Пошук по сайту


План Прокоф’єв С. С. визнаний класик ХХ століття Характерні особливості творчої спадщини композитора

План Прокоф’єв С. С. визнаний класик ХХ століття Характерні особливості творчої спадщини композитора

Сторінка1/4
  1   2   3   4


Курсова робота з музики

Особливості творчого стилю Сергія Сергійовича Прокоф’єва та їх вираження у сонатному жанрі

План

1. Прокоф’єв С.С. – визнаний класик ХХ століття

2. Характерні особливості творчої спадщини композитора.

3. Прокоф’єв С.С. – основоположник напрямку у фортепіанному виконавстві ХХ століття

4. Риси стилю мистецтва Прокоф’єва С.С. – піаніста

5. Соната № 3 та характерні особливості сонатної творчості композитора

6. Підсумки: значення і роль Прокоф’єва С.С. у світовому музичному мистецтві

Література

1. Прокоф’єв С.С. – визнаний класик ХХ століття

Прокоф’єв С.С. вніс в російську музичну культуру величезний, безцінний внесок. Геніальний композитор, він розвинув творчу спадщину, залишену нам великими корифеями музичної класики Глінкою, Мусоргським, Чайковським, Бородіном, Римським-Корсаком і Рахманіном”.
Д.Шостакович

Чи може художник стояти осторонь життя? Чи може він замкнутися в “ефемерну” вежу, суб’єктивними емоціями окреслити коло своєї творчості, чи він повинен бути там де він потрібен, де його слово, його музика, можуть допомогти людям жити краще і яскравіше?

Пригадаємо творчий шлях Бетовена і Шекспіра, Моцарта і Толстого, Чайковського і Діккенса – цих титанів людського духу і думки. Що вони по власній волі, по велінню душі і обов’язку віддали свій могутній талант служінню людини? Хіба їх безсмертні творіння не відмічені перш за все цією рисою?

Я дотримуюся того твердження, що композитор, як і поет, чи живописець повинен прикрашати людське життя і захищати його, вести людину до світлого майбутнього. Таким, з моєї точки зору, є кодекс мистецтва”.

В цих прекрасних і гордих словах нашого сучасника, видатного російського композитора Сергія Сергійовича Прокоф’єва (1891–1953 роки) розкривається зміст і значення його творчості, всього його життя, підкореному безперервним пошукам, завоюванню все нових висот на шляху створення великої справжньої музики.

Головним достоїнством або пороком мого життя були мої пошуки оригінальної, абсолютно власної мови в музиці. Я відчуваю відразу до наслідування, копіювання, уподібнення. Я ненавиджу звичні методи. Я хочу бути самим собою завжди”.

Прокоф’єв С.С.
Про Прокоф’єва написано сотні книг і величезна кількість статей. Його музика стала темою багатьох студентських дипломних робіт, кандидатських і докторських дисертацій, неможливо навіть уявити собі, скільки прочитано про нього різних докладів і лекцій.

В цій гігантській по масштабах писемній та усній “прокоф’євіані” є роботи, які талановито і захоплююче, розумно і тонко розглядають особливості його творчості. На які я опиратимусь та братиму за основу у написанні власної роботи, власного дослідження. Хоча краще про життя та творчість Прокоф’єва, його складний та незвичний внутрішній світ – без сумніву я готова стверджувати – написано самим Прокоф’євим.

Геніальний композитор, що зробив величезний вплив на світову музику ХХ століття, видатний піаніст та диригент Прокоф’єв володів також неповторним своєрідним літературним талантом. Адже нікому з композиторів не довелося написати цілу книжку про своє дитинство, музичний талант. Як поступово з маленького нетями і забавного пустуна народжувався великий і мудрий митець. Таку книжку пощастило написати Прокоф’єву. Гострому на язик, точному і лаконічному в характеристиках, повного колючого гумору.

Ім’я Прокоф’єва відоме сьогодні у всьому світі. Ми по праву пишаємося тим, що він був нашим сучасником, жив і працював разом з нами. Зараз ніхто вже не має сумніву в тому, що Прокоф’єв один з найвизначніших композиторів сучасності, класик російської музики ХХ століття, не менш видатний, ніж його вчителі та сучасники – Римський-Корсаков, Лядов, Скрябін і Рахманінов.

Величезною є роль, яку зіграв Прокоф’єв в музиці нашого покоління. Піднесений співець життя, сонця і молодості, він дав людям тривожного, суворого і жорстокого ХХ століття ту радість і світло, яких їм так часто не вистачає.

Прокоф’єв прожив не дуже довге, але напружене та насичене великим змістом життя. Він об’їздив мало не весь світ. Зустрічався багатьма відомими музикантами, артистами, письменниками та режисерами – своїми сучасниками. Він бачив і чув все, що було народжене мистецтвом його часу.

Чи варто говорити, яку велику цікавість набуває кожна, здавалося б навіть незначна, деталь його життя, кожна навіть бігла, характеристика окремих штрихів діяльності, що допомагають слідкувати за бурхливим ростом його надзвичайного творчого обдарування.

Рано ставши на композиторську ниву, він не пішов по протореній дорозі, а обрав шлях сміливого новаторства, що завоював йому гарячі симпатії молоді. Його могутній талант, тонка майстерність, відчуття стилю, вроджене відчуття інтонування привернули до нього з перших же творчих кроків увагу оточуючих. Творчість Прокоф’єва не допускала байдужого до себе ставлення. Дискусія, породжена першими його творами, наростала з кожним новим твором, набуваючи все більшу гостроту, замальовуючи нові, більш широку аудиторію слухачів, музикантів і критиків. Людина гігантської творчої сили, Прокоф’єв вмів в жорстоких суперечках навколо його творів знаходити те справедливе і цінне, що народжувалося в цих суперечках, вмів уважно прислухатися навіть до найменших зауважень. Прокоф’єв ніколи не падав духом від гірких невдач, що іноді траплялися на його шляху, також не заспокоювався при шумних і заслужених успіхах, що все більше і більше супроводжували його творчість. Вимогливий до себе художник, він володів здібністю бачити і відчувати недоліки в своїх творах, і тому часто поряд з творами нової музики працював над раніше написаними і багато разів виконуваними творами, відточуючи і добиваючись максимального вдосконалення.

Більше половини століття продовжувалась творча діяльність Прокоф’єва, починаючи з дитячих п’єсок 1902 року і завершуючи монументальними творіннями останніх років життя, що свідчить про розмах і силу його творчого генія. Творчість Прокоф’єва охопила всі жанри музичного мистецтва. За 45 років своєї чудесної творчої діяльності він написав більше 130-и опусів. Балет “Ромео і Джульєтта”, опера “Війна і мир”, П’ята, Шоста і Сьома симфонії назавжди увійшли в золотий фонд музичної культури. Поряд з ними, можна назвати ще не один десяток творів з величезної спадщини Прокоф’єва, які звучать на концертних естрадах, ставляться в оперних театрах, ввійшли в репертуар славетних виконавців всього світу. У повному списку творів композитора не є забутим жоден з музичних жанрів: 7 опер, 7 балетів, 7 симфоній, 9 інструментальних концертів і 9 фортепіанних сонат, кантати ораторії, камерні ансамблі, близько 120-и п’єс для фортепіано, 60 пісень і романсів, музика до кінофільмів та драматичних вистав.

Розмах творчої фантазії і композиторської майстерності надзвичайний! А якими різноманітними є сюжети і тематика творчості. Прокоф’єв захоплюється корифеями російської літератури (Пушкін, Толстой, Достоєвський, Щедрін), світової класики (Шекспір, Готе), сторінками історії і часами скіфів, казками. Особливе місце серед творів Прокоф’єва займає музика для дітей і про дітей, в якій так привабливо розкрилася життєрадісна основа творчості композитора, його погляд на майбутнє, віра в торжество світлих ідеалів.

Як вже згадувалось, творчість Прокоф’єва не роздільно пов’язана з музичним життям першої половини ХХ століття. Віддавши данину різноманітним художнім течіям, характерним для мистецтва перехідної епохи, захопленню класицизмом ХVІІІ століття, ексцентрикою, гротеском, підвищеною експресивністю, Прокоф’єв зумів зберегти свою індивідуальність, виробити свій особливий стиль. З перших кроків композиторської діяльності він прикував до себе увагу самобутністю таланту, сміливим новаторством, темпераментом і плідним устремлінням “рубатися попереду всіх”. Гостре відчуття сучасності, яке завжди відчувається в музиці Прокоф’єва, не допускало байдужого відношення, викликаючи гарячі суперечки і гострі дискусії. В них композитор нерідко знаходив те справедливе і цінне, що допомагало йому відшліфовувати свій талант, удосконалювати майстерність і, поряд з тим, він заперечував все, що суперечило його естетичним переконанням.

Умови життя Прокоф’єва багато в чому сприяли його тісним контактам з найбільш визначними явищами російської та зарубіжної культури початку ХХ століття. В молоді роки він зустрічався з І.Стравінським, що відчувається на його ранніх балетах. Значним було спілкування з талановитими французькими композиторами Ж.Ориком, А.Соге, Д.Мійо, А.Онеггером, Ф.Пуленком, художниками П.Пікассо, А.Матіссом. Прокоф’єв багато концертував з видатними музичними колективами Америки і Європи, що не могло не відбитися на формуванні його творчого образу. Але з могутнього потоку життєвих та художніх вражень Прокоф’єв відібрав лише те, що так чи інакше відповідало його живим новаторським устремлінням, вірі в людину, в здорове і цільне мистецтво.

Повернення на батьківщину в середині 30-х років закріпило в ньому устремління до музики змістовної, яскраво національної, здатної відобразити велич епохи. Різноманітнішими і ширшими стали його зв’язки з російськими класиками – Глінка, Мусоргський, Бородін. Це відобразилось в розробці тем і сюжетів, створенні музичних образів. Глибоке засвоєння та розвиток традицій Прокоф’єв співставляє з усім тим новим, що почув в музичній сучасності, з тими новими засобами виразності, які посилюють враження створених ним образів, роблять їх емоційнішими і яскравішими. Композиторський почерк Прокоф’єва настільки індивідуальний, що його можна безпомилково визначити в творах різних періодів. З перших же тактів відчувається своєрідність строгої і одночасно широко розспіваної мелодії, наполегливість ритміки, сміливість гармонічних зміщень, різноманітна палітра виразових засобів. Допитливий розум і чутливе серце великого художника допомогли йому глибоко вникнути в оточуюче життя, осягнути різноманіття людських відчуттів і характерів. З рівною художньою силою і впевненістю затверджує він образи сумні і ніжно-ліричні, ворожі і героїчні, такі, що випромінюють гумор і іскристу радість. Найбільший успіх, як правило, супроводжував Прокоф’єва при зверненні до програмно-образної або театральної музики, в якій органічно проявлялась невід’ємна якість його творів: яскрава наглядність, єдність внутрішньої та зовнішньої поведінки. Навіть в п’єсах, які не мають назви, можна собі уявити, що саме надихало фантазію композитора. Не випадково Прокоф’єва часто порівнюють з режисером або живописцем, який ненаситно вбирає різноманітні враження життя, щоб потім абсолютно точно відобразити їх засобами свого мистецтва.

А.Онеггер назвав Прокоф’єва “величною фігурою сучасної музики”.

Австрійський музикант Е.Реблінг писав: “Творчість Прокоф’єва від маленької фортепіанної п’єси до Сьомої симфонії, від пісні до ораторії, від опер до балетів настільки багатогранна, що цього майстра без будь-яких заперечень слід зарахувати до великих композиторів першої половини ХХ століття”.

Американський композитор Рой Гарріс приєднується до європейських колег: “Ми, американці, бували на прем’єрах його нових творів, вивчали і грали його сонати, камерні твори, гавоти і марші. Ми діставали його платівки, програвали їх в консерваторіях, школах і університетах. І ми були в одностайні на рахунок визнання за Прокоф’євим права рахуватись в самому першому ряді композиторів ХХ століття”.

Як уживались в особистості художника композиторський талант з мистецтвом інструментації? Адже це зовсім різні сфери діяльності! Як показує практика – вживаються, але дуже важко. Все життя, як говорять свідчення самих художників та їх сучасників, вони роздвоюються між двох покликань і врешті вибирають одне. Приходить час і поєднувати творчість та виконавство не дозволяє ні воля, ні бажання цілком заглибитися в улюблену роботу, ні фізичні, ні духовні сили. Іноді роздвоєння невмолимо переслідує весь творчий шлях. Пригадується Густав Маллер, який відкрив багато великої музики як диригент, але вимушений був писати свої твори ночами.

Пригадується геніальний піаніст Ференц Ліст, який так і не зміг зробити вибір, вважаючи недостатнім свій композиторський талант – у всякому випадку в порівнянні з таким гігантом, як його товариш Фредерік Шопен.

Думаю, я не помилюся, якщо шлях Прокоф’єва назву гармонічним. Він назавжди зберіг вірність фортепіанному жанру. Доки дозволяло здоров’я любив грати свої твори сам. Прокоф’єв – піаніст, виступаючи інтерпретатором власної музики, відкрив всьому світу Прокоф’єва – композитора. Він родоначальник новаторського напряму в фортепіанному виконавстві нинішнього століття. Для оволодіння всім багатством творчого стилю композитора сучасним виконавцям, педагогам і тим, що навчаються необхідно знати принципи цього напрямку.

2. Характерні особливості творчої спадщини композитора

В надрах життя. звідки виростали великі події, вже хвилювались неспокійні сили, вже накопичувалась бурхлива енергія. Музика Прокоф’єва була їх відображенням”.
Асаф’єв Б.В.
Так в “Паганіні фортепіано” він, як бачимо, завжди надавав перевагу творчості більше, ніж виконавству. Кожне зіткнення з прекрасною “чужою” музикою майже завжди давало поштовх до створення власного твору. Новаторська діяльність композитора-піаніста виразилась як в створенні нових виразових можливостей в його фортепіанних творах, так і в находженні засобів та прийомів для їх втілення.

Асаф’єв назвав творчість молодого Прокоф’єва “проривом в сучасність”, творчістю, в якій “переважають зерна майбутнього, невідомого нам духовного прозріння”.

Жагу життя, силу її динаміки, яку Прокоф’єв утверджував в своїй музиці. Ця тематика стимулювала самобутнє перетворення багатьох виразових засобів композиційної техніки.

Талант Прокоф’єва був дуже швидко помічений сучасниками. Йому дуже пощастило. Дитинство його, як художника, пройшло щасливо.

Обдарування виявилося рано: “Коли мати чекала появи моєї на світ, вона грала по 6 годин в день: майбутній митець формувався під музику”, – писав Прокоф’єв.

Його слава була завойована, перш за все, п’єсами для фортепіано в його власному виконанні. Цей інструмент він облюбував з дитинства і все життя використовував його для утвердження своїх новаторських ідей. Впевнено, навіть демонстративно відмовляючись від витонченої манери своїх попередників – Скрябіна і Дебюссі, Прокоф’єв часто використовував фортепіано для своїх трибунних, “ораторських” виступів.

Зараз, слухаючи платівки з дорогоцінними записами Прокоф’єва-піаніста, враження залишаються дуже неоднозначними. Що б не грав Сергій Сергійович (свою музику, Скрябіна, Рахманінова чи Мусоргського) – його виконання вирізняє звукова зібраність, натхненна лірика, ідеальне відчуття ритму, при вільних і пікантних rubato, витончена танцювальність, гостра характерність, широка динамічна шкала без сильних forte, схильність до невимушеної зміни темпераментів без розбивки п’єси на частини. Прокоф’єв-піаніст прекрасно відчуває тембр, легко перетворюючи той чи інший регістр фортепіано в специфічну оркестрову звучність. І якою б не була складною фактура, чується, що продумана кожна нота і лінія – це також підкреслює слух композитора, що мислить партитурним багатоголоссям. Яскраво образна манера гри, вміння доносити свій задум до слухачів викликали у аудиторії відповідну реакцію ентузіазму. А якщо слухач був художником, то він міг відгукнутися і своєю творчістю. Виконуючи твори композитора, ми повинні опиратися на дані нам знання манери виконання Прокоф’єва-піаніста.

Отже, музика Прокоф’єва живе. І не одне покоління піаністів виховується на ній, завойовує вершини мистецтва. Успадковуються його піаністичні традиції. Прославились виконавці творів Прокоф’єва Святослав Ріхтер, Еміль Гілєльс, Микола Петров, Михайло Плетньов, Женя Кісін. Майстер відходить з життя, а його творіння підлягають удосконаленню. Таким є закон мистецтва.

Генезис композиторського і піаністичного мистецтва більш за все розкривається в природній якості Прокоф’єва, фундаменті його художньо-естетичних принципів – динамізмі. Нова тематика його творів “вихоплена” з навколишньої дійсності, динаміка “оголених” ритмів, гострих гармоній визначила тип прокоф’євського піанізму. Виконавський стиль композитора суто інструментальний, слід особливо підкреслити синтез ритмічних, мелодичних, тембральних, гармонічних та інших засобів виразності. Завдяки такому синтезу кожен піаніст зможе “розсунути” межі фортепіанної звучності. Як вже згадувалось, важливим виразовим засобом, що передає дійсне начало прокоф’євських образів, є ритмічна пульсація. Визначене, ясне биття мікродолей музичної тканини в одному, або декількох її пластах, розкриває завдання піаніста, продиктовану ритмікою композиції – виявлення рівномірного по тривалості ритмічного “кістяка” творів.

Торжество ритміки Прокоф’єва було б неможливим без акцентних сил і розширення сфери їх діяльності. Високу активність акцентуації визначила рівномірна, багатопланова акцентність прокоф’євської музики.

Акценти Прокоф’єва виступають в ролі цінного багатоликого засобу управління ритмічною пульсацією і конкретизації образного змісту музики. Наприклад, чим інтенсивніше акцентування, тим “приземленішим” стає характер руху, в протилежному випадку воно набуває “польотності”. Різноманітними засобами акцентування (гучностями, фактурними, регістровими, артикуляційними, агогічними) піаніст вносить суттєвий штрих в замальовку музичного образу і сприяє більш чіткій фіксації форми твору.

Ритм відіграє у Прокоф’єва головну роль в піаністичному процесі створення форми. В конструюванні цілого беруть участь і інші засоби “звукотворчої волі” музиканта, так як його логіка тимчасового розгортання музичної дії базується на глибокому обліку особливостей композиційної будови творів.

Для мистецтва Прокоф’єва характерною є ідея цілісності. Її практичний перелом – в єдності форми, складові частини якої відрізняються в свою чергу внутрішньою цілісністю. Автономність структурних одиниць твору – одна з основних особливостей їх поєднання в масштабах цілісного, так як лише при цьому вони одержують свій завершений художній зміст.

Могутня владна енергія прокоф’євського ритму проявилась в своєрідності його туше, для якого характерним є перевага різноманітних відривистих прийомів від staccatissimo до martellato, а також в характері речетативно-декламаційного інтонування, для якого показовими є короткі фразувальні групування з їх “відкритим” початком і завершенням. Однак, в тому, що піаніст протиставив злитій кантиленності звучання інструментальну роздільність, бачиться і дещо більше ніж лише вплив виконавської ритміки. Художньо-естетична направленість композиторського мистецтва Прокоф’єва – заперечення невиразності зображення, сентиментальної чуттєвості і утвердження строгої, воістину класичної організованості думок і почуттів, поєднання прози і рангу музичної поезії – визначила як ритмічну силу, так і напружений удар, і мовну виразність інтонаційної природи прокоф’євського піанізму.

В історії музичного мистецтва таке цікаве явище, як “пунктирне” пояснення Прокоф’євим фортепіанної звучності було небезгрунтовним. Фонічна роздільність фортепіано, вираження мовної інтонації, трактовка акустичних можливостей інструменту перетворилася в засоби передачі нових ідей музичної творчості ХХ століття.

“Пунктирне” тлумачення фортепіанної звучності в виконавському мистецтві Прокоф’єва дістало всестороннє і переконане вирішення. Роздільне туше виступає як особливість серед інших компонентів піаністичної мови, націлених на вирішення серйозних новаторських завдань.

“Природу покращують тим, що самою природою дано”.

Ці шекспірівські слова можна з повним право зробити епіграфом до всієї роботи Прокоф’єва над розкриттям природи фортепіанного звуку. Про те, що він прагнув перевтілити звучання роялю закладеними в його ж “пунктирній” природі засобами, говорять фактурні особливості викладу власних творів, штрихи в нотному тексті, педалізації та інше. Про це ж свідчать багато численні вислови сучасників музиканта. І основне, саме в цій думці переконують нас наш власний досвід виконання прокоф’євських творів та слухання їх на платівках.

“Роздільно звукова” палітра включає в себе велику різноманітність фонічних нюансів і, одночасно, вражає багатством своїх тембрів. Замальовки звукових “одиниць” сприяють посиленню смислової виразності інтонаційного процесу. Мається на увазі графічність звуку та мовне фразування.

Звідси випливає і різноманітність в побудовах фраз.

Коротка фраза Прокоф’єва по своїй природі яскрава, дієва. Внутрішня цілісність фрази досягається деталізованою артикуляцією та акцентуацією, мінімальні прискорення (до змістового центру) і сповільнення (в характері tenuto), темпові вичленення окремих фраз, а також особливість фонічного порядку – ліпка фрази в одній звуковій “площині” і акустично-коротка, ритмічна педалізація.

Внутрішньо інтонаційні засоби виразності Прокоф’єва творять афористично коротку фразу-думку, залишену зовнішнього захоплення і ефективної розмальовки.

Зміна фонічного рівня частіше всього співпадає з моментами вводу нових тематичних, фактурних або гармонічних розділів. Нерідко такі зміни торкаються, наприклад, лише одного з голосів.

Варто торкнутися і функції прокоф’євської педалі. Педаль зустрічається частіше коротка, строго лімітована, аніж довга; вона здатна миттєво наситити обер тоновими призвуками співзвуччя-вертикаль. Від неї багато в чому залежить свіжіть звукових барв, їх чистота і визначеність, внутрішня наповненість. Ефективним є прийом в прокоф’євській творчості співставлення педальних побудов з суто безпедальними, яким він загострює контрастність “вогкого”, “м’язистого” звучання з звучанням терпко-сухим, “кристалічним”.

“В обсязі 7-и октав фортепіано поєднує в собі об’єм всього оркестру і 10-и людських пальчиків достатньо для втілення та відображення гармоній, які в оркестрі можуть бути передані лише поєднанням багатьох музикантів”.

Цитуючи цей вислів Ф.Ліста надзвичайно близький творчості Прокоф’єва. Він продовжує і розвиває традицію симфонічної трактовки фортепіано, але вже в своєму власному прокоф’євському ключі. Його новації, в першу чергу, пов’язані з передачею ритмоінтонаційного і тембрового багатства оркестру. На відміну від лістівської симфонічної трактовки інструменту, прокоф’євська поєднує “концентроване повнозвуччя” (спосіб al fresco) з досягненням різко окреслених контурів музичного матеріалу творів (і по вертикалі, і по горизонталі). Використовуючи живописну термінологію можна сказати, що прокоф’євське al fresco ввібрало в себе елементи графіки.

Поряд з “графічним повнозвуччям” утверджується рівноправність всіх регістрів інструменту. Чіткість, прозорість звукового колориту, зіткнення звучань різних, часто крайніх регістрів, вібрація повітряного простору, чи навпаки – її розрядження, “спустошеність” – ось основні особливості прокоф’євського “фортепіанного оркестру”.

Мистецтво новаторів завжди несподіване, воно вражає покоренням непоборного. Це пошук правди в музиці, композиції, виконавстві, інтерпретації. Саме ця основна скоринка творчості музиканта визначає живий зв’язок прокоф’євського напряму з високими традиціями минулого, з теперішнім життям і майбутнім світового музичного мистецтва.

Читаючи біографію Прокоф’єва, я помітила, що крайнощі в його музиці страшенно турбували сучасників, але поряд з цим їх заряджав його оптимізм і молодеча завзятість. Проте згодом на допомогу мені прийшов сам композитор: несподівано я наштовхнулась на аналіз основних шляхів, по яких розвивалася творчість Прокоф’єва.

Такими є “лінії творчості” композитора:

перша – класична – бере свій початок в ранньому дитинстві, коли Прокоф’єв слухав в виконанні матері сонати Бетховена;

друга – новаторська. Вона іде від знаменитої зустрічі з Танєєвим, коли той звернув увагу на “простенькі” гармонії юного композитора. Через декілька років після влучного зауваження Танєєва, “новизна” Прокоф’єва вже звертала на себе увагу. До цієї лінії композитор вже відносить відомі твори “Наваждение”, “Скіфську сюїту”. Назвавши цю лінію творчості “новаторською”, Прокоф’єв висловився, мабуть, не зовсім вірно. Адже новаторство – пошуки нових шляхів – може виражатися не лише в ускладненні форми твору, але і в спрощенні її, якщо композитор ставить собі таку ціль. Так що цю лінію швидше можна назвати “винахідницькою”;

третя лінія – токатна або моторна, що іде, ймовірно, від “Токати Шумана”, яка справила на Прокоф’єва величезне враження, композитор вважав найменш цінною;

четверта лінія – лірична. Ось що про неї пише Прокоф’єв: “Спочатку вона з’являється як лірико-споглядальна, часом не зовсім пов’язана з мелодикою. Ця лінія залишалась непомітною або ж її помічали заднім числом. В ліриці мені на протязі довгого часу відмовляли зовсім, і тому вона розвивалася повільно. Зате в подальшому я звертав увагу на неї все більше та більше ”.

Отже, головного таланту спочатку в Прокоф’єві не помітили, а, може, і не прагнули помітити. А саме в цій ліричній лінії, як в дзеркалі, відобразився сам Прокоф’єв. В цьому я ще більше переконалась, звернувши увагу на походження всіх перелічених композитором ліній його творчості. Всі, окрім ліричної, народжені в результаті сильних вражень дитинства і одержали з роками більш чи менш ґрунтовний розвиток. Ліричність, натомість, пробивалася з глибини душі.

“Прокоф’єв володіє даром свободи та легкості творчості. Він не надумує і не труситься над кожною темою. Він їх кидає щедро, пригорщами. Йому ніколи відшліфовувати або випилювати їх. Та й навіщо? Йому важливо утвердити свою бурхливу волю і висловити в музиці його жагу життя, здорову і модну, що йде напролом, та ні перед чим не зупиняється і не схиляться. Прокоф’єв – буян, але його буйство – радісне та заразне”, – ось так писав про творчість Прокоф’єва в ті далекі роки В.Асаф’єв.
  1   2   3   4

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

План характерні ознаки олігополії. Особливості поведінки олігополіста...
Мікроекономіка”. В. Базилевич, В. Лук’янов, Н. Писаренко, Н. Квіцинська. Київ: “Четверта хвиля”. 1997 – с. 179-180

Характерні особливості та способи створення розвивального середовища...
Характерні особливості та способи створення розвивального середовища в музичній залі

План Вступ Сутність І роль управлінських рішень в процесі управління...
Суспільство складається з величезної кількості різноманітних організацій, І більшість людей майже усе своє свідоме життя пов'язані...

«Мистецька освіта в культурному просторі України ХХІ століття»
Вас 28-29 квітня 2015 р взяти участь у роботі Четвертої Міжнародної науково-творчої конференції «Мистецька освіта в культурному просторі...

Література Тема «Шевченко й світова література»
Шевченка. Третя — шля­хи Шевченка до інтернаціональної аудиторії, осмислення його значення як особистості, як громадянина, освоєння...

І. В. Срібняк Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Кізченко4 проводив початковий розбір книжкової колекції О. Пріцака, а також займався бібліографічним описом деяких іншомовних книжок....

План Основні напрямки професійного персоналу Функції служб управління персоналу
Знання випускників на початку XX століття знецінювались через зо років, в кінці століття через 10, сучасні спеціалісти повинні перенавчатись...

Конспект уроку української літератури у 10 класі тема : Література...
Римарука; розвивати вміння глибоко аналізувати ідейно-художній зміст творів, тренувати пам’ять, увагу; виховувати любов до рідного...

Методичні рекомендації щодо організації та проведення у загальноосвітніх...
Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичні твори, неповторні образи, картини й барви, унікальні ідеї, мотиви, жанрові форми залишені...

Характерні риси бароко в українській архітектурі
Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII xviii ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка