Пошук по сайту


1. Соціологія як наука

1. Соціологія як наука

Сторінка1/37
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Тема 1

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.
ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ

  • Поняття соціології

  • Об’єкт і предмет соціології. Структура соціологічного знання

  • Функції соціології та її роль у розвитку суспільства

  • Місце соціології в системі наук

Поняття соціології

«Найкоротше визначення соціології» Термін “соціологія” є похідним
від двох слів: лат. societas — суспільство та грец. logos — вчення. Отже,
соціологія — це наука про суспільство, і таке визначення визнається
практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється,
бо суспільство можна вивчати з різних позицій. «Два підходи до розуміння
суспільства і людини
» Одні соціологи зосереджують свою увагу на
загальному описі суспільства як макросистеми, з притаманною їй структурою
і складниками. Вони досліджують насамперед великі соціальні утворення —
державу, економіку, культуру — або такі загально-соціальні процеси, як
розподіл праці й виникнення солідарності, інтеграція, трансформація
і соціальні зміни тощо. Такий підхід практично випускає з поля зору лю-
дину, її роль у соціальному розвитку та у функціонуванні суспільства.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння су-
спільства ставлять насамперед людину, намагаючись з’ясувати, чому, як
і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її не-
гативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на першому плані воля
і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість,
яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, яка шляхом нових і нових
відкриттів і винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени
духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.


Тема 1. Соціологія як наука

19

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця й ролі в ньому людини мали
і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми
маємо змогу ознайомитися з творами вчених, в яких уособлюються названі
вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який
найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає однієї-
єдиної, істинної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку.
«Третій синтезований підхід» Ситуацію сьогодення визначає теоретичний
плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо
життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти
його є такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої позиції, то ми будемо змушені
мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найвідповід-
нішої нашим уявленням та уподобанням. Чи можливий якийсь компроміс-
ний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції
соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології?
Якщо суспільство в цілому тяжіє до інтеграції, то, мабуть, і в соціології
можливий синтез, що спирається на докладні емпіричні (дослідні) дані.

«Соціальна спільнота» Певною спробою у цьому напрямі є розуміння
соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство.
Соціальна спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, що нада-
ється до емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю.
Соціальні спільноти виникають у процесі історичного розвитку людства на
всіх рівнях його буття і різняться величезною різноманітністю форм та
змістових зв’язків всередині них. Вони є продуктом діяльності людей, котрі
впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові.
На ранніх етапах розвитку людства люди об’єднувалися у родини, роди
і племена на основі кровноспорідненого зв’язку, шукаючи в цих первісних
спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх
ворогів. Тобто на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення
спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити
своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі.
З часом у дію вступають інші спонукальні причини, і об’єднання відбувається
на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань,
політичних поглядів, хобі тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства
зовнішні об’єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спіль-
нот, дедалі більше поступаються місцем внутрішнім суб’єктивним чинникам
людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити як певну піра-
міду, всі складники якої взаємодіють між собою (рис. 1).

Ширше визначення соціології"® 3 такого погляду соціологію можна
визначити як науку про становлення та функціонування соціальних


20

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології



Рис. 1. Структура суспільства та рівні дослідження соціальних процесів
і явищ (Н.Й.Черниш «Соціология» вид. Київ «Знання» 2009)


спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія,
а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб’єкта
історичного розвитку.

«Українські спільноти-громади» Таке визначення соціології добре
узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним
осередком соціального життя здавна вважала спільноту, або громаду.
Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального
і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміні-
стративними одиницями, пов’язаними з однією оселею; існували також
церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Харак-
терною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське
віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого
історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністра-
тивних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам
національно-культурного та громадсько-політичного життя української
інтелігенції (друга половина XIX — початок XX ст.). Отже, для українського
народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад
будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійс-
нювала зв’язки зі ширшими соціальними інститутами, як-от держава або
політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних
інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства
(заснований в еміграції у Празі 1924 p.). Назва цього інституту англійською
мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки
в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння
соціології як передусім науки про соціальні спільноти, а саму соціологію
називали громадознавством.


Тема 1. Соціологія як наука

21

«Соціологія в добу глобалізації» Але таке розуміння соціології, харак-
терне для другої половини XIX — кінця XX
ст., обмежувало її предметне
поле вивченням лише одного якогось суспільства у певних національно-
державних кордонах. Наприкінці XX ст, у світі дедалі більшої сили на-
бирають взаємопов’язані процеси переходу до нового типу суспільства —
постіндустріального чи інформаційного, а також глобальних трансформацій.
Власне глобалізація й спричинила розширення предметного поля соціології
від одного суспільства до людства загалом; нині в центрі уваги соціологів
є становлення світової спільноти, що об’єднує усіх мешканців Землі (або
глобального громадянського суспільства).
Р. Робертсон, звертаючись до
класичної спадщини Ф. Тьонніса, називає таку мегаспільноту “всесвітньою
спільнотою Ґемайншафт”; П. Штомпка вважає, що творення такої всесвіт-
ньої спільноти поверне людям радість від близькості, солідарності і поваги
без відмови від благ сучасності й глобалізації. Тому запропоновану на рис. 1
схему предметного поля сучасної соціології можна розгорнути дещо ширше
з включенням до неї мегарівня соціологічного аналізу світової спільноти
(рис. 2):


Рис. 2. Рівні дослідження соціальних процесів і явищ в епоху глобалізації


(Н.Й.Черниш «Соціология» вид. Київ «Знання» 2009)

«Типи спільнот» 3 яких же спільнот, створених людьми, складається
суспільство? Насамперед це спільноти, засновані на родинних зв’язках:
сім’ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-
демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди пенсійного віку
тощо. Це поселенські й територіально-регіональні спільноти: населення
міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це
спільноти, засновані на ґрунті культурно-історичної та етнічної самобутності:





22

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

народи й нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної
діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов’я-
зані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних
ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямів, різного
роду неформальних угруповань тощо. Макроспільнотою можна вважати
й усе суспільство тої чи іншої країни (наприклад, українське суспільство)
і розглядати це суспільство як цілісний соціальний організм. І, нарешті,
мегаспільнотою глобального характеру є людство.

Отже, розмаїті спільноти, з яких складається суспільство, різняться між
собою:

  • кількісним складом (від невеликих соціальних груп до людства загалом);

  • часом існування (від кількох годин до тисячоліть);

  • критерієм об’єднання (спільність інтересів, симпатій, цінностей, які
    поділяють їхні члени);

  • рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до
    об’єднань і партій зі своїми статутами і програмами);

  • характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-споглядальної
    чи активно-перетворювальної, спонтанної чи цілеспрямованої тощо)
    і т. ін.

«Входження індивіда до різних спільнот» Людина з початку свого жит-
тя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов її роз-
витку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот
одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути
водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної
спільноти, членами політичної партії, громадської організації, спортивної
секції, фанклубу тощо. Це можна зобразити схемою (рис. 3).

Коли ж студенти завершують навчання і стають молодими спеціалістами,
вони, з одного боку, і далі входять до певних спільнот (як-от: родини,
етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого — стають
членами нових спільнот: професійних (за фахом), військових (якщо
проходять службу в армії), аматорських (за видом діяльності у вільний
час) тощо. Впродовж свого життя людина не лише входить до вже створених
її попередниками спільнот, а й творить чи бере участь у створенні нових:
наприклад, засновує певне громадське об’єднання, клуб за інтересами,
музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Наприкінці XX — початку XXI ст. у зв’язку з процесами глобалізації
та створенням світових інформаційно-комунікативних мереж з’являються
нові типи спільнот, переважно віртуального характеру, ініціатором ство-
рення яких є здебільшого молодь: це он-лацнові спільноти різного характеру,
чати і блоги, в яких і за допомогою яких відбувається спілкування пред-
ставників різних країн і націй.


Тема 1. Соціологія як наука

23



Рис. 3. Спільноти, до яких може входити студент

(Н.Й.Черниш «Соціология» вид. Київ «Знання» 2009)


«Зростання суб’єктності спільнот» Таким чином, людина творить і вхо-
дить у спільноти, з яких складається суспільство. Але сам характер спільнот
із часом змінюється, в них зростає елемент суб’єктності. Наприклад,
раніше такі спільноти, як клас чи етнічна група (нація), дуже часто були
об’єктами впливу, маніпуляції, політичного тиску: марксистські партії гнали
робітничий клас на барикади, революції та громадянські війни; комуністична
держава в СРСР насильно творила з націй і народностей “нову історичну
спільність людей” — безнаціональний радянський народ. Аналогічно
в радянські часи трактували молодь: вона була лише об’єктом комуністичного
виховання, її розглядали як предмет “опікунської турботи” партії та уряду,
старших поколінь, її зобов’язували жити і думати так, як вимагали інтереси
побудови комунізму, позбавляли свободи вибору стилю життя і свободи
мислення. Початок XXI ст. засвідчує зростаючу суб’єктність різного роду
спільнот, перетворення їх на активних діячів історії, зростання впливу
чинників їхньої самоорганізації, самоуправління і самовдосконалення.

■"Соціальні інститути" Виникнення різноманітних соціальних спільнот
супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні
інститути
— це сталі форми організації спільної діяльності людей, що
склалися історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот



24

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто
їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних
функцій і ролей. Соціальні інститути — це механізми самоорганізації
спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та
систематизаторів соціології Г. Спенсер, який вперше запроваджує це поняття
у соціологію і вирізняє п’ять основних соціальних інститутів, які творяться
спільнотами для кращої організації їхнього внутрішнього життя і стосунків
між ними:

  • домашні або сімейні інститути, які створюють родини, упорядковують
    сімейне життя, виховують дітей, готують їх до дорослого життя;

  • обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну по-
    ведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

  • політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), що є
    носіями існуючих у певному суспільстві політичних інтересів і відносин;

  • церковні інститути, котрі забезпечують інтеграцію суспільства, вста-
    новлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

  • професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які
    виникають на основі розподілу праці.

Соціальні інститути сучасного суспільства 3 розвитком суспільства
одні соціальні інститути втрачають своє значення чи починають відігравати
у житті соціуму дедалі меншу роль. Інші соціальні інститути, навпаки,
зміцнюють свої суспільні позиції. Також із часом відбувається поява нових
інститутів, і цей процес триває інколи десятиліттями. Варто зауважити,
що, з позиції класичної теорії соціальних інститутів, для інституціоналізації
рольової структури й певної нормативної системи (тобто творення нових
інститутів) необхідним є досить тривалий еволюційний період. Що ж до
сучасних розвинутих суспільств, то на перший план у них нині висувають
такі соціальні інститути: сімейні, політичні, економічні, освітні й релігійні.
Російський соціолог С. Фролов наголошує, що оскільки цінності та про-
цедури наукового життя стають дедалі важливішими і високо стандар-
тизованими, до названих вище можна зарахувати й соціальний інститут
науки.

Українські соціологи більш комплексно підходять до цього питання
і пропонують поділ соціальних інститутів за певними критеріями. Якщо
розглядати ці інститути за критерієм цілей і сферою дії, то прийнято ви-
окремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комп-
лекси інститутів (табл. 1).

«Формальні й неформальні соціальні інститути» За критерієм способу
регулювання поведінки людей
вирізняють формальні та неформальні соці-
альні інститути. Формальні інститути засновують свою діяльність на
чітких принципах (законах, указах, інструкціях), здійснюють управлінські


Тема 1. Соціологія як наука

25

Таблиця 1. Соціальні інститути і сфери їхньої діяльності



з/п

Назва комплексів
соціальних інсти-
тутів


Види соціальних інсти-
тутів і типи дій


Сфери діяльності

1.

Економічні

Власність, гроші, банки,
господарські об’єднання
різного типу тощо


Забезпечують виробництво і розпо-
діл суспільного багатства, регулю-
ють грошовий обіг


2.

Політичні

Держава, парламент, суд,
прокуратура тощо


Пов’язані зі встановленням, вико-
нанням і підтриманням певної форми
політичної влади, збереженням і від-
творенням ідеологічних цінностей


3.

Культурні та ви-
ховні


Наука, освіта, сім’я,
релігія, різні творчі уста-
нови


Сприяють засвоєнню і відтворенню
культурних, соціальних цінностей,
соціалізації індивіда


4.

Соціальні

Громадські об’єднання,
соціальні фонди, благо-
дійні та доброчинні фон-
ди, клуби за інтересами
тощо


Організовують добровільні об’єд-
нання людей, регулюють повсяк-
денну соціальну поведінку та між-
особистісні стосунки


й контрольні функції на підставі певних санкцій, пов’язаних із заохоченням
і покаранням. До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.
Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази; соціальний
контроль встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській
думці, традиціях, звичаях. До них належать різні культурні й соціальні
фонди, об’єднання за інтересами тощо.

Функції соціальних інститутів"^ Усі соціальні інститути виконують
певні соціальні функції, які у зведеному вигляді подано у табл. 2:

Таблиця 2. Функції соціальних інститутів



з/п

Назва функції

Зміст функції

1

2

3

1.

Функція закріп-
лення і відтворен-
ня суспільних від-
носин


Забезпечення сталості й стабільності соціальної структури
суспільства через систему правил і норм поведінки членів
інших чи тих спільнот за допомогою відповідного соціаль-
ного контролю


2.

Регулятивна функ-
ція


Регулювання взаємовідносин між членами суспільства зага-
лом та окремих соціальних спільнот зокрема шляхом ви-
роблення шаблонів поведінки через виконання людиною
ролевих вимог-сподівань


26

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

Закінчення табл. 2

1

2

3

3.

Інтегративна функ-
ція


Процеси згуртування, взаємозалежності й взаємної відпові-
дальності членів соціальних спільнот і суспільства загалом,
які відбуваються під впливом інституціональних норм,
правил, санкцій та систем ролей


4.

Транслююча функ-
ція


Передавання соціального досвіду новим поколінням тих чи
інших спільнот і суспільства загалом через механізм со-
ціалізації та засвоєння цінностей, норм і ролей


5.

Комунікативна

функція

Поширення інформації всередині того чи іншого інституту
з метою управління і контролю за дотриманням норм та
поза інститутом у його взаємодії з іншими соціальними ін-
ститутами


Усі соціальні інститути не повинні підміняти у своїй діяльності один
одного; якщо ж таке трапляється і один із соціальних інститутів перебере
на себе невластиві йому функції інших інститутів — тоді руйнується
природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної
рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли
держава і комуністична партія привласнили собі чи не всі функції інших
соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини,
сім’ї, нав’язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи
соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людей,
як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи проф-
спілки в “школу комунізму” і відбираючи у них право соціального захисту
трудящих. Унаслідок цього страждала не лише людина, життя котрої було
цілком регламентоване і залежне від держави, а й суспільство загалом;
лише тепер із великими труднощами починається процес його повернення
до нормального стану — відкритого, громадянського суспільства з розгалу-
женою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їхніх
самоуправлінських і самоврядних функцій.

Об’єкт і предмет соціології. Структура соціологічного
знання


Об’єкт соціології Означене розуміння соціології дозволяє впритул
підійти до визначення її об’єкта і предмета. Об’єкт будь-якої науки — це
те, на що спрямований процес дослідження, а предметна її галузь — ті
сторони, зв’язки, відносини, складові об’єкта, які безпосередньо підлягають
аналізу і вивченню. Як зазначає відомий соціолог В. Ядов, об’єктом соціо-

Тема 1. Соціологія як наука

27

яогїі є соціальна реальність у всій багатогранності її якісних характеристик.
«Предмет соціології» Але оскільки ця соціальна реальність є мінливою,
то предмет соціології також не може бути стабільним. Він перебуває у по-
стійному русі, розвитку і становленні. Змінюються епохи розвитку людства,
один тип суспільства замінюється іншим, на перший план виходить та чи
та сторона соціального життя, змінюються також потреби суспільства,
соціальні запити тощо. Відповідно й у соціології в різні часи її існування
змінювались уявлення про її предметну галузь, про те, що саме вона
вивчає.

«Макросоціологічний підхід» Від самого початку розвитку соціології
як науки переважає макросоціологічний теоретичний підхід (від грец.
makros — великий). Його суть полягає у трактуванні предмета соціології
як науки про цілісність і системність суспільства-соціального організму та
у вирізненні таких головних аспектів предметної галузі, як соціальна
структура, культура, соціальні інститути всезагального характеру, глобальні
соціальні процеси і зміни. При цьому на передній план висувається все те,
що властиве суспільству загалом, а не окремим індивідам, з яких воно
складається. Таке розуміння спирається на аналогії з самоорганізацією
біологічних організмів-систем та на філософський принцип раціональ-
ності.

«Мікросоціологічний підхід» Мікросоціологічний теоретичний підхід
(від грец. mikros — малий), навпаки, акцентує саме на сфері людської
поведінки і свідомості, ставить у центр своєї уваги людину в її повсякденному
житті, в усьому багатстві її зв’язків і взаємодії з іншими людьми. Тут на
першому плані поняття соціальної поведінки індивіда, її механізми включно
з міжособистісною взаємодією, мотивацією, стимулами, що спонукають
людину до дій тощо. Отже, відмінність між цими підходами полягає в тому,
що головними постатями в них є або суспільство загалом, або людина. Тим
часом успішно поєднати ці підходи й уникнути крайнощів та однобічностей
кожного з них дозволяє визначення поняття “соціальна спільнота” як
основної категорії та ядра її предметної галузі. Це поняття вдало враховує
і всезагальні форми соціальної організації, й індивідуальну компоненту
соціального — людину-особистість. Воно нині є ключовим у визначенні
предмета соціології з декількох причин. Розглянемо ці причини у тій
послідовності, в якій вони аналізуються у працях В. Ядова та О. Якуби.

«Соціальна спільнота як ядро предметної галузі соціології» 1. Поняття
соціальної спільноти містить у собі вирішальну якість саморуху, само-
розвитку соціального цілого, а також стану стабільності й сталості соціальних
систем. У цьому випадку немає потреби шукати джерело суспільного
розвитку поза межами соціуму; його можна вивести з внутрішніх потреб
та інтересів соціальних спільнот і груп та людей, які їх утворюють.


28

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

  1. Соціальні спільноти охоплюють усі можливі стани і форми буття
    людських індивідів у їхній соціальності. У соціології особу розглядають
    не так із позиції її унікальних здібностей, неповторних рис, як у системі
    соціальних зв’язків, як представника певного суспільства. Людина завжди
    включена у складну систему соціально-класових, поселенських, професій-
    них, демографічних та інших груп, поділяє і висловлює їхні інтереси та
    орієнтації, опановує їхній соціальний досвід.

  2. «Сучасне розуміння предмета соціології» Виокремлення соціальної
    спільноти як центральної ланки в предметній галузі соціології найкращим
    чином відповідає вимогам сучасності, а саме: аналізу передусім суб’єкта
    суспільних перетворень, його інтересів і потреб, їхнього стану і динаміки,
    спільного та відмінного в них, єдності й протиборства. Таке розуміння
    ставить у центр соціологічного аналізу ключові проблеми суспільства, бо
    воно є нічим іншим як організацією різноманітних соціальних спільнот-
    суб’єктів, створених людьми. Увесь поступ суспільного розвитку нині
    залежить від дій соціальних суб’єктів та їхньої активності. Тому соціальні
    спільноти як суб’єкти, тобто живі, страждаючі, діяльні або пасивні, інертні,
    несвідомі своєї ідентичності, — найважливіший нині предмет соціологічних
    досліджень.

Таке розуміння предмета соціології подано не лише у працях соціо-
логів. Відомий представник світової філософсько-культурологічної думки
М. Бубер, аналізуючи кризу сучасності, вирізняє ті її чинники, які мають
соціологічну природу. Він має на увазі прогресуючий розклад колишніх
органічних форм безпосередньо людського спільного життя — соціальних
спільнот на кшталт сім’ї, ремісничої спілки, сільської та міської громад.
Це призводить, з одного боку, до переважання у сучасному суспільстві
надіндивідуальних утворень (як-от: держави, політичних партій, професій-
них спілок), а з другого — до зростаючої самотності людини, втрати нею
почуттів улаштованості в світі, безпеки і стабільності існування. Саме
тому тепер і в теоретичному, і в практичному плані погляди звернено до
соціальних спільнот, які вдало поєднують інтереси суспільства та кожного
окремого індивіда.

«Предмет соціології доби глобалізації» Доба глобалізації зумовила
розширення предметного поля сучасної соціології до світової мегаспільноти,
яка тільки становлюється. Запровадження мегарівня соціологічного аналізу
є свідченням зосередження уваги дослідників на спільнотах різного рівня:
всередині суспільства і у світі в цілому. Історія, таким чином, демонструє, що
саме спільнота (локальна чи глобальна) є тією формою організації соціуму,
яка найбільше відповідає вимогам, інтересам і прагненням людей в їхньому
спільному (суспільному) житті на початку третього тисячоліття.


Тема 1. Соціологія як наука

29

«Структура соціологічного знання». Відповідно до наведеного вище
розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

  • загальна соціологічна теорія, яка дає уявлення про світову спільноту,
    а також суспільство як цілісний організм, про систему соціальних
    механізмів, розкриває місце й роль основних соціальних зв’язків,
    формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні під-
    ходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, структурно-функціо-
    нальний, інтерпретативний чи соціокультурний підходи, глобалізаційна
    парадигма тощо). Ця теорія загального характеру відображає визна-
    чальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот-
    суб’єктів і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

  • спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток і відтворення
    людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні ха-
    рактеристики людини соціальної;

  • спеціальні соціологічні теорії, які розкривають механізми життєді-
    яльності й функціонування соціальних спільнот у певних сферах су-
    спільного життя та процеси соціалізації людини;

  • емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з’ясування, аналіз
    і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей,
    конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії
    створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити за допомогою схеми
(рис. 4).

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без
науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі
дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх, вибудувавши
струнку систему, а сама теорія може відстати від життя і перетворитися
на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією
про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Функції соціології та її роль у розвитку суспільства

Соціологія безпосередньо впливає на життя суспільства через виконання
нею певних соціальних функцій. До них насамперед належать:

  • теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях і в усіх своїх
    складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про
    різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального
    розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетво-
    рень і змін тощо);



зо

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології





(Н.Й.Черниш «Соціология» вид. Київ «Знання» 2009)

Рис. 4. Структура соціологічного знання

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

1. соціологія як особлива суспільна наука § 1 Соціологія та її місце в системі сучасних наук
Примуш М. В. Загальна соціологія [Текст] : Навч посібник / М. В. Примуш. К. Професіонал, 2004. 590 с

1. Соціологія як наука
Передумови виникнення соціологічної думки в Україні

Тема І. Соціологія як наука, її предмет, методи ї функції
Переднє слово

Лекція: Соціологія конфлікту
Соціологія конфлікту як галузь наукового знання. Природа І сутність конфлікту. Уособлюючи собою різні життєві цінності, смаки, погляди,...

План лекції: Розвиток освіти в Україні. Наука
Українська та європейська культура в 19 на початку 20 ст. Частина Література, наука, освіта

Методика української мови як наука І навчальна дисципліна методика...
Створення нових про-грам, підручників, посіб-ників для навчальних закладів різних типів

Психологія це наука про закономірності формування І розвитку психіки...
Психолог як наука. Психологія – це наука про закономірності формування І розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності

1. Методологічні основи вивчення дисципліни «Соціологія праці»

Всеукраїнський студентський архів
Соціологія Городяненко Структура І функції соціології як наукиСтруктура соціологічної науки

Тема: Предмет, структура І функції соціології
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка