Пошук по сайту


Г. С. Лопушняк професор, д е. н., професор кафедри управління персоналом та економіки праці двнз «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

Г. С. Лопушняк професор, д е. н., професор кафедри управління персоналом та економіки праці двнз «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

УДК330.34.01

Г.С. Лопушняк

професор, д.е.н., професор кафедри управління персоналом та економіки праці ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»
Стратегічні орієнтири соціальної політики України
В останні роки законодавчі і виконавчі органи влади України посилили увагу до соціальних проблем, що відобразилось у прийнятті певних законодавчих актів соціального спрямування, в незначному рості інвестицій у людський капітал, у частковому впровадженні адресних принципів підтримки різних соціальних груп тощо. Соціальні питання ключовими визнали практично всі політичні блоки та партії у своїх передвиборчих програмах. Однак існує велика розбіжність між деклараціями ідей і конституційними принципами становлення соціальної держави, з одного боку, та реальною практикою діяльності органів державної влади щодо забезпечення та реалізації соціальної політики – з іншого. Реформи, які розпочалися в країні, на жаль, ще не призвели до суттєвого поліпшення добробуту українського суспільства. Навпаки, спостерігається загострення низки соціальних проблем. Серед них: великий розрив між рівнем доходів багатих і бідних верств населення, невідповідність рівня оплати праці її реальній продуктивності, неефективність функціонування системи охорони здоров’я та освіти, невідповідність пенсійного забезпечення рівню зусиль, вкладених протягом працездатного віку тощо.

Основною причиною всіх цих проблем більшість науковців і практиків вважає обмеженість фінансових ресурсів, спричинену економічною кризою та військовою агресією на Сході України й закликає до формування і реалізації соціальних проектів, виходячи лише з фінансових можливостей держави.

Враховувати наявні фінансові ресурси безумовно потрібно, однак якщо такий підхід буде основою державної політики, то у підсумку це призведе не тільки до звуження кола осіб, яким надається фінансова підтримка держави і зменшення її розмірів, а й до зниження ділової активності населення, втрати довіри до органів влади, деградації значної частини суспільства, посилення соціальної напруги. Перші негативні прояви ми вже отримали внаслідок замороження розмірів державних соціальних стандартів та гарантій протягом 2014 – 2015 рр (до 01.09.2015 р.).

Неефективність державної політики у зазначеній сфері та її залежність від популістських обіцянок учасників виборчих кампаній призводить до збільшення інфляції, зниження темпів зростання реальної заробітної плати та поширення бідності. Так за дев’ять місяців 2015 р. індекс інфляції в Україні сягнув 141.4 %, а реальна заробітна плата порівняно з аналогічним періодом минулого року зменшилась на 22,7%. Водночас, доходи окремих чиновників збільшились вдвічі. Зрештою це не тільки не скорочує прірву між бідними і багатими громадянами України, а й позбавляє їх усілякого стимулу до економічно продуктивної діяльності.

Одним із чинників поширення бідності є не тільки зниження ділової активності, а й зростання залежності доходів населення від соціальної допомоги, частка якої разом з іншими поточними трансфертами у структурі доходів населення у 2015 р. сягнула %, тоді як частка заробітної плати зменшилася до % . Ця ситуація є вкрай негативною, оскільки перевищення темпів зростання соціальної допомоги та інших поточних трансфертів населенню над темпами зростання заробітної плати послаблює мотивацію працездатного населення до праці.

Якщо визначальне місце в формуванні і реалізації державної політики займатиме людина, то підвищення активності кожного індивідуума за допомогою ефекту мультиплікатора призведе до розвитку економіки і, відповідно, підвищиться економічний потенціал держави, збільшиться обсяг фінансових ресурсів, які так необхідні для вирішення різних проблем, зокрема і соціальних.

Державну соціальну політику потрібно розглядати як багаторівневу і багатофункціональну систему, яка зможе забезпечити не тільки соціальний, а й економічний розвиток країни шляхом активізації людського капіталу та максимальної реалізації його інноваційного потенціалу. Соціальна політика відіграє регулюючу і стимулюючу роль у забезпеченні динамічного розвитку суспільства, а також повинна забезпечити гарантовані Конституцією України права і свободи людини й громадянина. Питання щодо прав і свобод є особливо актуальними в умовах військової агресії, коли частина населення не може забезпечити себе найнеобхіднішим: одягом, харчуванням та житлом. На перший план виходить право громадян на соціальний захист:, а для учасників АТО – ще і право на медичну допомогу, яку держава, на жаль не спроможна забезпечити навіть тим, хто отримав інвалідність, захищаючи цілісність України. З метою вдосконалення діяльності щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина Президент України у серпні 2015 р. видав Указ «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» [2], яказосереджена на вирішенні основних системних проблем у сфері захисту прав і свобод людини та нових викликах суспільства, але не вичерпує повністю проблематики у зазначеній сфері.

Проводячи реформи слід, в першу чергу, визначити: «А як це вплине на добробут населення? Чи дасть ця реформа певні позитивні зрушення в майбутньому? Населення повинне бути добре інформоване про очікувані результати реформ і хід їх проведення. Основний акцент має бути як на показниках, які характеризуватимуть позитивний вплив цих реформ так і на негативах, які слід чекати населенню. Обов’язковою умовою є зазначення терміну, коли слід очікувати покращення.

Уповільнення приросту ВВП у 2001, 2005 та 2009, роках відбувалось на тлі зростання приросту видатків на соціальну сферу, соціальний захист та соціальне забезпечення населення, що ще раз підкреслює відсутність цілісного та послідовного підходу до управління бюджетними коштами з врахуванням сучасних стратегічних викликів, що постають перед країною.

З однієї сторони влада ніби розуміє, які загрози стоять перед країною, особливо в частині забезпечення соціальної безпеки (неминучість зниження рівня життя в умовах воєнної агресії; зростання соціальної нерівності, втрати національного ринку праці, погіршення стану здоров’я населення; криза довіри в соціумі; гуманітарна катастрофа Донбасу та інші (детальніше див. [1]), а з іншої – продовжує політику продукування різного роду стратегічних документів без практики їх належного виконання, що зумовлено відсутністю в них конкретних показників, які характеризуватимуть успішну реалізацію відповідної стратегії або недостатню їх кількість. Зокрема в одному із останніх документів «Стратегії сталого розвитку - 2020» серед стратегічних індикаторівїї реалізації є лише 2 показники, які стосуються соціальної сфери: збільшення середньої тривалості життя на 3 роки та рівень володіння щонайменше двома іноземними мовами для випускників загальноосвітніх навчальних закладів (75 %). Щоправда до індикаторів реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020»віднесено ще і те, що: «Україна візьме участь у міжнародному дослідженні якості освіти PISA та увійде до 50 кращих держав – учасниць такого дослідження» і «Україна разом із Світовим банком розробить показник добробуту громадян, визначиться з його цільовим значенням та проводитиме моніторинг змін такого показника»[3]. Серед індикаторів є і «оновлення кадрового складу державних службовців у правоохоронних органах, судах, інших державних органах на 70 відсотків» [3]. Невже це показник сталого розвитку України? Для пересічного українця важливішим є те, чи дотримуються у цих органах принципу верховенства права.

Більш доцільнішим було б затвердження індикаторів, які характеризували б рівень життя населення (наприклад, прожитковий мінімум, мінімальна та середня заробітна плата, мінімальна та середня пенсія, забезпеченість житлом, рівень безробіття, рівень бідності, відсоток працевлаштованих випускників вищих навчальних закладів тощо).

Варто пам’ятати, що соціальна політика є визначальною основою макроекономічного регулювання, оскільки реалізація її заходів впливає на низку економічних параметрів, збільшує норму споживання i зменшує нагромадження, пожвавлює сукупний попит.

Тому визначаючи стратегічні напрями розвитку держави в основу слід ставити стратегічну мету – підвищення добробуту населення, а також основні цілі соціальної політики держави, серед яких: підвищення рівня і якості життя населення, збільшення його тривалості;зміцнення здоров’я громадян, підвищення якості йефективності надання медико-санітарної допомоги; зниження рівня безробіття; підвищення стандартів оплати праці;підвищення ефективності системи регулювання соціальної відповідальностісуб’єктів економіки.




Література:


  1. АналітичнадоповідьНаціональногоінститутустратегічнихдосліджень до позачерговогоПослання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сферінаціональноїбезпеки». – К. : НІСД,2014. – 148 с.

  2. Про затвердженняНаціональноїстратегії у сфері прав людини[Електронний ресурс]: Указ Президента України№ 501від 25.08.2015. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/501/2015

  3. Про Стратегіюсталогорозвитку«Україна – 2020»[Електронний ресурс]:Указ Президента України № 5 від 12.01.2015. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5/2015

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Нструменти управління організацією та персоналом на завершальній стадії спаду її «життєвого циклу»

Двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Малихін О. В
Державної установи Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці (далі ду «нндіпбоп»)

Державний вищий навчальний заклад
Двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (м. Київ, Україна) відбудеться науково-практична конференція...

Д-р екон наук, професор кафедри управління персоналом та економіки праці
Сучасні трансформаційні процеси, які відбуваються в економіці та суспільстві загалом, суттєво впливають на зміст І характер праці...

Сучасні домінанти розвитку соціально-трудової сфери аграрного сектору України
Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», м. Київ

Двнз «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана»
З наступного рядка справа українською, російською та англійською мовами пишуться прізвище та ініціали автора (розмір шрифта – 14,...

Двнз «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана»
З наступного рядка справа українською, російською та англійською мовами пишуться прізвище та ініціали автора (розмір шрифта – 14,...

К е. н., професор, завідувач кафедри обліку І аудиту
Кафедра обліку І аудиту, Економічний факультет, Ужгородський національний університет

К е. н., професор, завідувач кафедри обліку І аудиту
Кафедра обліку І аудиту, Економічний факультет, Ужгородський національний університет

“проблеми планування в ринкових умовах ”
Національний Таврійський університет ім. Вернадського, Одеський державний економічний університет, Одеський національний політехнічний...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка