Пошук по сайту


ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР 7 - Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Українські билини (збірка) українські билини (збірка) Передмова

Сторінка14/22
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР 7


Ой із славного із города із Муромля, А із того села Карачаєва 8, Виїжджає славен молодець та Ілля Муромець У чисте поле погуляти. Приїжджає він к зеленому дубові, Коли то шум великий зчиняється, Діброва шумить, Сира землиця тремтить, Крик із крутих берегів розливається 9. Не встиг Ілля Муромець на зелен дуб налазити 10,
Коли глянь їде богатир, сам вище лісу стоящого, І не спить, не дрімає, Головою хмари упирає. К зеленому дубу під’їжджав, Білополотняне шатро розкидав. Виходить ізвідтіль жона богатирськая. Такої красуні
На білому світі ніхто не видав, не чував
Очі — ясного сокола,
Брови — горнього соболя, Росту високого, Стану гордопишного. Як вийшла вона із торби, Застеляла вона стіл скатертю білою, Заставляла вона їства та питва усякії. Пообідав Святогор-богатир Та пішов у шатро відпочивать. Тут богатир спать засинає, А красуня його богатирськая У чисте поле гулять виходжає 11. Як угледіла вона Іллю на зелен дубі, Так такими словами стиха промовляє «Ой уже ти славен добрий молодець, Зійди ти з зелен дуба, Зійди та любов зі мною сотвори. А коли не зійдеш, Святогора-богатиря розбуджу І йому скажу,
Що ти мене насилу у блуд увів, Мене, молодую, із розуму звів, Тоді ж його меч,
А твоя голова з плеч.
То тоді Ілля Муромець думав-гадав
«З бабою не розговоришся,
З Святогором не зміришся!»
Так тоді з зелен дуба ізходжав,
До красуні наближав,
Як би і любов із нею учиняв.
Взяла красуня Іллю за ручку білую
Та й пішла із ним у Святогорову глибоку торбу
Ночувати.
Ой рано-порано
Святогор із сну прокидався,
На білі ноги вставав,
Ворон-коня богатирського сідлав,
К Святим Горам виїжджав.
Тоді-то його кінь став спотикатися,
По коліна в сиру землю вгрузати,
До Святогора по-людському словами промовляти «Возив я тебе, Святогоре-богатирю, Та ще й богатиревую жону твою, А тепер пристало возити жону богатирськую
Та ще двох богатирів —
Не дивниця мені спотикатися».
Тоді-то витяг Святогор
Іллю Муромця із глибокої торби,
Став його розпитувати, як він туди попався. Став тоді йому Ілля Муромець По щирості правду все казати. Ой тоді ж Святогор жону свою з кармана 12 витягав, Буйную голову на поталу звіру-птиці лишав, А з Іллею Муромцем побратався. Хрестами обмінявся, Всім хистам богатирським научав. Стали вони к Святим Горам під’їжджати,
Стали вони велику домовину забачати,
А на тій домовині
Напис написано
«Кому приречено
У цюю домовину лягти,
Той у ню і ляже».
Ліг Ілля Муромець у труну —
Завелика, заширока золота труна для Іллі. Ліг Святогор у домовину Та до Іллі Муромця словами промовляє «Домовина точно для мене влад,
Візьми верх та закрий мене у домовині». Промовить Ілля Муромець «А уже не мені тебе, старшого брата, У домовині закривати, Не час-пора жартувати, Либонь, сам захотів сам себе похороняти?» Узяв Святогор верх Та й сам закрив домовину. Як тільки захоче її знову підняти, Аж ніяк не може. Ілля Муромець хоч як намагає Також кришку,
Також верху домовинного не підніме, Сили богатирської не вистачає. Промовив Святогор із домовини «Візьми, брате мій, Меч-кладенець 13
Та удар упоперек верху домовини».
Хоче Ілля меч-кладенець підняти
Та ніяк не може.
Каже Святогор
«Нахились, Ілле, до домовини,
До маленької щілини,
Я дихну на тебе духом богатирським».
Тоді-то Іллі духу богатирського
Утроє прибуло.
Меч-кладенець підіймає,
По домовині,
По верху упоперек
Утричі ударяє.
Де ударить —
Іскри сиплються,
Золотий обруч виростає,
Домовину іще,
Домовину іще щільніше закриває. Знову промовить Святогор Іллі Муромцю
«Припади іще раз к домовині, Я тобі всю силу богатирськую Вдихну».
На те йому Ілля Муромець відповідає
«Не подобенство, старший брате,
Більше сили набувати,
Бо сира земля не понесе».
Каже Святогор-богатир
«Добре ти, молодший брате, учинив,
Дунув би я на тебе мертвим духом,
Мертвим тоді б тобі й прийшлося
Поруч мене лежати.
А тепер прощавай,
Мого меча-кладенця собі май,
А мого доброго коня богатирського
До моєї могили прив’яжи,
Нікому ним, крім мене, не володіти».
Тут прощався Ілля із Святогором —
Прийшов Святогору кінець.
Брав Ілля Муромець
Святогорів меч-кладенець,
До боку чіпляв,
У чисте поле виїжджав,
К тому городу столичному Києву
Виїжджав,
К ласкавому князю Володимиру. Про Святогора тепер славу співають, Іллі Муромцю славу віддавають По всім землям, По всім ордам
Та по всім далеким сторонам.
Однині і довіку,
А вам на многії літа!

7 Твір із репертуару кобзаря З. Штокалка. Загалом билина близька до однойменної билини російської традиції, але там нема розповіді про Святогорову жінку, а тут є. Для дослідників цей мотив надзвичайно цікавий.
8 Виходить, що зустріч відбулася по дорозі між Муромом та Черніговом. З другого боку, такий заспів пісні традиційний і часто приставлявся до билини механічно. Ймовірно зустріч із Святогором — одна з пригод Іллі Муромця після його виїзду із Києва.
9 Тобто відбивається луною.
10 Налазити — вилізти. Ілля зі страху виліз на дуба.
11 Загалом про богатирку, яка зраджує чоловіка, — це мотив, про який уже не раз була мова. Зв’язок Святогора із богатиркою дає змогу своєрідно осмислити його образ, бо назагал він у билинах розмитий. У билині йдеться, звісно, про старших богатирів, давніших. Коли так, то Святогор міг у свій час символічно репрезентувати народ ґотів, власне, остґотів. На кінець II століття нашої ери ґоти просунулися до нижньої течії Дунаю і на Північно-Західне Причорномор’я. Може, тому Святогор має таку «святу» назву, бо остготи ще в IV столітті прийняли християнство. Наприкінці цього ж століття вони ввійшли до складу Гунського союзу, після розпаду якого в середині V століття відомості про них зникають. Саме в IV столітті, за відомостями ґотського історика Йорнарда, ґотський цар Германаріх покарав на смерть жінку Сунельду (Либідь), сестру Сара і Аммія (Кия). Здається, билина оповідає цю ж таки історію, а ще засвідчує зникнення на Україні остґотів, на місці яких з’явилися руси-українці (до речі, «анти» в перекладі із санскриту означає «краяни» — «ті, що у краю», українці), що їх і представляє Ілля Муромець.
12 У билині російської традиції Ілля вміщається не в торбі, а в кишені. Тут же співак уживає весь час «торба», а в цьому разі згадав і кишеню.
13 Меч-кладенець — меч, що вміщавсь у піхви.
ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР Зап. упорядником книжки з голосу кобзаря Зиновія Штокалка.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК 1


З міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець. Помолився він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
Подивилася й молодша дочка.
— Іде це чоловік, і сидить він на доброму коні та нашого батечка везе, до булатного стремена припнутого і з правим оком вибитим.
Загукала вона до зятів Солов’їних
— Ой, чоловіки наші кохані! Беріть ви рогатини звірині, та біжіть на роздолля, в чисте поле, і вбийте того чоловіка.
Похапали зяті рогатини й побігли в чисте поле, щоб убити чоловіка. Та сказав їм Соловей-розбійник, Одихмантів син
— Кидайте, зяті мої, рогатини звірині та покличте цього чоловіка в гніздо Солов’їне, нагодуйте його їжею смачною, напійте питвом медовим 5 і наділіть камінням коштовним.
Покидали зяті рогатини і закликали чоловіка до гнізда Солов’їного. Не послухав він зятів і подався далі чистим полем та найпрямішою дорогою.
А в славному Києві-граді Володимир-князь, із церкви вийшовши, обідати збирався у світлиці бенкетній. Аж тут підоспів на князівський широкий двір Ілля Муромець. Зупинив коня серед двору і в палату білокамінну ступив. Хрестом себе осінив, князеві Володимиру та всім його родичам уклонився на чотири боки. Почав Володимир-князь молодця випитувати
— Розкажи, з якої ти землі і як тебе по імені, по батькові величають.
— Я із славного міста Мурома, із села Карачарова, а звуть мене Ілля Муромець, Іванів син.
Каже тоді Володимир
— Чи давно ти з Мурома виїхав і якою дорогою до стольного Києва-града добирався?
— Вранці відстояв я Божу службу у Муромі, а до обідньої служби у стольному Києві-граді хотів бути. Проте довелося в дорозі затриматись, їхав я найпрямішою дорогою до Києва-града, потім їхав повз болото чорне, повз річку Смородину, повз криву березу та хрест Левонидів.
Не повірив йому Володимир-князь
— Брешеш мені в очі, чоловіче, та ще й насміхаєшся! Біля славного міста Чернігова війська сила-силенна стоїть; там ані пішки пройти, ані конем проїхати, сірий звір не проскочить, чорний ворон не пролетить.
А біля болота того чорного, біля річки Смородини, біля кривої берези та хреста Левонидового Соловей-розбійник сидить. Як свисне він по-солов’їному, як закричить по-звіриному, то, хто з людей там опиниться, всі мертві падають.
— Соловей-розбійник на твоєму дворі, — відповів Ілля. — Вибив я йому праве око і до стремена булатного його припнув.
Швидко підвівся Володимир-князь, накинув на плече шубу куничу, соболину шапку наклав на одне вухо і вийшов на широкий двір подивитися на Солов’я-розбійника, до стремена припнутого.
— Засвищи-но ти, — повелів йому князь, — по-солов’їному, закричи, собако, по-звіриному.
Відповів Соловей-розбійник
— Не у тебе я сьогодні, князю, хліб їм, тож не хочу тебе і слухати. Я обідав сьогодні в Іллі Муромця і тільки його й послухаю.
Наказав Ілля Муромець Солов’ю-розбійникові князя потішити
— Ану засвищи впівсвисту солов’їного, закричи впівкрику звіриного!
Відізвався на те Соловей-розбійник
— Мої рани криваві запечаталися, тож не можуть уста мої свистати-кричати. Нехай князь наллє мені чару вина зеленого 6, вип’ю я її, і рани мої загояться, а уста розтуляться. Отоді вже зможу я засвистати і закричати.
Сказав Ілля князю Володимиру
— Піди, князю, до світлиці своєї бенкетної і налий там чару вина зеленого, та не малу, а на півтора відра, і піднеси те вино Солов’ю-розбійникові.
Налив князь вина півтора відра, старими медами розведеного. Взяв Соловей-розбійник однією рукою чару від князя, випив її одним духом, а тоді як засвище на весь голос по-солов’їному, як закричить по-звіриному, і зразу ж усі маківки на теремах покривилися, віконця розсипалися, люди у дворі замертво попадали, а Володимир-князь куничою шубою вкрився.
Швидко скочив тут Ілля Муромець на коня, вивіз Солов’я в чисте поле, відрубав йому буйну голову, а тоді промовив
— Досить тобі свистати по-солов’їному та кричати по-звіриному, досить смутити-сльозити батьків і матерів, досить удовити жінок молодих та сиротити діток малих.
І став Ілля Муромець після цього першим богатирем київським.

1 Соловей-розбійник — втілення ворожої сили, що постійно приступала до Києва. Дехто з учених вважає, що це — втілення розбійницьких ватаг, які не підкорялися князю київському (В. Авенаріус) і які користувалися звуковою мовою — свистом. По батькові билина зве Солов’я Одихмантів син, в інших варіантах — Рахманович. Рахман, чи брахман, — індійський жрець. Одихмантович — спотворене Ахмантович, від татарського Ахмата — пізніше запозичення.
2 В оригіналі — Грязь Чорна. Деякі дослідники вважають, що йдеться про населений пункт у Курсько-Орловщині, але подальше «крива береза» свідчить про те, що йдеться таки про болото. Болото й крива береза в народних уявленнях були місцями, де збиралася нечиста сила, представником якої є також і Соловей-розбійник. Отже, Соловей-розбійник — це образ темної сили. Підкріплює цю думку й згадка про річку Смородину.
3 Левонидів хрест — хрест, узятий Володимиром із Корсуня і встановлений потім у Києві на Лугах. Згодом так звався хрест на безлюдді. За народними уявленнями, хрест на безлюдді також був місцем, де збиралася нечиста сила; на хреста зокрема любили вилазити відьми. Левонидів, — можливо, від єпископа Левонтія, а може, хрест був з ліванського кедра. Біля цього хреста, за билинами, браталися також богатирі й звідси починали свої мандрівки.
4 Відстань тут казково перебільшена.
5 Питво медове — виготовлене з меду, розведеного водою, і зварене, — улюблений хмільний напій у часи Київської Русі. В Україні мед як напій був популярний аж до XX століття.
6 Вино зелене — напій, який вживався в часи Київської Русі. Далі в тексті воно ототожнюється з медом, але це може бути й інший напій, виготовлений із зерна або настояний на зіллі. Водночас слово зело означало зерно. В билинах зелене вино і мед розрізняються.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ 1 В КИЄВІ


Набрав татарин поганий, Ідолище велике, війська татарського багато тисяч і проти князя стольнокиївського Володимира вирушив. Поставив військо довкола Києва на багато верст, а сам поїхав до Володимира. Настрахав князя татарин той поганий, Ідолище велике, — не було тоді вдома у Володимира мужніх богатирів руських, поїхали вони в чисте поле погуляти. Один тільки Олекса Левонтівич 2 залишився — хоч і сильний, та не відважний, і не посмів він проти поганого татарина стати, супроти того Ідолища великого. Кланявся Володимир стольнокиївський татаринові, до своїх палат білокамінних на великий бенкет запрошував 3.
А в цей час Ілля Муромець, біля Царграда 4 їздячи, зачув про лиху годину київську. Спорядив він коня доброго і поїхав від Царграда аж до
Києва, до тієї сили татарської. І трапився на дорозі йому могутній старець-прочанин 5, якого Іванищем звали. Запитав Ілля Муромець старця
— Чи не зміг би ти, Іванище могутній, Київ наш очистити, поганих татарів повбивати?
Відповів Іванище Іллі
— Там великий татарин є, страшний Ідолище; по мішку хліба за раз він з’їдає, по відру вина випиває. Не смію я до того татарина йти.
Попрохав тоді його Ілля Муромець
— Віддай мені зараз свою жебрацьку одежу подорожню, постоли, шапку, ще й костур у сорок пудів. Переберуся я на старця-прочанина, щоб не впізнав мене Ідолище поганий.
Скинув із себе усе Іванище, надяг одежу богатирську, на коня сів і за Іллею Муромцем поїхав.
У стольний Київ Ілля прийшов і звернув до палати білокамінної, де Ідолище погане, татарин невірний, сидів 6. Позирнув татарин у віконце та й каже
— Хто ж це такий сюди іде? По одежі — старець, по ході — Ілля Муромець.
От заходить Ілля в одежі жебрацькій до палат білокамінних. Запитує його Ідолище погане
— Ти повідай мені, старче-прочанине, чи великий на зріст Ілля Муромець?
А той нібито старець-прочанин відказує
— Невеличкий у нас Ілля Муромець, він такий, як і я, на зріст.
— А багато їсть ваш Ілля Муромець?
— Небагато він їсть, три калачики зернистих усього.
— А по скільки за раз вина випиває?
— За раз випиває лише склянку. Дивується Ідолище погане
— Що ж це у вас за богатирі такі? От наші татарські богатирі мішок хліба за раз з’їдають, по відру вина випивають 7.
Відказав на те Ілля Муромець
— От у нашого попа, у Левонтія Ростовського, та була корова ненажерлива. По стіжку соломи за раз з’їдала, по цебру питва випивала; їла, пила, доки не лопнула 8.
Розгнівили ці слова Ідолища поганого, як схопить він ножище та як метне його в Іллю Муромця 9. Та був Ілля на ноги моторний, на лежанку враз вискочив 10 і ножище на льоту перехопив. Лицем до Ідолища повернувся та як вдарить його костуром важким у буйну голову. Відлетіла його голова, покотилася. Тут Ілля на широкий двір вискочив і почав тим костуром розмахувати, погану татарву духопелити.
Побив Ілля Муромець усіх татар, очистив він стольний Київ, а князя Володимира з полону великого визволив 11. І була за це Іллі Муромцю слава велика 12.

1 Образ Ідолища неясний у билинах. Його тлумачать по-різному. Не без підстав вважають, що йдеться про знесення в Києві поганських богів, отже, Ідолище — це Перун, головний бог слов’янського пантеону, бог грому та війни. Може бути також, що Ідолище — давніший образ, який символізує хозарів і їхній час володіння Києвом, тобто тут ідеться про визволення Києва від хозарів (у билині могли злитися мотиви стародавні з пізнішими, а тут і справді йдеться про нищення ідолів у Києві).
2 Олекса Левонтівич — запозичення з епосу про Олексія Поповича. Очевидно, йдеться про єпископа Леонтія (Левонтівича), який знищує поганську віру й ідолів у Ростові.
3 Весь цей абзац віддалено нагадує облогу Білгорода 997 року, коли Володимир пішов до Новгорода набирати нове військо, а печеніги стали під Білгородом. Білгородці. не маючи сили оборонитися, пішли на хитрість і запросили печенігів до себе, де вгощали їх медом та киселем, які черпали з криниць.
4 Царград (Царгород, Константинополь) — столиця Візантійського царства.
5 Старець-прочанин Іванище — богатир із калік-перехожих. Тут він одягнений у жебрацьку одежу.
6 Ідоли слов’янських богів і справді стояли біля князівського палацу в Києві. Про Перуна збереглися згадки, що він був вирізаний з дерева, стояв на залізних ногах, голова в нього була срібна, мав золоті вуса, в руці тримав блискавку, оздоблену коштовним камінням.
7 Тут ніби протиставляється груба сила язичницької віри з її видимими атрибутами й позірно-убога, але потужна сила християнства, яка ту видиму силу, звісна річ, перемагає.
8 Цікаво порівняти це місце з драмою «Володимир» Феофана Прокоповича (1681–1736 рр.) — українського письменника та філософа, яка була поставлена в Києві 1705 року. Можливо, що Ф. Прокопович знав якийсь варіант української билини про Ідолище, який до нашого часу не дійшов, але побутував у Києві.
9 Ножище, що його метає Ідолище, може бути образом блискавки, про яку ми писали вище. Перун, як бог грому, метав блискавку в своїх ворогів.
10 Чого Ілля Муромець вискакував на лежанку, не зовсім зрозуміло. На нашу думку, тут вставлено мотив із билини про Добриню, в якій він перебирається на скомороха і, щоб сховатися в князівській гридниці, залазить на лежанку.
11 Мається на увазі визволив з полону язичницької віри.
12 Слава велика була Володимиру, але оскільки Ілля Муромець символізував Київ та Київську землю, то слава відповідно переносилася й на нього.
Українські билини Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К. Веселка, 2003. — 247 с іл.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

Схожі:

Уроку літературного читання 2 клас Тема. Підсумковий урок за темою «Українські народні казки»
Мета: систематизувати знання дітей про українські народні казки; перевірити рівень сформованих в дітей знань, умінь, навичок

Українські землі у складі російської імперії наприкінці ХVІІІ у першій половині ХІХ ст
На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст був поширений загальноросійський...

Урок засвоєння нових знань. Література рідного краю Форма уроку:...
Обладнання: портрет Василя Слапчука; збірка «Як довго ця війна тривала»; епіграфи

Поетична збірка 3 ( продовження)

“Козацькі пісні”
Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних І непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені...

Г. Сковорода «Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)
«Всякому місту звичай І права» (№10), збірка «Сад божественних пісень» (30 пісень)

Черкаський обласний інститут післядиплом
Збірка розробок занять, свят, розваг для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів

Література >Зарубіжна література
Збірка “Листя трави, її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру)

Урок концерт. Драма кохання у творчості І. Я. Франка збірка «Зів’яле листя»
Схвалено І рекомендовано науково – методичною радою відділу освіти Білоцерківської райдержадміністрації ( Протокол №3від 27. 12....

Українські письменники дітям
Обладнання. Портрети українських письменників, книжкова виставка, музичне оформлення, слайди, ілюстрації



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка