Пошук по сайту


Лекція №1 тема: вступ. Земля як об'єкт правочинів

Лекція №1 тема: вступ. Земля як об'єкт правочинів

Сторінка1/10
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

http://ztk.jimdo.com/

Лекція № 1

ТЕМА: ВСТУП. ЗЕМЛЯ ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВОЧИНІВ

ПЛАН

  1. Вступ

  2. Загальна характеристика земельних правочинів

  3. Категорії земель



1. Відповідно до статті 14 Конституції України від 28 червня 1996 року земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незамінність, обмеженість у просторі, локальність за місцем розташування і нерухомість.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Вони виникають між державними органами, юридичними та фізичними особами і становлять предмет земельного права.

Суспільні відносини, що виникають у цій сфері, поширюються на всі галузі народного господарства, і належна їхня правова регламентація суттєво впливає на розвиток економіки та на життєдіяльність суспільства взагалі.
2. Земля у всі часи була найважливішим багатством та об'єктом вчинення правочинів. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується державою. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Власність на землю є у трьох формах:

  • приватній;

  • колективній;

  • державній.

Приватна форма власності рівноправна з іншими, що гаран­тується Конституцією України — ніхто не може бути протиправно позбавлений права приватної власності на землю, воно є непоруш­ним.

Об'єктом права приватної власності на землю є поверхневий (ґрунтовий) шар у межах земельної ділянки, водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній розташовані, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Ґрунт - природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості. Права на корисні копалини, які розміщені на земельній ділянці, її власнику не належать, оскільки вони є власністю народу України. Земля належить до об'єктів нерухомості. Нерухомість - це земля та об'єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональ­них характеристик. Нерухомість, відмінна від землі, поділяється на: будівлі та споруди, зокрема, до будівель відносять приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об'єкти власності, функціонально пов'язані з такими приміщеннями, включаючи готелі, мотелі, кемпінги та інші подібні об'єкти туристичної інфраструктури, квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах, індивідуальні гаражі або місця на гаражних стоянках чи в гаражних коопера­тивах, дачні будинки та інші об'єкти дачної (садової) інфра­структури.

Оскільки власники земельних ділянок мають право вчиняти з ними дії на свій розсуд, остільки вони купують-продають землю, дарують, успадковують її чи міняють на інші активи. Саме ці перелічені дії мають назву правочинів, тобто дій особи, що спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багато­сторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Зміст правочину не може суперечити законодавству України. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (усній або письмовій). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним. Правочин, у тому числі і з землею, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непраце­здатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недотримання зазначених умов вчинення правочину із землею є підставою для визнання його недійсним.

Правочини із землею можуть здійснюватися виключно у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріп­люється печаткою. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Можливе вчинення таких правочинів із землею:

  • приватизація;

  • купівля-продаж;

  • міна;

  • дарування;

  • пожертва;

  • успадкування;

  • постійне користування;

  • оренда;

  • емфітевзис;

  • суперфіцій.


3. Основною категорійною ознакою земель є цільове призначення, під яким розуміється використання земельної ділянки за призна­ченням, визначеним на підставі документації із землеустрою. Категорії цільового призначення земель встановлено з метою їхньої охорони та ефективного використання.

За основним цільовим призначенням землі поділяються на дев'ять категорій, а саме:

  • сільськогосподарського призначення;

  • житлової та громадської забудови;

  • природно-заповідного та іншого природоохоронного призна­
    чення;

  • оздоровчого призначення;

  • рекреаційного призначення;

  • історико-культурного призначення;

  • лісового фонду;

  • водного фонду;

  • землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення.

Землі сільськогосподарського призначення - це землі, надані (або призначені) для виробництва та його інфраструктури, наукових досліджень, навчання, у сфері сільського господарства.

Землі житлової та громадської забудови - земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землями природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення вважаються ділянки суші й водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.

Землі оздоровчого призначення мають природні лікувальні властивості, які використовуються (можуть використовуватися) для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі рекреаційного призначення використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортив­них заходів.

На землях історико-культурного призначення розташо­вуються:

  • історико-культурні та музейні заповідники, меморіальні парки та кладовища, історичні або меморіальні садиби, будинки (споруди) та пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

  • городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історич­ного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

  • архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів;

  • споруди цивільної, промислової, військової, культової архі­тектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі лісового фонду - це вкриті лісовою рослинністю та нелісові землі, що використовуються для потреб лісового госпо­дарства.

Землі водного фонду зайняті:

  • морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

  • прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

  • гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

  • береговими смугами водних шляхів.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення використовуються для здійснення відповідної діяльності.

Крім того, є так зване спеціальне цільове призначення, коли в межах однієї категорії земельні ділянки використовуються для різних цілей. Наприклад, ділянки сільськогосподарського призначення можуть використовуватися як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції.

Порядок зміни цільового призначення земель регулюється Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель від 11.04.2002 р. № 502, які знаходяться у власності громадян або юридичних осіб".

Цільове призначення землі не впливає на податковий облік. Регулювання відбувається на основі податку на прибуток, податку на додану вартість та пільг, визначених державою. З позиції міжнародних стандартів бухгалтерського обліку земля часто визначається як інвестиційна нерухомість, а не як основні засоби виробництва. Стандарт із інвестиційної нерухомості дозволяє суб'єктам господарювання обирати модель справедливої вартості, згідно з якою таку нерухомість потрібно оцінювати (для первинної оцінки) за справедливою вартістю, а зміну цієї вартості вказувати у звіті про доходи і витрати, або модель собівартості, як це визначено для основних засобів виробництва (із вирахуванням усіх накопичених збитків від зменшення корисності).

Земельним кодексом України передбачено також правовий режим земель запасу та земель, що перебувають у резервному фонді.

Землями запасу визначаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства. Площа земельного фонду країни незмінна, але певна частина земель залишається нерозподіленою. Держава резервує за собою значні масиви землі з метою майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.

Резервний фонд земель створюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватиза­ції за погодженням його місця розташування з особами, визначе­ними законодавством (працівниками підприємств, установ та організацій, працівниками державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерами з їхнього числа). Розмір резервного фонду обмежується 15 відсотками площі всіх сільсько­господарських угідь, які були у постійному користуванні відповід­них підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Запитання для самоконтролю

  1. Які складові права власності на землю?

  2. Що таке правочини?

  3. Які є правочини із землею?

  4. Що розуміється під цільовим призначенням земель?

  5. Які виділяють категорії земель?

Література

Основна

  1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІП//Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

  2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. -№ 11.-Ст. 461.

  3. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, які знаходяться у власності громадян або юридичних осіб" від 11.04.2002 р. № 502 //Офіційний вісник України. - 2002. - № 15. - Ст. 818.

Додаткова

  1. Правові основи майнових і земельних відносин: Навчаль­ний посібник / За заг. ред. В.М. Єрмоленка. - К.: Магістр – XXI сторіччя, 2006. - 384 с.

  2. Нормативно-правові акти з питань земельних відносин /А. С. Даниленко, В. В. Жмуцький, Ю. Д. Білик та ін. - К.: Урожай. - 2003. - 412 с.



Лекція № 2

ТЕМА: ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ЗЕМЕЛЬ

ПЛАН

  1. Основні юридичні акти, що встановлюють особливості правового режиму земель різного призначення

  2. Правова характеристика земель сільськогосподарського, лісового та водного призначення

  3. Юридичний статус земель житлової та громадської забудови

  4. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

  5. Особливості юридичного статусу земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони

  6. Порядок зміни цільового призначення земель


  1. Основними юридичними актами, що встановлюють особливості правового режиму земель різного призначення, є:

  1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ИІ [2.1]- впроваджує основні засади правового режиму різних категорій земель;

  2. Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. № 3852-ХЩ2.2] - регулює лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод;

  3. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР[2.3] - формує водно-екологічний правопорядок;

  4. Закон України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 р. № 1699-ІП [2.4] - встановлює правові та організаційні основи планування, забудови й іншого використання територій;

  5. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р. № 2456-ХП [2.5] - визначає правові засади організа­ції, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів;

  1. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"від 25.06.1991 р. № 1264-ХП[2.6]-визначаєправові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

  2. Закон України "Про курорти" від 05.10. 2000 р. № 2026-ІН [2.7] - спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.

  3. Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. № 858-ІУ [2.8] — спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, місцевого самоврядування, юридич­ними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.




  1. Землі сільськогосподарського призначення. До них належать:

  • сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

  • несільськогосподарські угіддя (землі тимчасової консервації, господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, землі під господарськими будівлями і дворами).

Основним і першочерговим обов'язком власників земельних ділянок є забезпечення використання таких земель за цільовим призначенням. При виникненні потреби в будівництві промисло­вих підприємств, залізниць та автомобільних шляхів, ліній електропередач і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших цілей, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, під перелічені об'єкти із земель державної (комуналь­ної) власності виділяються переважно несільськогосподарські або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Стосовно будівництва на приватних (колективних) сільськогосподарських землях, то воно можливе за умови зміни цільового призначення ділянки.

Як вже зазначалося, усі форми власності на землю і, відповідно, суб'єкти прав рівноправні. Проте для земель сільськогосподарсь­кого призначення суттєвим обмеженням прав власності є те, що вони не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, юридичним особам і державам, а також особам без громадянства, хоча ці суб'єкти мають право орендувати землю.

Землі сільськогосподарського призначення використовуються:

  • громадянами - для ведення особистого селянського госпо­дарства та товарного сільськогосподарського виробництва, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби;

  • сільськогосподарськими підприємствами і фермерськими господарствами - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

  • сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

  • несільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями й об'єднаннями громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Основними формами господарювання на сільськогосподарських землях є:

  • особисте селянське господарство;

  • сільськогосподарське підприємство;

  • фермерське господарство;

  • підсобне сільське господарство.

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка не належить до підприємницької і проводиться без створення юридичної особи громадянином або родиною задля задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, реалізації її надлишків та надання послуг.

Якщо власних земель не вистачає, то громадяни для сінокосіння і випасання худоби використовують громадські сіножаті й пасовища, тобто ті, що перебувають у власності держави чи територіальної громади. У випадку, коли ними орендуються державні (комунальні) землі для городництва, на таких ділянках не допускається капітальне будівництво, а можуть лише зводитися тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди, які підлягають знесенню після закінчення строку оренди. Така правова норма не розповсюджується на приватні землі для городництва та садівництва.

На відміну від особистого селянського господарства, сільсько­господарське підприємство є юридичною особою, що здійснює підприємницьку діяльність на сільськогосподарських землях. Встановлено, що для такого підприємства дохід від реалізації сільгосппродукції має становити не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Державним (комунальним) сільськогосподарським підприємст­вам земельні ділянки із земель державної (комунальної) власності надаються у користування, а при їх ліквідації ділянки перево­дяться до земель запасу (або надаються іншим громадянам та юридичним особам).

Фермерське господарство, як і особисте селянське господарство, створюється одним громадянином або родичами (членами сім'ї). Проте воно має статус юридичної особи і є формою підприємницької діяльності на сільськогосподарських землях.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

  • земельної ділянки, що належить на праві власності фермерсь­кому господарству як юридичній особі;

  • земельних ділянок, що належать громадянам-членам фер­мерського господарства на праві приватної власності;

  • земельної ділянки, що використовується фермерським госпо­дарством на умовах оренди.

Підсобне сільське господарство для несільськогосподарських підприємств (установ, організацій), релігійних організацій та об'єднань громадян не є основним видом діяльності і тому здійснюється в межах існуючих юридичних осіб.

Землі лісового фонду. До земель лісогосподарського призначен­ня належать:

  • лісові землі;

  • нелісові землі.

Лісові землі — це землі, які:

  • вкриті лісовою рослинністю;

  • внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності, стихійного лиха тощо не вкриті лісовою рослинністю;

> зайняті незімкнутими лісовими: культурами, розсадниками і плантаціями, шляхами та просіками, протипожежними розри­вами, осушувальними канавами і дренажними системами.

Нелісові землі зайняті сільськогосподарськими угіддями, водоймами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродук­тивними землями тощо, які використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати в державній, кому­нальній та приватній власності і використовуватися постійно чи орендуватися.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

  • зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

  • окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільсько­господарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

  • морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водой­мами, болотами, а також островами;

  • прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

• гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

• береговими смугами водних шляхів.

З метою запобігання забрудненню водойм та пошкодженню поліпшених водних об'єктів виділяються земельні ділянки природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності (докладніше див. главу 3.1), а саме:

  • прибережні захисні смуги;

  • смуги відведення;

  • берегові смуги водних шляхів.

Форма власності зазначених земельних ділянок — державна (комунальна), а господарюючим суб'єктам вони можуть переда­ватися лише у користування.

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Вони встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

■ для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею
менш як 3 гектари - 25 метрів;

в для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

  • для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів;

  • для морів та навколо морських заток і лиманів — за проектами
    землеустрою;

■ у межах населених пунктів - на основі містобудівної доку­
ментації.

Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення, а на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, установлюються берегові смуги.


  1. Землі житлової та громадської забудови використовуються:

  • громадянами-власниками приватних, багатоквартирних жи­лих будинків, господарських будівель і тараненого будівництва -на правах власності чи користування;

  • недержавними суб'єктами господарювання, у власності яких перебувають житлові будинки або об'єкти громадської забудови, - на правах власності чи користування;

• організаціями, які здійснюють управління жилими будин­ками або об'єктами громадської забудови державної (комунальної) власності, - на правах користування.

Використання ними земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриман­ням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Генеральний план населеного пункту - містобудівна докумен­тація, яка визначає принципові рішення з розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

План земельно-господарського устрою населеного пункту складається на основі генерального плану і затверджується відповідною місцевою Радою народних депутатів. Він використо­вується для обґрунтування, розробки і подальшої реалізації на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів з освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання, охорони та захисту від руйнівних процесів тощо.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташо­вані будівлі житлової та громадської забудови, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.


  1. Землі природоохоронного (природно-заповідного) призначен­ня це:

  • природні території та об'єкти - природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

  • штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які затверджуються:

— Центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значен­ня;

— органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місце­вого значення та парки-иам'ятки садово-паркового мистецтва, відповідно до законодавства України, можуть бути визнані юридичними особами.

У разі зміни форм власності на землю, на якій розміщуються заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забез­печувати режим їх охорони і збереження з відповідною пере­реєстрацією охоронного зобов'язання.

Землі оздоровчого призначення. На таких землях заборо­няється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації та підлягає особливій охороні.

Лікувально-оздоровча місцевість - це природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань.

Завданням законодавства про курорти є регулювання суспіль­них відносин у сфері організації та розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Землі рекреаційного призначення. До таких земель належать земельні ділянки:

• відведені під зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів;

  • використовувані як навчально-туристські та екологічні стежки, марковані траси;

  • зайняті територіями будинків відпочинку, кемпінгів, пансіонатів, об'єктів фізичної культури, спорту і туризму, інших аналогічних об'єктів;

  • надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяль­ність, що перешкоджає (може перешкоджати) використанню їх за призначенням, а також негативно впливає (може вплинути) на природний стан земель.

Землі історико-культурного призначення. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів установлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
5. Землі промисловості. На них розміщуються та експлуа­туються основні, підсобні та допоміжні будівлі і споруди промисло­вих, гірничодобувних та інших підприємств, їх під'їзні шляхи, інженерні мережі, адміністративно-побутові будівлі, інші споруди. Розміри земельних ділянок визначаються відповідно до державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку, а енергетики — землі під генеруючими об'єктами (атомними, тепловими, гідроелектростанціями, електростанціями з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), а також об'єктами транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій збройних сил, а також інших військових формувань. Землі оборони не можуть перебувати у приватній власності.

Обмеження у використанні встановлено для земель морського транспорту - на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів, а уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів створюються охоронні зони. Також охоронні зони встановлюються уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, та навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній. Особливий режим використання земель запроваджується на приаеродромній терито­рії та за необхідності - навколо військових та інших оборонних об'єктів .

6. Цільове призначення земельної ділянки, як вже зазначалося, — це її використання так, як встановлено документацією із земле­устрою.

Зміна цільового призначення проводиться відповідними рішеннями органів виконавчої влади або місцевого самоврядування на основі проекту відведення земельної ділянки. Проект має бути обов'язково погодженим державними установами сфери земельних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, санітарії та епідеміології, містобудування, архітектури, охорони культурної спадщини, лісового господарства (для земель зайнятих лісами), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Права органів державної влади та управління щодо зміни цільового призначення різні.

Так, сільські, селищні та міські ради приймають рішення щодо ділянок, розташованих у межах населених пунктів, за винятком особливо цінних земель, на зміну цільового призначення яких потрібне погодження Верховної Ради України.

До компетенції районних держадміністрацій належать рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок, які розміщені за межами населених пунктів, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Рада Міністрів АР Крим, обласні держадміністрації ухвалюють рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок за межами населених пунктів, якщо така зміна передбачає використання ділянок для інших потреб, ніж сільськогосподарсь­ких, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів для обслуговування членів територіальних громад району.

За рішенням Кабінету Міністрів України відбувається зміна цільового призначення ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель поза межами населених пунктів. Щодо останніх, то для зміни їх цільового призначення необхідне погодження Верховної Ради України.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за їх ініціативою. Якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, то вони подають клопотання до сільської, селищної, міської ради, а якщо поза межами — до районної держадміністрації.

До клопотання додаються:

  • копія державного акта на право власності на земельну ділян­ку;

  • громадянином - копія паспорта, юридичною особою – копії статуту (положення) та свідоцтва про державну реєстрацію;

  • документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та зе­мельних сервітутів на використання земельної ділянки;

  • обґрунтування необхідності у зміні цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

Клопотання розглядається відповідними державними орга­нами, і в разі їх згоди власник одержує дозвіл на підготовку проекту відведення ділянки землевпорядною організацією, з подальшим прийняттям (відповідно до компетенції) рішення про зміну чи відмову у зміні її цільового призначення.

Запитання для самоконтролю:

1. У чому полягають обмеження прав приватної власності на землі сільськогосподарського призначення?

2.Які існують форми господарювання на сільськогосподарських землях?

  1. У чому полягають особливості використання земель лісового та водного фондів?

  2. Що являють собою генеральний план та план земельно-господарського устрою населеного пункту?

  3. Які особливості правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого,рекреаційного та історико-культурного призначення?

  4. Які особливості правового статусу земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони?

  1. Яким чином відбувається зміна цільового призначення землі?



Література

Основна

  1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

  2. Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. № 3852-ХИ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 17. - Ст. 99.

  3. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 24. - Ст. 189.

  4. Про планування і забудову територій: Закон України від 20.04.2000 р. № 1699-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2000.-№31.-Ст. 250.

  5. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 р. № 2456-ХИ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -№ 34.-Ст. 502.

  6. Про курорти: Закон України від 05.10.2000 р. № 2026-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 50. — Ст. 435.

  1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

  2. Про землеустрій: Закон України від 22.05.2003 р. № 858-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 282.

Додаткова

2.9. Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін. /Заред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с.

  1. Земельне право України: Підручник /За ред .О.О. Погріб­ного, 1.1. Каракаша. - К.: Істина, 2003. - 448 с.

  2. Земельне право. Академічний курс. -К.: Вид. дім"Інюре",2001.-424 с.

2.12. Земельне право України / В.І. Курило, І.М. Миронець, Д.В. Ковальський, А.В. Харламович. — К.: Магістр — XXI сторіччя, 2006.-144 с.

Лекція № 3

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Тема предмет, методи, принципи І система земельного права
Земля як частина природного середовища І життєвий простір суспільства. Земля як об'єкт власності І господарювання. Земля як адміністративно-територіальний,...

Література рідного краю Тема уроку: “Немов на свято, прибрана земля...
Тема уроку: “Немов на свято, прибрана земля ” Любов до рідної землі рідної природи у творчості поетів-земляків

З богом починаєм. Отче, благослови
Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля 1, І хто в ній 2 почав спершу...

Тема. Соціально-психологічна повість
Тема. Соціально-психологічна повість “Земля”. Глибоке психологічне трактування в ній проблем: людини І землі, злочину І кари на українському...

Лекція №7 тема: «зовнішні та внутрішні грижі живота та їх ускладнення»

План Вступ Теорія народонаселення Теорія розподілу Теорія ефективного попиту Міжнародна торгівля
Саме ця праця, що кілька разів перевидава­лась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, об'єкт найжорстокішої критики

Пояснювальна записка Полтавський обласний центр туризму І краєзнавства...
Полтавський обласний центр туризму І краєзнавства учнівської молоді організує та координує пошуково-краєзнавчу роботу освітніх закладів...

Лекція №4 Тема: Співбесіда з роботодавцем
Створення іміджу ділової людини, розробка портрета особистості успішного пошукача

Лекція №11 Тема лекції: Застосування транзисторів: класи підсилювачів
Ю. П. Колонтаєвський „Промислова електроніка та мікросхемотехніка: теорія І практикум” – 2003. ст. 71-72

Лекція 6 Тема 1: Зовнішньоекономічна діяльність
Щербина В. С. Господарське право України: Навч посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. Глава 31



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка