Пошук по сайту


БУНТ ІЛЛІ ПРОТИ ВОЛОДИМИРА - Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Сторінка5/22
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

БУНТ ІЛЛІ ПРОТИ ВОЛОДИМИРА


Влаштував князь Володимир почесний бенкет для князів, бояр, богатирів руських і дочок богатирських. Тільки старого Іллю Муромця покликати забув. Образився тут Ілля, на широкий двір вийшов, тугий лук натяг, гартовану стрілу вклав, примовляючи
— Лети, стрілко, до покрівель золотоверхих, золочені маківки позбивай!
Як попадали маківки золочені на землю, закричав Ілля на весь голос
— Гей, голото гуляща, доброзичливці княжі! Збирайтеся та золочені маківки обривайте і йдіть до корчми зелене вино пити.
Тут п’яниці, голота гуляща, з прискоком та радістю позбігалися, золоті маківки обдирали, рідним батечком Іллю називаючи. Заходилися разом з
Іллею зелене вино в корчмі пити, золоті маківки пропивати.
Дізнався Володимир стольнокиївський про те, що біда прийшла, почав думати-гадати, як би Іллю перепросити, і вирішив він учинити ще один почесний бенкет. Та не знали бояри імениті та богатирі сильнішого б за Іллею послати, щоб на бенкет той покликати. Думали вони, гадали й послали Добриню Микитича 1. Були Добриня з Іллею брати хрестові 2, бо хрестами побраталися, уклавши заповідь велику й підписами скріпивши, — слухати старшому братові меншого, а меншому братові старшого.
От заходить Добриня до корчми, а там сидить старий Ілля Муромець і п’є-байдикує з голотою. Мовив Добриня до Іллі
— Брате мій хрестовий названий! Уклали ми заповідь велику, підписами своїми скріпивши, — слухати старшому братові меншого, а меншому братові — старшого і завжди один одного обстоювати. Послано мене від Володимира-князя кликати тебе на почесний бенкет, що він на твою честь робить.
Відказав на те Ілля Муромець
— Брате мій хрестовий названий, молодий Добрине Микитичу! Нікого, крім тебе, я не послухав би і на почесний бенкет не пішов би. Не можу я закону переступити — мушу тебе послухатись.
Стали вони чепуритися та виряджатися і пішли до князя Володимира. Всадовили Іллю в гридниці на почесне місце, на покуті, піднесли чару вина зеленого, а другу чару — меду п’янкого. І сказав тоді Ілля Муромець князеві такі слова
— Знав ти, Володимире стольно-київський, кого до мене посилати, бо, крім Добрині, брата мого названого, нікого я не послухав би. А був уже в мене намір твердий — пружистий тугий лук натягти й пустити стрілу гартовану у світлу гридню 3 твою, вбити тебе, князя Володимира, разом зі стольною княгинею Опраксією 4. А зараз кажу нехай тебе Бог простить за провину твою велику.

1 Добриня Микитич — особа історична, це дядько Володимира Великого, який давав князеві мудрі поради. В билинному епосі Добриня — добрий богатир, про що свідчить його ім’я. При великій фізичній силі він м’якосердий захисник сиріт та жінок. Окрім того, він співак — грає на гуслях. У деяких билинах він зветься племінником Володимира.
2 Мається на увазі обряд побратимства — споконвічний звичай на українській землі. Чоловіки, які взяли цей обряд, вважалися ніби братами, а жінки — сестрами (посестрами). З прийняттям християнства цей обряд висвячувався в церкві. Він існував у нас до XVIII століття. Брати хрестові — це і є ті, що присягли на побратимство на хресті, у церкві. Билина свідчить, що на побратимство складався письмовий акт.
3 Гридня (гридниця) — приміщення для молодшої князівської дружини, в князівському дворі — місце для бенкетів.
4 Опраксія (Євпраксія) — очевидно, це літописна Рогнида, дочка князя із Полоцька Рогволода, яка спершу відмовилася від заміжжя з Володимиром, але потім була присилувана вийти за нього.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

БУНЯКОВЕ ЗАМЧИЩЕ


Про це замчище багато дечого розказують. Найлучче, якби ви спиталися у нашого добродія 1, у нього там, у церковних записах, кажуть, є переписано про все і коли ті вали повисипувані, і хто тії мури мурував, що тепер од їх тільки цегла та каміняки валяються, — про все там є. То, бачите, інші говорять, що там колись місто було — ніби на тому городищеві; говорять, що й церква була і що тую б то церкву перенесено в Деревичі. Ще розказують (хто його зна, чи воно казка, чи що, — так старі люди розказують, то й я за ними), що ніби колись давно-давно сидів у тому городищеві якийсь лицар, звався він шолудивий Буняка 2 і був той лицар неабиякий — навіть і тілом не такий, як повинно бути людині мало того, що страшенно великий, ще, вибачайте, у нього печінки й легке та були наверсі 3 — отак-то і стриміли за плечима; такий-то неподобний був той Буняка!
Ну, жив він собі у городищеві, і дуже всі його боялися. Найстрашніший же він був ось через що жер людей! Отак-таки справді жер; оце, кажуть, звелить було, щоб йому привели щонайкращого хлопця, та візьме й з’їсть — і так кожного що приведуть, то й зітне, то й зітне. Багацько людей позбавляв Буняка таким способом, але ж таки і йому добра причина сталася!
Прийшла, бачте, черга іти в замчище, тобто на вбій, якомусь-то там хлопцеві (бо то хлопців тих по черзі брали й постачали Буняці). А в того хлопця та була тільки мати, батько недавно вмер. Ота бідна мати плаче вже, плаче та побивається, що нікому порятувати хлопця. А як його вирятувати? Плакала та жінка, плакала, а далі щось-то їй спало на думку — перестала побиватися, розважилась і просить тільки людей, тих, що мали вести хлопця до Буняки, щоб зачекали годиночку, поки вона щось зготує синові на остатню дорогу. Ті кажуть «Добре!»
От чекають, а вона взяла пішла націркала у себе з грудей покорму, замісила з того покорму тіста, спекла пиріжків та, даючи їх своєму хлопцеві, й сказала
— На ж, сину, тобі оці пиріжки, та ось що з ними зроби як прийдеш до Буняки, то конешне підведи його, щоб він хоч одного пиріжка з’їв. Оцим ти маєш визволитися, бо як Буняка наїсться моїх пиріжків, то вже тебе не займе для того, що вважатиме тебе за брата (тобто через її покорм) 4.
Ну, той хлопець так і зробив як прийшов у замчище, то умисно став так їсти материні пиріжки, щоб Буняка побачив. Той побачив та й питається
— Що це ти їси?
— Це, — каже, — мені мати дала, виряджаючи в остатню дорогу.
— А дай лиш, — каже Буняка, — покуштувати, що там воно таке!
Хлопець оддав йому пиріжки, а він і поїв їх. Як же наївся Буняка тих пиріжків, зараз і почув, яка в них заправа була.
— Ну, — каже, — хлопче, дякуй своїй матері, що так мудро вхитрувалася, — тепер ти визволений від смерті, не можу-бо я тобі того лиха заподіяти через те, що ти стався мені братом.
От той хлопець уже такий радий, такий радий, неначе й справді вдруге на світ народився! Отож хотів був по тій розмові мерщій додому бігти, а потім роздумався та й не побіг зараз.
«Останусь лиш я, — каже сам собі, — на якийсь час тут ще; я, мовляв, тепер безпечний, Буняка мене не з’їсть, а тим часом зроблю от що заподію нашому ворогові таке 5, щоб він не тільки мене, а й нікого більше не міг на той світ заганяти!»
Ото й зостався при Буняці. Уночі Буняка заснув, а той хлопець мерщій до нього в хату, підступився нищечком до ліжка та черк ножем — і відтяв Буняці печінки (вони ж, бачите, наверсі були!). Як відтяв, Буняка зараз і пропав!

1 Добродій — священик.
2 Буняку ототожнюють із половецьким ханом Боняком, який 1097 року здійснив набіг на Волинь та Галичину. Літопис зве його безбожним, шолудивим. Він вважався чарівником, розмовляв із вовками. Збереглася також легенда про людожера Буняку, який жив біля м. Верби під Кременцем та Дубном. Загалом цей переказ — варіант казки про Кирила Кожум’яку, але хан половецький тут усе-таки ототожнюється зі Змієм.
3 Печінки й легке та були наверсі — з такими ознаками українська народна демонологія зображає мавок (нявок). Отже, це був ніби чоловічий відповідник мавок (русалок), а що жив у полі, то міг бути Польовиком.
4 За народним звичаєвим правом, годовані однією матір’ю діти, які не мали кровного зв’язку, вважалися молочними братами, тобто родичами.
5 Цікаво, що хлопець не вважає Буняку після того, як той з’їв пиріжки, своїм братом, а ставиться до нього як до ворога.
БУНЯКОВЕ ЗАМЧИЩЕ Друкується за виданням Малорусские народные предания и рассказы. Свод Драгоманова М — К., 1876. — С. 224–225. Записала Олена Пчілка у с. Деревині Новоград-Волинського пов.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

ВЕДМЕЖЕ УШКО 1


Був один пан і пішов з панею у ліс по ягоди. А там ішов ведмідь, то пан утік, але паню піймав ведмідь. Та й тоді повів паню до своєї ями і жив так з нею три роки. І вже вона мала від того ведмедя хлопця і плекала його. А в три роки каже пані до ведмедя
— Я вже в тебе три роки, а ще не милася, іди принеси мені води.
Але дала йому на воду решето 2, і ведмідь пішов по воду. Тоді каже вона ік хлопцеві
— Синулю, іди потряси дубом, чи міцний ти вже 3.
Він виліз з ями, потряс — лишень з дуба гілля опало. Каже мати
— Ой, ще заслабий, ще не будем утікати.
І ведмідь приніс воду, вона умилася та й нічого. І по тому ще три роки плекала того хлопця. І по трьох роках знову послала ведмедя з решетом по воду, а тоді каже до хлопця
— Полізь, сину, потряси дубом, чи міцний ти?
Як потряс дубом, то дуб вивернувся зовсім на землю.
— Ну, — каже, — вже можем утікати.
Вийшли, утікають з ями. Дивляться, а ведмідь уже летить за ними, доганяє. Тоді хлопець каже
— Ви, мамо, утікайте, а я стану до нього.
Прилетів ведмідь, той як схопив ведмедя, як ним верг та й забив ведмедя 4. І прийшли тоді до того пана, що його та пані була. То пан дуже утішився і вже там ґаздували разом. А того хлопця там назвали Ведмеже Ушко.
На весну треба вивезти у поле гній 5. Тоді хлопець до пана каже
— Забийте кілька волів і зшийте мені з тих шкур міх, то я заберу весь гній і винесу сам на поле.
Але пан каже
— Та шкода волів чим будем веснувати?
— Е, що! Я й без волів повесную! Та й зшив собі такий міх і виніс весь гній на поле.
— Тепер, — каже, — продайте коні, а я запряжуся у плуг і буду орати.
І так зробили. Повеснував геть усе сам, без худоби. Але по тім пан його боявся дуже і хотів його стратити.
— Будемо, — каже, — копати криницю.
Копле вже те Ведмеже Ушко криницю, викопав дуже глибоку. А пан купив великий дзвін заліза 6 та й казав то там зсунути на того хлопця до криниці, то чотири хлопи ледве зсунули та й пустили в криницю. Але той, як те побачив, то тільки подув вгору, а дзвін повернувся назад, догори, й там ще забив два хлопи. Виліз той з ями і каже
— То ви мене хочете забити за мою службу? Я вже собі, — каже, — піду геть!
І забрався, і пішов. Іде-іде, здибає хлопа. Питається його
— Що ти за один?
— Я Ломи ліс, — каже, — але ти що за один?
— Я, — каже той, — Ведмеже Ушко. Ходім разом?
І ідуть, здибають знову чоловіка. Питаються його
— Що ти за один? А він каже
— Я Розсуньгора.
— Ходи з нами!
Ідуть-ідуть, здибають знов хлопа. Питаються його
— Що ти є за один? Він каже
— Я Заставвода.
— Ходім разом!
Та й ідуть, ідуть — тут такий ліс великий, густий, не можна пройти. Тоді Ломиліс виламав ліс, зробив дорогу — пішли. Ідуть, ідуть — тут така гора велика, не можуть ані вилізти, ані обійти. Тоді Розсуньгора відсунув гору набік, зробилася дорога — пішли. Ідуть, ідуть, приходять до води — дуже велика. Там Заставвода заставив воду, то вони перейшли насухо, ідуть дальше.
А там, у лісі, така хата була, то пішли до тої хати на станцію 7. І там переночували, а на другий день урадилися іти на полювання, а Ломиліс зостався варити їсти. А він зварив і ліг спати. А тут приходить Біда, витріскує по горшках. А той каже
— Що то за біда мені витріскує по горшках?
А та каже
— Що то за біда лежить на моїм ліжку?
Та й пішли боротися. То Біда натлумила, набила хлопа та й пішла собі геть. Тоді поприходили з полювання, але той нічого не сказав, що його Біда побила.
На другий день три знов пішли в ліс, а один лишився варити їсти, той, Розсуньгора. І ізварив їсти, і ліг собі. А Біда знову прийшла і так само зробила з ним збитки, а по тому його піймала, набила-набила і пішла. Ті прийшли з полювання, пообідали, але він їм нічого не сказав.
По тому, вже третьої днини, лишився Заставвода вдома, а ті три пішли. Зварив їсти, ліг собі спати, але Біда прийшла, набила його, намотлошила і пішла собі. Він тим нічого не казав.
Четвертої днини лишився вже той Ведмеже Ушко вдома. Зварив їсти і лежить собі на ліжку. А Біда прийшла, витріскує по горшках, а він кричить
— Що там за біда?!
Та як схопився з ліжка, піймав Біду за ноги, набив-набив і відніс у ліс — у дебру 8 кинув. А ті прийшли, пообідали. По тому спочивають і питаються
— Чи був хто тут, може, в хаті? А Ведмеже Ушко каже
— Була Біда, але я її піймав, набив і верг у дебру.
— Ей, ану, де вона є?
Пішли з ним, і він їм показав, де її верг. Та й вони там всі полізли в ту дебру ще ту Біду бити. Але там було більше Бід, не лише та одна, то ті Біди їх як ухопили, то всіх побили на смерть, всіх чотирьох.

1 Казка є варіантом попередніх, але своєрідним, бо розробляє кілька мотивів народження богатиря, його працю з батьками в полі, боротьбу з Бідою, загибель героїв. Кінцівка казки, де гинуть навіть найсильніші герої, несподівана. Зовсім відсутні у казці змієборчий мотив і мотив увільнення князівен. Мотив співжиття жінки із ведмедем досить архаїчний і відводить нас у глибоку давнину, коли люди відчували свою тісну злуку з живою природою, а тварин вважали й мали за своїх предків та охоронців. Можна гадати, що ця казка була колись епічно-героїчним твором, а вже пізніше до неї пристав мотив про звільнення полонянок-князівен, була то колись також окрема епічна пісня. Повторено тут мотиви казки про Котигорошка.
2 Тут є смислове неузгодження носити решетом воду — робити марну й безконечну роботу. Але ведмідь таки приносить воду, очевидно, в тексті є пропуск ведмідь збагнув марність своєї роботи і приніс воду якось інакше.
3 Билинний мотив, про який не раз уже згадувалося.
4 Загалом маємо тут мотив батьковбивства, яке, однак, казкою не осуджується, мабуть, через те, що ведмідь тут — втілення темної сили. Водночас є в казці відгук билинного мотиву бій Іллі Муромця із сином.
5 Роботу в полі виконував і Ілля Муромець — билинний мотив.
6 Залізо виливалось у руднях — залізоплавильних печах, де формувалось у цільні злитки.
7 Станція — місце тимчасового проживання.
8 Дебра — густозаросле, пустельне місце.
ВЕДМЕЖЕ УШКО Друкується за виданням Яворский Ю. Памятники галицко-русской народной словесности. — В. І. — К., 1915. — С. 60–63. Зап. в с. Доброгостові на Галичині.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

ВЕЛЕТНІ ТА МАЛЕНЬКІ ЛЮДИ 1


Давно (от від нас так третього покоління) 2 були такі велети, що подавав з Їлова через гору сокиру сюди — таку руку мав.
То в Кохавині 3 в костелі стоїть ще нині така нога велета — від землі аж до повали 4.
А як ще було мало таких малих людей, от як ми, то раз вийшов орати чоловік на поле. А він надійшов, той велет, та й так узяв на пригорщі того господаря, і воли, й плуг і приносить до мами
— Дивися, мамо, — каже, — які тут хробачки риють поле!
А по нас знову такі будуть маленькі люди, що сорок їх може в печі молотити. Але то вже, може, аж тоді, як який потоп буде абощо, — хто то може знати Божу волю?

1 Ця легенда має значне поширення по Україні. Міфи про велетнів оповідали різні народи. Велетнями були античні герої. Про те, що перші люди на землі були велетні, розповідає і Біблія в книзі Буття (VI — 4) «За тих днів на Землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували — то були силачі, що славні від віку».
2 В оповідача історичне бачення не йшло далі третього коліна, тобто далі від прадідів.
3 Їлов, Кохавин — села в Галичині.
4 Повала — стеля.
ВЕЛЕТНІ ТА МАЛЕНЬКІ ЛЮДИ Друкується за виданням Яворский Ю. Памятники галицко-русской народной словесности. — В. І. — К., 1915. — С. 3–4. Зап. в с. Борусові на Галичині.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Уроку літературного читання 2 клас Тема. Підсумковий урок за темою «Українські народні казки»
Мета: систематизувати знання дітей про українські народні казки; перевірити рівень сформованих в дітей знань, умінь, навичок

Українські землі у складі російської імперії наприкінці ХVІІІ у першій половині ХІХ ст
На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст був поширений загальноросійський...

Урок засвоєння нових знань. Література рідного краю Форма уроку:...
Обладнання: портрет Василя Слапчука; збірка «Як довго ця війна тривала»; епіграфи

Поетична збірка 3 ( продовження)

“Козацькі пісні”
Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних І непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені...

Г. Сковорода «Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)
«Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)

Черкаський обласний інститут післядиплом
Збірка розробок занять, свят, розваг для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів

Література >Зарубіжна література
Збірка “Листя трави, її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру)

Урок концерт. Драма кохання у творчості І. Я. Франка збірка «Зів’яле листя»
Схвалено І рекомендовано науково – методичною радою відділу освіти Білоцерківської райдержадміністрації ( Протокол №3від 27. 12....

Українські письменники дітям
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка