Пошук по сайту


Література >Зарубіжна література

Література >Зарубіжна література

Збірка “Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру)

Материал из Гипермаркет знаний

Перейти к: навигация, поиск

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Волт Вітмен (1819—1892)

«ЛИСТЯ ТРАВИ»
З дванадцяти віршів і поем у цілком новому стилі Уїтмен уклав збірку з такою ж, як і самі вірші, дражливою назвою: «Листя трави». Хто ще ніколи не бачив у трави листя, може, просто погано вдивлявся в природу, не злився з нею до такої міри, щоб і самому стати лише листком трави?.. Адже листя трави — реальність «трансцендентна»...
Звичайно, і набирати, і видавати таку книжку авторові довелося особисто (тут стали у нагоді робочі навички, отримані в юності). У липні 1855 року Уїтмен виготовив 800 примірників книжки. На зеленій палітурці імені автора не було зазначено, тільки зображено листя і стеблинки трави. Найбільший за обсягом твір був без назви і починався так:
Я славлю себе, я оспівую себе... І те, що подумаю я, подумаєш ти, Бо кожен атом, що належить мені, Так само належить тобі.
Ліричний герой «Листя трави» відрізняється від типових для романтизму героїв — самотніх, розчарованих, зневажених, занурених в інтимні переживання. Уїтмен зображує свого героя в усій повноті не лише приватного життя, а й у подробицях суспільних і політичних. Поет виявляє глибокий інтерес до подій соціального життя сучасників, усвідомлюючи власну, причетність до подій епохи, відчуваючи себе краплиною «океану натовпу», рядовим учасником суспільного життя.


У цьому розумінні себе як частини спільноти полягає відхід поета від романтичної концепції особистості. Конкретний у своїй визначеності «син Манхеттена» — це водночас і алегорія усього американського народу. Тому-то в образі ліричного «я» так скупо представлені автобіографічні риси: особисте розчиняється у загальному. В ліричному герої нового типу втілено і особисту долю, і долю нації, і величезний історичний досвід людства.
Будь-яку людину, щонайменшу річ Уїтмен бачив на тлі «міжзоряних пустот», тому для нього так характерна любов до астрономічних чисел — мільйонів, квінтильйонів, мільярдів. Усвідомлюючи себе втягненим у багатовіковий колообіг матерії, поет почуває за плечима мільйони віків і всіх доісторичних предків, починаючи з доісторичної амеби. Такі ж мільйони віків у нього попереду.


Слово «ідентичність» (однаковість, тотожність) — улюблене слово Уолта Уїтмена. Куди лише гляне — усюди бачить близьку спорідненість речей. Він щомиті перевтілюється в нових і нових людей, утверджуючи цим свою рівність з ними. Усюди — поетові двійники, увесь світ — продовження його самого.
Книгу зустріли гучною лайкою. її називали «сумішшю пишномовності, самохвальства, нісенітниці, вульгарщини», «чумною, заразною» книгою. Письменники, яким Уїтмен в дарунок надсилав книгу, повертали її з гнівними записками, один із них навіть кинув її у вогонь.


Лише Емерсон надіслав Уїтмену гарячого листа підтримки: «Тільки сліпий не побачить, яким дорогоцінним подарунком є «Листя трави». Мудрістю і талантом книга вища і самобутніша за все досі створене Америкою. Я щасливий, що читаю цю книгу, бо велика сила її завжди дарує нам щастя».
На жаль, хвалебний лист Емерсона нічим не допоміг. Попит на книгу був мізерний, а критики усе дужче її лаяли. Єдиною людиною, котра вірила тоді у щасливу долю книги, був її знеславлений автор. Але потроху в різних кінцях Америки почали з'являтися поодинокі прихильники «Листя трави». Вони проголосили Уїтмена своїм учителем і згуртувалися навколо нього.


Справжня ж слава прийшла до поета з Англії, де його визнали тонкі цінителі мистецтва Олджернон Суїнберн, Вільям Россетті та інші. Однак лише через півстоліття слава Уїтмена вийшла далеко за межі невеликих літературних гуртків.


Під час громадянської війни в Америці 1861 —1865 років Уїтмен займався громадською діяльністю: у Вашингтоні безкоштовно доглядав поранених, не боячись ні тифу, ні віспи, ні повсякчасних смертей. В одному із шпиталів з Уїтменом стався прикрий випадок: він необережно торкнувся гангренозної рани хворого, і вся рука поета розпухла й пашіла вогнем. Запалення невдовзі минуло, але цей випадок згубно вплинув на здоров'я поета: у 1873 році його паралізувало. Друзі доглядали за поетом. Англійці зібрали для нього невеликий капітал, достатній для безбідного існування. Хворий, без надій на майбутнє, поет наперекір усьому залишався життєрадісним і світлим. Старість і хвороба не здолали його оптимізму. 1890 року Уїтмен придбав місце для могили і замовив собі гранітний пам'ятник. Він терпляче чекав, коли цей монумент знадобиться, але смерть усе не йшла. Уолт Уїтмен відійшов у вічність 26 березня 1892 року.

ВІЛЬНИЙ ВІРШ
Як же сталось, що автор поетичної збірки, яку різко критикували, врешті став улюбленим письменником Америки, її національним поетом? Адже все, що Уолт Уїтмен написав після 1855 року, він друкував під тією ж самою назвою «Листя трави». Митець принципово хотів лишитися в історії літератури автором однієї книжки — спочатку проклятої, а потім уславленої.


Справа, звичайно, не в зеленій палітурці з листям та стеблинами, а в особі ліричного героя. Поступово цей герой прибирає ім'я автора, його характерні риси. Пересічний американець Уолт Уітмен перетворюється на символ Америки. Найбільший за обсягом поетичний твір у збірці, який спершу не мав назви, вже у другому виданні (1856) було названо «Поемою Уол-та Уїтмена, американця», а в третьому (1860) лаконічніше — «Уолт Уітмен». Це унікальне явище світової літератури, коли пересічна людина, але оригінальний поет заповнює сотні рядків гіперболізованим автопортретом, з якого втім постає портрет нації, епохи (у цьому сенсі поряд з поемою «Уолт Уітмен» можна поставити хіба що трагедію «Володимир Мая ковський», написану російським поетом на початку XX століття під впливом віршів Уїтмена).


Уолт Уїтмен, космос, Манхеттена син,
Буйний, дорідний, чуттєвий, їсть, п'є і народжує,
Не сентиментальний, не ставить себе над чоловіками чи жінками
чи осторонь їх,
Однаково сором'язливий та безсоромний. Геть замки з дверей! Геть з одвірків і двері самі! Хто зневажає іншого, той зневажає мене, І все, що зроблено й мовлено, повертається врешті до мене. Крізь мене натхнення, наростаючи, рине бурхливо, крізь мене —
потік одкровення.
Я називаю пароль одвічний, я знак даю — демократія, Клянусь, я не прийму нічого, що порівну всім не припало б!
(Переклад Л. Герасимчука)
Лише у сьомому виданні «Листя трави» (1881) поема «Уолт Уітмен» отримала назву, під якою перевидається й нині: «Пісня про себе» («8оп§ о/ Музеї/»). Усього ж за своє життя поет здійснив вісім видань свого щораз оновленого «Листя»: останнє в рік смерті (1892).


Попри бурхливість, піднесеність мовлення Уїтмена, читача не полишає враження, що це взагалі «не вірші», а «просто» мовлення. Більше того, природа тієї зневаги, що відчули до книжки Уїтмена читачі, не призвичаєні до такої поезії, передається за допомогою фрази: «Так і я можу!». Бо сутність поезії зазвичай змішували з її формою, з вишуканістю рим і ритмів. Уїтмен сказав би, що рими. — «замки з дверей», наперед задані ритми -   «двері самі».
В Європі подібні експерименти з віршуванням вже розпочав Гейне. Поодинокі приклади можна знайти у Фета. Попереду — повальне захоплення поетичним експериментуванням у Франції і, під безпосереднім виливом Уїтмена, в Англії. Щодо бельгійського (франкомовного) поета Еміля Верхарна, який стане найвидатнішим майстром такого, як в Уїтмена, вільного вірша, то він народився саме у рік першого видання «Листя трави».


До речі, сам термін вільний вірш, що поєднав усі подібні експерименти із звільненням віршування від усіх обмежень, уперше 1884 року вжив французький письменник Г.Кон у передмові до збірки «Перші вірші». Французькою вільний вірш верлібр. Українською мовою, як правило, синонімічно вживаються обидва терміни: вільний вірш і верлібр.


З часу античності європейці відрізняли поезію від прози насамперед формально як систему обмежень: спочатку обмежень щодо однакової кількості стоп (метрична система віршування), потім — складів (силабічна система віршування), а в більшості європейських літератур закріпилася така система віршування (силабо-тонічна), що вимагала однакової кількості у поетичному рядку і стоп, і складів, та ще й підсилювала себе римуванням - співзвуччям кінцевих складів або стоп різних рядків. Американці успадкували цю систему від англійців. Однак молода нація вимагала - підсвідомо, а подекуди й свідомо - - іншої поезії — нечуваної не лише в Англії, айв Європі взагалі. Ось що 1851 року, тобто за чотири роки до виходу в світ «Листя трави», записав собі в щоденник письменник Генрі Торо, друг і соратник Емерсона по «Трансцендентальному клубу»:
Англійська література я доби менестрелів до епохи великих поетів, включно .І Шекспіром, не дихає свіжими мотивами і в цьому розумінні не г первісною. Це у своїй основі давно освоєна і приборкана література, що віддзеркалює Грецію і Рим... У творах її поетів багато любові до природи, проте далеко не стільки ж самої природи. її хроніка справно повідомляє про місця, де зникає дика звірина, але мовчить про і-е, як зникає вільна людина. Америка була конче необхідна.


І от з Америки постає узагальнена людина-американець — ліричний герой, що розмовляє, як поводиться, — мужньо і просто. Людина у своїй природній суті, «незворушна і вільна серед Природи :
Стою незворушний, почуваючи себе вільно серед Природи, Господ;!]) усього, впевнений серед нерозумних створінь, Тим же виповнений, байдужий, чулий, німий, як вони,
Вирішивши, що моє ремесло, злидні, хула, злочини й вади
не такі вже й важливі, як думав колись. Живучи поблизу Мексиканського моря, в Манхеттені чи в Теннессі,
на далекій півночі або в центрі країни; Річковик, житель лісів, фермер цих Штатів, Прибережжя, озер чи
Канади,
Де б життя моє не минало, о, бути спокійним мені серед негод, Зустрічати обличчям ніч, бурі, гоюд, кпини, лихо, удари,
як їх зустрічають дерева й тварини.
(Переклад М.Тупайла)


Цей вірш Уолт Уїтмен написав 1860 року. Подібно до нього (можливо, що й під його впливом) Афанаеій Фет у написаному 1883 року вірші «Учись у них -- у дуба, у берези...» каже до себе, до людини:
ііа серце хай хапає холод лютий; Вони стоять, мовчать; мовчи і ти!
У цьому прагненні скинути з людини «оболонку» історії, традицій, навіть болю за свої й чужі «злочини і вади», лишити її «голою» і «первісною» серед первісної природи вже відчуваються віяння нового напряму в мистецтві - натуралізму (про цей напрям у підручнику йтиметься далі). Однак порівняння з європейськими поетами-реалістами (наприклад, з росіянином Миколою Некрасовим) видається більш коректним, оскільки, як і вони, Уїтмен умів почути і передати голос народу, натовпу, вулиці. Оригінальність же Уїтмена зумовлена насамперед своєрідністю самої Америки.


1.    Перечитайте епіграф до  цього  розділу   —    повний  текст  поезії Уїтмена «Ані машини, яка полегшуі  працю» (1860, у перекладі Михайла Малаша). Чому, на вашу думку, літературні шедеври і книжки для полиць входять в один семантичний ряд з машиною, заповітом, мемуарами тощо        і  все це разом  протиставлено
пісням, які  бринять у  повітрі'!   Чому ліричний  герой  своїми «спадкоємцями» обирає дру.ив і .шкоханих? Які почуття викликає в нього власна «спадщина» (сум, гордість, щось інше)? Що з «переліку» Уїтмена ви хотіли б залишити по собі і кому?
2.    Чим ви можете пояснити раптовий вибух поетичної енергії в такої «пересічної»,  як   усім  здавалось,   людини,  як  тридцятирічний Уолт Уїтмен?
3.    Як вплинули на Уїтмена ідеї Кмереона? Який відгомін в душі Емерсона мала книга «Листя траки»?
4.    Чому ми говоримо про існування окремої американської літератури? Адже письменники США писали їі пишуть англійською мовою (англійська Уїтмена від англійської Діккенса відрізняється набагато менше, ніж українська Франка від української Шевченка). Чим і як пояснювали право >. необхідність існування амери
канської літератури Кмерсон, Торо, Уїтмен?
5.    Які риси поезії Уїтмена зробили його національним поетом Америки?

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Волощук Є. В. Зарубіжна література
Зарубіжна література. 5–12 кла­си. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів /Автори Ю.І. Ковбасенко, Г. М. Гребницький,...

Список творів для читання із світової літератури за програмами: Зарубіжна література 5-12
«Зарубіжна література 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (2005). Керівник авторського колективу: Ю. І....

Назарець В. Зарубіжна література: підручник для 9 кл
«Зарубіжна література 5-12 кл.» Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Укладачі: Ю.І. Ковбасенко, Г. М. Гребницький,...

2015 Зарубіжна література
У 2015-2016 навчальному році вивчення зарубіжної літератури в 5-7 класах здійснюватиметься за програмою: Світова література. 5–9...

Методичні рекомендації щодо викладання зарубіжної літератури в загальноосвітніх...
Нмц суспільно-гуманітарних дисциплін іппо чо відповідно до наказу Міністерства освіти І науки України від 08. 05. 2015 р. №518 «Про...

Зарубіжна література. 2-4 класи
Перелік програм спецкурсів та факультативів, рекомендованих до використання у навчально-виховному процесі

Зарубіжна література
Місце національних літератур у всесвітньому літературному процесі, їх взаємодія І взаємовпливи. Веди (від 2 тис до н е.)

Вальтер скотт
...

Методичний посібник Зарубіжна література
Руденко Валентина Іванівна, учитель зарубіжної літератури Водянської сзш широківського району

Зарубіжна література
Втілення у міфах морально – етичної системи цінностей давньої людини. Фантастичні елементи у міфі. Міф «Олімп»



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка