціально-економічний, і соціально-політичний, і соціально-духовний, і соціально-культурний зміст. Саме тому, що особистість, клас, нація, демографічна чи професійна група завжди й одночасно є носіями, суб'єктами всієї сукупності суспільних відносин.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

1) загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

2) характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

3) соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Поєднуючи теоретичні й емпіричні засоби, соціологія досліджує саме загальні якості будь-якого прояву соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.

Соціальне — це сукупність суспільних відносин даного суспільства, інтегрована в процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами чи групами індивідів в конкретних умовах місця і часу.

Г. Осипов

Визначення об'єкта науки дозволяє одержати відповідь на питання про те, на що спрямований пізнавальний процес у рамках даної науки, тобто яку стійку і цілісну частину, область реального світу вивчає чи покликана вивчати відповідна наука. Об'єкт і предмет науки тісно взаємозалежні, але не тотожні. Так, людина — загальний об'єкт і антропології, і соціології, і педагогіки, і психології. Але це якісно відмінні одна від одної науки, оскільки кожна з них при цьому має свій предмет. Визначається це тим, що людина, як і суспільство, є складним і багатогранним явищем, що включає різні — різнопідрядні і різнохарактерні — структурні елементи і сторони, зв'язки і відносини між ними. Виділити характерні саме для даної науки елементи і сторони в її об'єкті, їхні зв'язки і відносини, а на цій основі і відповідний специфічний ряд законів і закономірностей — це і значить дати відповідь на питання про предмет розглянутої науки.



Об'єктом соціологічного пізнання є:

• суспільство як цілісна соціальна реальність;

• емпірично надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя;

• такі об'єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути тощо. Предмет науки — це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої науки — це не просто якесь явище чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об'єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для даної науки. Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів. Широко використовуючи в пізнанні і викладі свого змісту найважливіші поняття багатьох інших суспільних наук, соціологія має і специфічні категорії і закони. Будучи основними поняттями даної науки, що відбивають істотні риси, сторони, властивості, структурні елементи соціальної реальності (категорії) і глибинні, необхідні зв'язки і відносини між ними, категорії і закони соціології, їхні системи відбивають внутрішню логіку цієї науки, розкривають і конкретизують характеристику її предмета і методу, служать вузловими, опорними пунктами в пізнанні соціальних явищ і процесів.


Центральним тут є питання про основні категорії соціологічної науки. Мова йде про виділення таких вихідних категорій, які лежать у фундаменті самої науки. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею вивчаються. Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе:

• загально наукові категорії у соціологічному заломленні (суспільства, соціум, соціальна система тощо);

• безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

• категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури тощо).

В соціологічну практику останніх років увійшло виділення двох груп категорій соціології:

1) категорії що пояснюють статистику суспільства, його структуру, з виокремленням його основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як "особистість", "соціалізація", "соціальна група", "соціальна спільнота", "соціальний клас", "соціальна діяльність", "соціальний контроль" та ін.

2) категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії як "соціальний процес", "соціальна зміна", "соціальна трансформація", "соціальний рух", "соціальна мобільність", "соціальний розвиток" та ін.

До категорій соціології належать й такі категорії, як, наприклад, "соціальне відтворення", "соціальна адаптація", "соціальна диференціація", "соціальна напруженість", "соціальна солідарність", "соціальне відхилення", "соціальна патологія", "соціальна рівновага", "соціальна сфера", "соціальне життя", "соціальна дія" та багато інших.

Якщо категорії соціології відбивають ті чи інші істотні сторони, риси, властивості об'єкта цієї науки, то закони соціології виражають глибинні, сутнісні необхідні зв'язки між ними. Оскільки, як уже відзначалося вище, соціологія вивчає соціальну реальність, соціум, постільки її закони по своїй природі і сутності соціальні. Це означає, що соціальні закони регулюють поведінку людей і груп, визначають стосунки між особистостями, їхніми спільностями і виявляються в діяльності людей та їхніх об'єднань. До числа соціальних відносяться, наприклад, закони соціальної диференціації й інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації громадського життя, соціалізації індивіда, урбанізації суспільства та інші. У житті соціальні закони реалізуються конкретними людьми й у конкретних умовах, а тому виявляються як закони-тенденції.

Соціальні закони мають такі основні ознаки:

• закон може діяти лише при наявності певних суворо домовлених умов;

• за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких виключень;

• умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.

Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися за сферою свого розповсюдження. Так, існують закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитись суспільство в цілому або ж його частини.

Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої виокремлюють соціальні закони за формами зв'язків.


В залежності від часу дії соціологи виділяють:

• соціальні закони безперервної дії (норми права, етичні і моральні принципи);

• закони-тенденції, які діють в певний проміжок часу.

За масштабом реалізації соціальні закони поділяють на:

• загальні — вони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин);

• специфічні — їх дія обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон, пов'язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого).

За характером, способом вияву соціальні закони поділяють на:

• закони соціальної статики;

• закони соціальної динаміки. Перші відображають:

1) головні напрями змін,

2) їх тенденцію до збереження стабільності соціальної системи. Вони не детермінують соціальні явища.

Другі визначають:

1) напрям, форми, чинники розвитку соціального об'єкта,

2) особливості його змін, його еволюції. Тобто вказують на якісні його перетворення.

Структура соціологічних уявлень і наукових знань формується в залежності від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються в межах соціологічних теорій на основі аналізу даних про ті або інші соціальні явища і процеси.

Соціологічне знання багатогранне, має свою досить складну, багаторівневу структуру, обумовлену насамперед розходженням ракурсів і рівнів вивчення соціальних явищ і процесів. Так, наприклад, соціологія досліджує ці явища і процеси і на рівні суспільства в цілому, і на рівні більш-менш широких соціальних спільнот чи окремих сфер громадського життя і їхніх взаємодій, і на рівні особистості, міжособистісних взаємодій.

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку.

У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:

• теоретичну соціологію,

• фундаментальну соціологію,

• прикладну соціологію,

• емпіричну соціологію.
Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання; фундаментальна і прикладна — за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять. Теоретична соціологія основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуваннями знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, відповідають в основному на два питання: "що пізнається?" (об'єкт) і "як пізнається?" (метод), тобто пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Теоретична соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському середовищі США, хоча вихідні її передумови виникли набагато раніше в працях Г. Зіммеля, Е. Дюркгейма, М. Вебера та ін. Значно вплинула на теоретичну соціологію неопозитивістьска методологія, орієнтована на моделі розвинутих фізичних наук, в яких існує поділ на прикладні та фундаментальні, теоретичні дослідження.

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм на перше місце висувають завдання з'ясування соціально-психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості як творця соціальної реальності. Автори концепції соціального обміну підкреслюють вирішальну роль універсальних закономірностей людської природи — прагнення до одержання вигід і нагород — для пояснення соціальних відносин і структур. Для прихильників функціоналізму пошук об'єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності будь-якої соціальної системи.

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільнот та відносин, взаємодій у масштабах усього суспільства, прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соціальних спільнотах, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Напрями теоретичної соціології

• феноменологічна соціологія;

• символічний інтеракціонізм;

• концепція соціального обміну;

• теорія соціальної дії;

• функціоналізм (неофункціоналізм);

• етнометодологія;

• структуралізм (постструктуралізм);

• теорія соціального конфлікту;

• концепції технократизму;

Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об'єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, яка вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем.

Специфіка прикладної соціології полягає не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її практичну діяльність. Вона зосереджується на досліджені людських спільностей та людської особи в її різних соціальних аспектах. Прикладна соціологія, зокрема, вивчає закони:
1) що діють на рівні соціальних інститутів;

2) які відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

3) що діють на рівні соціальних систем і підсистем. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відбивають соціальну дійсність, а також методи дослідження (опитування, спостереження, аналіз документів та ін.).

Оскільки прикладна соціологія досліджує конкретні соціальні явища, вона розкриває джерела та причини їх розвитку або гальмування. Тому її висновки мають прикладне значення, служать науковою підставою вдосконалення управління соціальним життям, його різними сферами. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому проявляється єдність емпіричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

Єдність і взаємодія теоретичної та прикладної соціології знаходять конкретне втілення:

1) у розкритті науково-методичних основ соціологічних досліджень, у системі принципів, законів і категорій концепції соціального пізнання;

2) в обґрунтуванні переходу вихідних теоретичних положень до операціоналізації та емпіричного їх відбиття за допомогою ряду показників у дослідженні соціальної структури суспільства, способу життя, культури, громадської думки та ін.;

3) у методологічному та методичному забезпеченні соціологічних служб на підприємствах і в установах, у практиці соціологічних досліджень на усіх рівнях та етапах, в усіх видах і масштабах. Поділ соціологічного знання за орієнтацією на фундаментальне

та прикладне досить умовний, бо будь-яке з них безпосередньо або опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних завдань. У точному значенні слід говорити лише про переважну орієнтацію того чи іншого соціологічного знання: наукового, фундаментального або практичного, прикладного, що і дає підставу для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології. Те саме можна сказати і про емпіричні соціологічні дослідження. Вони можуть бути орієнтовані на розв'язання:

• наукових проблем (наприклад, на формування спеціальної соціологічної теорії);

• практичних питань, пов'язаних з удосконаленням соціальних інститутів (сім'ї, освіти, права тощо).

В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться по три рівні соціологічного знання:

1) загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

2) спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);

3) первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, а ніж загально соціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації.

Галузеві соціологічні теорії, або просто галузеві соціології — галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони ніби розподіляють свій об'єкт з тією чи іншою наукою про суспільство (як правило, такою, що вже має давню традицію, усталений понятійний апарат і методи), виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні відносини, групові інтереси, інституційні зв'язки тощо. Так, галузевими називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.
Спеціальні соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які вивчають насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія молоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім "і, соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соціальних рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також соціологію особистості та ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, теорію референтних груп, соціальних статусів.

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

Кожна наука, виділяє для себе особливу область пізнання, виробляє і свій, специфічний метод дослідження, яким вона користується поряд із загальнонауковими методами, властивими й іншим наукам. Якщо визначення предмета соціології дозволяє одержати відповідь на питання, що вивчає ця наука, то характеристика її методу покликана дати загальне розуміння того, як, яким чином соціологія підходить до вивчення суспільства. Зрозуміло, що проблеми предмета і методу науки тісно взаємозалежні і переплітаються один з одним. Специфіка методу соціології визначається насамперед особливостями предмета даної науки.

У найбільш загальному вигляді можна виділити в соціології три головні умови реалізації вимог наукової методології:

1) принцип емпіризму — використання емпіричних процедур з метою встановлення об'єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

2) теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі емпіричних фактів, і разом з тим включити ці факти в наявну систему теоретичного знання;

3) цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установ, які,за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Методи науки не менше, ніж зміст розділяють науки, одна від одної.

Ф. Гідденс

Метод соціології незалежний від будь-якої філософи... Соціальні факти суть речі, а завдання соціолога… виражати факти.

Е. Дюркгейм

Позитивізм розглядає суспільство по аналогії з природою, використовуючи методи природничих наук. Його засновники користувались так званим об'єктивним методом. Вони розглядали соціальні факти і процеси як такі в їх об'єктивній реальності. Вони спостерігали, описували і систематизовували їх. Цей метод заснований на запереченні необхідності філософського осмислення життя.

Розуміюча соціологія (М. Вебер) аналізує смислові елементи соціального життя, робить акцент на розумінні змін рухів: Цей напрям тяжіє до суб'єктивного методу. Дослідник констатує і приводить у систему соціальні явища об'єктивного світу на основі своїх суб'єктивних оцінок. Об'єктивний метод визнається ним настільки, наскільки він має значення для теорії.

Розвиток і зміни соціального життя приводять до розвитку і зміни методів його дослідження. Виходячи з особливостей сучасного етапу розвитку соціології, відзначимо три моменти, які характеризують метод соціологічного пізнання:

1) це введення часового параметра в саму методологію мислення, гіпотези і концепції. В цьому випадку важливо від вивчення станів на коректний момент часу переходити до вивчення процесів соціального розвитку;

2) це врахування змін структури соціального простору: спостерігається ефект просторової трансформації суспільств, переростання локальних процесів в регіональні, регіональних — в глобальні. Глобалізм — важлива ознака сучасної і завтрашньої соціології;

3) це все більш активна участь соціології як науки в соціальному житті, в соціальному процесі. Звідси посилюється тенденція на:

• знаходження шляхів розв'язання соціальних проблем, у тому числі й конфліктів;

• прогнозування і проектування соціальних рішень.

Значення проблеми методу соціології полягає насамперед у тому, що дійсно науковим може бути визнано тільки таке соціологічне значення, що добуте на основі суворого дотримання вимог саме цього методу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   81

Схожі:

1. Соціологія як наука
Передумови виникнення соціологічної думки в Україні

Тема І. Соціологія як наука, її предмет, методи ї функції
Переднє слово

Лекція: Соціологія конфлікту
Соціологія конфлікту як галузь наукового знання. Природа І сутність конфлікту. Уособлюючи собою різні життєві цінності, смаки, погляди,...

1. Соціологія як наука
Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій. «Два підходи до розуміння суспільства І людини»

Література перелік основної літератури
Е. Соціологія / Пер з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук ред. О.Іващенко. – К.: Основи, 1999

Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків
Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”

1. Предмет, метод, система історії держави І права зарубіжних країн...
Тема Предмет, метод, система історії держави І права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук

1. Методологічні основи вивчення дисципліни «Соціологія праці»

Програма курсу: Соціологія націй Лектор: антоніна колодій, докт філос...
Україні. У певному сенсі, курс може розглядатися як методологічна підготовка до майбутньої можливої участі в соціологічних опитуваннях...

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка