Пошук по сайту


Книга «Кобзар». Звучить пісня «Думи мої, думи мої…»

Книга «Кобзар». Звучить пісня «Думи мої, думи мої…»






На підвищенні, застеленому вишитим рушником, портрет Т.Г.Шевченка, книга «Кобзар». Звучить пісня «Думи мої, думи мої…». З’являються ведучі. у руках у ведучої гілки калини. Говорять на фоні пісні.

  1. Коли окраєць житняка

Мені, було, давала мати,

Я мусив спершу показати,

Чи не брудна моя рука.

  1. А коло хліба на столі,

На самотканій скатертині,

Лежала книга ― як святиня:

Людські надії та жалі.

  1. То був «Кобзар»

Його не міг

Ніхто, не вмивши рук, узяти,

Бо він ― святий, казала мати,

Він смерть народу переміг!

  1. Його, мов хліба в чорний час,

Просили в позички сусіди,

Зціляючи серця завсіди

Тим словом, що прорік Тарас.

(кладе гілки калини до «Кобзаря»)

Ведучий 1: Сьогодні ми говоритимемо про «Кобзар» Т.Г.Шевченка, книгу, що стала славою, гордістю і символом нашого народу.

Ведучий 2: Книга ця вічна, як саме життя, як правда, як воля, бо адресована всім поколінням ― «І мертвим, і живим, і ненародженим», бо писалася вона кров’ю серця поетового впродовж усього його життя. Яким було це життя?

  1. Тяжко ішов, як жнивар по нужденному полю,

Люди йому відвалили на всі терези:

Брили кутасті свого невловимого болю,

Солі в саквах, що опала з гіркої сльози.

  1. Шлях починався по волі чубато і русо!

А довершав після хижих пустелей та бур

Лисий, як місяць, з тужбою обвислого вуса,

Жовто згасав, одинокий на весь Петербург.

  1. Натерпівшись доволі у неволі:

Був 24 роки ― раб,

10 літ ― заслання, а 13 ― «волі»,

Ну а щастя ― крихітку хоча б.

Ведучий 1: Отака пекуча арифметика поетового життя…

Ведучий 2: Коли ж він устиг, наш Шевченко, стати видатним живописцем і академіком-гравером, написати свої повісті і п’єси, займатися архітектурою, скульптурою, історією, археологією, досліджувати фольклор? Як від хлопчика-сироти піднявся до вершин людської мислі? Як, у яких умовах, творився його безсмертний «Кобзар»? Це справді дивовижна історія…

  1. І тоді до Петербурга дні гризоти

поволі йшли, як у ярмі воли,

в відерці фарби кольору скорботи

у кріпосного маляра були.

  1. Та вирізнявся долі силует ―

подібно грому праведного слова,

вже кликала до волі кисть Брюллова,

Жуковського малюючи портрет.

  1. Підняв художник свій мистецький хист ―

Понад Помпеї мармури-руїни

Він змалював Росії славу й честь,

Щоб визволити генія Вкраїни.

Ведучий 2: (читає з аркуша) «Тысяча восемьсот тридцать восьмого года апреля двадцать второго дня я, нижеподписавшийся уволенный от службы гвардии полковник Павел, Васильев сын, Энгельгардт, отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса, Григорьева сына, Шевченко… до которого мне, Энгельгарту, и наследникам моим впредь дела нет… а волен он, Шевченко, избрать себе род жизни, какой пожелает. К сей отпускной уволенный от службы Гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт руку приложил.

Свидетельствую подпись руки и отпускаю… действительный статский советник и кавалер Василий Андреев сын Жуковский.

В том же свидетельствую и подписываюсь профессор Карл Брюллов».

Ведучий 1: Успіхи Шевченка в малярстві були безперечні: вже через рік після вступу до Академії, у травні 1839 року, молодий художник одержує свою першу срібну медаль, наступного року ― другу, ще через рік ― третю. Улюбленець Брюллова, він обіцяв стати блискучим художником. Та його все більше і більше кликала інша муза ― поезія.

Ведучий 2: Не була ця муза Шевченкова вбрана в пишні шати: у латаній свитині йшла вона колючою стернею слідом за поетом. І схожа була вона на Вкраїну ― знедолену і прекрасну.

Ведучий 1: 1840 року вийшла його перша збірка поезій із промовистою назвою «Кобзар».

Ведучий 2: «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла небаченою досі в українському письменстві якістю, простотою і поетичною грацією вислову», ― так писав про Шевченків «Кобзар» Іван Франко.

Ведучий 1: Усього вісім творів увійшло до першої збірки поета, та кожне слово «Кобзаря» було голосом самого народу.

(звучить пісня «По діброві вітер віє»)

Говорять на тлі пісні

  1. Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами.

  1. Перебендя старий, сліпий ―

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди:

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.

  1. Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,

Нащо літа молодії,

Веселі, дівочі?

Серце в’яне, нудить світом,

Як пташка без волі.

Нащо ж мені краса моя,

Коли нема долі?

  1. Встає хмара з-за лиману,

А другая з поля:

Зажурилась Україна ―

Така її доля!

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина

Ніхто її не рятує…

Козачество гине…

  1. Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче:

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

Тільки ворог, що сміється…

  1. Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, ―

Слава не поляже:

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Усі: Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

(пісня звучить в повний голос)

Ведучий 1: «Поява «Кобзаря» розбудила апатію і викликала любов до рідного слова», ― писав сучасник Шевченка поет і етнограф Олександр Чужбинський.

Ведучий 2: На допиті у Третьому відділі канцелярії кириломефодієвець Георгій Андрузький сказав: «Його (Шевченка) слава гриміла по всій Малоросії. Його ставили вище Жуковського, сподіваючись мати в ньому свого Шіллера. Я сам плакав, читаючи його «Думи» і «Катерину»».

Ведучий 1: Справді, поема «Катерина» вражала кожного, хто відкривав «Кобзаря». Над нею плакали панночки, як молитву, проказували її рядки напам’ять неписьменні селянки.

  1. Де спокій твій,

Знедолена Вкраїно?!

Тужило серце, ніби немовля.

Його слізьми ридала Катерина,

Стогнала в горі скривджена земля.

(звучить пісня «Така її доля»)

Ведучий 2: Після побачення з рідним краєм з’являється збірка «Три літа».

Ведучий 1: Ця збірка написана в часи найчорнішої, найпохмурішої реакції, звісно ж не призначалася до друку. Шевченко писав, бо боліло серце, бо кричала совість. Писав, бо не міг не писати.

Ведучий 2: Збірку «Три літа» заарештовують разом з автором. Вона стає головним звинуваченням проти поета.

(читці читають на фоні мелодії «Реве та стогне Дніпр широкий»)

  1. Чого мені тяжко, чого мені нудно,

Чого серце плаче, ридає, кричить,

Мов дитя голодне? Серце моє трудне,

Чого ти бажаєш, що в тебе болить?

Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш?

Засни, моє серце, навіки засни,

Невкрите, розбите, ― а люд навіснілий

Нехай скаженіє…

  1. Он глянь ― у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих: а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину Надію! в військо віддають!

Бо його, бач трохи! а онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

  1. Заворушилася пустиня

Мов із тісної домовини

На той останній страшний суд

Мерці за правдою встають.

То не вмерлі, не убиті,

Не суда просити!

Ні, то люди, живі люди,

В кайдани закуті,

Із нор золото виносять,

Щоб пельку залити

Неситому!.. То каторжні…

  1. За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кров’ю политі.

Отам-то милистивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало,

А сльоз, а крові? напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками втопить

В сльозах удов’їх. А дівочих

Пролитих тайно серед ночі!

А матерів гарячих сльоз!

А батькових старих, кривавих

Не ріки ― море розлилось

Огненне море!

  1. За думою дума роєм вилітає:

Одна давить серце, друга роздирає;

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці.

  1. Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії,

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не співаю,

А вию совою.

Невеликії три літа

Марно пролетіли…

А багато в моїй хаті

Лиха наробили.

Ведучий 2: «В третье отделение его императорского величества канцелярии. Художник Шевченко при возвращении из Черниговской губернии был задержан у въезде в город Киев… Между его бумагами оказалась рукописная книга с малороссийскими, собственного его сочинения стихами, из коих многие возмутительного и преступного содержания». Гражданский губернатор Фундуклей».

Ведучий 1: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений… определить рядовым в Оренбургский корпус… Подписал начальник канцелярии Орлов, скрепил управляющий отделением Дубельт».

Ведучий 2: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать» Николай І.

  1. І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть

Неначе п’яний очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкненій тюрмі,

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом?

  1. Ще прийде ніч в смердючу хату.

Ще прийдуть дути. Розіб’ють

Не стократ серце, і надію,

І те, що вимовить не вмію…

І спинять ніч. Часи літами

Віками глухо потечуть.

І я кровавими сльозами

Не раз постелю обмочу.

  1. Як же жити

На чужині, на самоті?

І що робити взаперті?

Якби кайдани перегризти,

То гриз потроху б. Так не ті,

Не ті їх ковалі кували.

Щоб перегризти.

  1. Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, доленько моя,

Оце нагадаю. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою,

Так, як тепер на чужині.

Та ще в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра.

(говорять на фоні мелодії пісні)

  1. Ну що б, здавалося, слово…

Слова та голос ― більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!

  1. Книжечки

Мережаю та начинею

Таки віршами. Розважаю

Дурную голову свою.

Та кайдани собі кую.

(Як ці добродії дознають).

Та вже ж нехай хоч розіпнуть,

А я без віршів не улежу.

  1. О думи мої! о славо злая!

За тебе марно у чужому краю

Караюсь, мучуся, але не каюсь.

Ведучий 2: «Яке треба мати добре, чисте серце, щоб не занепасти й витримати до кінця! Як не вмер він у тих страшних тортурах, тривалих, байдужих?! Муки його своєю тривалістю були жахливіші за всі муки, яких зазнавали герої України», ― так писав сучасник Шевченка художник Лев Жемчужников.

Ведучий 1: Повернувшись із заслання, з жадобою голодного накинувся Т.Г.Шевченко на працю. Все треба встигнути: подбати про «недільні школи» і видати «Буквар» для них, займатися гравюрою і малювати, готувати видання українського журналу «Основа» і, звичайно ж, писати нові поезії ― продовжувати творити свій «Кобзар».

  1. Орю

Свій переліг ― убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть.

  1. Правда живе,

Натхне, накличе, нажене

Не ветхєє, не древлє слово,

Розтлінноє, а слово нове

Між людьми криком понесе

І люд окрадений спасе

Од ласки царської.

  1. Прорци своїм лукавим чадам,

Що пропадуть вони лихі,

Що їх безчестіє, і зрада,

І криводушіє огнем,

Кривавим, пламенним мечем

Нарізані на людських душах,

Не крикне кара невсипуща,

Що не спасе їх добрий цар,

Їх кроткий, п’яний господар.

  1. Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать

Роботящим рукам.

  1. Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скріз шляхи святії

Простеляться…

  1. І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ведучий 1: А жити залишалося зовсім мало. Остання зустріч із рідною землею ― така довгоочікувана і така коротка.

Ведучий 2: По довгій неволі хотів тут віку дожити,

На княжій горі, над коханим своїм Дніпром.

Вже так натомився за краєм своїм тужити,

Що вірші, здавалось, ридають уже під пером.

Ведучий 1: Сльоза закипає. Душа посварилася з богом.

А небо, а простір, а це під горою село.

А так же тут любо! Дніпро під самим порогом.

А тільки порога… порога чомусь не було.

Ведучий 2: А вже за плечима хтось приставу пише цидулку.

Крізь решето сіють піщаний берег стрижі.

Земле ж моя рідна! Нема на тобі притулку.

Поети твої і ті вже тобі чужі.

Я завтра поїду. І, може, усе це востаннє.

Цей берег… цей вітер… Ці люди привітні в селі.

А вже з Петербурга буду пити листами

Той спогад, ту мрію ― жити на рідній землі.

Ведучий 1: І друзі там є. І «Слєпую» писав я, і «Тризну»,

І вірші ридають… Отак і життя промине.

Будь прокляті всі, хто відняв у мене вітчизну!

Але у вітчизни ніхто не одніме мене.

Ведучий 2: Він ще встиг побачити нове видання «Кобзаря» останнє в житті. Встиг одержати звання академіка-гравера. Збудувати собі хатину над Дніпром не встиг.

  1. Я сам собі самісінький, мов перст.

А смерть косою одчиняє двері.

На смерті рушники навперехрест

Й весільна хустка блудниці Лукери.

Я сам собі в своїй господі, сам.

Востаннє навіть ні з ким хліба з’їсти.

І що мені до того, що десь там

За стінами шумлять академісти.

  1. Що кришить кригу крижана Нева,

Якщо Дніпро у снах у вічі,

Коли німа світлиця і нема,

Нема гостей сподіваних із Січі.

  1. І дум нема… Лишилася одна,

Єдина, що не витекла сльозою:

Що правда і зо мною не скона,

Навічно повінчавшись із тобою.

Що ти в покорі не зігнеш колін,

Мій змучений, мій праведний народе,

Воскреснеш ти, прозрієш ти,

Коли моя зоря впаде на тихі води.

(звучить пісня О.Білаша «Лелеченьки»)

Хлопець: Я ― Шевченко

Я вмер

Я лежу на порозі майстерні,

І у мене в очах

Застигають блакитні вогні.

Я замовкнув сьогодні навіки ―

І уперше в житті

Стало дуже спокійно мені.

Не заб’є мене цар,

На фельдфебеля рисами схожий.

Не скарає фельдфебель,

Подібний лицем до царів.

В каземати, у карцер

Ніхто заточити не зможе,

У реєстрах солдатських

Закреслять ім’я писарі.

Я не хочу лежати картинно

У віночку із терній,

Щоб зітхали:

― Які в геніальних кінці!

Я ― Шевченко.

Я вмер.

Я лежу не порозі майстерні

До мольберта обличчям,

Із пензлем у правій руці.

(на фоні мелодії «Заповіту»)

  1. Люди несли його, збившись у горі докупи.

Душі боліли. пекла порожнеча рукам.

Мовчки знімали солом’яні стріхи халупи,

Шпиг нюшкував, заглядаючи в очі дядькам.

  1. У кругосвітній похорон пішли,

Щоб зупинитись на горі Чернечій,

Йшла вперше Україна по дорозі

У глибину епох і вічних злетів ―

Йшла за труною сина і пророка.

За нею по безсмертному шляху

Ішли хохли, русини, малороси,

Щоб зватись українцями віднині.

(мелодія змовкає)

Ведучий 1: Кріпацький син, мислитель і рапсод,

Співець-невольник, правди й волі світоч.

Він той поет, чиїм ім’ям народ

Утверджений і сущий, поки світу.

Ведучий 2: «Кобзар» старенький розгортаю…

І думи, думи без кінця…

І струни душу розривають,

Кричать під пальцями співця.





поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Тараса Григоровича Шевченка (Літературно музична композиція) Тихо...
Тарас Григорович Шевченко. Він був І є для українців таким же генієм, як для поляків Міцкевич, росіян –Пушкін, грузинів – Шота Руставелі,...

«Твої думи, твої пісні не забудуть люди»
Тема: зображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р

65. Козаччина по лубенськім погромі
Як стара пісня співає: Промовить тихий Дунай до Днїпра-Славути: „Дніпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю, Чом я твоїх козаків...

65. Козаччина по лубенськім погромі
Як стара пісня співає: Промовить тихий Дунай до Днїпра-Славути: „Дніпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю, Чом я твоїх козаків...

“Козацькі пісні”
Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних І непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені...

Українські народні думи. «Маруся Богуславка». Проблема вибору, душевна...
Аношкіна Галина Григорівна, вчитель української мови та літератури Новоукраїнської зош І-ІІІ ст. №3, вчитель вищої категорії, Кіровоградська...

Тема : Влада золота та її філософія в повісті Бальзака «Гобсек» Мета
Обладнання: текст повісті, шкала «Мої життєві цінності», публікації «На що варто витрачати гроші» та «Будьте щасливими!», ілюстрації...

Т. Г. Шевченко співець краси рідного краю
Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, книга „Кобзар”, картки з текстами про життя поета

Закон України «Про загальну середню освіту»
Здоров’я дітей – соціальна цінність, невід’ємна частина су- спільного багатства, а тому формування здорового способу життя розглядається...

Е. М. Ремарк “Повернення”
Може, я ніколи не буду щасливим, може, війна цю можливість розбила але, гадаю ніколи я не відчую себе безнадійно нещасливим, бо завжди...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка