Пошук по сайту


в) католицизм - Тема 5, лекція 2: християнство

Тема 5, лекція 2: християнство

Сторінка3/3
1   2   3

в) католицизм;

Цей напрям у християнстві під назвою католицизм (гр.. католикос – вселенський, всесвітній) існує офіційно від 1054 року. Найбільше число прихильників проживає в країнах Європи, Америки, а також Азії і Африки ( понад 1млрд. віруючих).

Католики, як і православні визнають святе Письмо і Святий переказ як основне джерело віровчення, зберігаючи вірність Нікейсько-Константинопольському Символу віри, але з однією суттєвою поправкою, що стосується походження Святого Духа, втіленого у принципі філіокве (лат. – “і від Сина”): католики вважають, що Святий дух виходить не лише від Бога-Отця, а й від Сина Божого (Ісуса Христа). У Святому переказі католики до рішень соборів, творів отців церкви додають, як важливе джерело віровчення, і постанови Римських пап. На відміну від православних визнаються канонічними рішення і тих соборів, котрі проводились католицькою церквою після розколу 1054 року (всього 21-го). У католицизмі існує єдиний організаційний центр і абсолютним главою церкви є Папа Римський. Він носить титул вікарія Ісуса Христа, наступника Святого Петра, найвищого глави Вселенської церкви, західного патріарха, примаса Італії, архієпископа і митрополита Римської провінції, суверена міста-держави Ватикану. Католицькою церквою на І Ватиканському соборі у 1870 р. був прийнятий догмат про непогрішимість (безпомилковість) Папи у справі віри і моралі. Від 756 року існує окрема церковна держава – Папська область з центром у Римі. У другій половині ХІХ століття внаслідок об’єднання італійських земель вона тимчасово не існувала, а у 1929 році за угодою Папи з Муссоліні було утворено міні-державу Ватикан, територія якої становить 44 га.

У католицькому віровченні існують деякі положення (догмати), які відрізняються від православного. Вони формувались поступово і згодом набували догматичного значення. Окрім згаданих догматів (“філіокве” та непогрішноссті Папи Римського у справах віри і моралі), поряд з раєм і пеклом католики визнають існування чистилища, куди потрапляє душа померлого після смерті і де вона може очиститись від гріхів, аби звідти потрапити до раю. При цьому важливе значення мають молитви за померлого і пожертвування родичів і друзів на користь церкви. В добу Середньовіччя католицька церква практикувала продаж індульгенцій опираючись на догмат „про запас добрих справ”. Його суть полягала в тому, що віруючий за особливі заслуги перед церквою міг потрапити до царства небесного. В індульгенції зазначалось за які саме вчинки відпускались гріхи. Але сьогодні ця практика ліквідована, хоча церква зберігає свою важливу рятівну функцію. Цим підкреслюється винятково важливе становище духівництва, яке наділене правом відпускати гріхи і виконувати роль наставників і порадників. Вважається, що без посередництва священиків віруючий позбавлений можливості досягнути Божої милості.

Догматичну особливість католицизму становить обов’язковий целібат, тобто заборона священнослужителям усіх рангів вступати у статеві і шлюбні стосунки. Целібат обов’язковий не лише для ченців, але й білого (вищого) духівництва. Причому в католицькій церкві не допускається вихід священика після висвячення з духовного сану, який зберігається за священиком аж до смерті , тоді як в православ’ї священик може позбутись духовного звання і змінити вид своєї діяльності, зважаючи на те, що священство є добровільною згодою з Богом. У католицизмі більш розвинутий, ніж у православних культ Богоматері. Римська церква визнає догмат про непорочне зачаття Діви Марії ( Дівою була і мати Марії – праведна Анна). Згідно з цим вченням стверджується, що Діва Марія вознеслась на небеса не лише душею, як у православних, але й тілесно, подібно до вознесіння Христового.

Католики, як і православні, в обрядовій практиці визнають обов’язковими сім таїнств, але існують деякі відмінності у їх виконанні. Наприклад таїнство хрещення здійснюється шляхом обливання водою, а миропомазання (конфірмація) католиками виконується, коли дитині виповнюється 7-8 років, а не відразу після хрещення, як у православних. Таїнство євхаристії відправляється на прісному хлібі (у православних – на квасному), а вином причащається лише духівництво, миряни ж лише хлібом. Згідно католицького віровчення у святих дарах (причасті) Ісус Христос присутній тілом і кров’ю у вигляді хліба і вина разом взятими.

Католицькому культу властива піднесена урочистість і театральність. Головним богослужінням є меса (літургія), яка протягом довгого часу проводилась лише латинською мовою. З посиленням реформаційних рухів було дозволено впроваджувати у богослужбову практику національні мови, використовувати під час меси національні мелодії. Поступово під впливом протестантських настроїв здійснюються переклади Біблії на народні мови.

Католицька храмова архітектура відзначається монументальністю і особливою пишністю. З ХІ – ХІІ ст. започатковується активне будівництво костелів так званого романського стилю з використанням кращих традицій будівельного мистецтва стародавнього Риму. Основу цих костелів склала римська базиліка – прямокутна будівля, внутрішній простір якої був поділений на кілька частин – нефів (від лат. Navis – корабель). Ця конструктивна форма добре відповідала призначенню храму, в якому перед вівтарем збиралась якнайбільша кількість віруючих. Центральний поздовжній неф, що надавав храму вигляд корабля, у східній частині завершувався напівкруглою апсидою з вівтарем., здебільшого у вінці півкруглих апсикол. До головного примикали два бічні нефи, а поперечний зал – трансепт - надавав будівлі форму латинського хреста. В добу готики католицькі храми набули замість округлих більш гострих і шпилеподібних форм. Ці висотні будівлі, що стрімкими баштами сягали неба стали своєрідними символами всієї середньовічної архітектури, які і сьогодні сприймаються як ознаки найвищої могутності римо-католицької церкви. Найвизначнішими взірцями готичних храмів є знаменитий собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам), Реймський, Шартрський собори та ін. Їх прикрашають яскраві багатобарвні вітражі, скульптурна різьба, монументальний живопис. Не менш вражаючими були ренесансні і, особливо, барокові костели, оздоблені пишною позолотою, динамічною скульптурою і орнаментальною пластикою. Справжнім мистецьким шедевром і дивом інженерно-технічної думки сприймається собор Санта Марія дель Фьоре у Флоренції - витвір відомого ренесансного архітектора Брунелескі. А одним із найвеличніших архітектурних комплексів доби бароко є собор св. Петра в Римі - головна католицька святиня, де втілився геній цілого ряду видатних митців – Браманте, Рафаеля, Мікельанджело, Берніні. Вироблені протягом ХІ – ХУІІІ століть принципи храмового будівництва та культового декоративного мистецтва і сьогодні використовуються в церковних модерних будівлях.

В усі часи католицька церква прагнула йти в ногу з часом, сміливо використовувала новаторські прийоми, ініціювала творчі нововведення. В сучасних католицьких храмах активно запроваджуються прийоми модерного мистецтва. Якщо перша католицька церква, побудована у модерному стилі архітектором ле Корбюзьє в Роншані (Франція), викликала справжню сенсацію, то в останні десятиліття в країнах Європи та Америки побудовані сотні храмів. Стало звичним розташовувати в сучасних культових будівлях розважально-ігрові, спортивні зали, дитячі кімнати, читальні і бари. Значно модернізувались сакральна скульптура і живопис.

Як і в давні часи життя католиків зосереджується навколо храму, який консолідує людей, зміцнює їх віру, допомагає розкрити душу для любові і добра. Великий емоційний вплив під час католицьких богослужінь здійснює органна музика, що використовується для супроводу хору. Використання органної музики у месах запроваджено було ще у VП ст. римським папою Віталіаном. Винахід цього музичного інструмента пов’язують з ім’ям грека Ктесібія з Олександрії. В Римській, а пізніше у Візантійській імперіях орган використовувався під час масових видовищ та святкових урочистостей. І сьогодні орган є невід’ємним атрибутом католицького культу і обов’язковим елементом будівлі костелу.

Наймогутніше становище займала Римська католицька церкви в добу Середньовіччя, коли остаточно сформувався інститут папства і утвердилась характерна для католицизму ідея домінування духовної влади над світською. Під час правління папи Інокентія ІІІ (1198 – 1216) теократична політика папства досягла апогею . Зміцненню церковної влади сприяло створення судово-поліцейської установи – інквізиції, основна функція якої зводилась до боротьби з єретиками ( відступниками від віри). Інквізиція карала усіх, хто був не згідний із вченням церкви, або займався діяльністю забороненою церквою. Засуджених жорстоко катували , відлучали від церкви, спалювали на вогнищі. Діяльність інквізиції, так само як і хрестові походи визнано сучасним Ватиканом як трагічний факт історії католицької церкви. Внаслідок жорсткої політики Римської курії, особливо в період правління папи Боніфація VШ (1294 – 1303) католицизм набув великої могутності. Авторитет папи підносився вище світських правителів окремих західноєвропейських держав, завдяки чому середньовічна Європа творила своєрідну папську теократію. Спільність релігії зумовила можливість єдиної європейської цивілізації, що є важливим фактором і сучасного світу. В добу великих географічних відкриттів католицизм поширився далеко за межі європейського континенту і сягнув майже всієї території Центральної та Південної Америки.

Зміцненню католицизму сприяла діяльність численних рицарських орденів, члени яких зобов’язувались самовіддано служити Богові зі зброєю у руках одночасно перебуваючи у чернечому сані. У той час рицарські ордени були своєрідною регулярною армією, а рицарі у свідомості християн донині становлять вищий ідеал жертовної відданості вірі. Рицарі відіграли вирішальну роль у хрестових походах, які організовувала Римська курія. Ці військові походи забрали життя ні в чому не винного мирного населення, а тому сьогодні Ватикан з ініціативи папи Іваном Павлом ІІ цю сторінку середньовічної історії католицизму засуджено як невиправдано жорстоку. Відомо, що хрестові походи здійснювались і проти слов’янських народів, в яких брали участь створені у ХІІ – ХІІІ ст. Тевтонський і Ливонський ордени. Все ж об’єктивно для католицької церкви хрестові походи, які консолідували віруючих, збільшували їх чисельність, посилювали духовно-культурні взаємозв’язки, мали і позитивне значення. Звичайно в сучасних умовах військові походи, як і будь-які насильницькі засоби навернення на віру вважаються неприпустимими, що цілковито суперечить самому духу християнства.

У діяльності римо-католицької церкви важливу роль відіграють чернечі ордени, які виникають ще у ІV ст., коли засновуються перші монастирі. Чернецтво у західній церкві, як і в східній спрямовувалось на виховання покори, терпеливості, любові і милосердя. Але згодом монастирі перетворюються у справжні культурно-духовні центри. Організації католицьких ченців – католицькі чернечі ордени відзначались централізованим управлінням і мали окремі статути. Як в минулому, так і в сучасному католицизмі їм належить значне місце в пропагандистській, освітній і місіонерській діяльності. У VІ ст. в Італії був заснований найстаріший бенедиктинський орден (Бенедиктом Нурсійським), який називають “патріархом” західного чернецтва. Серед численних орденів найвпливовішими були домініканці, францисканці, кармеліти, єзуїти . Вони приділяли велику увагу навчанню і освіті, а тому прислужились розвиткові середньовічної теології – схоластиці. Так. чернець-домініканець Фома Аквінський (1225-1274) став найвизначнішим католицьким теологом, одним із найбільш відомих представників середньовічної схоластики, який розробив п’ять раціональних доказів існування Бога. Сучасний неотомізм, опертий на теологічні принципи Фоми Аквінського, є одним із провідних напрямів сучасної релігійної філософії.

Орден єзуїтів, заснований Ігнатієм Лойолою у 1547 році, відзначився особливо активною діяльністю по піднесенню релігійності і зміцненню позицій Римської церкви. Цей орден відкривав велику кількість навчальних закладів – колегій у різних європейських країнах, ревно боронив католицьке віровчення і не нехтував ніякими засобами у справі жертовного служіння церкві. Орден запровадив військову дисципліну і функціонував на зразок чернечого війська. Не по-християнські жорсткі, а іноді відверто підступні методи діяльності членів ордену склали йому негативну славу. Але ці засоби знайшли виправдання в боротьбі з опозиційними рухами, які активізувались на початку ХVІ ст.

Римо-католицька церква пережила у ХVІ – ХVП ст. один із найскладніших періодів своєї історії, коли внаслідок жорсткої теократичної політики папства розгорнувся могутній рух протесту – Реформація. В результаті від католицизму відкололись протестантські церкви і сформувався ще один напрям християнства – Протестантизм. Це відбувалось в період формування централізованих національних держав, що поставило на порядок денний питання про створення незалежних національних церков. Поширення реформаційних рухів в більшості європейських країн призвело до посилення політики Контрреформації, основні засади якої були визначені на Тридентському соборі (1545 – 1563 рр.). Завдяки рішучим заходам Римській церкві вдалося кардинально змінити ситуацію трансформувати основи віровчення і культу, виробити нові методи місіонерської діяльності - більше культурно-освітні, пропагандистські, аніж насильницькі. Тому середньовічний католицизм помітно відрізняються від католицизму наступної новітньої доби, коли в минуле відійшла практика ведення релігійних війн, інквізиції, переслідувань і жорстоких покарань за відступництво від віри.

Католицизм на відміну від Православ’я завжди чутливо реагував на зміну соціальних умов життя і активно реформувався, використовуючи усі можливі засоби для підвищення ефективності діяльності Церкви. Це дозволило Римській Католицькій Церкві стати найбільшим релігійним об’єднанням сучасного світу.

Велика кількість віруючих, масштабність території поширення зумовили складну систему католицького церковного управління. За католицькими догматами влада Папи вища від Вселенських Соборів, які збираються приблизно раз на сторіччя. Рішення Соборів набувають чинності після затвердження папою. Папа римський обирається конклавом кардиналів – зібранням найвищих церковних ієрархів. Кардинали в свою чергу призначаються папою. В основі організаційної структури католицької Церкви лежить принцип централізму. У Ватикані знаходиться резиденція глави Церкви і центральний адміністративний апарат - римська Курія , до складу якої входять конгрегації, канцелярії, секретаріати і трибунали, які керують церквами у багатьох країнах світу. Кардинали – найвищі духовні особи за папою, за ними йдуть архієпископи і єпископи. Папа Інокентій ІV встановив для кардиналів особливу форму одягу: червона мантія, червоний капелюшок ( бузково-фіолетовий під час трауру та посту), перстень, червона або фіолетова парасолька, герб і трон в їх церкві. Все це кардинали отримують безпосередньо з рук Папи.

Система церковного управління характеризується тим, що в ній існує складне переплетення церковної ієрархії та рангів церковних посад. Тут, як і в православних, існує три ступені священства (дияконство, пресвітерство, єпископство), а з іншого боку, в церковній ієрархії існують два ранги церковних посад: вищий – ті, що отримують владу від папи (кардинали, легати від ребра апостольського, апостоличні вікарії) і нижчий – ті, чия влада виходить від єпископа (генеральні вікарії, синодики – члени церковного трибуналу). На ІІ Ватиканському Соборі (1962 – 1965) було здійснено певну децентралізацію влади, зокрема, утворено синод єпископів, який разом з папою розглядає важливі питання церковного життя. В єпархіях також діють ради, до яких входять як духовні особи, так і миряни.

Ватикану підпорядковуються численні масові об’єднання та організації світського характеру, католицькі профспілки, партії, благодійницькі і культурно-освітні формування. В цілому функціонує більше сорока міжнародних католицьких масових об’єднань, більшість з яких входить до Конфедерації міжнародних католицьких організацій, яка щорічно проводить генеральні асамблеї. Римо-католицька церква володіє широкою мережею інформаційних агентств та установ, потужними видавництвами. В різних країнах світу видається понад 1000 журналів і газет п’ятдесятьма мовами.

Структурними підрозділами церкви є також релігійні місії, духовні навчальні заклади – школи, семінарії, академії, університети, котрі готують священників і богословів.

На сучасному етапі позиції католицької церкви досить міцні. Реформи, які затвердив ІІ Ватиканський собор, зробили церкву більш відкритою сучасному світу. Собор зорієнтував церкву на спрощення богослужіння, використання національних мов і музики, посилення місіонерської і благодійницької діяльності. Новим у її діяльності є захист прав людини, відстоювання права на свободу віросповідання, боротьба за сім’ю. Католицизм здійснює важливу програму євангелізації населення спрямовану на зміцнення релігійної свідомості, піднесення моральності кожної окремої людини, чи сім’ї.

Керівництво католицької церкви активно співпрацює із світськими владними структурами по вирішенню глобальних проблем сучасності – екологічних, енергетичних, демографічних та ін. В питанні війни і миру Ватикан відстоює концепцію ненасильницького миру, тобто мир – це не відсутність війни, а „справедливість”. Сьогоднішній глава Римської церкви - папа Іван Павло ІІ ( обраний на престол у 1978 р.) докладає титанічних зусиль заради відродження релігійних гуманістичних цінностей, піднесення цивілізаторської ролі християнства, досягнення примирення з усіма іншими релігіями світу. Велику увагу він приділяє питанням війни і миру, бере участь у розробці концепції єдиної Європи, активно виступає за роззброєння в ім’я всезагального духовного і суспільного поступу.

г) протестантизм;
Протестантизм – один із напрямів християнства, що об’єднує велику кількість різних течій і конфесій. Його започатковують великі реформаційні рухи в західноєвропейських країнах ХVІ – ХVП століття, спрямовані на оновлення релігійно-церковного життя, перебудову ієрархічного устрою, звільнення з-під влади Риму. Насамперед, Реформація носила антикатолицький характер і заперечувала претензії папства на те, щоби виконувати посередницьку місію між Богом і людьми, на прагнення католицької церкви володіти абсолютним правом контролю у сфері віри і моралі, щодо земельних володінь, церковного майна, продажу індульгенцій тощо.

Історичний зміст реформаційного руху прийнято визначати перехідним характером тієї доби, коли із занепадом феодалізму в Європі посилюється роль бюргерства - мешканців міст (оскільки центр виробничої діяльності та культурного життя зміщується в міста) та утверджуються нові суспільні відносини, що згодом отримали назву буржуазних. В цьому процесі вирішальним фактором суспільного життя стає формування самостійних національних держав. Тому протестантські церкви, які виникають в процесі розгортання реформаційних рухів, набувають виразних ознак самобутнього національного характеру. До значних здобутків Реформації зараховують переклади Біблії на національні мови і впровадження народної мови та народних музичних мелодій у богослужбову практику.

Зовнішні суспільно-історичні чинники відчутно вплинули на ідейно-теологічний компонент протестантизму. Протестантська теологія суттєво трансформує середньовічну філософську доктрину католицизму, розвиваючи вчення про “виправдання вірою” (за висловом ап. Павла – “тільки вірою”), а не ретельним виконанням тих обрядів та обов’язків, що їх культивувала католицька церква. А це потягнуло за собою і відмову визнавати будь-який усталений людьми авторитет рівним божественному авторитету. Основоположником протестантських вчень постав Мартін Лютер – німецький католицький священик, який, з однієї сторони, обґрунтовував ідею про всезагальне священство, тобто про право кожної людини, що пройшла через хрещення, на проповідь, а, з іншої сторони, заперечував особливу роль та особливий статус духівництва у житті віруючих. М.Лютер також стверджував абсолютний авторитет Біблії як єдиного наданого людям слова Божого (на відміну від авторитету Отців Церкви, соборів та церковних ієрархів). Концепція М.Лютера опиралась на ідеї німецьких містиків ХVІ століття, зокрема на ідеї про відродження душі через єдність “внутрішньої людини” з Богом. Звідси випливало ствердження того, що віра – це єдина умова спасіння душі, а добрі справи – лише прояви віри, а не самодостатній шлях до спасіння.

Лютером були сформульовані головні вимоги нового розуміння християнства, які у вигляді 95 тез були прибиті ним на північних дверях Замкової церкви у Віттенберзі. Наведемо деякі з цих тез:

- “Покаяння не полягає лише у сповіді перед священиком” (Лютер вважав, що життя віруючого – це постійне покаяння, а не одноразова дія);

- “Папа може знімати лише ті покарання, які він сам накладає на підставі церковного статуту...” (ні від яких небесних покарань церква звільнити не може);

- “Не за Христом вчення, у якому говориться, що не потрібне покаяння тих, котрі придбали індульгенції для душ. Тим, хто щиро покаявся, Господь дає прощення гріхів і звільнення від вічних мук, на що грішник може сподіватись і без папської грамоти” (заперечується необхідність придбання індульгенцій, так само в кількох тезах заперечується здатність папи якось впливати на чистилище);

- “Щирий, справжній скарб церкви є Священне Євангеліє слави і благодаті Божої” (Лютер роз’яснював, що вчення про “запас добрих справ” не може змінити долі і вигідне воно багатим, а не бідним, а тому називає такий спосіб “задобрити Бога” цілковитою ілюзією);

- “Щирий християнин пройнятий бажанням наслідувати багатостраждального Христа. Не у відпускній грамоті, а в щирому розкаянні полягає шлях до порятунку”.

Оскільки ці тези були оприлюднені 31 жовтня 1517 року, то цей день вшановується протестантами як святковий.

У протестантизмі вирішальне значення надається саме особистій, внутрішній релігійності, а не її зовнішнім проявам. Божественна благодать дарується праведнику без посередництва церкви, а тому священство поширюється на всіх віруючих, що прийняли хрещення. Отже, протестантське вчення відстоює ідею безпосереднього зв’язку людини з Богом і відкидає інститут духівництва. Спрямовувалось воно і проти індульгенцій, проти претензій католицького духівництва контролювати віру і совість на правах посередників між людьми і Богом. Стає зрозумілим, що протестантська церква постає значно скромнішою як за своїми претензіями, так і за матеріальним станом. Для всіх протестантських церков характерне заперечення верховенства папи, культу святих і Богоматері, відмова від пишних богослужінь, поклоніння іконам, мощам святих. Протестанти виступали за скасування чернецтва, спрощення обрядів, скорочення кількості релігійних свят, тощо. Їх вимоги були зорієнтовані на повернення до більш демократичних і аскетичних традицій первісного християнства. Із семи таїнств обов’язковими визнавались лише два – хрещення і причащання. У богослужінні основне місце займає не меса, а проповідь з розкриттям змісту окремих положень віровчення. Замість храмів використовуються молитовні будинки із великою залою для спільних молінь усієї громади. Протестанти, заперечуючи церковну ієрархію, відкидають і значення рішень Вселенських церковних соборів, послань пап. Єдиним джерелом віри визнається лише Святе Письмо.

У лютеранському віровченні зберігались непорушними лише ті положення, котрі не суперечили Біблії. Основи віровчення викладені у “Книзі згоди” (1580 р.), яка складається з “Аугсбурзького віросповідання”, “Апології”, “Великого” і “Малого” катехізисів (короткого викладу віровчення). В Біблії лютерани особливу увагу надають новому Заповіту, передовсім Євангелію від Іоана і посланням Павла. Лютерани вважають церкву „конгрегацією святих, в якій Євангелія правильно сповідуються, а таїнства правильно здійснюються”. Громаду лютеран очолює виборна церковна рада і пастор, які залежать від місцевої влади. Громади об’єднуються в єпархії на чолі з єпископами. Так як лютерани вважають, що врятуватись можна лише завдяки особистій вірі без посередництва церкви, то основне місце відіграють не обряди, а проповідь.

Лютеранство поширене не лише в Німеччині, де є найчисельнішим, але й в Австрії, Франції, Угорщині, скандинавських країнах, а також в Північній Америці. Всього у світі налічується 75 млн. лютеран. В Україні нараховується 33 їхні громади.

У ранньому протестантизмі окрім лютеранства сформувались і інші течії, зокрема кальвінізм та англіканство. Кальвінізм поряд із лютеранством є найвпливовішою течією протестантизму. Його започаткував інший видатний ідеолог Реформації Жан Кальвін (1509 – 1564). Основи цього віровчення містяться у праці “Настанови християнської віри”, опублікованої Кальвіном у 1536 році. Ідейним підґрунтям кальвінізму, на відміну від лютеранства, є не стільки Євангеліє, скільки Старий Заповіт. Визначальним у цьому протестантському вченні виступає принцип абсолютного приречення (фаталізм), згідно якого доля та життєві діяння всіх людей визначались у відповідності до незбагненної і непізнаваної божественної волі. Адже Ісус Христос був покликаний Богом страждати за людські гріхи. Тому марно сподіватись на порятунок чи вірою, чи індульгенціями (“добрими справами”), бо змінити долю людина неспроможна. Обрані приречені на успіх і порятунок, а знедолені – на вічні митарства і муки. Але кальвінізм не схвалював бездіяльність, а в дусі нової протестантської ідеології заохочував підприємницьку діяльність, прагнення до покращення матеріального становища і до успішної кар’єри (бо це вважалось опосередкованою ознакою обраності). Дещо складними були стосунки кальвінізму із світською владою, бо Кальвін проголошував тезу про те, що влада повинна виконувати настанови протестантської церкви як єдино істинної влади.

Кальвінізм у свою чергу поділяється на реформаторів, пресвітеріан, конгрегаціоналістів. Так, пресвітеріанство об’єднує англо-шотландських кальвіністів вестмінстерського сповідання, конгрегаціоналістами ( від лат. – “з’єднати”) є ті кальвіністи в Англії, США та інших державах, які відстоюють повну віросповідну і організаційну автономію (незалежність) кожної громади і заперечують необхідність вищих керівних органів. Їхні громади дотримуються спільної догматики і культу, залучають до проведення служб і проповідництва усіх мирян. В житті сповідують строге пуританство і не надають вирішального значення вченню про приречення.

Єдиним джерелом і авторитетом кальвіністів, як і лютеран, визнається Біблія. В богослужінні впроваджувалась національна мова, значно спрощувався культ. Демократичний принцип був запроваджений в організаційній побудові кальвіністської церкви. Подібно до лютеранської церкви, кальвінізм не визнавав владу Риму і відкидав значення Священного Переказу. Кальвінізм не схвалював бездіяльність людини, непідприємливість, задоволення досягнутим, відсутність прагнення до покращення матеріального достатку і суспільного статусу.

Реформатські і пресвітеріанські церкви об’єднують близько 40 млн. Віруючих. Центр Всесвітнього альянсу реформатських церков знаходиться у Женеві. В Україні близько ста громад функціонує у Закарпатті.

Англіканська протестантська церква виникла в Англії за умов абсолютистської монархії. У 1534 році парламентом був прийнятий “Акт про верховенство”, згідно якого розривались відносини з Римським престолом, а главою церкви проголошувався король Генріх VШ., тобто церква ставала залежною від королівської влади. Монастирі скасовувались, а їх землі конфісковувались, ліквідовувався культ ікон, мощів святих. Англіканство визнає рішення перших семи Соборів, хоча у своєму віровченні є найближчим до католицизму. Майже непорушною залишається ієрархія, культ та одяг священнослужителів. До сьогоднішнього дня англікани зберегли стару католицьку месу і пишну обрядовість. В той же час визнання авторитету церковної ієрархії поєднується в англіканстві із суттєвим піднесенням значення особистої віри, характерним для протестантизму. Англіканська церква є державною в Англії, більшість єпископів входять до палати лордів, а король очолює і призначає єпископів. Примасом англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський. Англіканське віровчення - це вчення “середнього шляху”, тобто між римським католицизмом і західноєвропейським (континентальним) протестантизмом. Це віровчення базується на Тридцяти Дев’яти статтях, що входять до “Книги загальних молитов”, яка є основою для відправлення церковних богослужінь. За межами Англії ця церква має прихильників в Шотландії, Уельсі, Ірландії, США, Канаді, Австралії, Індії та інших країнах. Всього її прихильники становлять 68 млн.

У постреформаційну добу виникає цілий ряд нових протестантських сект і течій, наприклад, баптисти, адвентисти, методисти, п’ятидесятники, Свідки Ієгови. Їх численні осередки діють також і в Україні. Останнім часом значно активізувалась їх проповідницька діяльність, що призвело до зростання кількості прихильників кожної із цих течій.

Всі протестантські церкви і секти визнають Біблію як основне джерело віровчення і зберігають вірність основним християнським догматам. Виняток складають хіба що Свідки Ієгови, котрі заперечують догмат Святої Трійці і вірять в єдиного Бога Ієгову. Ісуса Христа вони вважають єдинородним сином верховного Бога, а святий Дух – це сила Ієгови, яку він дав Христу. Єговісти заперечують існування пекла, вірять у скоре настання Армагедону – останньої глобальної битви, в якій загинуть всі “злі люди”, а Диявол буде вкинутий до безодні і на землі встановиться тисячолітнє царство Христа. Праведники (а їх кількість чітко визначена) врятуються і отримають вічне життя. Протягом Судного Дня всі воскреслі люди матимуть можливість навчитися Божих намірів.

Деякі особливості наявні у культах, святах та обрядах Свідків Ієгови. Категоричним є їх ставлення до навколишнього світу, повна аполітичність, космополітизм і абстрагування від зла і несправедливості цього світу. Існує ця релігійна течія з 1872 року, коли Чарлз Рассел заснував товариство “Дослідників Біблії”, зареєстроване у 1884 році під назвою “Біблійне і трактатне товариство Вартової Вежі”. Назва “Свідки Ієгови” офіційно вживається з 1931 року. Ця організація особливу увагу надає виданню та поширенню релігійної літератури. Журнали “Пробудись” і “Вартова Вежа” видаються мільйонними накладами більш ніж на 160 мовах. Ієговісти мають чітку організаційну структуру, очолювану президентом, якому підпорядковані більше 70 відділень. Центральне управління знаходиться у Брукліні. (Нью-Йорк). Обов’язком кожного Єговіста є проповідницька і місіонерська діяльність, що становить необхідну передумову спасіння. Їм притаманна ідея „вибраного” народу, покликаного донести усім звістку про останній час існування людства.

Назва секти баптистів походить від обряду хрещення (з д.-грецьк. – “хрестити водою” ) шляхом занурення у воду, який здійснюють у зрілому віці. Баптизм виник на початку ХVII ст.. в Англії на базі кальвінізму. Його засновником був Джон Сміт, який внаслідок переслідувань за приналежність до пуритан втік з Англії до Голландії. У 1609 році він з членами своєї общини прийняв вдруге хрещення і т.ч. започаткував історію цієї церкви. Баптисти визнають Символ Віри, але заперечують роль церкви як посередника між Богом і віруючими. Вони сповідують ідею “спасіння особистою вірою”. Як і кальвіністи, баптисти визнають принцип наперед визначення, хоча й не абсолютизують його. Релігійний культ значно спрощений і ліквідовано церковну ієрархію. Молитовні зібрання заміняють богослужіння. Баптизм сприйняв практично всі основні протестантські принципи. В догматиці центральне місце відведене догмату про спокутну жертву Христа і неминучість його другого пришестя. До зустрічі з Христом віруючий зобов’язаний готуватись ціле життя, ретельно виконуючи моральні заповіді. На засадах віри, любові, милосердя будуються взаємовідносин у общинах. У сучасному світі баптизм являє собою одну із найчисельніших сект, яка нараховує понад 35 млн. віруючих (в Україні баптисти становлять 80% від усіх протестантів). Центр сучасного баптизму знаходиться в Америці, де у 1905 році було створено Всесвітню Раду Євангельських Християн – Баптистів (штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні). З метою проповідництва видаються десятки газет і журналів. Баптисти володіють 25 університетами і вищими школами. Баптисти добре вивчають Біблію і намагаються просто і дохідливо донести релігійні істини до широкого кола простих людей.

Адвентизм як протестантська течія виник у 30-х рр. ХІХ ст. в Америці внаслідок відокремлення від баптизму ( назва походить від лат. “адвентус” – прихід, пришестя). Його засновник В.Міллер сповіщав про друге пришестя на землю Ісуса Христа. Це мало відбутись від березня 1843 до березня 1844 року. Хоча передбачення Міллера не виповнилось, віра у близьке пришестя Христа є основою віровчення адвентистів. Адвентисти не вірять у безсмертну душу, вважаючи, що після смерті душа засинає аж до Судного дня, коли або отримає вічне блаженство, або буде знищена. Існує кілька угруповань в лоні цієї секти, найвпливовішою серед яких є Церква Адвентистів Сьомого Дня (АСД). Ця церква вшановує суботній день згідно біблійного вчення про сьомий день тижня як святковий. Є також адвентисти-реформісти, адвентисти -християни, адвентисти прийдешнього століття, Товариство Другого Пришестя. У кожної з них подібні організаційні структури, демократичні принципи діяльності. Важливим напрямком діяльності адвентистів є доброчинна праця по утриманню лікарень, клінік, санаторіїв.

Ще однією християнською сектою є п’ятидесятники. Історія п’ятидесятників сягає початку ХХ століття в США і пов’язана з ім’ям Ч.Пархема. Особливість їх віровчення полягає у переконаності в тому, що на істинно віруючих у Христа находить особливе благословіння – Святим Духом. Назовні це проявляється у несподіваній здатності почати вести розмову із Богом на якійсь мові, яку людина раніше не знала (“глосолалія”).

В цілому ж віровчення усіх протестантських церков і сект концептуально відповідають загальноприйнятій християнській догматиці. Актуальною проблемою в сучасному релігійному світі є екуменізм – рух до єднання і міжконфесійного миру.
Висновки.

Незважаючи на конфесійну різноманітність християнство становить цілісну теологічно-філософську та культурну традицію. Характерна для різних конфесій відмінність у трактуванні певних догматів та канонів не заперечує ідею єдиної (поза конфесійної) Церкви Христової (за Новим Заповітом – тіла Христова). Вважається, що саме ця різноманітність дозволяє якнайповніше розкрити сутність визначених доктрин в конкретно-історичному та духовно-культурному контексті різних народів, громад і особистостей. Єдність витоків християнської традиції, її ідейне розмаїття власне закріплені у Святому Письмі. Тому саме така різноманітність складає найбільшу цінність християнства і є основою збереження його ідентичності, незважаючи на поліконфесійність. Внаслідок особливостей соціокультурного розвитку людства в лоні християнської традиції витворились самобутні національні культури. Протягом більш як двохтисячолітньої історії християнство було невіддільне від загальнолюдської культури, в усій її повноті, у всіх проявах.

Християнство – це специфічний спосіб життя, особливий психологічний настрій і спосіб мислення. Такі християнські чесноти як любов, добро, милосердя, терпіння, готовність до самопожертви і в сучасному, вкрай секуляризованому і прагматичному суспільстві, відіграють фундаментальну роль, об’єднуючи всіх людей доброї волі задля врятування світу і подолання апокаліптичного стану сучасної культури.
Питання для обговорення на семінарському занятті.

  1. Причини та історичні особливості виникнення християнства. Проблема історичної реальності Ісуса Христа.

  2. Вихідні віросповідні положення (догмати) християнства. Моральне та культуротворче значення християнської релігії.

  3. Католицизм та православ'я як провідні напрями християнства та особливі церкви: порівняльний аналіз догматики та культової практики.

  4. Напрями і течії протестантизму.


Тематика рефератів

  1. Особливості духовної атмосфери та соціальних процесів в Римській імперії часів виникнення християнства.

  2. Причини та фактори виникнення християнства.

  3. Біблія як ідейне джерело християнства, її культурне, соціальне та моральне значення.

  4. Вихідні мотиви Старого та Нового заповітів: порівняльний аналіз.

  5. Сучасна наука про особу Ісуса Христа.

  6. Боротьба ідейних течій в ранньому християнстві: трінітарна проблема та проблеми христології.

  7. Первісне християнство та джерела його вивчення.

  8. Філософсько-теологічна концепція християнства.

  9. Морально-етична доктрина християнства.

  10. Культ в системі християнської релігії, його особливості в різних конфесіях.

  11. Церковний розкол: чинники, підстави та наслідки.

  12. Впливи християнства на соціальний та культурний розвиток України.

  13. Православ’я: особливості ідейної позиції.

  14. Загальні особливості католицизму як різновиду християнства.

  15. Протестантизм та його вплив на історичний розвиток Європи.

  16. Історія папства. Понтифікат Папи Іоанна Павла П.

  17. Католицизм в Україні: історія і сучасність.

  18. М.Лютер та зародження протестантських вчень.

  19. Основні течії та конфесії в ранньому і пізньому протестантизмі.

  20. Сучасний протестантизм в Україні: основні тенденції розвитку.

  21. Християнські секти: особливості віросповідання, культу та вплив на сучасне суспільство.

Контрольні питання і завдання.

Охарактеризуйте суспільно-історичні та ідейні передумови виникнення християнства.

Розкрийте зміст основних принципів християнського віровчення.

Як поширювалось і утверджувалось християнство? Які питання розглядались на Вселенських Церковних соборах?

Що складає основу християнського культу?

Яку структуру має Біблія? В чому полягає її культурно-історична цінність?

Проведіть порівняльний аналіз моральних принципів Декалогу і Нагірної проповіді Ісуса Христа.

Назвіть причини розколу в християнській Церкві 1054 року.

В чому полягають найсуттєвіші відмінності між Західним і Східним християнством?

Охарактеризуйте особливості православного віровчення та культу.

Розкажіть про сучасний стан Православ’я у світі.

Розкрийте особливості католицького віровчення та культової обрядовості.

Охарактеризуйте роль католицької церкви у сучасному світі.

Назвіть причини Реформаційного руху та основні ідейні принципи протестантизму.

В чому особливості лютеранської, кальвіністської і англіканської церков?

Назвіть основні течії пізнього протестантизму.

Розкрийте зміст екуменізму в контексті сучасних міжрелігійних відносин.

Додаткова література

1.Академічне релігієзнавство. За ред. А.Колодного. – К.,2000.

2. Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій. – К.,1999.

3. Элиаде М. Словарь религий, обрядов и верований. – М.-СПБ.,1997.

4. Катехізис. – К.,1991.

5. Католицизм: Словарь. – М,1991.

6. Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. – К., 1996.

7. Очерки истории западного протестантизма. – М.,1995.

8. Павлов С.В., Мезенцев К.В.,Любіцева О.О. Географія релігій. – К., 1999.

9. Поснов М. История Христианской Церкви. – Брюссель; Киев,1991.

10.Протестантизм: словарь. – М.,1990.

11.Православие: словарь. – М.,1988.

12.Религии мира. – М.,1994.

13.Релігієзнавство. За ред. В.І. Лубського. – К.,2002.

14. Рожков В. Очерки по истории Римско-католической церкви.- М., 1994.

15.Рашкова Р.Т. Ватикан и современная культура. – М., 1998.

16. Ходькова Л.П. Релігієзнавство. – Львів.2001.

1   2   3

Схожі:

Лекція №7 тема: «зовнішні та внутрішні грижі живота та їх ускладнення»

Реферат з предмету: «Релігієзнавство»
Християнство стр. 3

Лекція №4 Тема: Співбесіда з роботодавцем
Створення іміджу ділової людини, розробка портрета особистості успішного пошукача

Лекція №11 Тема лекції: Застосування транзисторів: класи підсилювачів
Ю. П. Колонтаєвський „Промислова електроніка та мікросхемотехніка: теорія І практикум” – 2003. ст. 71-72

Лекція 6 Тема 1: Зовнішньоекономічна діяльність
Щербина В. С. Господарське право України: Навч посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. Глава 31

Лекція вчителя Уперше термін «декаданс»
Тема загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії середини – другої половини XIX ст

Лекція №1 Тема: Система інтелектуальної власності
Альтшулер Г. С. Найти идею. Введение в теорію решения изобретательских задач. Новосибирск: Наука, 1986, 209с

Лекція №28 Тема лекції
Універсальні комп'ютери діляться на три функціонально зв'язані апаратні частини: процесор, пам'ять І периферійні пристрої

Лекція 2 Тема 1: Суб’єкти господарювання : загальні положення
Щербина В. С. Господарське право України: Навч посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. Глава 5

Лекція 10 Тема Аспекти екологізації виробництва
Екологізація – це зменшення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання одиниці продукції



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка