Пошук по сайту


Лесі Українки «Мріє, не зрадь…!»

Лесі Українки «Мріє, не зрадь…!»

Сценарій виховного заходу, присвячений 145-ій річниці від дня народження Лесі Українки

«Мріє, не зрадь…!»

Учасники:

Учениця у ролі Лесі Українки;

2 ведучих (юнак і дівчина);

читці;

син;

його мама;

сільський хлопець Лаврін;

Музичне оформлення:

Людвіг ван Бетховен, “Місячна соната” №14,ч.1;

М.Скорик, “Мелодія”;

Ференц Ліст,”Мрії кохання”;

пісня “ Дивлюсь я на яснії зорі ”, сл. Лесі Українки;

На сцену виходять учениця в ролі Лесі Українки та ведучі в українських костюмах(лине з наростаючою силою “ Мелодія ” М.Скорика).
Леся Українка:

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,

А тепер я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари

в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,

вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,

не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.

Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,

і тепер вже немає мені вороття.

Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –

дай мені крила свої, хочу їх мати сама,

хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

а як прийдеться згинуть за теє – дарма!
Ведучий:

Пророчими стали слова великої Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю,— і сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної дочки безсмертного народу.

Ведуча:

Справді безсмертного, якщо має таких геніїв як Леся, і якщо навіть після смерті живуть вони віки в пам’яті народній.

Леся Українка:

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Викладач:

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже 132 роки. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея,як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій,цю іскру Божу, за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай нев’янучими квітами вплітається у вінок безсмертя геніальній поетесі літературно-тематична композиція, яку ми підготували з нагоди вшанування її 145 річниці від дня народження. Хай звучить слово Лесі і слово про Лесю.

Ведучий:

Хто ж така ця безсмертна жінка?

Ведуча:

Лариса Петрівна Косач. Окраса і гордість української нації, одна з

основоположників нової української літератури.

Ведучий:

Геніальна поетеса і драматург.

Ведуча:

Талановитий прозаїк і перекладач.

Ведучий:

Учений літературознавець і фольклорист-етнограф.

Ведуча:

Публіцист, педагог,видавець,журналіст,поліглот(знала до 10 мов),громадський діяч.

Ведучий:

Просто жінка, котра багато страждала,уміла кохати і хотіла бути потрібною.

Ведуча:

Леся Українка — це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: ”В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю,проникливістю,значущістю ”.

Ведучий:

І світ не знав такої поетеси, не знав такої страдниці святої.

(Виходять двоє читців)

1 читець:

Йти назустріч бурям і зливам,

Буть одній — як велика рать,

Жить в нещасті життям щасливим,

Муку творчістю перемагать.

2 читець:

Хвора дівчина, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебесся,

Що його не сягнуть і орли!

1 читець:

Де слова обертались у крицю,

В кров живу — друкований знак,

Де підносив з мечем правицю

Вождь рабів — безсмертний Спартак.

2 читець:

Вся ти — трепет,вогонь,ідея,

Вся ти — вірна,єдина струна,

І хто знає співця Антея —

Той тебе у ньому пізна!

Разом:

Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій,що радістю в муках сіяла,

Як вітчизна велика твоя.
Ведучий:

145 років тому, 25 лютого 1871року, на Волині в інтелігентній, відомій своїми волелюбними традиціями сім’ї Косачів-Драгоманових народилася дівчинка. Назвали її Ларисою.

Ведуча:

Вона взяла все краще від свого батька Петра Косача,ім’я якого знаходилось в словнику “ Діячі революційного руху в Росії ”,від своєї матері Олени Пчілки, відомої української письменниці,від свого дядька Михайла Драгоманова,від свого селянського оточення в с.Колодяжному. Але весь час вона йшла вперед,далі і вище…

Леся Українка:

У дитячі любі роки,

Коли так душа бажала

Надзвичайного, дивного,

Я любила вік лицарства.

  Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті,

Не вродливі королівни

Розум мій очарували.

 Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що, сперечника зваливши,

Промовляють люто: «Здайся!»

  Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землі прибитий списом

Говорив: «Убий, не здамся!»

Ведучий:

Тут,на Волині,серед розкішної природи,товаришуючи із сільськими дітьми,пізнала вона перші соціальні контрасти,а пам’ять вбирала перекази про народних месників.

Ведуча:

Пильно прислухалася Леся до батькових розповідей про історичне минуле свого народу,про тяжке становище поневоленого селянства. На все життя зберегла в своїй пам’яті казку,переказану їй сільським хлопчиком,і яка ляже в основу твору,написаного незадовго до смерті поетеси. То буде її казка “Про Велета”.

Ведучий:

Якось дівчинка стояла на ганку і стежила за шулікою,який кружляв над двором. Коло неї хтось кашлянув. Був то хлопець років дванадцяти. Відбулось знайомство. Виявляється, Леся вже чула про нього. То був той самий казкар Лаврін, і вона попросила його розказати казку про цигана і змія. “Я знаю кращу — про Велета. Колись розповім,” — пообіцяв Лаврін. В один із таких замріяних вечорів хлопець прийшов, щоб розказати казку.

Невеличка інсценізація(Леся і Лаврін)

Лаврін:

Жив колись на землі чоловік. Велетом звався. Був великий,як найвища гора в усім світі. Ніхто не міг його збороти чи поневолити. Пробували,коли спав,закутувати руки,та він,пробудившись,єдиним рухом зривав ланцюги. Велет був добрий для людей, малу дитину не зачепить. А що вже злий на поганого чоловіка,то й не сказати. Злу, навісну людину роздушував пальцем-мізинцем. Не було життя лихим людям од Велета. Склали вони молитву до Бога: ”Так і так,мордує нас Велет. А ми тобі,Боже,ставимо церкви,запалюємо свічки,молимося. Ще більше молитимемось, тільки змилуйся,зроби щось з тим Велетом ”.Не знати, як воно там було, але Бог не стрелив у Велета перуном,як то робив з іншими,а тільки сном накрив його. Бо ліг Велет,думав на годину,а спить уже віки,землею весь світився. Ото ті злі люди скористались із цього. Обплутали Велета дротами залізними. Не боячись,точать із нього кров. Сокирами трощать його кості. Вже й до серця добираються. Велет терпить страшні муки,але спить,як камінь. Часом увісні як наморщить од болю лоба,тоді шумлять гаї,курява встає на дорогах. А вже як дошкулить той біль,він ворухнеться,— тоді по тілу ідуть корчі,вся земля затруситься. Та не бояться його вороги,бо гадають, що то тільки до пори,не знають,що Бог змилується колись над Велетом — і тоді він устане із землі,розправить руки — і затріщать ті дроти,як не було їх на ньому Усе тоді … Все тоді,що налипло на Велеті,— стане сторч. Здійметься буря.

Леся Українка:

Коли ж він прокинеться?

Лаврін:

А прокинеться! Розірве на собі всі пута і зітхне на повні груди — великий і нездоланний.

Ведуча:

Очима дорослої людини Леся почала дивитись на світ,на ту недосконалість людського життя,яка порушує прикрі питання і не дає жодної відповіді. Думки не давали спокою і вели її між люди,де дівчина вдихнула дух курної хати,побачила бідність в усій оголеній страхітливості… Усе це гострим болем відлунювалось у її чуйному серці.

Ведучий:

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою. Лесина мама,як щира українська патріотка, негативно ставилась до казенної,до того ж російськомовної шкільної науки.

Леся Українка (на фоні Місячної сонати” Бетховена):

-Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла “на власний хліб”, себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя.

Ведуча:

В сім’ї панувало художнє слово. Перекладали,писали твори,переказували історії, записували пісні,звичаї,декламували,дуже часто читали вголос. І весь час — книги,книги, книги.

Ведучий:

З листа Михайла Павлика до Михайла Драгоманова: ”Леся просто ошоломила мене своїм образованням та тонким розумом. Я думав,що вона тільки в крузі своїх поезій,аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка… ”

Ведуча:

Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень.І це чудово! Чудово тому,що всі її захоплення — чисті,світлі й благородні,одне слово,

високі.

Ведучий:

В чотири роки вона вже читала.

Ведуча:

У шість — невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку,а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше,ніж деякі забавки.

Ведучий:

Перший літературний твір Лесі,вірш “Надія ”, був написаний, коли їй ішов лише дев'ятий рік. Випадково почута розмова батьків про лист,який вони отримали від сестри Петра Антоновича,де йшлося про арешт і заслання тітоньки Олени,спонукали дівчинку до серйозних думок про любов до рідного краю,про страх втрати його.

3 читець:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Ведучий:

З цього часу і до кінця життя поезія,слово,пісня стали призванням,сенсом її життя.

Інсценівка поезії “Мамо,іде вже зима …”На сцені з'являється мама,що веде за руку свого сина. Вони розмовляють.

Син:

Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?

Мама:
Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, —
Ще зосталась пташина маленька.

Син:

Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?

Мама:

Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна.
Син:

Мамо! Ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, —
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач,— розспівалися як!

Мама:

Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати.

Син:

Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!

Мама:

Спів пташині — потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна.

Ведучий:

Широкий світ захоплень. Серед них чільне місце посідає музика.

Ведуча:

На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною. “Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики”.

Ведучий:

Ще одне захоплення Лесі – народні пісні. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

У виконанні студентів звучить українська народна пісня

Ведуча:

А як захоплено мала Леся бігала з сільською дітворою,плавала,лазила по деревах,грала у рухливі ігри. Весела від народження дівчинка охоче танцювала.

Український танець виконується хлопцями та дівчатами.

Ведучий:

І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі,щоб приректи її на тридцятилітню війну зі страшною хворобою — туберкульозом,який вразив її на порі одинадцятої весни, і поступово руйнуючи організм, привів до тяжких операцій та нелюдських страждань.

Ведуча:

Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси,не вдалося заволодіти її душею і розумом.

4 читець:

Хто вам сказав,що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самоцвіти.

Ведучий:

Героїзм,з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

Ведуча:

Свого часу Іван Франко зробив висновок,що “… Леся Українка — трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну ”.

Ведучий:

А ми говоримо: ”Єдина! На всю Україну! На весь світ!

Ведуча:

Все життя поетеса була борцем,бійцем,воїном,що начертав на своєму щиті слова ” умру — не здамся ” і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків “Contra Spem Spero!”

5 читець:

Гетьте, думи, ви,хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая,міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Ведучий:

Патріотка до мозку кісток, Леся все своє життя сповідувала високу національну ідею.

Ведуча:

Коли Михайло Павлик запропонував їй поміняти російське підданство на австрійське (там, мовляв,значно більше демократії), поетеса відповіла:” Я, звісно,не хочу бути підданою Росії,але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України ”.

Ведучий:

Неволя українського народу — незгоєна рана в серці поетеси.

Леся Українка:

Горить моє серце, його запалила

Гаряча іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу? Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?
Душа моя плаче, душа моя рветься,

Та сльози не ринуть потоком буйним,

Мені до очей не доходять ті сльози,

Бо сушить їх туга вогнем запальним.
Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Ведуча:

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних,раптових,що рвались з глибини самого серця.

Ведучий:

Та вона вміла стримувати “хвилю ридання гарячу”,стискати серце лещатами залізної волі і в палких мріях творити бойову пісню. Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті борець,зброєю якого було Слово.

6 читець:

Скрізь плач і стогін і ридання,

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання,

І чола, схилені в журбі.

7 читець:

Над давнім лихом України

Жалкуєм-тужим в кожний час,

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

6 читець:

Ті сльози розтроюдять рани,

Загоїтись їм не дадуть.

Заржавіють від сліз кайдани,

Самі ж ніколи не спадуть!

7 читець:

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи.

Змагаймось за нове життя!

Звучить пісня на слова Лесі Українки “ Стояла я і слухала весну ”.

Леся Українка:

Нехай!

Я знаю се, проклята я навіки,

Бо я любить не вмію ворогів.

О, кожний тихий усміх Фарисея

Для мене гірш від скорпіона злого.

Мені бридка не так сама отрута,

Як все оте гнучке, підступне тіло.

Я вся тремчу, коли його побачу,

В моїх очах я чую зброї полиск,

В моїх речах я чую зброї брязкіт…

Ведуча:

Це рядки із драми “Одержима”, котру створила Леся за одну жахливу ніч при постелі вмираючого друга Сергія Мержинського,якого кохала великою і чистою любов’ю.

Леся Українка:

-Признаюся вам, що я її в таку ніч писала,після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась і навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: "Я з того створила драму."

Ведучий:

Жорстока доля рано забрала кохану людину. Муки і страждання супроводжували це справжнє, чисте кохання, високий злет її душі.

8 читець:

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.

Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?

Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?

Леся Українка: ( на тлі музики Ференца Ліста “ Мрії кохання ”)

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від  найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, -  вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей,- ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу,вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

Ведуча:

Улітку 1910 року Леся на лікуванні. Далеко вона від рідної домівки… Туга за рідним краєм,милою Волинню дала поштовх до написання драми-феєрії “ Лісова пісня ”.

Ведучий:

В гарячковій безсонній праці за десять днів народився цей незрівнянний поетичний шедевр — глибоко філософська поема,в якій знайшли своє вічне життя чарівні образи її рідного Полісся.

Ведучий:

Хіба була ще на світі така жінка,в серці якої поєдналися б така мужність,така геніальність, такий вогонь і розум,така пристрасна любов і така відданість народові та Батьківщині? Ні, другої такої на світі не було.

Ведуча:

Кажуть: ти не вмирала ніколи,

Кажуть: ти, наче пісня,живеш.

Ніби юність ясна, смаглочола,

По країні в майбутнє ідеш.

Вірш «Розмова з Лесею»
Ведучий:

Будуть відходити віки, будуть приходити віки; пилком чи кушпелою розвіється скороминуще… а вічне увійде у вічність,не так у бронзу чи мармур,як в очі людські,в надії людей,бо допоки живе надія — живий і народ.

Ведуча:

То ж будемо і ми вчитися терпінню,вірі,любові і надії у нашої неповторної Лесі.

Виходять усі учасники звучить пісня “Волинь моя”,слова і музика С.Кривенького.
Використана література:


  1. Леся Українка, Лірика, Драми, Київ, Видавництво художньої літератури “Дніпро”,1986.

  2. Леся Українка, Драматичні твори, Київ, Видавництво художньої літератури “Дніпро”,1989.

  3. Костенко Анатоль, Леся Українка, Художньо-документальна біографія, Київ, Видавництво художньої літератури “Дніпро”,1985.

  4. Покальчук В., Сірак І., Волинь в житті і творчості Лесі Українки, Публікації, 1973.


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Дисертації «Лінгвостилістичні та поетико-когнітивні особливості герметичної лірики Пауля Целана»
Волинський національний університет імені Лесі Українки за спеціальністю «Мова та література (англійська)»; старший лаборант, а згодом...

Фемінізм у творчості Лесі Українки Зміст
Характеристика фемінізму

Дитина
Святково в українському стилі прибраний зал, на чільному місці розміщено портрет Лесі Українки

Твоєму йменню вічно пломеніти : пам'ятка користувачу : до 145-річчя...
Твоєму йменню вічно пломеніти : пам'ятка користувачу : до 145-річчя від дня народження Лесі Українки / Галицька цб; [уклад. О. Мединська;...

«Леся Українка – дочка Прометея»
Лесі Українки, допомогти їм скласти цілісне уявлення про неї як людину, митця, громадянина

Леся Українка «Тиша морська»
...

Уроку
Жовтоводської гуманітарної гімназії імені Лесі Українки з поглибленим вивченням іноземних мов при Дніпропетровському національному...

Який письменницький псевдонім мала мати Лесі Українки?
Який із міфічних образів має в «Лісовій пісні» нетрадиційне для народних уявлень осмислення?

Вивчення загальних розумових здібностей учнів при переході з початкової ланки школи в середню
З досвіду роботи І. В. Ковальчук, практичного психолога знво «Гімназія ім. Лесі Українки – дошкільний навчальний заклад»

Міністерство освіти І науки України Східноєвропейський національний...
Конференція відбудеться 15–16 листопада 2016 р. Форма проведення конференції – заочна



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка