Пошук по сайту


План Вступ Теорія народонаселення Теорія розподілу Теорія ефективного попиту Міжнародна торгівля

План Вступ Теорія народонаселення Теорія розподілу Теорія ефективного попиту Міжнародна торгівля




Економічна теорія Т.Мальтуса

План

Вступ

1. Теорія народонаселення

2. Теорія розподілу

3. Теорія ефективного попиту

4. Міжнародна торгівля

4. Міжнародна торгівля, земельна рента

Використана література



Вступ

Томас Роберт Мальтус (1766—1834) навчався у коледжі при Кембріджському університеті. Після закінчення був сільським свя­щеником, а з 1793 p. і викладачем у згаданому коледжі. Там прояви­вся його інтерес до філософії та політекономії. 1798 p. він анонімно публікує свій памфлет «Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства», де викладає деякі свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного та де­мографічного процесів. Саме ця праця, що кілька разів перевидава­лась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, об'єкт найжорстокішої критики.

Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досяг­нення Мальтуса в економічній теорії, його твори «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814), «Теоретичні основи політики об­меження ввезення іноземного хліба» (1815), «Дослідження про при­роду і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії» (1820), «Поняття політичної економії» (1827), що в них він демонст­рує глибоке розуміння економічної теорії та практики.

Мальтус був прихильником класичної течії в політичній еконо­мії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 p. завіду­вав кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.

Його працю «Нарис про закон народонаселення...» було присвя­чено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можли­вість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху вна­слідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморе­гулювання економічних та демографічних процесів.
1. Теорія народонаселення

Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючо­го впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки еко­номічних та соціальних доктрин.

У повторних виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабіль­ність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємо­залежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумов­люють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаю­чи його, як один із природних ресурсів—факторів розвитку.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається по­казати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.

Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні ба­чили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення — одна з умов багатства: «Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосо­вно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здоро­ве населення» .

Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народона­селення, згідно з яким існує «постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість хар­чів, що є в їхньому розпорядженні»2. Жорстка залежність суспільст­ва від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є фак­торами, які, на його думку, стримують можливість вільного зрос­тання населення.

Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється пере­довсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні пере­пони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної при­роди, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенден­ції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогре­сії, а засобів існування — в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в гео­метричній прогресії— 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за наи^-сприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття — як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення на­селення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, го­лод та вимирання.

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зрос­тання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втру­чатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факто­рів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якіс­ного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: «Я заперечую право бідних на утримання за су­спільний рахунок»', тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.

Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, ви­кладених ним у «Нарисі про закон народонаселення». Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;

скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок пра­цездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.

Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачуван­ня Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до від­криття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного на­прямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус роз­глядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.

Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв 'язана із його тео­рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі­чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.

Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічнос­ті економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визна­чає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.

Економічні цикли. Мальтус, по суті, був одним із перших еко­номістів, який визнав існування проблеми циклічності розвитку. Він критикував Сея, який теоретично доводив неможливість криз, тобто неможливість надвиробництва товарів понад ту кількість, що може бути спожитою, а труднощі реалізації зв'язував із недостатнім роз­витком системи торгівлі. За Мальтусом, криза надвиробництва мож­лива, вона зв'язана з реалізацією виготовленого продукту. У «Прин­ципах політичної економії» він аналізує причини, що зумовлюють проблему реалізації, і серед них називає недостатній платоспро­можний попит на вироблені товари.

Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез­печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по­питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням.
2. Теорія розподілу

На думку Мальтуса, основна проблема еконо­мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість ство­реного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював по­ложення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорів­нює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що мі­ститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансо­ваний капітал.

Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не­продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи до­ходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визна­чається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигля­ді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці.

Дохід капіталіста виступає у формі прибутку, тобто (за Мальтусом) як надлишок понад працю, витрачену на виробництво товару. Він бачить його як породження витрат виробництва, результат про­дуктивної здатності авансованого капіталу. Капіталіст привласнює прибуток як плату за свій внесок у виробництво.

У суспільстві відбувається еквівалентний обмін вартостями і проблема розподілу зводиться до того, щоб цей обмін відбувся. Процес обміну вартостями є процесом їх реалізації.

Проблема реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вар­тість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його струк­туру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвироб­ництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні фор­ми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.

Заробітну плату Мальтус розглядає як частку авансованого капі­талу, яку заздалегідь визначено. Оскільки наймані робітники на за­робітну плату можуть придбати лише частину виробленого продук­ту, яка залежить від розміру заробітної плати, то реалізація решти продукту зв'язується з використанням доходів капіталістами та зем­левласниками.

Капіталісту належить прибуток, -який міститься у вартості у ви­гляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний пла­тоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає пере­довсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.

Проблему реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують «треті особи», до яких він відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад зе­млевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання «третім» класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є ос­новою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності еконо­мічного розвитку.
3. Теорія ефективного попиту

Розподіл суспільного продукту на доходи — це лише перший крок на шляху до забезпечення економі­чної рівноваги. Другим, і, на думку Мальтуса, надзвичайно важли­вим — є способи використання прибутку. Нагадаємо, що він роз­глядав прибуток як основний чинник розвитку. Мальтус зазначає, що товар не будуть виробляти доти, доки «внутрішня мінова вар­тість», тобто те, у що його оцінює суспільство, не покриє всіх затрат праці на його виробництво з додатком такої кількості праці, яка до­рівнюватиме прибутку.

Мальтус розвиває цю тезу, наголошуючи, що функції прибутку не обмежуються використанням його для задоволення особистих потреб капіталіста: прибуток є основою розширення виробництва засобів існування для населення, кількість якого збільшується, та визначальним чинником урівноважування сукупного попиту і про­позиції, досягнення суспільно-економічної рівноваги.

Отже, прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки.

Досліджуючи проблему оптимального співвідношення попиту та пропозиції, як основи стабільного поступального економічного роз­витку, Мальтус дійшов висновку, що класична політекономія зали­шає поза увагою механізм розподілу чистого доходу капіталіста на споживання та нагромадження, тоді як отриманий прибуток капіта­ліст розподіляє на дві частини — ту, що є основою дальшого роз­ширення виробництва (заощадження), і ту, що призначається для особистого споживання.

Без такого розподілу зростання обсягів виробництва неможливе:

«Жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бе­режливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням... Якщо споживання є біль­шим за виробництво, то капітал в масштабах всієї країни зменшує­ться і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої зда­тності виробляти; якщо виробництво є більшим за споживання, то не спрацьовує стимул до нагромадження та виробництва внаслідок недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів. Дві крайності очевидні, отже, існує й середина, хоча, можливо, логічний апарат політичної економії не в змозі її ви­значити, тобто існує стан, за якого, ураховуючи виробничі можли­вості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства бу­дуть найліпшими».' Кейнс пізніше зазначив, що існування проблеми оптимального співвідношення заощаджень та інвестицій у цій тезі Мальтус розкрив повністю.

Ця теза одночасно характеризує й механізм самоврівноваження економіки: фонд нагромадження динамічно змінюється залежно від рівня прибутковості виробництва.

Основним стимулом до нагромадження (інвестування) Мальтус називав природне тяжіння капіталіста до збільшення прибутку. Зро­стання прибутку відбуватиметься, якщо зростатиме попит на товари. Високий попит гарантує отримання прибутку і стимулює виробничу діяльність, а отже, зумовлює попит на інвестиції. Сподіваючись на високі прибутки, капіталісти використовують заощадження для розширення виробництва.

У свою чергу, умовою зростання попиту є високий рівень спо­живання, що забезпечується за рахунок зростання зайнятості на­селення, зростання заробітної плати та інших доходів, тобто платоспроможності населення.

Мальтус розглядає взаємодію цих чинників і вплив кожного на забезпечення економічної рівноваги. Він вказує на те, що, перебу­ваючи у взаємозалежності, взаємозумовленості, кожен із цих чин­ників виключає динаміку іншого. Тобто зв'язок між ними має обер­нений характер.

Наприклад, позитивним наслідком нагромадження він уважає зростання суспільного продукту, обсягів пропозиції товарів, попиту на робочу силу, рівня споживання. Однак, як наслідок дії цих чин­ників, відбувається «перенагромадження», ринок переповнюється товарами, відносно спадає попит на них. Ціни на товари знижують­ся, зменшується прибуток, а тому зупиняється виробництво, падає зайнятість і заробітна плата. З іншого боку, зростання заробітної плати призводить до зменшення частки прибутку, що є основою ін­вестицій, до обмеження їх обсягів, тобто обсягів виробництва, до зростання безробіття, спадання попиту тощо. Усе це спричиняє цик­лічність економічного розвитку.

Основний висновок Мальтуса полягає в тім, що для забезпечення рівномірного розвитку виробництва необхідна стабілізація одного з його чинників, тобто попиту. Попит забезпечується за рахунок за­робітної плати, ренти, частини прибутку, що йде на задоволення індивідуальних потреб капіталіста, а також частини заоща­джень, котрі не знайшли об 'єкта застосування.

Заробітна плата потрапляє в центр уваги Мальтуса в ході ана­лізу попиту як одного зі складових рівноваги. Зазначаючи, що всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, він ука­зує на тісний зворотний зв'язок заробітної плати із розмірами при­бутку, отже, з інвестиціями. Одночасне їх зростання, таке, що не призвело б до спаду виробництва, можливе лише за певних умов.

Мальтус розрізняє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату, вказуючи, що сукупність необхідних засобів існування, які ро­бітник може придбати на свою заробітну плату, визначає її реальну величину, а номінальна заробітна плата — це сума отриманих робіт­ником грошей; вона менше зв'язана з обсягом життєвих засобів, є відносно самостійною і змінюється під впливом кількох чинників.

Підвищення ставки реальної заробітної плати передбачає змен­шення норми прибутку, капіталіст втрачає стимули до нагрома­дження, починається спад виробництва, зайнятості й попиту. Відтак Мальтус робить висновок, що заробітна плата має відповідати кільком вимогам: не перешкоджати нагромадженню, забезпечувати реа­лізацію тієї частини суспільного продукту, що є необхідною для відтворення певної, визначеної обсягами виробництва, кількості ро­бочої сили, сприяти стабілізації відтворювального процесу.

На його думку, сталість процесу зростання попиту можна забез­печити за рахунок стабілізації номінальної заробітної плати, тобто заморожування фонду заробітної плати на «природному рівні». Це дасть змогу стабілізувати інвестиційний процес, який орієнтувати­меться на певний фонд заробітної плати. Природний рівень фонду заробітної плати, на думку Мальтуса, визначається обсягами ви­робництва, він є сталим для певного проміжку часу, а коливання за­робітної плати зв'язані лише з динамікою зайнятості.

За зростання обсягів інвестованого капіталу зростає й попит на робочу силу. Але Мальтус зростання зайнятості не розглядає як чинник збільшення фонду заробітної плати. Зв'язок між ними елас­тичний. За Мальтусом, збільшення фонду відбувається тоді, коли пропозиція товарів збільшується. При цьому, за відносно сталих розмірів номінальної заробітної плати, реальна заробітна плата зро­сте, оскільки у грошовому вираженні ціни на товари знизяться. Тобто зміни відбудуться в межах фонду заробітної плати, і не спри­чинятимуть скорочення виробництва з усіма його негативними на­слідками.

Зазначивши, що існує об'єктивно зумовлений фонд заробітної плати, який тісно зв'язаний з обсягами виробництва, з визначеною кількістю засобів існування, що зростають повільніше, ніж населен­ня, Мальтус формулює закон спадання рівня заробітної плати, згід­но з яким перенаселення спричиняє зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. Тобто заробітну плату Мальтус розглядає як економічний чинник, що сприяє обмеженню приросту населення.

На думку Мальтуса, зафіксований фонд заробітної плати визна­чального впливу на виробництво не матиме, але виступатиме як один із факторів зростання попиту на інвестиції. Він доводить, що рівень зайнятості за умов спаду виробництва не можна регулювати з допомогою заробітної плати (скажімо, знизивши заробітну плату нижче за реально необхідний рівень, забезпечити тим самим зрос­тання попиту на робочу силу в межах фонду), оскільки зменшується не лише постійний капітал, а й фонд заробітної плати разом із ним. З іншого боку, зменшення фонду номінальної заробітної плати, яке завжди супроводжується падінням реальної, призводить до звужен­ня сукупного попиту.

Отже, на думку Мальтуса, стабільне тривале зростання виробни­цтва можна забезпечити, створивши умови для постійного збіль­шення нагромаджень, що досягається стабілізацією платоспромож­ного попиту (сталим фондом номінальної заробітної плати).

Причинами зростання і стабілізації попиту Мальтус уважає та­кож зростання доходів непродуктивних класів, тобто зайнятих у сфері послуг, і землевласників, що беруть участь у перерозподілі суспільного продукту.

Водночас Мальтус доходить висновку, що вирішення проблеми попиту забезпечується як раціональним розподілом доходів, так і розвитком галузей, що надають послуги, а також розвитком внутрі­шньої та міжнародної торгівлі.
4. Міжнародна торгівля, земельна рента

Мальтус, як і всі тогочасні економісти, приділяв увагу проблемі впливу міжнародної торгівлі на внутрішній економічний -розвиток. На його думку, тільки міжнародна торгівля створює умови для вдосконалення структури попиту й розширює можливості виробництва та межі застосування капіталів. Але, об­стоюючи право на вільне підприємництво як основну умову саморе­гулювання економіки, Мальтус разом з тим був прихильником втру­чання держави у сферу міжнародної торгівлі. Зокрема він пропонує прийняти обмежувальні закони на ввезення продуктів харчування, пояснюючи це негативним впливом конкуренції іноземних вироб­ників на ціни та заробітну плату, якщо витрати виробництва за кор­доном нижчі, чи родючість землі більша. Крім того, він убачає за­грозу для усталеної дії механізмів саморегулювання інвестиційних процесів, оскільки приплив товарів негативно впливає на прибутко­вість національних галузей. Мальтус пропонує контролювати рух товарів між країнами, забезпечуючи розвиток власної економіки, але не стримувати міграції капіталів.

Мальтусу належить заслуга ґрунтовної розробки теорії ренти, яка впритул підводить його до започаткування основ теорії спадної віддачі факторів виробництва.

Земельна рента. У центрі теорії народонаселення Мальтуса бу­ла проблема обмежених ресурсів землі. І цілком логічно те, що у зв'язку з вирішенням цієї проблеми він формулює тезу про спадну віддачу цих ресурсів відносно потреб населення, що зростає, та за­кон спадної родючості грунтів. Саме такий підхід став основою для пояснення Мальтусом природи земельної ренти.

Закон спадної родючості грунтів він формулює в нових видан­нях «Нарису про закон народонаселення» та в працях «Дослідження про природу та зростання ренти», «Принципи політичної економії». Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів спожи­вання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресур­сів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господар­стві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості наро­донаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.

Витрати капіталу на обробіток таких земель є менш продуктив­ними, ніж ті, що зв'язані з обробітком родючих земель, а послідовні додаткові витрати капіталу призводять до зменшення їхньої віддачі, тобто відбувається відносне зниження продуктивності: кожна на­ступна витрата капіталу в землеробстві буде менш продуктивною, ніж попередня. Отже, на думку Мальтуса, продуктивність праці в сільському господарстві має не тільки фізичні межі (закладений в землі потенціал), а також і економічні. Це призводить до зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Різниця в прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість про­дукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, Мальтус теорію диференційної ренти формулював на підставі тверджень, що рента виникає тільки у зв'язку з переходом до обро­бітку гірших земель, який є наслідком зростання народонаселення.

Досліджуючи природу ренти, Мальтус звернув увагу на пробле­му ефективності використання капіталів у землеробстві. Він зазна­чає, що за додаткових капіталовкладень з метою штучного поліп­шення якості грунтів також існує різниця в розмірах отриманого продукту, а отже, рента. Але цей вид ренти зв'язаний з економічною діяльністю, залежить від ефективності додаткових капіталовкла­день, яка також має межу, адже будь-яке наступне вкладення капі­талу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості грунтів відносно приросту інвестицій знижується. Ця рента є певним стиму­лом до інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію.

По-різному відбувається привласнення ренти: у першому випад­ку вона належить власникові землі, у другому — власнику капіталу. Крім того, землевласник отримує плату за використання землі — ренту, яка, на погляд Мальтуса, відрізняється за природою від рен­ти, що є похідною від родючості (плати за якість). Аналізуючи умо­ви формування ренти, Мальтус підійшов упритул до визначення аб­солютної ренти, яка формується навіть на найгірших грунтах і є похідною права власності на землю.

У дальших дослідженнях Мальтус використає свої підходи до розуміння природи^ренти для вирішення проблеми реалізації суспі­льного продукту. Його теорія розподілу суспільного продукту по­ставила землевласника в опозицію до всіх інших класів, які не ма­ють таких виняткових умов для привласнювання частки не створю­ваних ними продуктів.

Визначення ренти через закон спадної родючості грунтів започат­кувало основи теорії граничної продуктивності ресурсів і прямо зв'язане з теорією ефективного попиту.

Отже, Мальтус збагатив політичну економію новими підходами до теоретичного вирішення економічних проблем. Визнаючи об'єктивний характер впливу економічних законів на розвиток суспільст­ва та його стабільність, Мальтус указує на необхідність урахування дестабілізуючого впливу природних та економічних факторів. І хоч докази його не завжди переконливі чи достатньо обгрунтовані, не завжди підтверджуються практикою чи статистикою, однак його те­орії сприяли збільшенню популярності політичної економії, оскіль­ки він спромігся вдало поєднати абстрактність її висновків з реаль­ною економічною практикою.

У сучасній західній економічній літературі Мальтуса називають ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефектив­ного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспі­льстві та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. «Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основопо­ложником політичної економії XIX століття, — писав Кейнс, — на­скільки мудрішим та багатшим був би зараз світ».



поділитися в соціальних мережах



Схожі:

План Вступ Теологічні теорії походження релігії а Традиціоналістична...
Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як І коли вони виникли І, лише одержавши...

Наукові дослідження в ХХІ столітті: теорія І практика
Запрошуємо вчених, аспірантів, докторантів І провідних фахівців взяти участь у міжнародній науково-практичній конференції на тему...

Реферат на тему: „ Власність та еволюція теорія власності”
Вступ

Андрущенко В. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти
Губернський Л., Андрущенко В. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти. К.: "Мп леся", 2008. 516 с

“міжнародні економічні відносини”
Мев: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація...

План Вступ. Джон Лок як філософ І політик ст. 1-2 Теорія суспільного договору ст. 2-3
Син небагатого учасника парламентської армії, студент, а потім викладач Оксфорду, він у роки Реставрації як би знову здійснив той...

Сумцов В. Г., к е. н., доц., зав кафедри «Управління персоналом І...
Сумцов В. Г., к е н., доц., зав кафедри «Управління персоналом І економічна теорія» сну ім. В. Даля, м. Луганськ

Тема заняття
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. К.: Ніос, 2001 – 416 с ( ст. 369-372)

Горкгаймер М. Критика інструментального розуму
Семінар франкфуртська школа та її еволюція критична теорія суспільства М. Горкгаймера

Питання для вступу до аспірантури зі спеціальностей: 10. 01. 01 –...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка