Пошук по сайту


БОГАТИР І КІНЬ 1 - Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Сторінка4/22
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

БОГАТИР І КІНЬ 1


До одної вдови в селі Качкарівці Херсонського повіту 2, яка дуже побивалась за своїм чоловіком, почав літати богатир 3. Вдова скоро втішилась і стала вагітною. Родила вона сина, і коли понесла його вперше до причастя і він дихнув на попа, то той ледве встояв, трохи не впав.
Під п’яну руку у когось на хрестинах піп сказав, що у Качкарівці є богатир, але в кого — не сказав. І люди впізнали, в кого він був, ось по чому несподівано незвісно де дівся байстрюк-удовенко, а коло його двору була вирита яма в сажень завглибшки се так рвонулася земля за копитами богатирського коня, коли він метнувся в повітря 4. З того часу його ніхто не бачив, навіть його мати.

1 Тут прямий відгук билини про Іллю Муромця; цікаво й те, що богатир народжується у самітної жінки, як і у поданих казках.
2 Село Качкарівка й справді існує в Бериславському районі на Херсонщині. Так само, як жителі російського Мурома приписали до свого Карачаєва билину про Іллю, так пристосували її до своєї Качкарівки й тамтешні жителі. На цьому прикладі виразно видно, як засвоювалися билини у різних краях.
3 В українських народних оповіданнях також розповідається про зв’язок жінки з летючими міфологічними істотами перелесником, Змієм.
4 Прямий відгук билини про Іллю Муромця та його коня. Жителі Карачаєва під Муромом також показували джерело, утворене від удару копита богатиря. Мотив про летючого коня зустрічається в билині про Дюка Степановича, буде він і в подальшій казці «Богатир та кінь».
БОГАТИР І КІНЬ Друкується за виданням Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. — К. Дніпро, 1990 — С. 40.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

БОГАТИР НА АЗОВСЬКОМУ МОРІ 1


На Азовському морі рибалчили якісь захожі люди, які один одного й не знали. Між ними звертав на себе увагу один, для котрого отаман не міг настачити лям. Як тільки він зачавився 2, так і порвав ляму.
Раз зранку прокинулись рибалки — коли їхнього дужого десь нема. Кинулись вони до свого дуба 3, аж і дуба коло берега нема, тільки видно слід, що його кудись потягнуто. Найбільше було дива, що тяг його один чоловік; а дуб був такий, що на ньому їздило шістдесят чоловік! А коли кинулись рибалки — п’ятдесят дев’ять чоловік, найшовши дуба, тягли його назад, до моря, — аж се їм не по силі. І мусили вони наймати, щоб їм помогли стягти дуба в море. А про богатиря того більше нічого й не чули.

1 Тут богатир також приховує свою силу, але для чого — невідомо. Маємо тільки відгук богатирського епосу.
2 Зачавився — надяг на себе ляму, щоб тягти сіть.
3 Дуб — великий річковий і морський човен, спершу виготовлявся з цільного дубового стовбура, через це й дістав таку назву.
БОГАТИР НА АЗОВСЬКОМУ МОРІ Друкується за виданням Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. — К. Дніпро, 1990 — С. 41.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

БОГАТИР НА ЛИМАНІ


В селі Медовому на Херсонщині в одного чоловіка був жвавий хлопчина, з яким батько завше рибалив. Коли став уже парубком, то батько його взяв з собою тягати невода. Невід був такий здоровий, що ледве тридцять чоловік могли його потягти.
Один раз тягли зимою на льоду. Був дуже холодний вітер, а тягти доводилося проти вітру. Як найжвавішого, медівського парубка поставили попереду. Всі поодвертались од вітру та й тягнуть собі абияк, а далі дехто почав пускать, але невід усе йшов та йшов. Тоді дехто давай навмисне кидать, а невід усе йде. Кинули всі двадцять дев’ять чоловік, а той, медівський, один усе тяг. Тоді всі як крикнуть з дива. Він, оглянувся, аж він сам за тридцятьох тягне.
Усім стало відомо, що се богатир. Він тоді як побачив, що вже його пізнали, кинув і собі ляму, плюнув та й каже
— Отеє ж ви мене тепер з’їли!
Ще, кажуть, заплакав і пішов на високу могилу, що стояла недалеко.
Увечері бачили, як до тої могили летів Змій, страшенно сиплючи іскрами. Ідучи на боротьбу до Змія, богатир вирвав собі з землі тридцятипудовий якір, обламав йому лапи і ним бився зі Змієм. Але йому не було ще двадцять літ, і не доля йому була побити Змія. Бились вони так, що земля трусилася; рибалки цілу ніч не спали, молились за богатиря Богу. Але коли пішли, як сонце зійшло, то побачили, що могилу вороги розрили аж донизу і тут же лежали обидва мертві.

БОГАТИР НА ЛИМАНІ Друкується за виданням Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. — К. Дніпро, 1990 — С. 40–41.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

БОГАТИР ТА КІНЬ 1


Їхав я вчора з дроздівським козаком Прокопом Ярмоленком із Дроздівки в Переходівку. Дорогою ми якось розбалакалися про коней, і я розказав йому, що бачив годів шість чи сім назад у Чернігові на земській конюшні дуже гарного карабаського 2 жеребця, що за того жеребця заплачено було шість тисяч карбованців і що як вели його раз із Носівки в Чернігів, то держали його на канатах два солдати і десять мужиків.
— А не знаєте, де тепер той кінь є? — спитав мене Ярмоленко.
— Бог його, — кажу, — знає. Ті земські конюшні тепер зничтожені, а коні чи розпродані, чи що.
— Отже, я знаю, де той кінь, — каже Ярмоленко, якось мудро всміхаючись. — Він хазяїна знайшов.
— Якого хазяїна? Хіба він вкрадений був чи втеклий? Та й далеко йому хазяїна шукати він куплений верст тисяч за дві.
— Та не те, — каже Ярмоленко, — коли ви кажете, що то такий кінь був, що дванадцятеро насилу вдержали, то непевний був то кінь, не простий, а богатирський. А такий кінь зроду не вдержиться в простого чоловіка, а як прийде йому врем’я, безпремінно втече і знайде собі хазяїна-богатиря.
Отож у нас є москаль 3 од ставний, так він ходив на заробітки у Чорноморію і розказував штуку про це. Косимо, каже, нас у хазяїна чоловік із двадцять чи, може, й більш. І був між нами один. Бог його знає звідки скільки не розпитували, не казав. Чоловік як і всі люди, і косив так, як усі. Тільки, було, як посідаємо їсти, то він зроду не сяде вкупі з людьми, а набере собі хліба там і всього та сяде оддалік і їсть 4.
— От косим ми, — каже той москаль, — неділь три, чи що, аж якось біжить проти нас кінь, та такий, — каже москаль, — що я увесь світ сходив, а такого доброго коня не бачив. От отаман і каже
— Ану, хлопці, піймаємо цього коня, то, певне, буде од котрогось на порцію 5.
От всі ми до коня. А той чоловік
— І не турбуйтесь, — каже, — дурно не піймаєте ви цього коня. Опріч мене, нікого він до себе не підпустить.
Ми — в регіт, а все-таки — до коня. Обступили ми його, чоловіка з двадцять, давай підступать, а він як вискалить зуби, як заірже — наче грім прокотивсь, та на нас! Ми — врозтіч, а він через нас і перелетів, наче птиця, та одбіг трохи і став, як укопаний.
— А що, браття, — каже той чоловік, — піймали?
— А ти піймаєш? — питає отаман.
— Я-то піймаю!
— Гляди, — каже отаман, — не піймаєш, то лопаток спитаєш 6.
А отаману, та й нам, досадно, значить, що ми всі не піймали коня, а він береться.
От той чоловік іде до коня — стоїть, як овечка. Підійшов зовсім, узяв за гриву, по шиї, по голові гладить, всміхаючись. Стоїть кінь. Погладив так та й каже
— Здоров, товаришу! Довго я ждав тебе, та таки дождався. Тепер, — каже, — не розлучимось.
А кінь на це як заірже! Та так прегарно, приязно.
— Ну, погуляй же, — каже.
Та й до нас іде, а кінь стоїть.
— Ну, — каже на хазяїна, — тепер нам треба розщитатись та й розпрощаємось.
А він, значить, грошей за роботу ще ні копійки не брав. Хазяїн давай було просить, щоб зостався, так ні!
— Не можна, — каже, — прийшов мій час, треба йти, куди мене Бог посилає. Пошли ти, — каже на хазяїна, — купить півтора відра горілки за мої гроші — вип’ємо на прощання!
От узяв один так дві бочечки одну в піввідра, другу відерну, сів на хазяйського коня, вмент придув з горілкою. От той чоловік узяв піввідерну бочечку.
— Оце мені, — каже, — братця, порція, а це вам.
Та й дає нам відрове барильце, а сам відіткнув воронку, притулив рильце до рота, закинув голову та так духом піввідра й видув 7.
— А закусувать, — каже, — не буду, не хочу вас зобижать, бо як почну ці порції закусувать, то не стане усього того хліба, що вам хазяїн наготовив.
Та взяв кришечку хліба і кинув у рот.
— Ну, а тепер, — каже, — прощавайте! А тії мої три карбованці, що в хазяїна ще є, дарую вам на порцію!
Та прийшов до коня, взяв його за гриву та так, без сідла і гнуздечки, й сів. Кінь як стрибне — так усіма чотирма ногами по кіпцю й вибив 8 — у коліна завглибшки — та й пішов далі. З півверсти ми його бачили, а там і щез. Бог його знає, де й дівся. От ми, каже той москаль, пішли по сліду, аж усюди так і знать де ступне той кінь ногою, так копець у коліна. З півверсти слід був, а далі вже й не знать нічого. А він, значиться, уже горою пішов, на крилах, бо богатирські коні крилаті.
— Що ж це воно значить? — попитав я Ярмоленка, вислухавши цюю історію.
— А що воно значить, — одказує той, — значить, той чоловік був природжений богатир, та коня йому до якогось часу не було, а вони без коня нічого. От він і був так, як і простий чоловік і косив, і все робив, як і всі люди. А прийшов його час — знайшов його той кінь, що йому приділений, от він і пішов на своє місце, на службу.
— Яка ж у них служба і де вони живуть, тії богатирі?
— Бог їх святий знає! Кажуть, десь на границі 9 чи зміїв стережуть, чи Бог його знає, сього вже іменно не докажу вам.

1 Дія казки начебто відбувається в Чорноморії. Це може бути на півдні України чи й на Кубані. Казка виразно побудована на билинній традиції.
2 Карабаського — з Кавказу, з Карабаху.
3 На жаль, автор не пише, чи цей москаль росіянин, чи українець, бо тут слово «москаль» означає «солдат». Коли б він був росіянином, то можна було б гадати, що оповідання походить із російської традиції, але той солдат міг бути й українцем.
4 Тобто богатир був відлюдкуватий, хоч так чинити міг і російський старовір.
5 Порція — чарка горілки.
6 Лопаток спитаєш — будеш битий.
7 Билинний мотив. Чарка буває часто на півтора відра.
8 Також билинний мотив.
9 Те, що богатирі живуть «на границі», — прямий відгук билин. Ідеться про богатирську заставу.
БОГАТИР ТА КІНЬ Друкується за виданням Малорусские народные предания и рассказы. Свод Драгоманова М — К., 1876. — С. 251–254. Зап. на Чернігівщині.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

БОРИНЯ-ЗМІЄБОРЕЦЬ 1


Один чоловік мав три сини 2. Викликав того чоловіка цар і каже «Твої сини мають привести Мені коней з-під зміїв». Приходить батько додому і плаче. Питає старший син «Чого ви, тату, плачете?» — «Цар наказав,
Щоб ви привели з-під зміїв коней». І син плаче.
Іде батько до царя й каже
«Неможливо привести тих коней,
Пропадуть сини мої». —
«Що хочуть, хай роблять,
Але щоб мені привели тих коней».
Приходить батько додому і знову плаче.
Питає його середущий
«Чого ви, тату, плачете?» —
«Цар наказав,
Щоб ви з-під зміїв коні привели». І середущий плаче. Приходить Бориня, Найменший син, і питає
«Чого ви плачете?» Вони розказали йому, А він каже «Не плачте,
Ідіть до царя і скажіть,
Щоб зробили для вас таке шмаття,
Як цар носить 3,
І дали три коня, котрих я виберу» 4.
З тим і пішов батько до царя.
Цар пообіцяв, що все буде,
Най приходять.
Прийшли вони, а цар каже
«Нате вам це шмаття,
Вбирайтеся
І йдіть вибирати по всім царстві коні».
Пішли вони шукати коні,
Сходили всю державу
І не могли знайти
Таких, як хотіли.
Прийшли вони до царя й кажуть
«У вас немає коней під нас». —
«Як немає, — каже, —
То йдіть на гражду 5.
Там є три жеребці. Вони світу не виділи. Як ті не підійдуть, То кращих не маю». Пішли вони на гражду — Є три жеребці.
Поклав Бориня руку на одного з них
Трошки гнеться.
Поклав на другого —
Ще менше гнеться.
Поклав на третього —
Не гнеться.
Пішли вони до царя й кажуть
«Ці будуть під нас». —
«То сідлайте й виїжджайте».
Сіли вони на коней,
Поїхали в ліс,
Знайшли там порожню хату
І зупинились у ній.
«Розсідлуйте коні,
Лягайте спочивати,
А я йду битися зі зміями, —
Каже Бориня. — Чіпляю на кілок рукавичку, А ви пильнуйте Коли з цієї рукавички Буде текти кров, То йдіть на допомогу, Бо мене змії добивають». Пішов він під той міст, Де проїжджали змії. Коли дивиться — кипить вода. (А закипіла вона від того, що вже близько був Змій) 6. Іде самий менший, Шестиголовий Змій, А кінь на ноги спотикається 7. Змій каже
«Чого ти, ворон-коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе». А Бориня виходить і каже «Я тут». — «Чого ти прийшов? — питає Змій. —
Битися чи миритися?» —
«Молодець-хлопець не прийшов миритися,
А лиш битися».
Змій злазить і в’яже коня до поруччя.
Почали вони битися.
І забив Бориня Змія.
Узяв він змієвого коня
І веде до своїх братів.
«Дивіться, браття,
Я забив шестиголового Змія.
Прийде ще дев’ятиголовий.
Як і цього разу не буде текти
Кров з рукавички,
То спочивайте.
Але слідкуйте за рукавичкою». І пішов Бориня знову під міст. Летить другий Змій. Кінь його теж спотикнувся. Змій питає
«Чого ти, ворон-коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе». А Бориня каже «Я тут». — «Чого ти прийшов сюди, Битися чи миритися?» — Питає Змій.
«Битися», — відповідає Бориня. Злазить Змій з коня, В’яже його до поруччя І починають битися. З цим Змієм було тяжче, Але Бориня забив і його, Узяв змієвого коня І відвів до братів. Прив’язав коня і каже «Тепер прийде дванадцятиголовий
Змій.
З ним буде ще тяжче. Дивіться,
Чи не потече кров із рукавички».
І пішов Бориня знову під той міст.
Аж ось летить Змій,
Уже дванадцятиголовий.
Трясеться земля.
Спотикається зміїв кінь.
«Чого ти, ворон-коню, спотикаєшся? —
Питає Змій. —
Сюди Бориню ніхто не привезе». А Бориня каже «Я тут». —
«Чого ти прийшов, битися чи миритися?» — «Молодець не йде миритися, Тільки битися». Злазить Змій із коня І прив’язує його до поруччя.
Почали вони битися. І заломляє Бориню Змій, Добиває його. Просить Бориня
«Дозволь мені пограти на сопілці». —
«Грай», — каже Змій.
«Вийдеш битися на Золоту Гору».
(Бориня думав, що поки він буде грати, прийдуть його брати) 8.
Грає годину — братів нема.
Грає другу — братів нема.
Роззув Бориня чобіт
І вдарив ним об землю 9.
І звіялася така буря,
Що гілля ламалося.
Зломилося дерево коло хатини,
Де спали брати,
Вдарилося у вікно і розбило його. Брати пробудилися. Глянули вони,
А кров з рукавички до колін доходить.
«Біда, — кажуть, —
Видно, нашого брата вже нема».
Побігли вони на міст —
Ні Борині, ні Змія.
(Тоді побігли на Золоту Гору і всі три вбили Змія. Узяли вони змієвого коня і вернулися всі до лісової хатини) 10. А жінки зміїв дізналися, Що Бориня їх чоловіків побив 11. Бориня каже «Виїжджаймо, хлопці. Берімо коней і поспішаймо. Попереду нас ще багато страшного чекає».
Сіли вони і їдуть. Бачать, коло дороги яблуня 12. І на ній великі файні яблука. (А то жінка шестиголового Змія перекинулася в яблуню) 13. Браття дуже хотіли тих яблук, Та Бориня каже
«Не їжте, браття, бо хто вкусить,
Зробиться смолою».
Та вийняв шаблю
І махнув нею сюди-туди раз! раз!
«А тепер їжте, браття» 14.
Наїлися браття яблук і їдуть далі,
І дуже хочуть води.
А при дорозі — керниця.
Під’їжджають,
А вода зверху, можна пити.
«Не пийте, браття, води,
Бо станете смолою», —
Каже Бориня.
Та вийняв шаблю
І знову махнув два рази раз! раз!
«Тепер пийте!»
Напилися вони і поїхали далі. Доїжджають до глибокого яру, А він повний смоли. Поверху яру ланцюг натягнутий, Треба перескакувати. Перескочив старший брат — Не зачепив.
Перескочив середущий — Не зачепив.
А коли скочив Бориня, Кінь його зачепився за ланцюг, Бо Бориня був, май, важкий’ 15. (А той ланцюг — то й була жінка найстаршого, дванадцятиголового, Змія») 16. Ланцюг змотався докупи, Зробилася з нього Змія та й каже «Ото він той, що побив наших чоловіків».
Бориня догнав братів,
Випередив їх і поїхав далі.
А Змія із роззявленою пащею
Понеслася вслід.
Підлетіла до старшого брата
І проковтнула його
Разом із кіньми.
Догнала і середущого
І теж проковтнула
Разом із кіньми 17.
Доганяє вона й Бориню.
А при дорозі була кузня 18.
Ковалі відчинили її і кричать
«Сюди, Бориня!»
Бориня з кіньми — в кузню!
Поки ковалі зачинили браму,
Змія з’їла півконя і кричить
«Дайте мені Бориню на язик!» Ковалі поклали на вогонь кліщі І кажуть Змії
«Як проріжеш ці залізні двері
Язиком за три рази,
То дамо тобі Бориню на язик».
Змія прорізала двері
І наставила язика
«Давайте Бориню!»
А ковалі кричать
«Ми не можемо його піймати!»
(Вони хотіли, щоб добре розпеклися на вогні кліщі) 19.
«Пхай язика трохи далі, —
Кричать ковалі. —
Бо зараз піймаємо Бориню!»
Змія наставила язика,
А вони вихопили кліщі
Та й пропекли його наскрізь.
Відчиняють двері ковалі >
І виходить Бориня з кузні.
Ковалі кажуть
«Бери, Бориня, молота,
Сідай Змії на голову і бий,
Поки не виплюне твоїх братів».
(Бориня почав бити молотом по голові, і вона виплюнула його братів живих і здорових разом із кіньми) 20.
Ковалі кажуть
«Отам є плуг на сто пудів 21.
Запрягай Змію в той плуг
І проори кругом світу борозну» 22.
Зачав Бориня Змією орати.
Доорали до половини світу,
І Змія впала.
І Бориня добив її.
(Узяли брати коні і повели до царя. Та здали коні цареві, а самі повернулися додому) 23.

1 Бориня — явне спотворення імені Добриня, який серед билинних богатирів і визначався як змієборець. З другого боку, в імені Бориня — поняття «борець», «той, що бореться». Цікаво й те, що від билини про Добриню-змієборця тут лише глухі відгуки; не можна не помітити, що основою казки є мотиви значно давніші, можливо, найдавнішого, твореного на нашій землі «Троянового епосу». Твір побудовано за епічною, добре витриманою традицією три брати, три Змії, три коня, число три — сакральне, тобто священне. Міст, можливо, вживається через те, що Змій мисливсь як водяна істота, водночас і летюча. Є тут періодичні рефрени (повторювання тексту), і це також ознака епічного сказання. Ще одна примітна річ коли Добриня російської традиції бореться лише із Зміями жіночого роду, тут брати ведуть змагання спершу із Зміями чоловічого роду, а тоді — жіночого, бо жінки мстяться за чоловіків. В розробці обох творів бачимо і різницю; коли ж говорити, що з чого постало, то наша казка — твір давніший, а билини про Добриню — пізніші. Можливо, також, що ймення Борині-Добрині приєдналося до казки і випадково. Вражає і конструктивна стрункість оповіді нашої пам’ятки.
2 Три сини, Трьомсин, три брати, зокрема знаємо трьох братів — засновників Києва, три дійства, які ніби дублюються, але з подієвим наростанням — все це ознаки епічного сказання. Про те, що перед нами поетичний твір, свідчить побудовано його короткими, чітко означеними реченнями, які творять ритмічні ряди.
3 Герої мали вбратися в царську одежу, бо були воїнами не зі своєї ініціативи, а з волі царя.
4 Мотив вибору коня — билинний, зокрема в епічному сказанні про Іллю Муромця. Але й Добриня російської традиції вибирає собі коня, правда, не так прискіпливо, бере тільки доброго.
5 Ґражда — велика господарська будівля в сільській садибі.
6 Тут пояснення до тексту оповідача.
7 За народним звичаєм, кінь спотикається перед нещастям для вершника.
8 Тут роз’яснення тексту від оповідача.
9 Відгук української билини про богатиря Чоботька, яку переказав у XVII ст. А. Кальнофойський, але яка до нашого часу не дійшла.
10 Оповідач переказує текст своїми словами.
11 Це місце пояснює, чому далі брати воюють зі Зміями жіночого роду, як це чинить і Добриня в російській традиції.
12 Маємо типові для казок метаморфози (перетворення); цей засіб поетики, як уже говорилося, вживався і в билинах.
13 Пояснення до тексту оповідачем.
14 Описується магічний обряд, здіснений Боринею, на знешкодження лихочинної речі.
15 Свідчення, що Бориня був велетень.
16 Пояснення тексту оповідачем.
17 Тобто кожен брат їхав із відібраним у зміїв конем.
18 Далі маємо приєднання до першого епічного твору другого про ковалів Кузьму та Дем’яна і про творення т. зв. Змієвих валів.
19 Пояснення тексту оповідачем.
20 Оповідач переказує текст у скороченому варіанті.
21 Сто пудів — 1600 кілограмів, тобто це плуг, подібний до того, що згадується в билині про Олега та Микулу Селяниновича.
22 В легенді про Кузьму та Дем’яна йдеться про Україну, а не круг світу.
23 Кінець оповідач переказує, очевидно, призабувши епічну розповідь.
БОРИНЯ-ЗМІЄБОРЕЦЬ Друкується за виданням Чарівна квітка Українські народні казки з-над Дністра. — Ужгород, 1986. — С. 163–167. Записав М. Зінчук 16 грудня 1979 р. в с. Росошанах Кельменського району Чернівецької області від Софрона Чабана.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Уроку літературного читання 2 клас Тема. Підсумковий урок за темою «Українські народні казки»
Мета: систематизувати знання дітей про українські народні казки; перевірити рівень сформованих в дітей знань, умінь, навичок

Українські землі у складі російської імперії наприкінці ХVІІІ у першій половині ХІХ ст
На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст був поширений загальноросійський...

Урок засвоєння нових знань. Література рідного краю Форма уроку:...
Обладнання: портрет Василя Слапчука; збірка «Як довго ця війна тривала»; епіграфи

Поетична збірка 3 ( продовження)

“Козацькі пісні”
Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних І непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені...

Г. Сковорода «Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)
«Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)

Черкаський обласний інститут післядиплом
Збірка розробок занять, свят, розваг для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів

Література >Зарубіжна література
Збірка “Листя трави, її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру)

Урок концерт. Драма кохання у творчості І. Я. Франка збірка «Зів’яле листя»
Схвалено І рекомендовано науково – методичною радою відділу освіти Білоцерківської райдержадміністрації ( Протокол №3від 27. 12....

Українські письменники дітям
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка