Пошук по сайту


Конкурсна робота

Конкурсна робота

Богданова Ірина Володимирівна

Національний університет «Києво-Могилянська Академія», факультет правничих наук, 3 курс , 2 група

КОНКУРСНА РОБОТА

1. Критично проаналізуйте твердження:

"В сучасних умовах ведення бізнесу в Україні суди обґрунтовано вимагають від контрагента компанії більш ретельної, ніж передбачено законом, перевірки повноважень виконавчого органу компанії, з якою контрагент укладає договір. Українське корпоративне право спрямоване на захист інтересів контрагентів і тому дозволяє їм покладатися лише на офіційно оприлюднену інформацію про обмеження повноважень виконавчого органу компанії. Тим не менш суди цілком виправдано ухиляються від застосування цього положення закону, надаючи більшого захисту компанії (а не її контрагенту), якщо виконавчий орган компанії свідомо перевищує надані йому статутом компанії повноваження".

В ході відповіді на запропоноване питання виникає необхідність логічного поділу його на складові. Отже, перша частина відповіді буде стосуватись критичного аналізу твердження – «В сучасних умовах ведення бізнесу в Україні суди обґрунтовано вимагають від контрагента компанії більш ретельної, ніж передбачено законом, перевірки повноважень виконавчого органу компанії, з якою контрагент укладає договір».

Під час аналізу даного твердження спробуємо визначити яка перевірка повноважень виконавчого органу компанії при укладенні договору передбачена чинним законодавством, якої позиції дотримуються суди з даного питання та дамо оцінку обґрунтованості такої позиції.

На сьогодні основними джерелами договірного права України є Цивільний Кодекс України (далі - ЦКУ) та Господарський Кодекс України (далі - ГКУ). Господарський Кодекс в свою чергу регулює питання укладення, зміни та розірвання саме господарських договорів. Ні ЦКУ ні ГКУ напряму не передбачають обов’язку контрагента перевіряти повноваження виконавчого органу компанії при укладенні договору з нею. Але такий обов’язок можна логічно вивести з норм ЦКУ. Зокрема, частина 2 статті 203 визначає наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчиняє правочин, як необхідну вимогу чинності правочину. А частина 1 статті 92 ЦКУ зазначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Отже системний аналіз наведених вище положень ЦКУ дає нам підстави зробити висновок, що контрагент компанії має пересвідчитись в наявності необхідного обсягу повноважень у органу юридичної особи. А в зв’язку з тим, що законодавець досить чітко висловив свою позицію щодо того, що органи юридичної особи діють відповідно до установчих документів та закону, то на контрагента покладається обов’язок перевірки повноважень органу юридичної особи, які передбачені установчими документами. В свою чергу контрагент може вимагати ознайомлення з установчими документами компанії перед укладення договору. Також в цьому випадку контрагент має право надіслати запит на отримання витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно з Положенням про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємства будь-яка зацікавлена особа може отримати витяг про юридичну особі чи фізичну особу-підприємця. Цей витяг крім загальних відомостей про юридичну особу буде включати і наступні дані:

  • Вищий орган управління

  • Керівник юридичної особи

  • Відомості про осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності.

Отже, узагальнюючи вищезазначене ми можемо стверджувати, що на контрагента покладено обов’язок перевіряти повноваження виконавчого органу юридичної особи, з якою він укладає договір. Хоча цей обов’язок прямо не передбачений чинним законодавством, але враховуючи вищенаведені аргументи можна стверджувати про наявність такого обов’язку. В України створений Єдиний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Метою створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було надання всім зацікавленим особам достовірної інформації про юридичних осіб, що діють на території України. Тому на контрагента компанії має бути покладений обов’язок щодо перевірки повноважень виконавчого органу юридичної особи при укладенні договорів.

В той же час я не можу погодитись з твердженням, що суди вимагають більш ретельної перевірки повноважень виконавчого органу компанії, ніж передбачено законом. Існують випадки коли суди навпаки вимагають від юридичної особи виконавчий орган якої уклав правочин з перевищенням повноважень довести, що третя сторона знала чи за всіма обставинами не могла не знати, що орган юридичної особи діяв з перевищенням повноважень. Так, зокрема Постановою Вищого господарського суду України у справі № 20/228 від 14 квітня 2009 року ще раз наголошено на тому, що у випадку спору про обізнаність третьої сторони про обмеження повноважень виконавчого органу, факт обізнаності про такі обмеження має доводити та сторона, яка посилається на даний факт. Отже, логічно що за таких умов обізнаність має доводити компанія виконавчий орган якої діяв з перевищенням повноважень. Але що також цікаво в цій Постанові, це те, що така компанія може посилатись на звичаї ділового обороту при укладенні договорів. І якщо компанія доведе, що у відносинах саме з цією юридичною особою мали місце звичаї ділового обороту, які включали в себе і перевірку повноважень органу компанії, який виступає від її імені при укладенні договорів, то фактично стає доведеним і факт обізнаності про обмеження повноважень органу юридичної особи.

Підсумовуючи аналіз першої частини питання потрібно зробити наступні висновки. По-перше, українське законодавство напряму не передбачає обов’язку контрагента перевіряти повноваження виконавчого органу юридичної особи з якої він укладає договір. По-друге, за умов аналізу окремих положень ЦКУ та посилаючись на факт існування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців можна довести наявність обов’язку контрагента перевіряти повноваження виконавчого органу. По-третє, суди не вимагають від контрагента доведення факту перевірки повноважень.

Друга частина відповіді стосується критичного аналізу наступного твердження – «Українське корпоративне право спрямоване на захист інтересів контрагентів і тому дозволяє їм покладатися лише на офіційно оприлюднену інформацію про обмеження повноважень виконавчого органу компанії».

З цим твердженням важко не погодитись адже абз. 2 частини 3 статті 92 ЦКУ передбачає наступне: «у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичною особи не має юридичної сили, крім випадків коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження». Фактично це покладає обов’язок на юридичну особу доводити, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Третя частина питання стосується критично аналізу наступного твердження: «Тим не менш суди цілком виправдано ухиляються від застосування цього положення закону, надаючи більшого захисту компанії (а не її контрагенту), якщо виконавчий орган компанії свідомо перевищує надані йому статутом компанії повноваження".

Не можна однозначно погодитись з наведеним твердженням. Судова практика з даного питання досить різноманітна та суперечлива. Для зручності викладу матеріалу я б поділила судові рішення на 2 групи:

  • Суди визнають недійсними договори укладені виконавчим органом юридичної особи з перевищенням повноважень, не зважаючи на існування абзацу 2 частини 3 статті 92 ЦКУ. Правовим підґрунтям для більшості таких вирішень виступають частина 2 статті 203 ЦКУ, частина 1 статті 215, частина 1 статті 92 ЦКУ. Можна зустріти і застосування статті 241 ЦКУ. Існують судові рішення, де підставою визнання укладеного договору недійсним є не відсутність необхідного обсягу дієздатності у виконавчого органу юридичної особи, а невідповідність волевиявлення учасника його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦКУ). Це можливо за умови коли загальні збори товариства не затверджують договір укладений з перевищенням повноважень. Але знову ж і тут наявною є неоднозначна позицію судів. Бо наприклад у Постанові Київського Апеляційного суду  у справі № 17/259 від 16.01.2008 зазначено наступне – «Дотримання позивачем встановленого його Статутом порядку затвердження певного виду господарських договорів є внутрішньою справою позивача і його правом, яке не породжує зобов’язань для контрагентів за такими договорами. При цьому, право на затвердження укладених договорів не є тотожнім з правом на відчуження майна». Фактично в даному випадку позиція суду зводиться до наступного – якщо органу юридичної особи надано повноваження на укладення договорів, що передбачають можливість відчуження майна, то подальша необхідність затвердження іншими органами товариства таких договорів не є підставою для визнання їх недійсними. Ця позиція повністю узгоджується з п. 9,4 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 „ Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними ” - якщо судом буде з’ясовано, що установчими документами АТ право органу цього товариства на укладення договору не обмежене, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним».

  • Суди також йдуть шляхом відмови у позові про визнання договору недійсним якщо виконавчий орган юридичної особи перевищив свої повноваження при укладенні даного договору. У такому випадку позиція суду ґрунтується на положеннях статті 92 ЦКУ і на обов’язку компанії довести, що їх контрагент знав чи мав би знати про обмеження повноважень виконавчого органу. Так зокрема на підтвердження цієї позиції можна навести Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2008, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2009, за позовом ЗАТ "Телесистеми України"до дочірнього підприємства "Старком Україна", м. Київ (далі -ДП "Старком Україна") про визнання правочинів недійсними, у задоволенні позову відмовлено. Але касаційна інстанція частково задовольнила касаційна скаргу на ці рішення. І однією з підстав як зазначив суд було наступне: «Разом з тим, ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не дано оцінки доводам позивача про те, що сторонами в укладенні договору за звичаями ділового обороту перевірялися повноваження представників сторін та вивчалися статутні документи та не досліджено питання щодо того, чи могло ДП "Старком Україна" за всіма обставинами не знати про обмеження повноважень генерального директора позивача». Отже в даному випадку позивачу достатньо було б довести саме існування звичаю ділового обороту за яким перевірялись повноваження органів юридичної особи між ним та відповідачем, і тоді можна було б стверджувати що відповідач знав чи за всіма обставинами міг би знати про існування такого роду обмежень.

Існує судова практика коли суди відмовляють у задоволенні позову про визнання договору недійсним навіть якщо при розгляді матеріалів справи стане відомо, що на момент укладання оспорюваного договору існувало рішення суду про обмеження повноважень виконавчого органу товариства. Так наприклад у рішенні господарського суду м.Києва у справа №  38/191 від 19.08.08 суд зазначив наступне: «Позивачем не подано суду жодних доказів, підтверджуючих, що Відповідач 1 та Відповідач 2 знали, чи за всіма обставинами не могли не знати про зазначені обмеження повноважень генерального директора Позивача вказаними статутом та ухвалою суду». Знову ж таки суд надав більшої вагомості положенням статті 92 ЦКУ, що захищають інтереси контрагентів ніж положенням ст. 203, 215 та 241 ЦКУ. І Вищий господарський суд неодноразово у своїх рішеннях наголошував на застосуванні саме ст.. 92 ЦКУ у таких справах. Так у Постанові Вищого господарського суду у справі № 32/128 від 27 серпня 2008 року суд наголошує на наступному: « у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи матиме юридичну силу лише в тому випадку, якщо судом будуть достовірно встановлені  обставини, які підтверджують обізнаність третіх осіб з повноваженням представника юридичної особою».

Висновки:

  • Чинним законодавством України напряму не передбачено обов’язку перевіряти повноваження виконавчого органу юридичної особи з якої він укладає договір. Але за умов аналізу окремих положень ЦКУ та посилаючись на факт існування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців можна довести наявність обов’язку контрагента перевіряти повноваження виконавчого органу.

  • Суди не вимагають від контрагента доведення факту перевірки повноважень.

  • Судова практика пов’язана з визнанням таких договорів недійсними досить суперечлива. Одні суди йдуть шляхом визнанням таких договорів недійсними на підставі норм Цивільного Кодексу та Закону України «Про господарські товариства». Інші суди – спираючись на положення абзацу 2 частини 3 статті 92 ЦКУ відмовляють в задоволені таких позовів або вимагають від юридичної особи довести факт того, що їх контрагент був обізнаний чи за всіма обставинами не міг не знати про наявність таких обмежень.

2. Чи погоджуєтесь ви з наступним твердженням:

"Корпоративне законодавство України вимагає від товариств підтримувати на певному рівні розмір їх акціонерного капіталу (так званий balance sheet test). Однак якщо для цілей визначення акціонерного капіталу не враховувати суми емісійного доходу, така вимога фактично позбавляється сенсу".

По-перше слід зазначити, що українське законодавство не використовує термін «акціонерний капітал». Натомість корпоративне законодавство вживає термін «власний капітал».

Зокрема новий Закон України «Про акціонерні товариства» надає таке визначення власного капіталу (вартість чистих активів) – це різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов’язань перед іншими особами. При аналізі норм Цивільного Кодексу України (ч.3 ст. 155 ЦКУ) та норм нового Закону України «Про акціонерні товариства» (ч.2 ст. 14), які фактично повністю збігаються можна зробити висновок, що корпоративне законодавство України вимагає від товариств підтримувати на певному рівні розмір їх власного капіталу. А саме вартість чистих активів акціонерного товариства після закінчення другого та кожного наступного фінансового року має бути не нижче рівня мінімального розміру статутного капіталу. На сьогодні мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат. Санкцією за порушення даного припису закону є обов’язок товариства протягом 10 місяців усунути таку невідповідність або прийняти рішення про ліквідацію.

Отже, дійсно українське корпоративне законодавство вимагає від акціонерних товариств підтримувати рівень їх власного капіталу на певному рівні. А саме цей рівень повинен бути не нижчим за розмір статутного капіталу.

Далі постає питання обчислення чистих активів акціонерного товариства. За найбільш загальною формулою це виглядає так:

ЧА = сукупна вартість активів – вартість зобов’язань товариства

Більш детальна методика розрахунку чистих активів наведена у Рішенні N 485 Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004. Зокрема у пункті 4 зазначеного рішення вказано наступне: «Визначення вартості чистих активів АТ проводиться за формулою:

Чисті активи = (2.1 + 2.2 + 2.3) - (3.1 + 3.2 + 3.3 + 3.4)

Де, 2.1 Необоротні активи (нематеріальні активи (залишкова вартість), незавершене будівництво, основні засоби (залишкова вартість), довгострокові фінансові інвестиції, інші фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи, включаючи відстрочені податкові активи)

2.2 Оборотні активи (запаси, векселі одержані, дебіторська заборгованість, поточні фінансові зобов’язання, грошові кошти, інші оборотні активи)

2.3 Витрати майбутніх періодів

3.1 Довгострокові зобов'язання

3.2 Поточні зобов'язання, в т.ч. короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, видані векселі , кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, із внутрішніх розрахунків, інші поточні зобов'язання

3.3 Забезпечення наступних виплат і платежів

3.4 Доходи майбутніх періодів

Таким чином можна зробити висновок, що сума емісійного доходу як показник при обрахуванні чистих активів взагалі не береться до уваги.

Наступне питання на яке нам потрібно дати відповідь чи доцільне існування вимоги щодо відповідності чистих активів статутному капіталу акціонерного товариства.

При відповіді на поставлене питання потрібно виходити з наступного.

  1. Вимога про обрахування чистих активів встановлена лише з метою реального контролю за наявністю у акціонерного товариства необхідних активів.

  2. Ці реально існуючі активи повинні бути не нижче рівня статутного капіталу. І ця вимога виконує гарантійну функцію по відношенню до третіх осіб.

  3. Така вимога також існує в більшості країн Європи, хоча законодавство деяких держав встановлює такі правила лише для публічних акціонерних товариств.

І тут нам потрібно звернутись взагалі до питання необхідності вимоги щодо статутного капіталу. Згідно українського законодавства, зокрема ч. 1 ст. 14 Закону України «Про акціонерні товариства» наголошує на тому, що статутний капітал існує для гарантування інтересів кредиторів.

В той же час теоретики стверджують, що статутний капітал має виконувати щонайменше 3 основні функції:

  • Стартову

  • Гарантійну

  • Функція визначення частки участі кожного акціонера в товаристві

Звісно існує і більш розгалужена класифікація функцій статутного капіталу. Так Хорт Ю.В. пропонує такий підхід:

  • всі функції статутного капіталу потрібно розглядати тільки з правової точки зору.

  • таким чином розглядаються тільки правозабезпечувальні функції статутного капіталу.

  • в свою чергу вони поділяються на базові (основні) й похідні.

  • до основних відносяться інвестиційну, гарантування інтересів акціонерів і гарантування інтересів кредиторів. 

  • до похідних правозабезпечувальних функцій слід відносити: визначення частки участі в статутному капіталі товариства й облікову функцію. 

Найбільш дискурсивним питанням залишається питання необхідності підтримання статутного капіталу на певному рівні. Причому цей рівень чітко визначений законодавчо. І тут постають питання про доцільність такого втручання держави в діяльність акціонерних товариств.

Я більш схиляюсь до класичної думки, що головною функцією статутного капіталу є гарантування інтересів третіх осіб. За загальним правилом засновники та учасники юридичної особи не несуть відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи. І це правило закріплено на законодавчому рівні. А отже у випадку виникнення претензій майнового характеру треті особи мають звертатись безпосередньо до юридичної особи. І в цьому випадку законодавець зробив спробу захистити інтереси таких осіб, використавши конструкцію статутного капіталу. Звісно, що існують випадки коли ця вимога не є дієвою. Але повна відсутність вимог щодо підтримання певного рівня статутного капіталу може призвести до існування на ринку великої кількості акціонерних товариств, які фактично не мають власного капіталу.

Висновки:

  • Я погоджуюсь з першою частиною твердження. Дійсно українське корпоративне законодавство вимагає від акціонерних товариств підтримувати рівень їх власного капіталу на певному рівні. А саме цей рівень повинен бути не нижчим за розмір статутного капіталу.

  • Я не погоджуюсь з другою частиною твердження. Адже основною метою встановлення вищезазначених вимог щодо власного капіталу є гарантування інтересів третіх осіб у відносинах з акціонерним товариством. І сума емісійного доходу взагалі не враховується при обрахуванні чистих активів і її не включення до чистих активів жодним чином не впливає на гарантувальну функцію цих вимог.


Перелік використаних джерел та літератури:

  1. Цивільний Кодекс України

  2. Господарський Кодекс України

  3. Закон України «Про акціонерні товариства»

  4. Положенням «Про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємства»

  5. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 „ Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними ”

  6. Рішенні N 485 Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004.

  7. Хорт Ю.В. МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ АКЦІОНЕРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ЧЕРЕЗ КОНСТРУКЦІЮ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ. Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків. 2009 рік.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Конкурсна робота
Актуальність проекту. Сучасні учні мають володіти певними якостями та вміннями, а саме

Конкурсна робота Черногоренка Іллі
Шановний Клієнт! Здійснивши розширений юридичний аналіз розкритої Вами ситуації звертаємо Вашу увагу на: 1 юридичні ризики здійснення...

Тема: Насичені вуглеводні алкани
Форми роботи: фронтальна робота, експеримент, самостійна робота, групова робота, індивідуальна робота, робота в парах

Тема: Кислоти: дія на індикатори, взаємодія з металами та їх оксидами, реакція обміну
Форми роботи: фронтальна робота, експеримент, самостійна робота, групова робота, індивідуальна робота, робота в групах

Тема програми
Тема уроку: Корегування зображень. Робота з об'єктами. Робота з кольором. Робота з текстом. Фотомонтаж. Відеомонтаж

Контрольна робота №1
«Ми хочемо такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника». Ці слова належать критикові

Тема: Декоративно-ужиткове мистецтво
Вид заняття: бесіда, розповідь з використанням навчальних мультимедіа систем, самостійна робота, практична робота

Уроку Контрольна робота
«Контрольна робота. Героїчне минуле у літературі. Вальтер Скотт. „Айвенго”» (7-й клас)

Курсова робота
Курсова робота з дисципліни „Маркетинг”/ О. В. Полюхович, Рівне: нувгп, 2012, – 44 с

Курсова робота з дисципліни «Статистика» на тему: «Статистичне вивчення...
Курсова робота відповідає вимогам діючої нормативної документації України та умовам ects/кмсонп



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка