Пошук по сайту


ВОЛХ ВСЕСЛАВИЧ - Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Сторінка6/22
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

ВОЛХ ВСЕСЛАВИЧ


Заховалося красне сонечко за гори високі, за моря глибокі та широкі, розсипалися часті зорі по світлому небу — народився на святій Русі могутній богатир Волх Всеславич.
Всього півтори години Волхові було, як проказав він голосом, ніби грім загримів
— Гей, добродійко, матінко моя, Марфо Всеславно! Не сповивай мене в пелюшку червлену, не підперезуй поясом шовковим, а сповий у булатні лати міцні, наклади золотий шолом на буйну голову, а в праву руку дай важку палицю свинцеву.
Як сім років Волхові минуло, віддала його матуся грамоти вчитися та пером писати. У десять років інших премудростей Волх навчився обертався ясним соколом, сірим вовком, гнідим туром із рогами золотими 1.
У дванадцять років заходився Волх дружину собі набирати. За три роки набрав він дружинників сім тисяч; було тоді йому п’ятнадцять років, і кожен дружинник його також був п’ятнадцятилітній.
Аж ось поголос по Києву пішов, нібито нахваляється індійський цар на Київ війною піти 2, всі Божі церкви спалити і монастирі розорити 3. Не став Волх чекати нападу, а сам пішов із хороброю дружиною в похід на славне Індійське царство 4.
Коли воїни його, стомившись, засинали, один Волх не спочивав. Обертався сірим вовком, бігав темними лісами, полюючи на рогатих звірів, вовків, ведмедів, соболів, барсів, зайців та лисиць. Удосталь хоробрих дружинників поїв, годував, у барсові та соболині шуби одягав 5.
Іншим разом обертався ясним соколом, летів далеко за синє море і здобував гусей, білих лебедів, сірих качок, щоб завжди в його дружинників були смачні наїдки.
Якось став він у воїнів допитуватися, чи немає серед них такого, хто зміг би гнідим туром обернутися, до Індійського царства добратися й розвідати все про те царство та про царя Салтика Ставрулича 6. Та сказали йому відважні молодці
— Немає серед нас такого молодця, крім тебе, Волха Всеславича.
Обернувся тоді Волх гнідим туром із золотими рогами та й поскакав до царства Індійського; потім обернувся ясним соколом і полетів ще швидше. Досяг він того царства, сів на білокамінні палати царя індійського і почав слухати біля вікна розмову царя з царицею. Казала цариця Азвяківна, молода Олена Олександрівна
— Зібрався ти, славний індійський царю, з Руссю воювати, а не відаєш про те, що в Києві народився могутній богатир, який стане тобі супротивником.
Вислухавши їхню розмову, обернувся Волх горностаєм, забігав по підвалах та льохах, по високих теремах, надкушуючи тятиви в тугих луках, виймаючи наконечники в гартованих стрілах, висмикуючи кремені та шомполи з рушниць 7 і все це в землю закопуючи. Потім обернувся ясним соколом, звився у піднебесся й полетів до своєї дружини хороброї. Розбудив відважних молодців і сказав їм
— Годі спати! Час уже виступати на царство Індійське.
Прийшли вони до міцного білокамінного муру із залізною брамою, мідними гаками та засувами, невсипущою вартою. І побачили, що через підворіття з дорогого риб’ячого зуба 8 і з вирізами хитромудрими тільки мурашка проскочити може. Затужили тоді всі, приказуючи
— Як же ми цей мур подолаємо? Тільки марно голови свої стратимо.
Один Волх серед них не розгубився — сам обернувся мурашкою і молодців своїх мурашками поробив. Здолали вони білокамінний мур, а коли опинилися у славному царстві Індійському, знову Волх обернув їх на славних молодців зі своєю ратною зброєю і такий віддав їм наказ
— Розходьтеся по царству Індійському і рубайте старого й малого, нікого на розплід не лишайте. Пощадити можете за вибором не багато і не мало — сім тисяч красних дівиць.
Ходить його військо по царству, нищить старого й малого, за вибором красних дівиць залишає. А сам Волх до царських палат пішов. Двері тут були залізні, гаки і пробої по булату позолочені 9. Вирішив Волх, що хоч ноги собі зламає, а двері таки висадить. Штовхнув ногою залізні двері щосили, поламав усі булатні пробої і славного царя індійського Салтика Ставрулича за руки схопив, об цегляну долівку вдарив.
Після того Волх сам царем зробився, взявши собі за дружину царицю Азвяківну, молоду Олену Олександрівну. А його хоробрі дружинники з тими дівчатами поодружувалися й посадськими людьми 10 стали. Золотом і сріблом їх Волх обдарував, кіньми й коровами наділив — на всякого брата по сто тисяч 11.

1 Грамота існувала в східних слов’ян і в дохристиянські часи. У відомій українській казці «Ох» описується найдавніша школа на нашій землі, куди збирав хлопчиків волхв Ох. У ній начебто вчили й відунського мистецтва, зокрема здатності перевтілення. Учень Оха перекидається в коня, робиться окунем, перснем, просом, горохом, а потім знову стає парубком. Не можна не помітити зв’язку билини з цією казкою.
2 У деяких варіантах билин замість індійського називається турецький цар, «турець-сандал». Ясна річ, що індійський цар не міг піти на Київ війною, — це місце вказує на запозичення з індійського епосу, який могли руси чути під час своїх торгових та воєнних походів на Схід.
3 Тут запозичення з іншого часу. За Олега в Києві не було ані церков, ані монастирів; християни вперше з’являються в Києві за Оскольда, а до того віра була в русів язичницька, чи, як її ще звуть, поганська.
4 Князь Олег ходив походами на Візантію і на Схід. Тут, очевидно, мається на увазі його великий похід на Схід 913 року, коли 500 руських кораблів по сто мужів у кожному пройшли з Дону на Волгу, а звідти — у Каспійське море, повоювали південні його береги; але закінчився цей похід поразкою від хозар, про що билина не говорить, бо має метою прославляти Вольгу-Олега.
5 Тут маємо образний опис так званого полюддя — збирання данини. Влада київського князя над іншими племенами була мінімальною й обмежувалася тим, що князь із дружиною ходили по людях. Основним товаром тоді були шкури звірів оленів, лосів (рогатих звірів), вовків, ведмедів, соболів, барсів, зайців, лисиць, горностаїв, куниць, білок. Із виручених коштів князь годував і одягав дружину.
6 У подальшому варіанті билини цар зветься Сантал, а цариця Панталівна.
7 Крем’яні рушниці з шомполами з’явилися тільки в XVI столітті — маємо тут реалію пізнішого часу. Мотив про горностая, що погриз тятиви стріл, запозичено з Геродотового оповідання про мишей, які врятували єгипетське військо від Сеннахоріба, погризши воїнам тятиви.
8 Маються на увазі рогові пластини кита, що служать йому за зуби.
9 Пробої по булату позолочені — засуви, оббиті крицяними позолоченими пластинами.
10 Посадські люди — тобто дружинники, які дістали у володіння посад — землю з поселеннями.
11 По сто тисяч — в інших варіантах билини подано не загальну кількість коней та корів (надто велику), а оцінку, скільки кожна захоплена річ коштувала кінь — сім карбованців, шабля — п’ять, палиця булатна — три, а полон був зовсім дешевий — по полушці; грошові одиниці тут названо з пізнішого часу, коли співалася билина; за Олега грошової одиниці в русів не було.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

ВОЛЬГА 1


Коли Вользі Буславичу минуло п’ять років, рушив він по землі, щоб навчитись хитрості та мудрості, пізнати усякі мови. Сколихнулася мати-земля, як ступив він на неї, розбіглася в лісах звірина, розлетілося в піднебессі птаство, розметалася в синьому морі риба. Думав Вольга Буславич до семи років навчатися, а довелося до дванадцяти.
Зібравши собі дружину з тридцяти богатирів, наказав їм Вольга
— Звийте шовкові шнурочки, розставте їх у темному лісі і за три дні й три ночі наловіть куниць, лисиць, чорних соболів, білих зайців, малих горностаїв.
Послухали дружинники свого отамана, та не змогли за три дні й три ночі жодного звірика здобути. Тоді обернувся Вольга Буславич левом, побіг темним лісом, завертаючи до ловців усіх диких звірів.
У місті Києві повелів Вольга Буславич своїй славній дружині вити шовкові сильця, ставити їх у темному лісі на верховіттях дерев і ловити три дні і три ночі гусей, лебедів, ясних соколів і всяку малу пташину. Послухалися дружинники свого отамана, та за три дні й три ночі жодного птаха не здобули. Обернувся тоді Вольга Буславич Науй-птахом 2, полетів попід хмарами, завертаючи до ловців усяких птахів.
У місті Києві повелів Вольга Буславич своїй славній дружині взяти сокири дроворубні, спорудити дубове судно, зв’язати шовкові сіті, виїхати в синє море 3 і ловити три дні і три ночі сьомгу, білугу, щуку, плітку та дорогу рибу осетрину.
Послухалися дружинники свого отамана, але жодної рибини добути не змогли. Обернувся тоді Вольга Буславич рибою щукою, побіг по синьому морю, всяку рибину до ловців завертаючи.
У місті Києві звернувся Вольга Буславич до своєї славної дружини
— Кого б нам послати в Турець-землю, щоб дізнатися, про що тамтешній цар думає, чи не збирається на святу Русь іти? Старого послати — довго чекати доведеться; середнього послати — вином його там обпоять; молодого послати — почне з дівчатами бавитися, з гарними молодицями втішатися, із старенькими бабусями розбалакувати. Кого не візьми — довго чекати будемо, треба, мабуть, мені самому піти.
Обернувся Вольга Буславич малою пташкою і полетів попід хмарами. Опинився він у землі турецькій, біля віконець білокамінної палати Сантала 4 турецького, і нишком почав слухати розмову царя з царицею.
— Чи знаєш ти, царице Панталівно, — каже цар, — що на Русі вже трава росте не так, як колись, і квіти інакше цвітуть, — видно, Вольги вже живого нема. Тож поїду я на святу Русь, завоюю там дев’ять міст, подарую їх дев’ятьом синам, славний Київ-град собі заберу, а тобі, царице Панталівно, коштовну шубу подарую.
Відказує на те цариця Панталівна
— Не те мовиш, царю Турець-Сантале! Відомо мені напевне, що на Русі і трава росте, і квіти цвітуть, як і раніше. А наснилося мені вночі, нібито зі сходу мала пташина налетіла, а із заходу чорний ворон з’явився, і почали вони в чистому полі битися. Мала пташина чорного ворона заклювала, пір’їни всі повисмикувала і за вітром пустила. Мала пташина — це богатир Вольга Буславич, а чорний ворон — цар Турець-Сантал.
Розгнівався цар Турець-Сантал, ударив царицю раз по білому лицю, обернувся — вдарив удруге та й штовхнув її на цегляну долівку.
— Ні, таки поїду я на святу Русь, завоюю там дев’ять міст, подарую їх дев’ятьом синам, а славний Київ-град собі заберу.
Вислухав Вольга розмову царську та й каже тихенько
— Не бувати тобі, царю, на святій Русі, не володіти тобі містом Києвом!
Обернувся він сірим вовком, до стайні заскочив і всім добрим коням горла порвав. Потім обернувся малим горностаєм, до горниці зі зброєю заскочив, тугі луки переламав, шовкові тятиви розірвав, гартовані стріли розламав, гострі шаблі пощербив, булатні палиці в дугу зігнув.
Знову обернувся Вольга Буславич малою пташиною, до міста Києва полетів, у доброго молодця перекинувся і разом зі своєю хороброю дружиною рушив походом у Турець-землю.
Коли ж полонили вони всю силу турецьку, промовив Вольга Буславич
— Дружино моя добра, хоробра! Почнімо ж тепер здобич ділити.
Що найбільш при дільбі цінувалося? Добрі коні — по сім карбованців, гострі шаблі — по п’ять карбованців, булатна зброя — по шість карбованців, бойові палиці — по три карбованці. Найдешевше при дільбі жіноцтво було бабусі були по шелягу, молодички — по два шеляги, а красні дівиці — по грошику.

1 Ця билина є варіантом попередньої, але має в собі цікаві деталі. Зокрема в ній докладніше описано Вольгу як богатиря-мисливця й рибалку. Тут уже Вольга зветься Буславич, тобто Буйславич — син славного воїна.
2 Науй-птах — в інших варіантах билин цей птах зветься соколом.
3 Синє море — загальний образ води великого розливу; відомо, що під Києвом моря не було.
4 Тобто цар звався Сантал, як подається і в подальшому тексті.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

ГЕРОЙ ЗВІЛЬНЯЄ ТРИ ЦАРІВНИ 1


Мав один коваль такого сина, що вісім літ ссав мамину цицьку і сидів за піччю. Як уже по вісьмох літах мав вилазити з-за печі 2, казав прикликати кумів, що його до хресту тримали, а тоді як скочив з печі на землю, то по коліна вгруз у землю — вже таку силу мав. І тоді каже до тата, аби йому зробив залізну палицю на три центнери і на п’ятдесят сажнів довгий ланцюг. І взяв свою частку маєтку і пішов собі з ним у світ 3.
Прийшов до одного села і вступив до церкви змовити молитви 4. Приходить до церкви, а там трумно висить на повітрі саме, ніхто його не тримає. І він узявся людей питати
— Що то є за такий спосіб, що трумно висить само?
А люди повідають йому так
— То був бідний, та й умер, та й не віддав нікому боргів, то вже як його привезли з трумном до церкви, то трумно само взнеслося догори і висить так людям над головами, і ніхто не може зняти.
Тоді той каже
— Скільки той бідний грошей винен, то я все за нього заплачу! 5
Та й посходилися люди, а він питається
— Скільки?
То один каже — сто срібних, другий — п’ятдесят, там знову — тридцять, скільки кому був винен. Так він кожному заплатив до грайцара 6 всі борги. І тоді вже те трумно упало на землю, і зараз його взяли і поховали…
А він собі далі пішов. Іде через ліс, а там є хата в тім лісі 7. Але ще здибав два збуї 8, то вони вже всі три разом пішли до тої хати. Він тоді каже одному
— Ти сиди в хаті і вари їсти, а я з другим піду в ліс на полювання.
Той уже наварив їсти добре, а там лізе до хати мале дитя. І каже до того збуя
— Пересади мене!
Він пересадив через поріг.
— Посади на лаву! Посадив.
— Дай мені їсти. Він дав.
— Дай ще!
І геть усе з’їло, що він наладив на обід, усе до краплі.
І хтіло ще, але він каже, що вже нема нічого. Тоді воно взяло і видерло пас від шиї [збуя] аж до крижів через цілі плечі. Тоді він взяв утік з хати і виліз на бучка коло хати. А воно взяло той пас, що з нього здерло, повісило на стіні.
Тоді приходять обидва з полювання, дивляться, а тут нема нічого, лише на стіні висить пас зі шкіри. Тоді той каже до збуя
— Тепер уже ти вари їсти, а я сам піду на полювання.
Пішов, а той лишився. Так знову наварив їсти, а тут знову те дитя лізе до хати і знов так каже
— Відтвори! Він відтворив.
— Посади мене на лаві! Дай мені їсти!
І знову так їло-їло, аж поки все з’їло. І потому того збуя злапало і видерло шкіру на плечах уже тому, другому. Та й він утік з хати. Утікає, а той, з дерева, кричить збуй
— Лізь сюди, я тут!
Та/й він також поліз на бучка.
Приходить той з полювання додому — нема що їсти і нікого нема в хаті, лише вже два паси на стіні висять. Він тоді взяв поставив палицю в куті та й ланцюг, зачинає вже сам варити. А те саме знов лізе до хати, те дитя. Та й каже
— Одтвори! Він отворив.
— Посади мене на лавку! Посадив.
— Дай мені їсти! А він каже
— А я тобі за що дам їсти?
Як узяв собі палицю, як зачав Біду 9 бить, геть порозливалася з Біди кров та мазь по цілій хаті. І дитя полетіло землею і робило знак по землі аж до тої ями, де мешкало.
А він тоді взяв ланцюг і палицю і йшов за ним. А ті два кричать з бука
— Та ми ось-во! Він каже
— Ходіть сюди, я вже Біду побив та й іду за нею шукати.
Вони тоді позлазили і пішли всі три за тим слідом. І прийшли до тої ями, де воно полізло. Тоді він каже одному
— Лізь ти!
А той не хоче. Каже другому — не хоче. Тоді він поліз сам і каже
— Тримайте ланцюг міцно і спускайте мене в долину!
І його спустили аж на діл, у яму. Він дивиться, аж то було пекло. І є там той малий Диявол, що був у них у хаті. Як побачив того, зараз утік. Той зачав решту дияволів палицею бити, аж порозліталися всі, іно лишився один найстарший, бо був прийнятий на ланцюгу. І він тоді взявся до того найстаршого до бійки, так його б’є! Той каже
— Що хочеш, то тобі дам, лише мене не бий!
А вони там мали, ті дияволи, три панни, бо їх украли зі світа. То той каже
— Нічого не хочу, тілько мені ті панни віддай!
І дияволи йому тоді їх уже дали.
А він взяв корито, прив’язав до того ланцюга і всадив до нього найстаршу панну. А ті компани 10 нагору потягли ланцюг із тою панною. І так витягли всі три панни нагору.
Але від наймолодшої той собі взяв сигнат 11 з руки на знак. А сам ще лишився насподі. Тоді ті збуї нагорі зачали сперечатися за ту наймолодшу панну, бо була дуже файна, то оба хтіли з нею оженитися. Але вона сказала, що тільки за того піде, хто її викупив, бо йому дала сигнат. А вони тоді вже спустили ланцюг по нього, але намовилися, що як підтягнуть так гей до половини, то пустять, аби забився. А його душа ту зраду чула, то він узяв і положив у корито камінь що з того буде? Вони підлягли до половини та й — бев! Пустили назад, аж корито розбилося. Тоді забрали ті панни та й пішли назад, до тої хати в лісі.
А той знову там, у пеклі, пішов та й б’є дияволів, а найбільше того, найстаршого. Той проситься
— Що хочеш, те тобі дамо, лиш мені даруй життя.
А він каже
— Нічого не хочу, іно мене винесіть на світ.
І Диявол взяв його і виніс.
Тоді він приходить до тої хати. Збуї є обидва, але паннів нема, бо дияволи їх знову украли і винесли на скляну гору. Він взяв тих збуїв ганьбити то се, то те, що його хотіли забити, а по тому каже до них
— Я вже знаю, де ті панни є, ходіть, — каже, — зо мнов!
І вони прийшли так аж під скляну гору. А там нема нічого, ані стежки, ні драбини, тільки саме скло. Аж на самім вершку, геть під хмарою, видно було ті панни. Та нема якимсь способом до них дістатися. Але там пасся кінь старий у лісі, то він його забив, шкіру здіймив, обернув шерстю всередину і казав своїм компанам, аби його в ту шкіру зашили. І взяв там із собою палицю і ланцюг. І сказав їм
— Ви собі поставайте набоці і стійте!
Вони його зашили, а тоді прилетів такий птах великий, гадав, що там м’ясо, взяв те межи лапи і виніс аж на саму гору, бо він там, на горі, мав діти. Та взяв ту шкіру дзьобати, дітям розкривати, та й зробив у шкірі діру. Той тоді звідтам палицею став махати, а птах злякався та й полетів набік. Він виліз тоді зі шкіри, дивиться, аж там панни сидять нагорі, а коло них той самий Диявол, що був там, у хаті, — пильнує. Як побачив його, то так з гори полетів, що його ніхто не видав. А ті панни як побачили його, то дуже утішилися, гадають собі «Може, він нас як звідси знову вирятує!» Тоді він взяв ланцюг і помалу спустив спершу одну, по тому другу, а по тому третю панну на долину. А потому вже що ж робити? Сів та й плаче. Нема кому ланцюга потримати ані де зачепити, то-то, саме скло. «Тепер уже, — гадає собі, — тут мені смерть буде!»
Втім, прилітає до нього маленький пташок, та й сів коло нього, та й питається
— Чого ти плачеш?
А він узяв йому розповідати, що нема як злізти з гори і треба тут пропадати. Але пташок каже
— Цить! Не плач! Сідай на мене, то я тебе знесу на діл.
А він усміхнувся та й каже
— Де ж ти мене знесеш, коли ти такий маленький, як кулачок?
Птах тоді каже
— Ти не журися! Я вже тебе знесу, хай я буду маленький!
Тоді як розпустив крила, то такий великий зробився, що і чотири такі хлопи змістилися б. І взяв, і зніс його на діл, і каже
— А знаєш ти, хто тебе зніс на діл?
— Та де, — каже, — ні, не знаю!
— Знаєш, що ти за мене заплатив у церкві борги? То я тепер прийшов і поміг тобі від смерті.
А то ніби була та душа, що висіла там, у церкві, на публіку. Та й по тому той пташок щез.
А той дивиться — паннів уже нема. Ті збуї гадали, що він уже, певне, не злізе з гори, та й взяли їх повели до їхнього тата, до цісаря. Та вже там мали з тими паннами весілля робити.
А він тоді пішов за ними до того міста. Приходить там на весілля і показав той самий сигнат, що мав на руці від наймолодшої панни. А вона вже тоді за жодного не хтіла йти, тільки пішла за нього.

1 Казка цікава тим, що звільнилася зовсім від змієборчого епосу. Тут немає зміїв, замість них діють дияволи — істоти християнської міфології. На цей сюжет накладаються сюжети інших казок про Котигорошка, про Михайла.
2 Тут маємо мотив билини про Михайла.
3 Звістка про частку маєтку взята з біблійної легенди «Притча про блудного сина».
4 Тут билинний мотив про Іллю Муромця.
5 Доброчинне діло, яке робить герой, визначає його позитивне моральне обличчя.
6 Грайцар — крейцер, дрібна австрійська монета.
7 Xата в лісі — дім Солов’я-розбійника — в билинах.
8 3буї — розбійники.
9 Біда — персонаж слов’янської міфології, тут вона тотожна з чортом.
10 Компани — товариші.
11 Сигнат — перстень.
ГЕРОЙ ЗВІЛЬНЯЄ ТРИ ЦАРІВНИ Друкується за виданням Яворский Ю. Памятники галицко-русской народной словесности. — В. І. — К., 1915. — С. 51–55. Зап. в с. Борусові на Галичині.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Уроку літературного читання 2 клас Тема. Підсумковий урок за темою «Українські народні казки»
Мета: систематизувати знання дітей про українські народні казки; перевірити рівень сформованих в дітей знань, умінь, навичок

Українські землі у складі російської імперії наприкінці ХVІІІ у першій половині ХІХ ст
На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст був поширений загальноросійський...

Урок засвоєння нових знань. Література рідного краю Форма уроку:...
Обладнання: портрет Василя Слапчука; збірка «Як довго ця війна тривала»; епіграфи

Поетична збірка 3 ( продовження)

“Козацькі пісні”
Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних І непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені...

Г. Сковорода «Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)
«Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)

Черкаський обласний інститут післядиплом
Збірка розробок занять, свят, розваг для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів

Література >Зарубіжна література
Збірка “Листя трави, її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру)

Урок концерт. Драма кохання у творчості І. Я. Франка збірка «Зів’яле листя»
Схвалено І рекомендовано науково – методичною радою відділу освіти Білоцерківської райдержадміністрації ( Протокол №3від 27. 12....

Українські письменники дітям
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка