Пошук по сайту


1. Соціологічна сутність релігії, її місце І роль у суспільстві

1. Соціологічна сутність релігії, її місце І роль у суспільстві


http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

VI

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ


1. Соціологічна
сутність
релігії,
її місце і роль
у суспільстві




Релігія є об’єктом вивчення багатьох наук, кожна з яких розглядає її під своїм кутом зору, за допомогою власних специфічних методів досліджує окремі її елементи, взаємозв’язки з різними сферами дійсності.

Філософія, наприклад, вивчає релігію як форму суспільної свідомості, як специфічне світосприймання, концептуальне бачення світу, спосіб його пізнання. Її цікавлять передовсім гносеологічні корені, природа й походження релігії, зміст релігійної свідомості, адекватність світосприймання, істинність релігійних уявлень та образів.

Історичні науки цікавляться конкретними формами релігії, що виникали і змінювали одна одну на різних етапах розвитку суспільства, у різних країнах та регіонах. Вони вивчають роль різних релігій, церков, релігійних організацій, рухів в історичному процесі розвитку людства взагалі та окремих цивілізацій, країн, народів зокрема.

Естетика, мистецтвознавство, культурологія досліджують релігію як складову загальнолюдської та національної культури, як духовне надбання людства.

Соціологічні дослідження релігії грунтуються на загальних теоретичних засадах та методології соціального пізнання, на принципах історизму.

Соціологія релігії як наукова галузь виникла в середині ХІХ ст. О. Конт стверджував, що релігія є невід’ємною частиною людського суспільства.

Вона відіграє важливу роль у суспільстві — служить благу людства, його єдності, зосереджуючи в собі всі прагнення людської природи (діяльність, любов, думку); керує політикою, мистецтвом, філософією.

Г. Спенсер розглядав релігію як один із регуляторів життя суспільства, який діє через підтримування певних зразків поведінки, але є менш значущим, ніж ринок чи політика.

Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція «про ідеальні типи соціальної дії», заперечення визначальної ролі економічного фактору, об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Предметом соціології релігії, на думку М. Вебера, має стати не саме «суть релігії», а створені релігійним вірувань психологічні стимули, що вказують напрямок поведінці людини та утримують її у покорі. Релігію вчений розглядає як фактор розвитку економіки, а протестантську релігію, зокрема, як одне із важливих джерел розвитку капіталізму.

Е. Дюркгейм розглядаючи концепцію соціології релігії, виходив з того, що релігія є соціальним фактором і структурним елементом будь-якого суспільства. Суспільство потребує релігії. Вона, на думку Е. Дюркгейма, є суспільною свідомістю, а сама релігійна свідомість є основою забезпечення цілісності суспільства. Саме поширення і зміцнення релігійних вірувань сприяє стабільності суспільної системи.

Соціологія релігія — це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства в різних її соціальних проявах і на різних соціальних рівнях. Предметом вивчення соціології може бути як релігія в цілому, так і окремі її компоненти: релігійна свідомість, релігійні культи, відносини, організації та інститути в їхньому взаємозв’язку та у зв’язку з іншими складовими соціальної структури суспільства.

Проте, вивчаючи, наприклад, масову релігійну свідомість, що є стрижнем релігії, релігійну ідеологію, віровиявлення, теологію, соціологія не береться визначати адекватність відображення в ній соціальної дійсності, істинність тих чи тих віровчень, релігійних догм, не намагається відповідати на запитання щодо існування потойбічного життя, бога та ін. Соціологію цікавить релігійна свідомість тільки як соціальний факт, як реально існуюча система світосприйняття, система норм, цінностей у тому аспекті, в якому вона виступає як регулятор соціальної поведінки особистості, групи, цілої спільноти.

Вивчаючи, наприклад, релігійний культ (релігійну практику), соціологія якнайменше цікавиться його канонічним змістом та призначенням. Вона розглядає культ як структурний елемент певної релігійної системи, організуюче начало соціального життя малих і великих груп людей, як одну з форм соціальної поведінки і спілкування людей, виявлення їхніх поглядів і релігійних переконань, що емпірично спостерігаються і фіксуються.

Вивчаючи релігію, соціологія визнає її як існуючий соціальний факт, підсистему суспільства, що погоджена з ним (суспільством) і справляє певний вплив на життєдіяльність і розвиток цього суспільства, на поведінку і взаємодію окремих індивідів на різних рівнях. Вивчається також і зворотний зв’язок, тобто ті тенденції і динаміка змін у релігії, що відбуваються під впливом змін у суспільстві. У релігійних уявленнях, образах, віронавчальних текстах на свій специфічний спосіб закодовано історично вироблені людством типи суспільних відносин, норми і правила поведінки. Вони актуалізуються з різною силою, залежно від конкретно-історичних умов. Релігія є органічною складовою суспільної структури, вона взаємодіє з іншими її складовими, сферами і формами життєдіяльності суспільства, впливає на суспільство і процеси, що в ньому відбуваються. Цей вплив здійснюється через церкви, релігійні організації, об’єднання віруючих, через релігійну ідеологію, масову релігійну свідомість. Усі ці компоненти складають соціальний інститут релігії. Вони мають соціальні виміри і доступні як теоретичному аналізу, так і емпіричному спостереженню.

Предметом соціологічного вивчення є релігія в цілому, її соціальна природа, місце і роль у суспільстві, її соціальні функції, внутрішня структура і взаємозв’язок її складових, процеси і зміни, що в ній відбуваються.

На емпіричному рівні соціологами досліджується релігійна свідомість і поведінка людей, окремих груп, громадська думка щодо релігії, діяльності церков та інших релігійних організацій, впливу релігії на інші сфери суспільного життя. Ключовими поняттями, які операціоналізуються, є релігійність, її рівень, характер, динаміка, міра релігійної свідомості, релігійна поведінка, релігійна група, релігійне лідерство.

Релігійність це характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп та спільнот, що вірять у надприродне і поклоняються йому.

Лідерство — соціальні відносини домінування і підпорядкування в групі, організації, суспільстві, що ґрунтуються на здатності лідера приймати рішення і здійснювати вплив.

М. Вебер вирізняє три типи релігійного лідерства:

бюрократичний — коли авторитет лідера пов’язаний з його статусом в певній церковній ієрархії;

харизматичний — коли авторитет залежить від особистісних властивостей. Поява харизматичних лідерів притаманна для періодів революцій та інновацій в суспільстві;

традиційний — коли авторитет освячений віковими традиціями чи звичаями вибору релігійних лідерів.

Соціологічний підхід до вивчення релігії має свої особливості, зумовлені самим предметом вивчення, унікальним місцем релігії в культурі людини й суспільному житті. Основний методологічний принцип полягає в тім, щоб об’єктивно, без ідеологічних і політичних упереджень досліджувати місце й роль релігії в суспільстві. Цей принцип досить складно реалізувати, бо різні соціальні та політичні угруповання нерідко по-різному оцінюють релігію. Так, прибічники марксистської теорії, негативно сприймаючи релігію, дотримуються думки, що вона служить інтересам панівного класу, сприяє посиленню експлуатації людини людиною. Завдання соціологічної науки вони бачать у з’ясуванні соціальних, гносеологічних і психологічних витоків релігії, причин збереження «релігійних пережитків» у сучасному суспільстві, у визначенні шляхів та засобів їх подолання. Протилежної думки дотримуються релігійні діячі та теологи. Їм притаманна абсолютизація ролі і значення релігії в розвитку суспільства. Вони вважають, що багато складних сучасних проблем є наслідком послаблення ролі релігії в суспільному житті, відсутності релігійної віри. Такий погляд поділяє багато вчених, зокрема відомий американський соціолог Пітер Бергер, який є представником впливового напрямку соціології релігії — феноменологічною, що виник у США в 60-х на початку 70-х років ХХ ст. П. Бергер вважає, що соціальні інститути, суспільство є продуктом інтересу — об’єктивної, колективної свідомості людей. В своєму соціологічному нарису розвитку релігії в США вчений показав еволюцію релігійних поглядів на секуляризацію, коли діяльність американських церков все більше відхилялась від релігійних функцій, кількість відвідувачів церкви зменшувалась.

Вихідним пунктом соціологічного аналізу релігії має бути розуміння її сутності як соціально-культурного інституту, що починається з тлумачення самого терміна «релігія», визначення його змісту. Це має принципове значення, бо у вітчизняній науці донедавна панувало запозичене ще у французьких матеріалістів XVIII ст. однобоке тлумачення релігії, тільки як викривленого, фантастичного відображення у свідомості людей природних і соціальних сил, що панують над ними. Таке тлумачення не давало можливості проникнути в глибини релігійного феномена, зрозуміти його своєрідність і соціально-культурну значущість.

Те, що людству понад 1 млн років, а релігія з’явилася лише 50—100 тисяч років тому, свідчить, що релігія зв’язана з достатньо зрілою свідомістю людини.

Існування релігії в різних суспільних системах, еволюція її форм, усезагальний і універсальний характер дають право стверджувати, що оцінка її як «опіуму для народу» є надто поверховою та упередженою. Досвід переконує, що релігія зв’язана з життєвими реаліями, такими як смерть і народження людини, із сенсом її перебування на землі, добром і злом, стражданнями та іншими доленосними моментами. На думку соціологів, виникнення релігії пояснюється не тільки намаганням людей знайти відповіді на проблемні питання свого життя, а й спробою сформувати світогляд віруючих людей так, щоб вони дістали моральну опору й утіху в релігійній діяльності. У такому розумінні релігія — це служіння вищим силам, які спрямовують і контролюють процеси людської діяльності.

Саме релігія протягом усієї історії виступає як хранителька національних традицій, формує світосприйняття більшості людей, норми їхньої поведінки.

Поява соціології релігії в Україні, як і в інших країнах співдружності незалежних держав, датується 20-30-ми роками ХХ ст.., спочатку у вигляді емпіричних досліджень релігійності різних груп населення, а згодом, в 50-60 роках — і теоретичного тлумачення місця й ролі релігії у суспільствах різних типів, процесів секралізації та секуралізації суспільства, соціальних функцій релігії, суперечності між релігією і атеїзмом, рівня релігійності населення тощо. Засадними в цих соціологічних дослідженнях були матеріалістичні погляди на релігію та церкву, їх взаємодію із державою й суспільством.

Недостатній розвиток вітчизняної соціології релігії пояснюється тим, що вона із самого початку мала виконувати конкретне соціально-ідеологічне замовлення: науково обгрунтовувати необхідність подолання релігії в соціалістичному суспільстві. Вона була лише розділом так званого наукового атеїзму.

В 60-80-х роках релігієзнавство робить певний внесок в розвиток вітчизняної соціології релігії. Однак, як і раніше спотворюється соціальна суть релігії, вона виставляється як ворожа ідеологія, яку потрібно витісняти із свідомості, життя індивіда і суспільства; заперечується прогресивна функціональна діяльність церкви, допускається дискримінація віруючих тощо. Це відривало вітчизняну соціологію релігії від світової, а отже, гальмувало її розвиток.

У 80—90-х роках для багатьох країн, у тім числі й України, релігія стає важливим фактором соціально-економічного розвитку. Вона звертається до душі й розуму віруючого і допомагає йому навіть у скрутних ситуаціях ставити на перше місце духовні потреби, вірити в добро, справедливість і чесність, а тим самим формувати певну соціальну поведінку. Релігійні цінності, ідеї та традиції, які відображаються в економічній діяльності та поведінці людей, є релігійними факторами соціально-економічного розвитку. Так склалося, що найбільші економічні досягнення мають країни, де переважала протестантська релігія (Західна Європа, Північна Америка). Річ у тім, що моральні та духовні ідеї протестантизму найбільшою мірою відповідали цілям економічного піднесення, економічної поведінки людини.

За сучасних умов розвитку України релігія, так само як культура і праця, є чи не найголовнішим чинником взаємодії людини з навколишнім середовищем, з економікою. Бо саме з поглибленням економічної кризи, зубожінням народу людина намагається знайти собі духовну підтримку і захист в релігії, яка розглядає людину як творіння Бога, за його образом і подобою. Такий підхід підкреслює рівність усіх людей перед Богом, священне право кожного на життя, самоцінність особистості й безпосередньо впливає на формування суспільної думки щодо ролі й місця людини в суспільно-економічному житті.

З’явилося поняття релігійного лідерства. За М. Вебером існують такі типи релігійного лідерства:

  • бюрократичний, коли лідерство пов’язане з статусом в певній церковній ієрархії;

  • харизматичний, що залежить від особистісних рис. Такого типу релігійні лідери зазвичай з’являються на переломних стадіях розвитку суспільства, в період радикальних змін, революцій тощо.;

  • традиційний — це лідер, авторитет якого освячений віковими традиціями чи звичаями вибору релігійних лідерів.

Все частіше релігійні лідери стають видатними державними діячами.

Роки перебудови суттєво змінили релігійну ситуацію — нормалізувалися державно-церковні відносини. Було ухвалено закони «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про свободу вірувань». Згідно з цими законами релігійні організації отримали права юридичних осіб, права на власність, повну свободу пропаганди своїх віровчень. Держава повернула релігійним організаціям значну частину відібраних колись у них храмів, монастирів, церковного начиння.

Суттєво зріс престиж релігії і церкви. Нині релігія, всі релігійні конфесії вивільнені з під впливу адміністративно-командної системи і володіють правом дотримання свободи совісті; посилився інтерес людей до релігії (проте він радше продиктований модою, а ніж вірою в бога, релігійними переконаннями); відроджуються релігійні свята, ритуали, традиції. Паралельно з такими явно прогресивними змінами в релігійному житті, з посиленням позитивного впливу церкви на суспільні процеси., час від часу спостерігається загострення відносин між окремими релігійними конфесіями, і це потребує посилення уваги до церкви з боку держави, наукових інституцій. Змінилася на користь релігії громадська думка, а для її соціологічного вивчення відкрилися нові перспективи.


2. Історичні типи
релігійних
вірувань

Першими формами релігії, котрі існували ще в первісному суспільстві, були фетишизм, тотемізм і магія.

Фетишизм — релігійне поклоніння матеріальним предметам — фетишам, яким надавали містичних та надприродних якостей. Фетишизм випливає з первісних вірувань у можливість примусити божество задовольнити бажання людини. У світових релігіях залишилися елементи фетишизму (у християнства — пошанування мощей та ікон, святих місць; пошанування «чорного каменя» — у мусульман, священних «стоп бога» — у буддистів).

Тотемізм — дуже давня форма релігії, яка виникла в ранній період родового устрою. Це комплекс вірувань, міфів, обрядів родоплемінного суспільства, зв’язаних із уявленням про надприродний зв’язок і кровну спорідненість між певними групами людей і так званими тотемами — рослинами, тваринами, предметами чи явищами. Група носить ім’я тотема і йому поклоняється, бо вважає, що тотем її оберігає. Тотемізм відрізняється від фетишизму тим, що має колективний об’єкт поклоніння.

Магія — це чаклунські обряди й заклинання, за допомогою яких люди намагалися вплинути на інших людей, тварин, а також на явища навколишнього світу з тим, щоб змінити їх у бажаному напрямку. Магічні обряди є в усіх народів, вони дуже різноманітні. Повсюдно були поширені магічні обряди на початку оранки, посівної, збирання врожаю, для викликання дощу або забезпечення успіху на полюванні чи на війні, загальновідомі примовляння, відшіптування, «причинна», носіння талісманів тощо.

Наша ера розпочинається з народження Христа.

У Київській Русі християнство (від грец. Christas — помазанник) було запроваджено 988 року Володимиром Мономахом.

Виникло християнство в І столітті у східних провінціях Римської імперії як релігія обездолених і пригнічених в результаті злиття ідей месіанських сект, елементів греко-римської, східних релігій та ідей античної ідеалістичної філософії.

На початку IV століття християнство стає державною релігією, що захищає інтереси правлячих класів. Суть християнства складає вчення про боголюдину Ісуса Христа — сина божого, що зійшов з неба на землю і прийняв муки та смерть заради спокутування першородного людського гріха. Формування християнської догмати відбувалося на протязі декількох століть, в результаті чого …

У 1054 році християнство поділилося на два напрямки — православ’я і католицизм.

Найважливішими постулатами православ’я є догмати: триєдинство Бога, Боговтілення, Спокутування, Воскресіння і вознесіння Ісуса Христа. Основні принципи православ’я, як віроісповідувальної системи, викладені в 12 пунктах Символа Віри, прийнятого на перших двох Вселенських Соборах в Ніцці і Константинополі.

Католицизм — є доктриною римсько-католицької церкви. Особливістю католицизму є целібат (обет безшлюбства духовенства; визнання догматів про непорочне зачаття Богоматері.

Православ’я визнає всемогутнього триєдиного Бога:

перший, Бог-Отець, який створив світ;

другий — Бог-Син, що народився від Діви Марії;

третій Бог — Дух Святий, що його дарує Бог-Отець. Католики вважають, що Дух Святий можуть дарувати і Бог-Отець і Бог-Син.

Православ’я і католицизм різняться як догматичними, так і культовими особливостями. У католицькій церкві, наприклад, під час богослужіння віруючі можуть сидіти, а православні моляться стоячи.

Богослужіння в католицьких церквах супроводжується органною музикою, у православній — тільки співом.

У православних Храмах завжди багато ікон, у католицьких їх значно менше, натомість більше скульптурних зображень Ісуса Христа, Діви Марії, різних святих. Символ віри зобов’язує кожного християнина вірити в загробне життя, але на відміну від православ’я католицизм визнає існування чистилища, в якому грішники ніби очищаються від гріхів і отримують можливість потрапити до раю. Єдиним главою католицької церкви є Папа Римський, якого вважають намісником Христа на землі.

Православ’я не створило всесвітньої централізованої організації. У різних державах існують самостійні (автокефальні) церкви:

— Константинопольська (Турція),

— Александрійська (ОАР),

— Антиохійська (Сірія і Лівія),

— Ієрусалимська, Каїрська і Сербська,

— Румунська, Еллінська,

— Болгарська, Албанська, Польська, Чеська.

На території колишнього Радянського Союзу була одна незалежна православна церква — грузинська. Зараз 14 таких самостійних церков, зокрема відновила свою діяльність Українська автокефальна церква.

Константинопольський патріархат за традицією має титул вселенського, проте реальної влади над іншими православними церквами не має.

Протистантство на відміну від перших двох напрямків християнства поруч з визнанням загально християнських уявлень про буття Бога, його триєдності, безсмертя душі, рай, пекло висуває три інші принципи:

— спасіння власною вірою;

— святість всіх віруючих;

— виключний авторитет Біблії.

У протистанстві вирізняють: лютеранство, цвинглианство, кяльвинизм, унітаризм, анабаптизм, меннонитство, англіканство та інш. Протистанству притаманне зниження ролі релігійної організації, орієнтація на земні, практичні види діяльності.

Іслам (араб., покірність, віддáнність на волю Божу) — одна з найбільш поширених релігій. Іслам виник у Хіджазі (Західна Аравія). На початку VІІ століття творцем його вважають релігійного проповідника (пророка) Мухаммеда, проповідь якого була реакцією на гостру кризу арабського суспільства, спричинену розпадом родоплемінних відносин і початком формування ранньо-класового суспільства. За характеристиками своєї етики, обрядовості й міфології іслам близький до іудаїзму й християнства.

Головні принципи ісламу, викладені в Корані, були, на думку віруючих, передані Аллахом (Богом) своєму обранцю (расулу) Мухаммеду через ангела Джебраїла.

Іслам учить повній залежності всього існуючого від волі Бога, що визначає долю людини.

Коран — це священна книга мусульман. Вона є зібранням цілої низки релігійних і правових положень, що регулюють суспільне, сімейне і приватне життя мусульман. У ньому багато запозичено з іудаїзму, християнства, парсизму — давньоперсидської релігії. Коран — це сукупність норм, що охоплюють різні аспекти життя людини. Ними мають керуватися всі мусульмани.

Коран заперечує наявність бога в трьох іпостасях (як це стверджує християнство). У Корані йдеться про одного бога. В ісламі відсутня клерикальна ієрархія, він виключає посередників між богом і людиною. Ісламу притаманний також поділ світу на «вірних» (мусульман) і «невірних» (усіх інших). Невірні можуть досягти «вічного спасіння», тільки прийнявши іслам.

Буддизм виник у стародавній Індії. Його фундатором вважають індійського принца Сіддхартху Гаутаму, який потім отримав ім’я Будди, що означає «той, хто пробудився». Особливістю буддизму є його практична «земна» спрямованість. Він не визнає ритуалів, абстракцій і за центральну проблему має особисте життя людини. Основний зміст буддійських книг — це практична доктрина «спа­сіння» або «звільнення». Її викладено в «чотирьох благородних істинах»: життя — це страждання, причина страждання, стан звільнення від страждання, шлях до звільнення від страждання.

Іудаїзм — релігія, яка виникла в І тисячолітті до н. е. в Палестині і поширена в євреїв. Більшість віруючих зосереджено в Ізраїлі і США.

У XIII ст. до н. е. частина західносемітських кочових племен, що втікала (за біблійними переказами) в пустелю від єгипетського фараона, об’єдналася навколо культу Яхве — бога союзу ізраїльських племен. Яхве не мав ні зображення, ні храмів. Йому був присвячений окремий намет («скинія»), а в ньому ларець («ковчег»), що вважався земним місцем перебування бога, який незримо присутній у всьому світі.

Іудаїзм, так само як іслам, не має духовної ієрархії. Однією з найважливіших догм іудаїзму є визнання євреїв богообраним народом.

Іудаїзм на відміну від християнства зберіг значно більше архаїчних пережитків первісних вірувань — різних ритуалів, дописів, харчових заборон тощо.

Церква — організація віруючих, що склалася в процесі розвитку віровчення і об’єднання людей в рамках спільної релігії. Для церкви притаманне існування системи обов’язкових догматів, обрядів (культів). Її управління основане на ієрархії. В православній церкві відбувається чітке розмежування між священно- і церковно служителями, тобто духовенством (кліром), яке наділене особливою благодаттю, та мирянами — простими віруючими.


3. Релігія як
соціокультурний
інститут,
його функції

Однобокість у тлумаченні релігії можна подолати, розглядаючи її як соціальний інститут, розкриваючи її зміст через виконувані нею функції в суспільстві.

Релігія як соціальний інститут є системою соціальних норм, ролей історично сформованим комплексом вірувань і звичаїв, ритуалів (культів), стандартів поведінки, духовних цінностей і заповідей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях:

1) ціннісно-нормативному, що є складною системою вірувань, символів, цінностей, духовних заповідей, які містяться у релігійних текстах (у християн — Біблія, у мусульман — Коран). З них віруючі дізнаються про релігійні тлумачення будови світу, природи, черпають інформацію про космос, людину, суспільство. Із цих знань формуються поняття та ідеї, що справляють сильний вплив на психіку та емоції віруючих, породжуючи страх, радість, любов до Бога. Релігійні знання й вірування можна розглядати як ціннісні системи, котрі займають неабияке місце в духовній культурі суспільства, бо вони здатні змінювати поведінку людини. Вони вміщають моральні цінності й установки, які акумулюють у собі норми і правила людського співіснування, що вироблялися протягом віків. Так, в українському православ’ї виокремлюються сім дарів Святого Духа: мудрість, розум, порада, мужність, знання, побожність, страх Божий, а звідси дев’ять дарів Святого Духа, які мають визначити сенс життя віруючого. Це любов, радість, спокій, довготерпіння, добродушність, милосердя, віра, покірливість, стриманість;

2) організаційному, тобто церковному. За релігійно-етично-господарського підходу, розробленого М. Вебером, усю людську спільноту умовно поділяють на народи іудео-християнсько-мусульманських традицій (Захід) і презентованих індуїзмом, буддизмом, конфуціанством і даосизмом (Схід — індійці, китайці та інш.).

Розглядаючи світогляд іудео-християнсько-мусульманських народів, Ю. Павленко вирізняє наступні, притаманні їм переконання:

• розуміння духовної основи буття як особистого Бога, творця і судді видимого світу;

• уявлення про людину як істоту, створену Богом за своїм образом і подобою, наділену, відповідно, розумом, почуттям, вільною волею і діяльнісною природою; цим людина принципово вирізняється з-поміж безлічі інших живих істот;

• погляд на світ як на творіння (а не прояв або породження) Бога, принципово відмінне по суті від Бога і передане в користування людині, для задоволення її природних потреб, як предмет праці;

• віра в одиничність життя кожної конкретної людини, відсутність однозначної відповіді на питання, чи існувала душа до народження в тілі й очікування вічної відплати (у Пеклі або в Раю) за вчиненні на протязі життя діяння;

• гіпостазування добра(блага) і зла, однозначно пов’язуваних з Богом і Дияволом, у чому не важко розглядіти вплив зороастристського (зокрема й через гностицизм і маніхейство) дуалізму.

Індуїзму, буддизму, конфуціанству і даосизму притаманні інші переконання:

• божество уявляють як імперсональну, ірраціональну або, принаймні, абсолютно незбагненну першореальність, що являє себе або розкривається в явищах видимого світу (Брахма, Дао та інш.);

• уявлення про людину як прояв цієї божественної трансцендентності, у своїй основі тотожній їй, але, по суті, таким же чином і такою мірою, як і все живе, як і всі феномени видимого світу;

• погляд на світ як на «позірний» (а в деяких доктринах взагалі ілюзорний), та в будь-якому разі не адекватний його сутності прояв (еманацію) божественної основи буття (Майа та ін.);

• віра в нескінченність феноменальних проявів індивідуального духу через множинність перевтілювань, що означає заперечення унікальності власного «Я» і його потенційну тотожність з усіма іншими, явленими у світі, явищами, принаймні з живими істотами;

• етичний релятивізм, що виходить із відносності моральних норм не універсальних, які стосуються всіх людей, а таких, що мають сенс лише стосовно конкурентних груп людей;

людина зобов’язана жити за певними правилами лише тією мірою, якою вони визначені для всієї множини людей відповідного статусу, але при цьому не є обов’язковими для людей інших статусів.

Якщо перший комплекс ідей і уявлень найбезпосереднішим чином визначає високоекстравертовану активність представників конфесій, то другий — культивує здебільшого не діяльнісне, а споглядальне ставлення до навколишнього світу. При цьому поведінкові етапи істотно різнилися. Конфуціанство, яке характеризувалося відсутністю містики, обожненням імператора, орієнтувало людину на наполегливу працю, але не з метою власного збагачення, а на благо її соціуму, тоді як індуїстсько-буддийська свідомість, якій притаманним було моральне удосконалення через ухилення від життя, ставилася до практичної діяльності здебільшого негативно, як до чинника, що відволікає від аскетичного самовдосконалення. У структуру церкви
входять клір (священно- і церковнослужителі) та миряни — прості віруючі.

Е. Дюркгейм у праці «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії» (1912) аргументовано обгрунтував свій висновок, що релігія як чинник соціальної інтеграції, виконує в суспільстві певні необхідні для його існування функції.

К. Маркс уважав релігію важливим соціальним чинником, бо вона виконує досить реальні функції в суспільстві:

  • ідеологічну, бо виправдовує існуючі соціальні порядки;

  • компенсаторну, бо є «серцем безсердечного світу» (страждання на цьому світі не даремні, вони матимуть винагороду в майбутньому житті).

М. Вебер уважав, що головна функція релігії — визначення сенсу раціоналізації людської діяльності. У праці «Протестант­ська етика і дух капіталізму» він довів, що протестантизм сприяв раціоналізації економічної діяльності і вихованню аскетизму, що його ідеологія привела до вершин успіху саме представників протестантизму, який проповідує аскетизм, утримання, вимогливість до себе і свого оточення.

Більшість вітчизняних соціологів дотримується думки, що соціальний інститут релігії виконує інтегруючу, регулятивну, психотерапевтичну та комунікативну функції.

Інтегруюча функція притаманна всім релігіям. Її глибоко вивчив Е. Дюркгейм. Прийняття певної релігії, її символів, цінностей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об’єднує людей, стабілізуючи цю спільноту.

Інтегруюча функція насамперед поширюється на конкретну конфесію, а коли їх у суспільстві є кілька, то можливі міжконфесійні конфлікти. Проте релігія завдяки своєму гуманістичному спрямуванню виконує загальну стабілізуючу роль. Окрім того, як інституалізована, офіційно визнана система ідей та цінностей, вона намагається підтримати порядок в усій тій суспільній системі, до якої вона входить, виконуючи регулятивну функцію.

Регулятивна функція полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціального контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально — через заохочування й покарання віруючих церковними організаціями, так і неформально — самими віруючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Досліджуючи різні сфери людського й суспільного життя, М. Вебер виявив причинно-наслідковий зв’язок, за яким релігійно-етичні цінності є причиною, а поведінка людини — наслідком.

Отже, регулятивна функція релігії водночас є й ціннісно-нор­мативною, бо вона приписує віруючим певні стандарти поведінки, зумовлені панівними релігійними цінностями, продиктовані релігійними канонами. Канони будь-якої релігії обов’язково містять певну частину загальнолюдських цінностей і гуманних норм, які приписують, наприклад, віруючому християнину «полюбити ближнього як самого себе», «прощати своїм ворогам», любити сім’ю і дітей, чесно працювати, не вбивати, не обманювати, не красти. Особливо відчутною є регулятивна функція релігії, коли виховання і первісна соціалізація людини відбуваються під впливом релігійних ідей і цінностей, коли інститут релігії визнано державою.

Психотерапевтична функція інституту релігії полягає в тім, що різні релігійні дійства — богослужіння, молитви, ритуали заспокійливо діють на людей, породжують позитивні емоції, вселяють упевненість, захищають від стресів. Зрозуміло, чому до релігії часто звертаються люди, обтяжені земними негараздами, хворобами, особистими трагедіями, бо навіть сам характер проведення культових дійств заспокійливо діє на людину.

Наприклад, поховальні та поминальні обряди здатні затамувати біль утрати. Більше того, вони згуртовують людей, організують їх для моральної і матеріальної підтримки тих, хто зазнав трагедії. Під час Великої Вітчизняної війни навіть радянська влада згадала про психотерапевтичну функцію релігії, значно послабивши боротьбу з церквою. Німецький соціолог П. Бергер сказав, що сучасна людина, відмовившись від релігії, вимушена страждати від бездомності, самотності. Духовний світ людини, що втратила зв’язок з навколишньою природою, який забезпечувала їй релігія, П. Бергер назвав «бездомною свідомістю».

Комунікативна функція реалізується в процесі взаємного спілкування віруючих. Засобами спілкування є різні релігійні дійства, колективні моління тощо.

Всі функції релігії виконуються церквою, проте їх не слід змішувати з функціями церкви. Церква не тільки релігійний заклад, а й соціальний інститут. Тому займається вона вирішенням не лише релігійних проблем, а й соціальних. Підтримуючи правлячий режим, церква виконує свою основну функцію-соціально-політичну; проводить активну боротьбу за мир і безпеку в цьому вияв миротворчої функції; утримує за свій рахунок дитячі будинки, лікарні, старечі пансіонати тощо і цим виконує благодійну функцію. Окрім того, церква виконує функції управління церковними парафіями, підготовки кадрів священиків, економічні, культурно-просвітницькі, зовнішніх зв’язків тощо.

Усі ці функції є універсальними і притаманні кожному типу релігії. Проте загальною особливістю розвитку релігії в ХХ ст. є її секуляризація — процес витіснення релігійно-міфологічних пояснень світу науково-раціональними, що послабило вплив релігії на інші соціальні інститути — освіту, економіку, політику, сім’ю тощо. Наслідком цього процесу, відокремлення церкви від держави стало поширення атеїзму, а відтак послаблення всіх розглянутих функцій.

З метою посилення впливу релігії, її супротиву процесу секуляризації і вироблення загальнохристиянської соціальної програми, яка б пригодна була для віруючих, що живуть в країнах з різними соціальними системами виник рух за об’єднання всіх християнських конгресій, який дістав назву екуменічного (від грец. οικumene — всесвіт). Цей рух поширюється і на нехристиянські конгресії, передбачає координацію дій християнських екуменігних організацій з нехристиянськими.

? Питання для самоперевірки

1. Як соціологія інтерпретує релігію?

2. Яке місце і роль релігії в суспільстві?

3. У чому полягає суть релігії?

4. На яких двох рівнях існує релігія як соціальний інститут?

5. Які функції виконує соціальний інститут релігії?

6. Охарактеризуйте історичні типи релігійних вірувань.

7. Які стосунки між церквою і державою в Україні?

8. Охарактеризуйте проблеми функціонування інституту релігії в сучасній Україні.

Теми рефератів

1. Релігія та її місце в суспільстві.

2. Релігія і церква в сучасній Україні.

3. Форми релігійного життя людини.

4. Новітні релігійні течії.

5. Біблія як історична та літературна пам’ятка.

6. Релігія та атеїзм.

Використана і рекомендована література

Аляєв Г. Є., Горбань О. В., Мєшков В. М. Лекції з релігієзнавства. — К., 1996.

Афанасьев Э. О некоторых православных принципах формирования рыночной экономики // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.

Библейская энциклопедия. — М., 1991.

Вебер М. Социология религии // Вебер М. Избранное. Образ обцества. — М., 1994.

Воропай О. Звичаї нашого народу. — К., 1993.

Гараджа В. И. Социология религии. — М., 1996.

Гордиенко Н. С. Православие: Словарь атеиста. — М., 1988.

Джемс У. Многообразие религиозного опыта. — М., 1992.

Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство. — К., 1994.

Ольсевич Ю. Хозяйственная система и этнос // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.

Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 4.

Суперфин Л. Религия в индустриальном и постиндустриальном мире // Вопр. экономики. — 1993. — № 8.







поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Тема заняття Суть фінансів їх функції І роль в суспільстві
Мета вивчення: зрозуміти місце фінансової системи в розвитку суспільного виробництва

План не 1 Політика об’єкт дослідження політології. Політологія та...
Зм сутність, місце І роль політики та політології як науки в житті суспільства

Місце І роль політики та політології
Ці процеси надзвичайно актуалізують соціальну потребу в політичних знаннях, підносячи їх на рівень національно-державних інтересів....

Курсової роботи «Основні напрями сучасної психології релігії»
Дослідження з психології релігії в радянській релігієзнавчій літературі та їх подальший розвиток

План Вступ Сутність І роль управлінських рішень в процесі управління...
Суспільство складається з величезної кількості різноманітних організацій, І більшість людей майже усе своє свідоме життя пов'язані...

На урок у 8 клас
Тема. Леся Українка. «Давня казка». Проблеми І мотиви: роль митця в суспільстві та суть людського щастя. Характеристика головних...

Роль вчителя початкових класів в розвитку креативного мислення
Без вивчення інформатики неможливе формування сучасного світогляду, розуміння ролі інформаційних процесів у природі, суспільстві,...

Тема. Суть фінансів їх функції І роль в суспільстві
Леоненко П. М теорія фінансів: Навч посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 480с. ( ст. 5-107)

1. Сутність, принципи І роль страхування Тема Класифікація страхування
Навчальна картка самостійної роботи студентів

Заявка на участь у Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції...
Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Роль та місце овс у протидії корупції: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення»...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка