Пошук по сайту


Курсова робота На тему “Економічна модель Японії”

Курсова робота На тему “Економічна модель Японії”

Сторінка1/3
  1   2   3
Курсова робота

На тему “Економічна модель Японії”

План
І. Основні положення.

  1. Японія у світовому господарстві.

  2. Післявоєнний шлях японської економіки.

ІІ. Економічна модель Японії.

  1. Особливості структури приватного підприємництва.

  2. Трудові відношення.

  3. Роль держави.

ІІІ. Японія в міжнародних економічних відношеннях.

1. Розвиток і структура зовнішньої торгівлі.

2. Обмін технологій.

  1. Експорт - імпорт капіталу. Його характерні риси.

  2. Токіо - світовий фінансовий центр.

  1. Проблеми 90-х років.

  2. Торгові відношення між Україною і Японією.

Японія у світовому господарстві.

У останні десятиліття Японія виступає як одна з головних економічних держав, будучи другою по розміру національною економічною силою у світі. Населення Японії складає приблизно 2,3% світовой чисельності, але створює воно біля 16% ВМП, обчисленого по поточним валютним курсам, і 7,7% - по купівельній спроможності йєни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підрахований на базі поточних валютних курсів, у чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямках передових технологій. Нинішні позиції Японії у світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другій половині поточного сторіччя. У 1938р. на її частку доводилося усього 3% ВМП.
Післявоєнний шлях японської економіки.

Розглянемо коротенько шлях, пройдений японською економікою за 55 післявоєнних років.

Період із 1945 по 1950 р. був періодом відновлення економіки країни зі стана післявоєнної розрухи і хаосу. У ці роки більш половини всього працездатного населення було зайнято в галузях первинного сектора, головним чином у сільському господарстві й інших первинних галузях, країна в цілому залишалася аграрної. У період із 1955 р по 1973 р. Японія переживала високі темпи економічного росту, коли середній за період щорічний приріст ВВП склав 9,7%. У 1974 р., відразу після того як вибухнула нафтова криза, уперше за післявоєнний період був зафіксований негативний економічний ріст, однак наступні десять років - із 1975 р. по 1985 р. ВВП стабільно зростав приблизно на 3-5 відсотків щорічно. Період із 1986 по 1991 р. характеризується вираженням "економіка мильного пузиря" економічний ріст склав у середньому за період 4,6%, а наприкінці його, тобто в 1988-1990 р. - 5-6%. Після того як у 1992 Р. надутий "пузир" лопнув, почався новий період ("економіка після мильного пузиря"), що продовжується дотепер.

Таким чином, великою відмітною особливістю післявоєнного економічного розвитку Японії є наявність у ньому тривалого - 15-18 років періоду високих темпів росту, протягом якого середній темп приросту ВВП складав приблизно 10% у рік. У результаті поставлена ціль - наздогнати за рівнем економічного розвитку країни Європи і США була деякою мірою досягнута. У 1970 р. ВВП на душу населення у Японії склав приблизно 2000 доларів США, що означало досягнення рівня тодішньої Італії.

І в наступні роки, як-от протягом 15 років із закінчення першого нафтового шоку до 1990 р., темпи економічного росту в Японії перевищували аналогічні показники для країн Європи і США. У 90-і роки під впливом ефекту " пузиря, що лопнув," японська економіка випробувала затяжну стагнацію, однак ВВП на душу населення в Японії в 1998 р. склав приблизно 30 тис. долл., що приблизно відповідає рівню США і перевищує аналогічні показники для країн Європи. (Для довідки: ВВП на душу населення в 1998 р. у Японії склав 30 тис. долл. США, у США - 31 тис. долл., у Великобританії - 23 тис. долл., у ФРН- 26 тис. долл., у Франції - 24 тис. долл.)

Відповідно, можна виділити три основні характерні риси післявоєнного економічного розвитку Японії:

1) протягом тривалого періоду спостерігалися високі темпи економічного росту, що приводило до збільшення загального об'єму ВВП (росту розмірів суспільного "пирога");

2) паралельно було досягнуте вирівнювання прибутків (скорочення розриву між багатими і бідними, більш рівноправний поділ "пирога");

3) економічний ріст фінансувався головним чином за рахунок внутрішніх джерел накопичення (незважаючи на та обставина, що в початковий період спостерігався крайній ступінь дефіцитності капіталу).

Економічна модель Японії.
Особливості структури приватного підприємництва.

Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості і виробництві обробної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому частка дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення. На тлі маси малих компаній швидко розвивалася концентрація капіталу в галузях важкої промисловості, що привело до утворення гігантських об'єднань.

Особливість економічного ладу - вертикальна інтеграція фірм, їхнє групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типу утворення економічних угруповань. Перший - традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу й особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп ейрецу), що являють собою об'єднання великих компаній із дрібними і середніми, що базуються на різного виду зв'язках, головними з який виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.

Субпідрядними відношеннями охоплене понад 60% дрібних і середніх компаній обробної промисловості. Особливість даної практики перебуває в довгостроковості зв'язків, що визначає її єдиний організаційний характер. Зараз практично жодна велика промислова компанія не існує як одинична юридична особа. На відміну від «двошарової» структури інших західних країн (ринок-підприємство), японська економічна система має три шари (ринок - група підприємств - власне підприємства). Підпорядкуванню, а не поглинанню дрібних і середніх фірм сприяло законодавство, що обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів, що підкоряються компаній.

Крім виробничих зв'язків структуру групи цементують інші види залежностей: участь головної компанії в капіталі залежних фірм, напрямок у директорати фірм представників головної компанії, надання різного роду послуг. У результаті в залежності від інтенсивності виробничих і інших зв'язків кожна кейрецу являє собою багатошарову, украй неоднорідну структуру і при цьому дуже гнучку, де існує набір зв'язків від украй жорстких до дуже слабких. Найбільше поширена форма зв'язків - вертикальна.

Нерідко великі компанії мають декілька груп, коли сполучаться виробничі і розподільні функції. У цьому випадку торгові компанії розташовуються між головною фірмою і мережею магазинів роздрібної торгівлі. Вони звичайно є дочірніми компаніями і займаються організацією збуту продукції головної компанії. Головні фірми підтримують магазини ресурсами через торгові компанії і заохочують їх за підтримку цін на продукцію головної компанії.

У зв'язку з тим, що кейрецу являють собою не жорстко залежну організацію, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм більш легко пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Функціонуючий на такій основі ринок усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок наявних товарів. Тут нижче ступінь ризику, нижче витрати по угодах. На дрібних підприємствах більш низький рівень заробітної плати. Це служить однієї з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними компаніями. У середньому заробітна плата на останніх складає біля 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

У зв'язку з процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецу переживають період істотної організаційної перебудови з появою в їхньому складі нових ланок. Ці зміни мають на меті знайти оптимальне, наскільки це можливо, сполучення неринкових за своїм характером взаємовідносин між компаніями усередині групи зі свободою дії згрупованих фірм для забезпечення ефективного функціонування групи як єдиного цілого.

Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтеграція у формі кейрецу привели до створення фінансових гpynn, що зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються великими банками, універсальними торговими і промисловими компаніями. Деякі з фінансових груп виросли з довоєнних дзайбацу. Це «Міцуі», «Міцубісі», «Сумітомо», «Фуе», а також «Даніті Канге», «Санва».

Для угруповань фінансового капіталу характерно взаємне володіння акціями компаній-учасниць, але кожна з них володіє відносно невеликим пакетом акцій інших компаній. Наприклад, фінансові заснування можуть володіти не більш 5%, а компанії по страхуванню життя - не більш 10% акцій фірм. Компанії не можуть володіти власними акціями. У результаті відбувається ясно виражений перехід контролю над компаніями від фізичних осіб до юридичного (1960 р. - 70%, 1986 р. - 76,1% акцій). Роль індивідуального капіталу в соціальній структурі промисловості і кредитної сфери знизилася. На індивідуальну власність у формі акцій доводиться лише 1% функціонуючого капіталу. Стосовно суми чистого прибутку корпорацій частка дивідендів скоротилася з 60% у 1936 р. до 10,5% у 1990 р. По суті справи в Японії проявилася чітка тенденція формування моделі економічного самоврядування без з'єднання її з акціонерною власністю.

Юридичні особи придбають акції для забезпечення стабільності зв'язків із тими або іншими фірмами. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, але і через кредитування. Велика заборгованість банкам була характерною рисою функціонування японських корпорацій.

Відношення в угрупованнях фінансового капіталу будуються на принципах ієрархичності. Переплетення інтересів, ієрархичность відношень між приватниками приводять до того, що на ринках угруповання виступає єдиним фронтом. Цьому сприяє специфічна система кредитування компаній, що була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку.

Дана система фінансування дозволила компаніям, зокрема великим експортним фірмам, одержати необхідні кошти по порівняно низкою вартості, розширити масштаби й ефективність виробництва. Суть цієї системи перебувала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки давали максимальні кредити великим компаніям. Система забезпечувала надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні. Система взаємного тримання акцій майже цілком виводить компанії з-під впливи коливань на фондовій біржі і зовнішній скупці акцій.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність викиду своїх засобів на ринок капіталу. При прямому фінансуванні через кредитний ринок структура виробництва і керування повинна забезпечувати високий рівень прибутків, щоб залучати інвесторів. При непрямому фінансуванні банками важливі не високі прибутки, а стратегія розширення своєї частки на ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, що припускають великі виплати по ним. Крім того, взаємне володіння акціями припускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди позбавляються змісту. У інтересах розвитку підприємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і капіталовкладення, збільшувати прибутки від росту вартості акцій.

У Японії акції, що тримають компанії в якості своїх активів, реєструються по обліковій вартості, тому, якщо вартість акцій на ринку цінних паперів значно перевищує обліковий курс, це відповідно збільшує сховані активи фірм, дає їм можливість без огляду на власників акцій і контрольні органи здійснювати капіталовкладення виходячи з довгострокових інтересів.

У результаті японські підприємці мають більшу свободу, чим підприємці інших західних країн. У радах компаній тут мало представників зовнішнього світу, збори акціонерів носять формальний характер.

Японська система керування і кредитування і ситуація на кредитних ринках сприяли компаніям ефективно використовувати прибуток, знижувати дивіденди й у такий спосіб збільшувати свої внутрішні резерви. З іншого боку, це полегшувало вільне здійснення довгострокових капіталовкладень за рахунок одержання великих банківських позичок.
Трудові відношення.

Однієї з характерних рис японської моделі економічного розвитку є використання національних традицій і особливостей робочої сили. У країні Тривалий час пропагувався принцип довічного наймання. Великі компанії, що у стані побудувати кадрову піраміду і забезпечувати зайнятість, мають великі можливості для здійснення цього принципу на відміну від дрібних і середніх фірм. Цілком очевидно, що ні в компаніях, ні в законодавстві немає чітких правил, що встановлюють гарантії наймання на все життя. Водночас як працівники, так і адміністрація негласно розглядають тривалу роботу в якості пункту колективного договору. Уряд, намагаючись підтримати зайнятість за допомогою системи субсидій, також має на увазі принцип безупинної багаторічної роботи на однім місці. Отже, на практику суть проблеми в порівнянні з іншими країнами зводиться просто до більш тривалих термінів наймання. У 1981 р. частка робітників, що звільнилися, складала 16%. Це означало, що протягом трьох років із роботи звільняється половина працюючих. У основному це доводиться на молоді віки. Постійні робітники складають 20-30% робочої сили.

У залежності від стажу роботи встановлювався рівень заробітної плати. Найбільше швидко вона зростала в середньому віці. При цьому широко використовувалися різні доплати до базової ставки.

Трудові відношення будуються на філософії «фірма - наш загальний будинок». Використання робочої сили в основному базується на концепції «людського потенціалу». Ще на рубежі 60-70-х років у ряді японських компаній приходили до висновку, що службовець одержує найбільше задоволення в тому випадку, якщо його робота носить більш цілісний характер, відрізняється розмаїтістю. Тоді на складальних операціях стали відмовлятися від конвеєрних ліній і заміщати їхніми обертовими столами, за яких або цілий виріб, або його великий блок збирається одним робітником. Працівник при цьому визначає специфіку і графік роботи, елементи контролю якості, витрат, безпеки і т.п. У результаті зміцнення технологічних операцій шлюб понизився з 6 до 0,3%, продуктивність праці збільшилася на 20%, собівартість знизилася на 30%.

Основу організації і керування при цьому підході склали малі самоврядні групи. Вони охоплюють вагу підприємство по вертикалі і горизонталі. Кожна група поставлена в такі умови, що стимулюють удосконалювання її діяльності, постійний пошук способів ощадливого використання устаткування. Група бере участь у прийнятті рішень, що стосуються фірми в цілому або підрозділів, якщо ці рішення торкають цієї групи.

Своєрідне положення в трудових відношеннях займає жіноча робоча сила. Керівництво багатьох компаній розглядає жіночий персонал як сугубо «видатковий матеріал». Жінки звичайно використовуються як поденниці і погодинники. Жінки-поденниця частіше усього служать своєрідним клапаном для адміністрації компаній. У несприятливих економічних умовах саме ця категорія працівників перший потрапляє під скорочення. У державній статистика жінки-поденниці проходять як домогосподарки, тому, коли вони втрачають роботу, їх не включають у число безробітних. Даний немудрий прийом дозволяє утримувати офіційні показники безробіття на низькому рівні. Середній рівень оплати японських жінок у два рази нижче, чим чоловіків.

Для Японії характерний тривалий робочий день. У середньому чоловік проводить на роботі 57,7 години в тиждень, більше американців і західноєвропейців на 10 годин.

Більш тривалий робочий тиждень у значній мірі визначається системою оплати праці, що ділиться на трьох категорії: базова ставка, понаднормова і преміальна. Базова ставка звичайно встановлюється на можливо низькому рівні, а понаднормові і премії, що можна змінювати більш вільно, використовуються у виді «буферної оплати». Вони збільшуються в період гарної господарської обстановки і знижуються під час спадів, коли затягуються пояси. Ця система оплати дуже ефективна для запобігання банкрутств. У компаніях не відзначаються різкі розриви в оплаті. Після відрахування податків середній оклад директора-розпорядника приблизно в 10 разів перевищує заробіток самого низкооплачуваного працівника, тоді як у США - у середньому в 100 разів.

Система використання робочої сили разом із багатоступінчастою структурою організації виробництва функціонувала надзвичайно ефективно і була джерелом конкурентної сили. Вона сприяла частої ротації персоналу в початковій стадії їхньої кар'єри, що призводило швидкому засвоєнню стилю поводження компанії і встановленню неформальних відношень серед різних груп однієї організації. Прийняття рішень на основі згоди всіх сторін було інструментом поширення інформації і прийняття відповідальності різними людьми за справи компанії. Постійний контроль із боку вищих керуючих мінімізіровал можливі помилки. Але подібна система ускладнювала апарат керування, робила його громіздким.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Курсова робота з курсу “Теорія фінансів” на тему: Дефіцит державного...
При такому підході сфера дії перерозподільчої функції бюджету була майже безмежною

Курсова робота з дисципліни «Статистика» на тему: «Статистичне вивчення...
Курсова робота відповідає вимогам діючої нормативної документації України та умовам ects/кмсонп

Курсова робота з дисципліни «Статистика» на тему: «Статистика продукції промисловості»
Курсова робота відповідає вимогам діючої нормативної документації України та умовам ects/кмсонп

Курсова робота
Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина – важлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства. Роль першої...

Курсова робота на тему: “Міжнародні банківські розрахунки
Вступ

Курсова робота
Курсова робота з дисципліни „Маркетинг”/ О. В. Полюхович, Рівне: нувгп, 2012, – 44 с

Курсова робота на тему управлінські акти органів державної
Вступ

Курсова робота на тему: «Епічний театр Бертольда Брехта»
Висновки

Курсова робота на тему: Криптографічні методи захисту
Рада та рекомендації

4. Курсова робота має характер цільної завершеної роботи як стосовно...
Курсова робота є до курсовим завданням І подається куратору курсі в на 3-й день перебування на курсах



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка