Пошук по сайту


Мова І суспільство. Функції мови

Мова І суспільство. Функції мови

Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6
  1. Мова і суспільство. Функції мови


Мова – це духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв.

З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називають такі:

1. Комунікативна ф-ція, або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2. Номінативна ф-ція, або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3. Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4. Гносеологічна, тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мови, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5. Експресивна, або виражальна, ф-ція мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін людей.

6. Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична ф-ція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8. Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу – мовотворця.

9. Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10. Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

  1. Сучасна українська літературна мова і мова професійного спрямування

Літературна мова — відшліфована форма загаль­нонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, освіту, побут людей.

Сучасна українська літературна мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та іншими культурними діячами. Вона за своїм походженням зв'язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літературна мова й місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв'язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літературна мо­ва впливає на місцеві говори і сприяє їх зближенню із загальнонародною національною мовою.

Українська літературна мова, єдина для всієї ук­раїнської нації, є найважливішою формою національ­ної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Багато відомих людей відзначали велич і красу української мови. В. Сухомлинський так характеризує українську мову: «Надзвичайна мова наша є таємни­цею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцін­ності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисто, як самі перла».

Українська літературна мова постійно розвиваєть­ся і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон — досконалу літературну мову. Щоб досягти цього ета­лону, треба дбати про високу культуру мови у по­всякденній мовній практиці.

  1. Державний статус української мови. “Закон про мови в Українській РСР” від 28 жвтня 1989р

Історична доля укр народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на перефирію суспільного буття.

Укр мова є 1-м з вирішальних чинників нац. самобутності укр народу.

Українська РСР забезпечує укр мові статус державної з метою сприянні всебічному розвиткові духовних творчих сил укр народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови в УРСР(прийнятий 28 жовтня 1989р)).

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990р., але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідальність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

4. Мова у професійній діяльності економіста

Мова — це безперервний процес пізнання світу, його освоєння лю­диною. Мова є засобом спілкування між людьми, псрсдання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Мова сприяє виявленню і задоволенню матеріальних та духовних потреб людей, об'єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цін­ностей.

Мова існує у двох формах: усній та писемній. Переда­ючись з уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного й ефект­ного спілкування стимулює мовців до художнього осмислен­ня мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант — добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом (мистецтво образного слова) й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва (театру, живопису, музики).

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона тво­риться народом, живе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. Через мову кожна людина дотикається до безсмертя свого народу. + що для вас значить мова.

5. Походження і формування української літературної мови

Сучасна укр літературна мова – мова фахового спрямування.

Основоположником літературної мови став Т.Шевченко, який використав в своїй творчості все розмаїття укр мови. Поповнив склад іншомовними словами, новотворами. Добирав досконаліші граматичні форми, синтаксичні конструкції.

Перший ввів в укр мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив унормовану мовно-стилістичну систему укр літературної мови.

Літературна мова – унормована, опрацьована форма загальнонародної мови.

У подальшому розвитку укр літ мови велику роль відіграли письменники-класики, послідовники Т.Шевченкк, зокрема Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, М.М.Коцюбинський, М.П.Старицький, П.А Грабовський, І.Я.Франко, Леся Українка та ін., які продовжували традиції Шевченка в розвитку укр літ мови на народній основі.

6. Мовна норма. Види норм української літературної мови. Нормативність як основа професійної мовної культури

Літературна мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов”язкові, єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літературна мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови. Розрізняють норми лексичні (слововживання, закономірності лексичної сполучуваності), орфографічні (написання), орфоепічні (вимова), граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми), стилістичні (доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування). Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

7. Особливості усної форми української літературної мови

За сьогоднішньої економічної реорганізації всього суспільного життя виникає потреба перегляду усного ділового мовлення. Тут важливо звернути увагу не лише на лексичний вибір слів, їх компонування, а й наголос, інтонацію. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування; спілкування на підприємстві, ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, промова , бесіда).

Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:

— усному мовленню властива спонтанність;

— під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з орфоепії;

— для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різноплановнми фактами;

— важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис порівняно з писемною мовою, бо запитання, логічний наголос зосереджує більше інформації, ніж усе висловлене попередньо в писемній формі (доповіді, повідомлення тощо).

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою.

На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі виконання службових обов'язків, прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами та колегами інших підприємств.

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури взагалі. Не випадково відомий ук­раїнський педагог В. Сухомлинський писав, що «мовна культура — це живодайний корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу».

8. Особливості писемної форми української літературної мови

Писемне мовлення є основним для ділових людей, саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного характеру. Це може бути: стаття, книж­ний чи газетний текст, лист чи будь-який документ. Залежно від змісту текст поділяють на частини — абзаци, які пов'язані логічним зв'язком. Писемне мовлення відрізняється від усного мовлення і має такі особливоті:

– писемна мова фіксується графічними знаками. Слід зауважити, що воно може передаватися як за допомогою літер, так і малюнків, схем, формул та інших символів;

– писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

– писемна мова — це форма в основному монологічна. В художній літературі — діалогічна;

– писемне мовлення характеризується більшою регла­ментацією мовних засобів, точнішим добором відповід­ної лексики;

– в писемній мові переважає особливий стиль, дещо традиційна форма викладу, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словоспо­лучень;

– у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: ділові папери, накази, накладні, квитанції тощо.

Ділова документація відображає характер суспіль­них відносин, в ній зосереджується інформація про події, явища, приватні стосунки між людьми.

9. Поняття про функціональний стиль української літературної мови. Основні стилі ураїнської літературної мови

Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Викорис­тання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль — це різновид україн­ської літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв'язку з тим, що українська літературна мова має дві форми — писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й розмовні. До писемних, або книжних, належать стилі: науковий, офіційно-діловий, художньо- белетристичний, або стиль художньої літератури, публіцстичний, епіс­толярний; до розмовних — ораторський і розмовно-побутовий.

10. Характеристика наукового стилю української літературної мови

Науковий стиль — це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії, природознавства, кібернетики та ін. Він характеризується широким використанням науково-термінологічної, переважно іншомовної й абстрактної лексики, вживанням слів тільки в прямому значенні, наявністю складних речень. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діапектні й вульгарні слова.

11. Характеристика публіцистичного стилю української літературної мови

Публіцистичний стиль — це стиль різноманітних політичних, суспільно-економічних праць, періодичних видань (газет, журналів, листівок, прокламацій) тощо. Він характеризується широким вико­ристанням суспільно-політичної лексики, політичних гасел, риторич­них запитань, урочистих виразів, засобів гумору і сатири. Публіцис­тичний стиль поєднує в собі засоби наукового і художнього стилів. Як і науковій мові, йому властиві точність, послідовність і система логічних доказів, як мові художній — емоційне забарвлення образів, виразність. Різновиди публіцистичного стилю, з одного боку, можуть наближатися до художньо-белетристичного стилю (нарис, фейлетон), з другого, — до наукового (виступ, доповідь, лекція, стаття). Це зумовлює добір необхідного лексичного матеріалу і відповідних синтаксичних структур.

12. Характеристика офіційно-ділового стилю української літературної мови

Офіційно-діловий стиль — це стиль ділової мови, яким корис­туються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, міжнародних угод і договорів, обов'язкових рішень, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок, зобов'язань, декретів тощо. Він характеризується використанням канцелярської терміноло­гії та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий, нижче­підписаний, сей), наявністю стандартних схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій, які в наш час дуже зміни­лися. В офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійнз й суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.

13. Писемна форма офіційно-ділового стилю. Документи їх різновиди

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна ф-ція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, ф-ція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя.

Документи класифікуються за такими критеріями:

  1. За найменуванням: заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін.

  2. За походженням: службові (офіційні) й особисті.

  3. За місцем виникнення: внутрішні, зовнішні.

  4. За призначенням: особові офіційні документи, кадрові, довідково-інформаційні, обліково фінансові, господарсько-договірні, організаційні розпорядчі.

  5. За напрямом: вхідні, вихідні.

  6. За формою: стандартні (типові), індивідуальні (нестандартні).

  7. За терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

  8. За ступенем гласності: загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.

  9. За стадіями створення: оригінали, копії.

  10. За складністю (кількістю відображених питань): прості, складні.

  11. За терміном зберігання: тимчасового, тривалого, постійного.

  12. За технікою відтворення: рукописні,відтворені механічним способом.

  13. За носієм інформації: на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті.
  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Методичний посібник Автор Марусич Н. Ю. 2012 зміст культура фахового...
Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини

Значення мови в житті суспільства. Українська мова державна мова України
Посібник містить детальні поурочні плани для навчання п’ятикласників української мови, складені відповідно до програми для середньої...

“Українська мова державна мова України. Сучасний статус української...
Українська мова – державна мова України. Сучасний статус української літературної мови”

Підручник «Українська мова» є основним дидактичним засобом реалізації...
Особливості роботи за підручником «Українська мова» 2 клас (авт. М. Д. Захарійчук), який входить в навчально – методичний комплект...

Календарний план уроків з української мови для 10 класу (140 годин...
Основні функції мови: комунікативна, мислетворча, когнітивна (пізнавальна), куму-лятивна (культуроносна), естетична, експресивна....

Українська мова І етнографія у вихованні
«мова- душа нашої національності» (І. Огієнко), етична цінність, засіб досягнення гармонії раціонального І естетичного (Навчально-виховна...

Олександр Чередниченко Про мову І переклад Київ "Либідь" 2007 161...
Недарма А. В. Федоров порівнював переклад з вікном в інший світ, яке відіграє надзвичайно велику роль у розбудові власної літератури,...

Загальні положення
Це побутове, повсякденне, звичайне уявлення про державу. Воно хоч І правильне, але не повне. А суспільство передусім цікавить якою...

Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи Українська мова
Курс української мови – важлива складова загального змісту початкової освіти, оскільки мова є не тільки окремим навчальним предметом,...

Сv пастернак-Таранушенко Олена Дмитрівна
Київський національний лінгвістичний університет, факультет германської філології, спеціальність – мова І література (німецька),...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка