Пошук по сайту


О. Ю. Гусєва Київський національний лінгвістичний

О. Ю. Гусєва Київський національний лінгвістичний

О.Ю. Гусєва

Київський національний лінгвістичний

університет
ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНА ІНДУСТРІЯ ТУРЕЧЧИНИ

(70-ті рр. ХХ ст.)
Типологічно турецьку пресу 1970-х рр. можна структурувати за п’ятьма ознаками: 1) за масштабом розповсюдження (загальнонаціональна і провінційна); 2) за періодичністю видання (щоденна, з черговістю кілька разів на тиждень, тижнева, двотижнева, щомісячна); 3) за часом виходу (ранкова та вечірня); 4) за спрямованістю (загальнополітична, професійна, спеціалізована тощо); 5) за широтою охоплення читацької аудиторії (масова і елітарна). Розрізнялися ранкові та вечірні газети, причому за своїм накладом вечірні значно поступалися ранковим. Переважна більшість періодичних видань належала приватним особам або акціонерним товариствам1.

За даними офіційної статистики в 1970 р. у Турецькій Республіці видавалось 266 газет (у т.ч. 68 загальнонаціональних і 198 вілаєтських) та 175 журналів, а ще через сім років – 313 газет (відповідно – 80 і 233) та 219 журналів2, що засвідчує позитивну динаміку розвитку газетно-журнальної індустрії Туреччини. Слід зауважити, що до ці числа включали лише ті періодичні видання, які виходили більш-менш регулярно та були зареєстровані в Товаристві в справах друку та оголошень у пресі (такі видання набували право вміщувати на своїх шпальтах офіційну рекламу та оголошення)3. Проте цю кількість не можна вважати точною – за підрахунками дослідника цього питання А.Гусейнова, в кінці 70-х – на початку 80-х рр. ХХ ст. у Туреччині виходило друком ще понад 2200 невеликих періодичних видань різних політичних партій та громадських організацій, товариств, відомств і підприємств. Здійснити їх точний обрахунок не видається можливим, бо кожного року сотні газет і журналів припиняли або тимчасово призупиняли свою діяльність і приблизно така ж кількість періодичних видань її розпочинала4.

Так, зокрема, щорічно в Ізмірі під час роботи міжнародної ярмарки видавалось три-чотири номери газети «Фуар» («Ярмарок»), майже в усіх адміністративних центрах вілаєтів час від часу публікувалися газети «Іхалет» («Продаж з торгів»), у дні проведення міжнародних кінофестивалів у Антальї й Адані видавалось кілька чисел газет «Алтин Портакал» («Золотий апельсин») і «Алтин коза» («Золотій кокон»), під час роботи щорічного Стамбульського фестивалю мистецтв – газета «Санат» («Мистецтво»). Значну кількість газет і журналів інформаційного характеру час від часу випускали вищі навчальні заклади, публічні бібліотеки, підприємства, торговельні, економічні установи й промислові палати, різні відомства та громадські організації. Крім того, більшість із згаданих установ також видавали щорічники наукового, довідкового, інформаційно-аналітичного або статистичного змісту. До того ж до офіційної статистики не ввійшли періодичні видання десяти турецьких інформаційних агенцій, які щороку видавали близько 100 щоденних, щотижневих або щомісячних бюлетенів, як правило – газетного формату, а також періодичні видання рекламних агенцій. Нарешті, переважна більшість великих газет і журналів публікувала власні щорічники, в яких уміщувалися найважливіші з погляду редакції добірки матеріалів, що в різний час з’являлися на їхніх шпальтах.

У 1977 р. з 80 загальнонаціональних газет 37 видавались у Стамбулі, 26 – в Анкарі, шість – в Ізмірі, чотири – в Бурсі та Коньі, три – в Адені. Таким чином, майже 80% преси цього типу припадало на два найбільші міста Туреччини, де були скупчені центральні офіси політичних партій, представництва інформаційних та рекламних компаній, зібрані найкращі журналістські кадри. Важливим було й те, що в столичних містах зосереджувалися потужні поліграфічні підприємства, здатні забезпечити виготовлення великих обсягів друкованої продукції за дуже обмежений (кілька годин) час. Разом з тим – з метою максимально швидкої доставки читачам своєї продукції – газети друкувалися в більшості адміністративних центрів вілаєтів з матриць, що доставлялися літаками. Основна частина накладу турецьких періодичних видань реалізовувалася спеціалізованими приватними фірмами через власників книжкових магазинів і дрібних кав’ярень, адміністраторів готелів, вуличних торгівців та ін.

Для редакцій турецьких газет і журналів вагомим чинником завжди була економічна доцільність, що й визначало обсяги накладів. Вони суттєво різнилися за роками, що зумовлювалося цілою низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів. Так, зокрема, наклади найбільших турецьких щоденних газет «Hürriyet» («Свобода») і «Günaydın» («Добрий день») за даними на 1970 р. були, відповідно, 560,3 і 294,6 тис. примірників, а через вісім років вони обмінялися місцями – 400 і 622,4 тис. Тираж ще одного видання – газети «Millet» («Нація») коливався не так суттєво (186,4 тис. примірників у 1970 р., 260 тис. у 1978 р.), демонстрували тенденцію до поступового зростання5. Сумарний загальний наклад 80 національних і 233 провінційних (вілаєтських) друкованих органів у 1977 р. становив 2,6 млн. примірників. Проте тільки сім загальнонаціональних газет мали тираж понад 100 тис. примірників кожна (крім трьох вже згадуваних, у цьому контексті слід назвати «Терджюман» (376 тис.), а також «Джумхуріет», «Келембек» і «Сакламбач»). Наклад ще шістьох видань не перевищував 50 тис. примірників, переважна більшість інших столичних газет мала тираж до 20 тис., а провінційних – 2-3 тис. примірників6.

Для привернення потенційних читачів загальнонаціональні газети використовували різнокольоровий друк на перших та останніх сторінках, короткі повідомлення у два-три рядки про найважливіші події міжнародного та внутрішнього життя також розміщувались на першій сторінці, а самі статті про анонсовані тут події містилися на наступних шпальтах. Дуже часто редакції турецьких газет публікують літературні твори (переважно з продовженням). У дні мусульманських свят (таких як рамазан) газети обов’язково уміщували на своїх сторінках різнорідні матеріали з релігійної тематики, а з другого дня святкування «Шекер байрам» і «Курбан байрам» об’єднаними зусиллями редакцій в Анкарі, Стамбулі, Ізмірі, Адані та Бурсі випускалася «Байрам газетесі» («Святкова газета»). Під час свят значно зростає наклад більшості газет, а також їх обсяг (столичних – у два-три рази).

На газетно-журнальному ринку Туреччини особливе місце завжди посідали недільні видання, які вирізнялись як своїм змістом та формою подання матеріалів, так і своїми обсягами й накладами. Як правило, кожна центральна щоденна газета видавала свій недільний безкоштовний додаток обсягом до 16-20 сторінок (спортивні події, релігійне життя, новини театру і кіно з уміщенням значної кількості фотоілюстрацій) і накладом до 50 тис. примірників. Деякі великі газети, крім додатків, публікували у неділю спеціальні розважальні газети: «Мілліет» – «Мілліет магазін», «Дюнья» – «Чіві», «Ені Асир» – «Сормашик». Недільні видання були зорієнтовані на охоплення читачів з розмаїтими смаками – в них були оповідання для сімейного читання, кулінарні рецепти, хроніка світського життя, інтерв’ю із зірками турецької естради й кіно тощо. У всіх цих виданнях ілюстративне наповнення перевищувало змістове, що робилося для привернення читача. До цієї групи видань слід віднести й щоденні розважальні газети – «Сакламбач» і «Келебек», які за своїм змістом і формою подання матеріалів не відрізнялися від недільних додатків та недільних газет. Щоправда, в них нерідко вміщувалися й політичні огляди і навіть аналітичні статті з різних проблем міжнародного та внутрішнього життя. Обсяг такого типу видань не перевищував 8-12 сторінок, наклад подекуди сягав 200 тис. примірників.

Серед турецьких періодичних видань помітне місце посідали газети підприємств, редакції яких намагалися ув’язувати обговорення виробничої тематики з політичними проблемами, які стояли перед Туреччиною у 70-х рр. ХХ ст. Завданням таких газет був розвиток ініціативи у працівників свого підприємства та формування у них прагнення випускати продукцію високої якості. Як правило, вони виходили один-два рази на тиждень (інколи – раз на місяць), їх поліграфічне виконання залишало бажати кращого, але це робилося свідомо – задля наближення видання до робітника. Їх обсяг становив 4-8 сторінок, а наклад залежав від кількості працівників цього підприємства, але не перевищував тисячі примірників.

Ще одним дуже важливим сегментом інформаційного простору Турецької Республіки були журнали, які справляли потужний вплив на суспільно-політичне життя країни. У 1977 р. в Туреччині регулярно видавалося 219 журналів – у переважній більшості щомісячників (147 назв). Знов-таки – найбільше їх виходило в Анкарі (62 назви) і Стамбулі (154 назви), а сумарний наклад усієї журнальної періодики становив 1750 тис. примірників, проте тільки шість журналів видавалися накладом понад 100 тис., у т.ч.: «Хаят» («Життя»), «Сес» («Голос»), «Чарфар» («Чадра»), «Акбаба» («Гриф») та ін. Ще близько 30 журналів мали наклад від 20 до 40 тис., решта – не більше 10 тис. примірників7. Тогочасну журнальну періодику Туреччини можна умовно поділити на три групи – політичну, розважальну, спеціальну. Політичні журнали здебільшого були офіційними органами партій і пропагували на своїх шпальтах їх політичні гасла, частина журналів видавалася громадсько-політичними та релігійними організаціями. Інколи навколо журналу, заснованого гуртом однодумців, поступово утворювалися політичні групи, течії або навіть партії.

Значні наклади мали ілюстровані розважальні щотижневики «Хафта сону» («Кінець тижня»), «Гонг», «Хей», «Саманйолу» («Чумацький шлях»), «Шей» («Річ»), «Синема 99», «Севгі дюньяси» («Світ кохання»), «Джеп фотороман» («Кишеньковий фотороман»), «Модерн» («Сучасність»), «Ресімлі роман» («Роман в малюнках»); сатирично-гумористичні журнали «Ені чувал» («Новий мішок»), «Папаган» («Папуга»); жіночі часописи «Ана» («Мати»), «Кадин» («Жінка»), «Гюнюн кадини» («Сучасна жінка») та ін. У Туреччині видаються й спеціалізовані журнали для дітей, молоді, чоловіків, низка видань висвітлює на своїх шпальтах проблеми розвитку літератури і мистецтва, науки і техніки, охорони здоров’я і спорту.

Цей перелік був би не повний, якщо не згадати про спеціалізовані ділові журнали, які поділяються на три групи: 1) торговельно-промислові та економічні, в їх числі «Іктісат» («Економіка»), «Іктісат ве маліє» («Економіка і фінанси»), «Ені санайї дюньяси» («Нова промисловість»), «Ені тиджарет алемі» («Нова торгівля»). Вже із самих тільки назв можна зробити висновок про характер їхніх публікацій – проблеми економічного розвитку регіонів і країни в цілому, ситуація на фондових і фінансових ринках, зовнішньоекономічна торговельна діяльність турецьких фірм, експортно-імпортні операції. До другої групи – галузевих журналів – належали часописи «Демірйол» («Залізниця»), «Кьой, тарим ве орман» («Село, сільське господарство і ліс»), «Ет ве балик ендюстрісі» («М’ясна і рибна промисловість»), «Кооператив дюньяси» («Кооперативна справа») та ін. На шпальтах цих видань висвітлювались досягнення та проблеми різних галузей національної промисловості, робилися прогнози майбутніх урожаїв, публікувалися статистичні матеріали. Третя група – т.зв. «фахові» видання – «Кімя мюхендіслігі» («Інженер-хімік»), «Електрик мюхендіслігі» («Інженер-електрик»), «Іш ве хукук» («Праця і право»), «Севк ве ідаре» («Керівництво та управління»). Ці журнали були покликані допомогти людям у їх професійному зростанні та набутті ділової кваліфікації, а також поширювали знання з організаційної та корпоративної культури8.

Специфічним різновидом турецької періодики були відкидні річні календарі, які друкувалися кількома авторитетними газетами й журналами. Найпоширенішим з них був календар видавництва «Хюрріет» (до 500 тис. примірників щорічно). На кожній сторінці (200х130 мм) такого календаря уміщувалися дати за новим та старим мусульманським літочисленням, тривалість дня, час появи і заходу Сонця, невеличка ілюстрація з видами Туреччини, рекомендації імен для народжених цього дня немовлят, можливе меню на день, прислів’я або приказка, визначальні події світової історії, нарешті – стислий матеріал про центральну подію, що сталася цього дня 25 років тому і висвітлювалась на сторінках газети «Хюрріет». На зворотному боці уміщувалась побутова карикатура, поради домогосподаркам і дітям, загадки, цікаві факти з історії Туреччини, фрагменти романів та оповідання з продовженням.

Загальновідомо, що ЗМІ будь-якої держави не в змозі нормально функціонувати без інформаційних агенцій, які надають їм різнорідну інформацію про події в країні та за кордоном. Відтак останні чинять помітний вплив на інформаційний простір більшості країн світу, у т.ч. й Туреччини. Однією з найбільших інформаційних агенцій країни стала «Анадолу ажанси» («Анатолійська агенція»)9, яка мала свої представництва та кореспондентські пункти у всіх великих містах країни. Агенція видавала шість власних інформаційних бюлетенів – територіальні («стамбульський», «ізмірський», «аданський») і спеціалізовані («внутрішні новини», «закордонна інформація», парламентський бюлетень). В числі інших – «Тюрк хаберлер ажанси» («Турецька інформаційна агенція»), що була заснована у 1950 р. і мала 262 кореспондентських пунктів у Туреччині та з кордоном; з 1976 р. діє «Акденіз хаберлер ажанси» («Середземноморська інформаційна агенція») з 430 корпунктами; «Хюрріет хабер ажанси» («Інформаційна агенція «Хюрріет»») з 680 корпунктами та ін.

Таким чином, газетно-журнальна індустрія Турецької Республіки у 70-х рр. ХХ ст. мала всі підстави для успішного розвитку, в конкурентній боротьбі за читача турецькі пресові видання сміливо запозичували західний і американський журналістський досвід. За короткий час у Туреччині сформувалася повноцінна система періодичних видань, що включала в себе різноманітні газети і журнали, які повною мірою задовольняли смаки читача. І хоча наклади газет у цей період зростали повільно, а видання газет і журналів було з економічного погляду ризикованою справою, турецькі бізнесмени інвестували кошти у розвиток національної преси і таким чином сприяли формуванню інформаційного поля країни як складової частини загальноєвропейського і світового культурно-цивілізаційного простору.


1 Єдиним винятком з цього правила була урядова «Türkiye Cumhuriyet Resmî gazete» («Офіційна газета Турецької Республіки») – авт.

2 У Туреччині була представлена й іншомовна преса – близько 30 газет і журналів видавалися англійською, німецькою, французькою, вірменською, грецькою, курдською мовами.

3 Basın ilân kurumu. Yönetim kurulu 1978 yılı faaliyet raporu. – Istanbul, 1976. – P.107-112.

4 Гусейнов А.А. Средства массовой информации в общественно-политической жизни Турции. – М., 1981. – С.34.

5 Armağanı K. TV’nun Türk toplumunda etikleri. – Istanbul, 1977. – P.62; див. також: Basın ilân kurumu. Yıllık belleten. – Istanbul, 1979. – № 4616.

6 Гусейнов А.А. Зазн. праця. – С.38.

7 Basın ilаn kurumu. Yıllık belleten. – Istanbul, 1.І.1978.

8 Гусейнов А.А. Зазн. праця. – С.46-47.

9 Була заснована ще у 1920 р. за ініціативою Мустафи Кемаля та під його безпосереднім керівництвом. До 1925 р. агенція підпорядковувалась Генеральній дирекції в справах друку та інформації Турецької Республіки, після чого її було відділено від державного апарату та трансформовано в акціонерне товариство, більшість акцій в якому до сьогодні належить державі – авт.


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

О. А. Щуровська Київський національний лінгвістичний
Явище регіональної диференціації та проблема уніфікації арабської військової термінології

Н. О. Чермалих Київський національний лінгвістичний університет «що я залишу в спадок ?»
Рец на: Рьокан. Вибрані поезії / Переклад Івана Бондаренка. – К., 2008. – 264 с

І. В. Срібняк Київський національний лінгвістичний
Нині володіння інформацією значною мірою уможливлює спілкування людей та забезпечує отримання ними певної суми практичних та теоретичних...

Київський національний лінгвістичний університет на правах рукопису...
Прагматична реалізація категорії суб’єкта в політичних промовах канцлерів фрн повоєнного періоду 116

С. В. Сорокін, Н. П. Анастасіаді Київський національний лінгвістичний
Гонконгу чи китайськими іммігрантами на Заході. Саме ці роботи проклали шлях для наступних досліджень у цій царині й стали теоретичним...

Сv пастернак-Таранушенко Олена Дмитрівна
Київський національний лінгвістичний університет, факультет германської філології, спеціальність – мова І література (німецька),...

О. С. Бібко Київський національний лінгвістичний
У даній статті здійснено спробу розглянути основні принципи організації навчального процесу в середній школі Японії, а також зміст...

М. О. Сушко Київський національний лінгвістичний університет
Специфіка в’єтнамських складів у звуковому відношенні характеризується в першу чергу тим, що кожному складу властивий певний рух...

Я. В. Кисільова Київський національний лінгвістичний
Основою цьому є мова, зокрема такі її складові як реалії, національно-специфічні слова, що підкреслюють індивідуальність кожного...

В. В. Пілик Київський національний лінгвістичний
К.І. Билинський, Г. Я. Солганік, В.І. Лихошва, В. Н. Парфьонов, І. В. Рогозіна та А. А. Стри-женко та ін., проте особливості функціонування...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка