Пошук по сайту


Лекція 12

Лекція 12




ЛЕКЦІЯ 12





ПІЗНАННЯ


  1. Розвиток поглядів на пізнання.

  2. Пізнавальні здібності людини.

  3. Теорія істини.

Короткий зміст|вміст,утримання|

Питання пізнання розглядаються|розглядуються| одним з розділів філософії – гносеологією. Теорія пізнання має давню традицію: протягом сторіч|століть| різними школами і напрямами|направленнями| філософської думки|гадки| висловлювалися часто|частенько| протилежні точки зору на суть|сутність,єство|, зміст|вміст,утримання|, структуру розумового процесу. Головне питання гносеології – чи пізнаваний мир|світ|? Відповідно до його рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| склалися дві позиції: пізнавально-реалістична і агностична. У основі накопичення і поглиблення відомостей про світ лежать здібності до плотського|чуттєвого| і раціонального віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсності, відповідно до якого виділяються різні рівні свідомості: емпіричний і теоретичний, абстрактний і конкретний. Центральною проблемою гносеології є|з'являється,являється| проблема істини, під якою розуміється відповідність знань дійсності. Як основний критерій істини (ознака, по якій визначається достовірність знання) виступає|вирушає| діяльність людини, що зрозуміли як суспільно-історична практика.

1. Розвиток поглядів на пізнання

Необхідність орієнтування в процесі суспільно-історичної практики зумовила специфічну діяльність людини – пізнання, яке полягає в придбанні|надбанні| і розширенні адекватних відомостей про навколишній світ.

Проблеми пізнання розглядаються|розглядуються| одним з розділів філософії – гносеологією (греч|. gnosis – знання, logos – слово, учення|навчання,вчення|). У сучасній літературі застосовується також термін эпистемология| (греч|. episteme – знання). Останнім частіше позначають|значать| теорію наукового пізнання. І хоча поняття «теорія пізнання» - порівняно недавнє|нещодавнє| придбання|надбання| філософії (введено|запроваджено| шотландським філософом Дж. Феррером в 1854 р.), власне проблема пізнання виникла ще в античного періоду.

Історично гносеологія розвивалася в тісному зв'язку з|із| іншими розділами філософського знання – онтологією, антропологією, аксиологией|, мораллю. Так, в епоху античності і середньовіччя питання пізнання, як правило, розглядалися|розглядувалися| з позицій певної онтологічної концепції, установки. Платон суть|сутність,єство| пізнання визначав як «пригадування» безсмертної душі про своє інобуття в світі ідей. У середньовіччі провідною стороною пізнавальної діяльності затверджувалася інтерпретація священних текстів (екзегетика) як все більш глибоке збагнення волі творця – Бога. Пізнавальні відносини формувалися виходячи з деякої онтологічної картини миру|світу|, недостатньо раціонально обгрунтованою, але|та|, проте|тим не менше|, одягненої в статус незаперечності.

Згодом, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| XVII століття|віку| (Новий час) філософи все частіше ставлять під сумнів першість онтології над гносеологією, формується нова пізнавальна установка. Декарт, Локк, Лейбніц, Берклі, Юм, Кант та інші убачали підстави пізнавальної діяльності в самих людських відчуттях|почуттях|, розумі і у взаємовідношенні між ними. Тому одним з головних завдань|задач| гносеології стає оволодіння «людською природою» (вираз|вираження| Юма). У зв'язку з цим человекознание| (антропологія) займає|позичає,посідає| істотне|суттєве| місце в дозволі проблем теорії пізнання. Ця ситуація у минулому одержала|отримала| назву «Коперникианского| перевороту», яка підкреслювала радикальність змін|перерв,перемін|, що відбуваються|походять|, в гносеології.

Але|та|, не дивлячись на|незважаючи на| внутрішній зв'язок з|із| різними сторонами взаємодії миру|світу| і людини, гносеологія залишається відносно самостійною частиною|часткою| філософського учення|навчання,вчення|, вирішує свої специфічні задачі. Головне питання теорії пізнання – чи пізнаваний мир|світ|? Відповідно до відповіді на нього склалися дві позиції: пізнавально-реалістична і агностична. Агностицизм (що виявляється в історії філософії у формі скептицизму або критицизму) піддає запереченню (або сумніву) принципову пізнаваність природної або соціальної реальності. Найбільшими представниками агностицизму XVIII століття|віку|, що зробили значний вплив на подальший|дальший| розвиток філософського знання, є|з'являються,являються| Д.Юм і И.Кант. Агностицизм Юма грунтувався на твердженні|затвердженні|, згідно якому людина може судити про що б то не було тільки|лише| на підставі тих вражень, які є в його свідомості, а вихід за їх межі|кордони| є|з'являється,являється| теоретично незаконним. Через це такі поняття, як «причина», «матерія» та інші не мають об'єктивного змісту|вмісту,утримання|, а є|з'являються,являються| продуктами наших вражень, звичок і т.д.

Кант критично відносився до подібних поглядів. Але|та|, доводячи можливість|спроможність| необмеженого і достовірного пізнання явищ, одночасно затверджував принципову непізнаваність суті|сутності,єства| речей, миру|світу|. Агностичні ідеї Канта в різній інтерпретації були використані подальшими|наступними| напрямами|направленнями| західної філософії. До них можна віднести: «фізіологічний ідеалізм» (І.Мюллер), «теорію символів» (Г.Гельмгольц, К.Пірсон), конвенціоналізм (А.Пуанкаре, К.Поппер) та інші.

Агностичні концепції виникають у сфері науки, філософії як віддзеркалення|відображення,відбиття| суперечливого|суперечного| характеру|вдачі| процесів, що протікають в матеріальній і духовній реальності. Прихильники|прибічники| цих концепцій підкреслювали складність і неоднозначність пізнавального процесу, виступали|вирушали| проти|супроти| безпідставного гносеологічного оптимізму і тим самим внесли чималий|неабиякий| внесок у розвиток теорії пізнання.

2. Пізнавальні здібності людини

Пізнання здійснюється як перехід від незнання до знання, від знання менш глибокого до глибшого, як рух до істини. Цей процес містить|утримує| безліч моментів, сторін, відносин, необхідно пов'язаних один з одним.

У основі пізнавального процесу лежать здібності свідомості до плотського|чуттєвого| і раціонального віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсності. Ці дві складові в реальному механізмі віддзеркалення|відображення,відбиття| тісно взаємозв'язані. Так, наприклад, з'ясовується, що у ряді випадків плотське|чуттєве| пронизується і багато в чому визначається раціональним. І, навпаки, раціональне залежить від плотського|чуттєвого| образу|зображення|, як це має місце в смислових конструкціях. Але|та|, проте|тим не менше|, плотське|чуттєве| і абстрактне віддзеркалення|відображення,відбиття| мають свої відмінності|відзнаки| і особливості.

Плотське|чуттєве| виникає в свідомості людини в результаті|унаслідок,внаслідок| діяльності органів чуття і центральної нервової системи, у вигляді відчуттів, сприйнять і уявлень|вистав,подань,представлень|.

Відчуття – це простий плотський|чуттєвий| образ|зображення|, віддзеркалення|відображення,відбиття| окремих властивостей предмету. Так, наприклад, в яблуці ми відчуваємо певний колір|цвіт|, запах, смак, твердість його структури і т.д. Відчуття виникають під впливом зовнішнього по відношенню до людини середовища|середи| на органи чуття. Зовнішні подразники виступають|вирушають| у вигляді світлових і звукових хвиль, механічної і хімічної дії і т.д. Різноманіття відчуттів виражає|виказує,висловлює| якісне різноманіття миру|світу|. Відчуття є|з'являються,являються| передумовою сприйняття, існують як його розрізнені частини|частки|, але і їм властивий той або інший ступінь|міра| образності.

Сприйняття пов'язане з діяльним відношенням|ставленням| людини до навколишнього світу. У діяльності відбувається|походить| виділення значущих предметів, явищ, процесів, які сприймаються як цілісність різних якостей і властивостей. Сприйняття фіксує цілісний образ|зображення|, його структуру, і по своєму характеру|вдачі| виявляється|опиняється| ізоморфним (греч|. isos – рівний, однаковий; morphe – форма).

Уявлення|вистава,подання,представлення| – вища форма плотського|чуттєвого| віддзеркалення|відображення,відбиття| миру|світу|. Воно містить в собі всі відмічені сторони і моменти попередніх форм і спирається|обпирається| на них. У реальному процесі «живого|жвавого| споглядання» на відчуття|почуття| людини впливає «калейдоскоп» предметів і явищ, які розрізняються не тільки|не лише| властивостями і якостями, але і тривалістю свого продукування. Але|та| в свідомості відображений образ|зображення| не зникає відразу і безслідно. Він зберігається в пам'яті. За відсутності безпосереднього зв'язку з|із| реальністю виникає не тільки|не лише| можливість|спроможність| дії механізму пам'яті, але і творчої уяви, комбінування різними елементами. Уявлення|вистава,подання,представлення| элиминирует| дійсність, сприймає укрупнені|укрупняні|, узагальнені образи|зображення|, позбавлені другорядних рис|меж| і якостей. Створюється можливість|спроможність| розширення сфери безпосереднього плотського|чуттєвого| сприйняття, залучення в нього власного і суспільного|громадського| плотського|чуттєвого| досвіду|досліду|. Уявлення|вистава,подання,представлення| – це, по суті справи, проміжна ланка між сприйняттям і теоретичним мисленням.

Отже, уявлення|вистава,подання,представлення| – це образ|зображення| раніше сприйнятого предмету або явища, а також образ|зображення|, створений продуктивною уявою; форма плотського|чуттєвого| віддзеркалення|відображення,відбиття| у вигляді наочно-образного знання.

Оскільки органи чуття – «початковий|вихідний|» пункт пізнавальної діяльності, виникає питання про їх гносеологічні можливості|спроможності|. Адже якщо вони адекватно відображають|відбивають| навколишній світ, то, отже, ця якість розповсюджується|поширюється| і на інші форми плотського|чуттєвого| віддзеркалення|відображення,відбиття| (сприйняття і уявлення|вистава,подання,представлення|). Важливість цієї проблеми підтверджується тим, що вона має давню традицію в історії філософії і пов'язана з суперечливим|суперечним| відношенням|ставленням| між здоровим глуздом (наївний реалізм) і науковим знанням (критичний, науковий реалізм). Суть її полягає в тому, що з позиції здорового глузду ми переконані, що відображаємо|відбиваємо| наочний|предметний| світ таким, яким він і існує без людини (спостерігача). А тим часом, як затверджує|стверджує,ухвалює| наука, запах троянди суть лише дифузії молекул певних речовин в повітрі, що звуки і кольори|цвіт| – хвилеві процеси, що містять в собі величезне число безбарвних|безколірних| і беззвучних мікрочасток. Слідує|прямує| парадоксальний висновок|виведення|: наочний|предметний| світ навколо|навкруг,довкола| нас безбарвний|безколірний| і беззвучний. Виходить, що відчуття|почуття| одурюють|обманюють| нас? Породжують ілюзію миру|світу|? У чому ж тоді їх гносеологічна цінність? Чи носить плотське|чуттєве| віддзеркалення|відображення,відбиття| об'єктивний характер|вдача|?

Розглядаючи|розглядуючи| це питання, необхідно виходити з того, що між відчуттям і самим предметом існує декілька опосредующих| ланок, які трансформують дію, що йде від зовнішнього об'єкту. Зовнішні дії в рецепторах перетворюються з|із| одного виду сигналів в іншій, передаються в мозкові центри за допомогою нервових сигналів – імпульсів, де перекодують на «мову|язик|» нейродинамічних відносин, піддаються подальшій|дальшій| переробці. В результаті|унаслідок,внаслідок| цих перетворень продукти діяльності органів чуття – відчуття – відрізняються за якістю від відображених|відображувати| властивостей. Таким чином, відчуття, не дивлячись на те, що вони «перетворять вхідний сигнал», несуть об'єктивну інформацію про властивості предметів.

Властивості предметів можна підрозділити по своїх проявах|виявах| на два класи. Одні виявляються внутрішніми відносинами предметів і існують незалежно від акту відчуття. До них відносяться форма, об'єм|обсяг|, протяжність, щільність, число, рух. Інші не поміщені|ув'язнені| в предметах і виявляються тільки у взаємодії з|із| органами чуття індивіда. До таких властивостей відноситься, наприклад, колір|цвіт|, запах, звук, тобто вони визначаються зовнішнім відношенням|ставленням| предмету до інших предметів.

Ця ситуація була глибоко продумана Локком, який розробив теорію про «первич-ных|» і «вторинні|повторні|» властивості предметів. Зрозуміло, багато положень|становищ| Локка не витримали перевірки часом (наприклад, протилежність між «вторинними|повторними|» і «первинними» властивостями носить відносний характер|вдачу|), але|та| як методологічний принцип активно використовується в сучасній теорії пізнання. Локк уникав в своїх теоретичних побудовах|шикуваннях| крайніх висновків|виведень|: він не зводив відчуття до знаку (естествен-ному) і не намагався|пробував| абсолютно ототожнити властивість предмету і його відчуття. Подібної позиції дотримується і більшість учених в даний час|нині|.

Складність процесу плотського|чуттєвого| віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсного світу не дає підстав заперечувати об'єктивність його змісту|вмісту,утримання|. У психології і філософії активно обговорюються такі фундаментальні поняття як «образ|зображення|», «відповідність», «подібність|подоба|» та інші. Об'єктивність наших відчуттів виявляється тим, що людина в цілому|загалом| задовільно орієнтується в навколишньому світі, що і забезпечує збереження вигляду|виду| і можливість|спроможність| його життєдіяльності в багатообразних|різноманітних| формах. Дослідження учених-природників у все більшому ступеню|мірі| показують, що основою реального поля нашого життя є|з'являється,являється| взаємодія мікрочасток. Саме там формуються фундаментальні закони нашого буття, що додають|наділяють,надають| йому цілісність, загальну взаємозалежність, непередбачуваність. Може бути це мав з причини Демокріт, який стверджував, що видиме життя – це ілюзія, а дійсне буття – це «атоми і порожнеча|пустота|»?

Розглядаючи|розглядуючи| плотську|чуттєву| форму віддзеркалення|відображення,відбиття|, необхідно враховувати, що суб'єкт - не просто природна істота, він соціальний (це суспільство|товариство|, різні соціальні спільності, індивід), а об'єкт пізнання – це частина|частка| природи, об'єктивного світу, залучена в сферу пізнавально-практичних відносин.

Плотські|чуттєві| сприйняття окремих предметів недостатні для пізнання дійсності. Ще Гегель, підкреслюючи це, образно говорив, що закони природи не накреслені на небесах. Для того, щоб розкрити істотні|суттєві| сторони явищ, їх закономірності необхідна робота думки|гадки| – мислення. Завдяки останньому відбувається|походить| перехід від безпосередніх, плотських|чуттєвих| даних про навколишній світ до опосередкованого знання про суть|сутність,єство| цих явищ, про закони їх розвитку. Мислення – вища форма активного віддзеркалення|відображення,відбиття| об'єктивної реальності, що полягає в цілеспрямованому, опосередкованому і узагальненому пізнанні суб'єктом істотних|суттєвих| зв'язків і відносин предметів і явищ, в творчому творенні нових ідей, в прогнозуванні подій і дій. Мислення, як вже наголошувалося раніше, функція високоорганізованої форми матерії – головного мозку, що історично сформувався в процесі виникнення і становлення суспільної|громадської| людини.

У основі переростання плотської|чуттєвої| (сенситивной|) здатності|здібності| в нову, пов'язану з мисленням, лежить необхідність, витікаюча з|із| практичної трудової діяльності. Характер|вдача| взаємодії природи і людини, що ускладнюється, вимагав все більш глибоких уявлень про світ, що виходили за рамки безпосередніх сприйнять, предметів, явищ, процесів. Виникає абстракція як деяка абстрагованість від конкретних предметів, ситуацій. Одні ознаки цих предметів визнаються більш значущими, ніж інші, відбувається|походить| їх класифікація, зіставлення, узагальнення. Ці, одержані|отримані| в процесі трудової діяльності знання, залучаються до нових циклів цілеспрямованої діяльності. Велике значення в розвитку абстрактного мислення зіграла мова|язик|, як найважливіший момент соціального розвитку людини. Абстрактне мислення неможливе без мови|язика|, як сама мова|язик| - без плотського|чуттєвого| сприйняття дійсності. Основними формами логічного мислення є|з'являються,являються|: поняття, думка, висновок|умовисновок|.

Поняття взагалі – це думка|гадка|, що охоплює предмет або явище дійсності в сукупності його загальних|спільних| і специфічних рис|меж|. Поняттями, наприклад, є|з'являються,являються|: атом, революція, бог, людина, космос, студент, троянда і т.д. Поняття утворюють певні системи знання, які в теоретичній формі відображають|відбивають| фрагменти, різні сторони оточуючої нас дійсності. Наприклад, фізичні поняття відображають|відбивають| фізичну будову|споруду| миру|світу|, матерії, економічні поняття – економічну сторону людської діяльності. Кожна теорія або учення|навчання,вчення| – це свій, неповторний погляд на світ. Філософські поняття складають зміст|вміст,утримання| філософських учень|навчань,вчень|. Можна сказати, в певному значенні, що поняття є ні що інше, як мова|язик| тієї або іншої теорії, які не можна змішувати. Порушення «мовних» меж|кордонів|, що не раз відбувалося|походило| в історії науки, філософії, приводить|призводить,наводить| до плутанини і помилкових висновків|виведень|. Тому ясність, недвозначність понять є|з'являється,являється| вимогою будь-якої теорії. У разі|в разі| запозичення якого-небудь поняття, що є|з'являється,являється| досить частим явищем в практиці пізнання, його зміст|вміст,утримання| повинен бути обумовлений і уточнений. Поняття змінюються, наповнюються|виповняються| новим змістом|вмістом,утриманням| у міру розвитку пізнання про навколишній світ і можуть виражатися|виказуватися,висловлюватися| одним словом, декількома словами або навіть групою слів (ранок, сонячний ранок, Сократ є людина, Київ – столиця України і т.д.).

Філософські поняття відрізняються від інших тим, що вони охоплюють гранично широкі, гранично загальні|спільні| сфери навколишнього світу. Зміст|вміст,утримання| цих понять містить в собі сукупний інтелектуальний досвід|дослід| людства, накопичений в мистецтві, міфології, релігії, науці, історії розвитку думки|гадки|, який і дозволяє свідомості подолати|здолати| емпіричну, сенсуалистскую| даність, глибоко зрозуміти нескінченність миру|світу| природи і людини.

Основоположними філософськими поняттями є|з'являються,являються| – буття, матерія, свідомість. Будучи|з'являючись,являючись| гранично відвернутими абстракціями, вони (буття, матерія, свідомість), по-перше, характеризують якісний рівень розвитку наочно-практичної і духовної діяльності і, по-друге, служать підставою|основою,заснуванням| для найзагальніших, основоположних цілей людської діяльності. Таким чином, філософські поняття, будучи|з'являючись,являючись| інструментами пізнання, визначають потужність розуму, його творчі можливості|спроможності|.

Під думкою в логіці за традицією розуміється думка|гадка|, що затверджує|стверджує,ухвалює| або заперечлива щось по відношенню до якого-небудь об'єкту: «Товар має вартість», «Ринок мудріше за будь-який уряд», «Це підприємство нерентабельно». Як неважко|скрутно| відмітити|помітити|, думка припускає|передбачає| наявність певних понять, між якими встановлюється зв'язок. Але|та|, у свою чергу|своєю чергою|, поняття виникає в результаті|унаслідок,внаслідок| одного або декількох думок.

Висновок|умовисновок| – це процес виведення одних думок (висновків|укладень,ув'язнень|) з|із| інших (посилок|посилань|), певна система думок. Наприклад:

Всі люди – смертні;

Сократ – людина;

Отже, Сократ смертний.

Поняття, думки і висновки|умовисновки| складають абстрактно-уявну здатність|здібність| людини, взаємно пов'язані один з одним, є|з'являються,являються| моментами єдиного процесу мислення.

Істотними|суттєвими| сторонами абстрактного мислення є|з'являються,являються| здібність до віддзеркалення|відображення,відбиття| загального|спільного|, істотного|суттєвого| і на основі цього конструювання ідеальних об'єктів, опосредственное| (через відчуття|почуття|, прилади, висновки|умовисновки|) пізнання дійсності.

Відповідно до плотської|чуттєвої| і раціональної сторін виділяються різні рівні знання: емпіричний і теоретичний, абстрактний і конкретний.

Емпіричний рівень характеризується тим, що його зміст|вміст,утримання| одержаний|отриманий| з|із| досвіду|досліду| (експерименти, спостереження) і виражений|виказаний,висловлений| певною мовою|язиком|. Не дивлячись на те, що результат цього досвіду|досліду| підданий деякій раціональній обробці, відносини і зв'язки, які виражені|виказані,висловлені| емпіричним знанням, доступні плотському|чуттєвому| віддзеркаленню|відображенню,відбиттю|. Можливості|спроможності| емпіричного пізнання достатньо|досить| великі, навіть у області вивчення елементарних частинок|часток,часточок|. По фотографії слідів руху частинок|часток,часточок| в камері Вільсона робиться|чиниться| висновок|виведення| про їх властивості, заряди, масу, енергію і т.д. Емпіричні дослідження готують передумови для глибоких теоретичних досліджень. В цьому відношенні наукові дослідження підрозділяються на експериментальні і фундаментальні.

Теоретичне пізнання відображає|відбиває| предмет не тільки|не лише| з боку зв'язків і відносин, одержаних|отриманих| експериментальним шляхом|колією,дорогою|, але і одержаних|отриманих| в результаті|унаслідок,внаслідок| діяльності абстрактного мислення. Плотське|чуттєве| в теоретичному мисленні виступає|вирушає| як початковий|вихідний| пункт дослідження і як певна знакова система, що виражає|виказує,висловлює| зміст|вміст,утримання| тієї або іншої теорії. Теоретичне знання далеко виходить за рамки плотського|чуттєвого| досвіду|досліду| і нерідко|незрідка| вступає з|із| ними в суперечність|протиріччя|. Так, наприклад, геліоцентрична система Н.Коперника суперечить|перечить| плотським|чуттєвим| даним, що фіксують схід|сходження| і захід|заходження| сонця, тобто рух сонця навколо|навкруг,довкола| землі|грунту|. Точно також і теорія відносності Энштейна| виявила парадоксальність просторово-часового континууму з позицій здорового глузду. У звичайні|звичні| плотські|чуттєві| уявлення|вистави,подання,представлення| не «укладаються|вкладаються|», наприклад, взаємодії мікрочасток, процеси, що відбуваються|походять| у фізичному вакуумі і т.д.

Теоретичне і досвідчене|дослідне| знання тісно пов'язані один з одним. Перше, спираючись|обпираючись| на друге, виходить далеко за межі|кордони| досвіду|досліду|, представляючи|уявляючи| йому нові необмежені можливості|спроможності| подальших|дальших| досліджень. В цілому|загалом| поєднання досвіду|досліду| і теорії сприяє все більш повному|цілковитому| і глибокому пізнанню навколишнього світу.

З погляду повноти уявлень про предмет знання ділиться на абстрактне і конкретне. Абстрактне знання відображає|відбиває| предмет не повно, з однієї (нехай навіть істотної|суттєвої|) або декількох сторін. Конкретне знання відрізняється різносторонністю, цілісним уявленням про предмет. Вектор руху будь-якого знання є сходження від абстрактного до конкретного. Прикладом|зразком| такого сходження є|з'являються,являються|, наприклад, поняття «буття», «матерія», «свідомість» та інші. Загальні|спільні| уявлення|вистави,подання,представлення|, скажемо про ринок, є|з'являються,являються| абстрактними, але|та| у міру розгляду їх проявів|виявів| в різних країнах, соціально-економічних умовах, ці уявлення|вистави,подання,представлення| стають все більш цілісними, багатобічними|багатосторонніми|, тобто конкретними.

Рух знання від абстрактного до конкретного на основі практичної діяльності людини припускає|передбачає| операції, пов'язані з аналізом і синтезом. Аналіз як би розчленовує предмет, явище на окремі елементи, виявляє його особливості, структуру, зміст|вміст,утримання|, різні сторони. Синтез, навпаки, припускає|передбачає| з'єднання|сполучення,сполука| різних сторін в єдине, цілісне. Синтетична здатність|здібність| розуму лежить в основі творчої діяльності, породжує нове знання в науці, творить неповторні образи|зображення| в мистецтві.

В процесі пізнання разом з|поряд з,поряд із| раціональними процедурами беруть участь і нераціональні. До таких відносяться інтуїція і творчість. Ці явища добре відомі із старовини. Так, Платон вважав|лічив| творчість божественною здатністю|здібністю|, особливим видом безумства. Кант вважав|лічив| творчість долею генія, доступним лише великим пророкам, філософам або художникам|митцям|. Велику увагу проблемам творчості приділяють екзистенціалісти, фрейдизм та інші. Творчість не носить антираціонального характеру|вдачі|. Означає вы0ход за межі звичайного|звичного|, традиційного, стандартного. Значущість творчості в культурі, науці, політиці характеризується принциповою новизною|новинкою| отриманого результату, порівнюючи з|із| потребами і потребами|нуждою| часу. Інтуїція – це здатність|здібність| збагнення істини без розгорненого логічного обгрунтування, в її безпосередності як єдність плотського|чуттєвого| і раціонального. Це своєрідний тип мислення, особливий вид зв'язку між функціональними структурами мозку, коли окремі етапи розгортання думки|гадки| виразно|чітко| не усвідомлюються, але|та| гранично ясно і виразно|чітко| убачається підсумок думки|гадки| – істина.

3. Теорія істини

Проблема істини – центральна проблема теорії пізнання. Разом з|поряд з,поряд із| такими поняттями як добро, краса|врода|, справедливість відноситься також і до світогляду, до фундаментальних характеристик людського буття.

У історії філософії існує чимала|неабияка| кількість визначень істини. Це пов'язано з різними підходами до її трактування в рамках|у рамках| різних шкіл і напрямів|направлень|. Найбільш характерні|вдача| серед них: «Істина – це відповідність знань дійсності»; «Істина – це те, що просто і економно описує досвід|дослід|» (емпіріокритицизм); «Істина – це знання, з|із| яким всі згодні» (конвенціоналізм); «Істина – це знання, що веде до мети|цілі|» (прагматизм).

Розуміння істини як відповідності знання речам (принцип кореспонденції) сходить до Арістотеля. Подібне розуміння істини розділяли і розвивали далі Ф.Бекон, Спіноза, Гельвеций, Гольбах, Ломоносов, Фейєрбах та інші. Платон і християнські філософи середньовіччя розглядали|розглядували| істину як абсолютну і незмінну властивість ідеальних об'єктів (ідеї, Бог). Німецька класична філософія розвиває розуміння істини як згоду|злагоду| мислення з|із| самим собою в результаті|унаслідок,внаслідок| діалектичного розвитку. В.Соловьев розумів істину як безумовну дійсність і безумовну розумність, втілену у всеединство|. Сучасна західна філософія розглядає|розглядує| істину як внутрішньо узгоджену|погоджену| систему, в рамках|у рамках| якої досліджуються проблеми і співвідношення логічної і фактичної істин, логічного критерію, взаємовідношення об'єкту і суб'єкта, мови|язика| та інші.

Сучасне трактування істини, якої дотримуються більшість вітчизняних філософів, формулюється таким чином: «істина – це адекватне віддзеркалення|відображення,відбиття| об'єкту суб'єктом, що пізнає, відтворення його таким, яким він існує сам по собі, зовні і незалежно від людини і його свідомості» або «істина – це вірне віддзеркалення|відображення,відбиття| об'єкту суб'єктом, що пізнає, яке відтворює пізнаваний об'єкт так, як він існує сам по собі, поза|зовні| свідомістю».

Істина фіксує відношення|ставлення| між об'єктом пізнання і пізнаваним об'єктом. Це відношення|ставлення| складається в результаті|унаслідок,внаслідок| практичної людської діяльності і є|з'являється,являється| її результатом. Тому істина субъектна|, тобто вона не існує зовні і крім діяльності людей. Але|та| одночасно вона носить об'єктивний характер|вдачу|, бо її зміст|вміст,утримання| (правильність віддзеркалення|відображення,відбиття| людською свідомістю реальності) не залежить від свідомості людини і людства.

Традиційно в історії філософії обговорювалися і обговорюються такі поняття, як «відповідність», «дійсність». Ці поняття грають істотну|суттєву| роль у визначенні істини. Залежно від їх змісту|вмісту,утримання|, визначення істини набуває|придбаває| різного звучання, іноді|інколи| радикально відмінних|інших| один від одного.

Під відповідністю у вітчизняній філософії найчастіше розуміється вірне адекватне відображення, яке конкретизується через поняття ізоморфізму (подібність|подоба|) і гомоморфізму (схожість). Прикладом|зразком| першого може служити відношення|ставлення| фотографії і оригіналу, а другого – топографічної карти і місцевості. У пізнавальних ситуаціях ці відносини виступають|вирушають| в самих різних поєднаннях. Під дійсністю розуміється як об'єктивна, існуюча|наявна| незалежно від свідомості людини, так і суб'єктивна (у тому числі і духовна) реальність.

З|із| об'єктивного характеру|вдачі| істини виходить її конкретність. Знання завжди залежать від характеру|вдачі| і форми різних відносин, що виявляються між предметами, явищами і процесами, умов їх здійснення. Абстрактної істини немає, істина завжди конкретна. Так, будь-який економічний постулат має дійсну значущість тільки|лише| в рамках|у рамках| певних соціально-економічних умов, ігнорування яких веде до помилки і відвертої брехні. Або ще. Об'єкт і суб'єкт існують в певному тимчасовому вимірюванні|вимірі|. Зміна темпоральности| також може перетворити істину на свою протилежність.

Об'єктивна істина – це не тільки|не лише| незмінне, статичне, але також і динамічна освіта|утворення|; істина – це процес, який містить в собі самі різні якісні стани. У зв'язку з цим виникає питання про основні форми об'єктивної істини, якими є|з'являються,являються| абсолютна і відносна істини.

Абсолютна істина як термін містить в собі декілька значень. По-перше, він указує|вказує| на те, що знання, що характеризується, яке носить остаточний характер|вдачу| і не може змінитися протягом подальшої|наступної| практики. По-друге, до абсолютної істини відносяться істини фактів, існування яких безперечно і очевидно. І, нарешті|урешті|, в третіх, під абсолютною істиною розуміється гносеологічний ідеал, до якого прагне пізнання. У принципі|в принципі|, пізнати можна все, але|та| реально це не здійсненно і тому в цьому значенні абсолютна істина є|з'являється,являється| вектором пізнавальної діяльності, направленої|спрямованої| на нескінченність буття.

Відносна істина означає, перш за все|передусім|, неповне знання, обмежене конкретно–историческими| умовами пізнавальної діяльності. Відносна істина – це частина|частка| абсолютної істини, і в цьому відношенні вона є момент розвитку знання від неповного до повнішого|цілковитого|.

Відносна і абсолютна істини існують в нероздільній єдності. Ця єдність визначається тим, що вони об'єктивні. Взаємодія між ними характеризує реальний пізнавальний процес, його спрямованість, і найбільш загальну|спільну| структуру.

Рух істини, як і будь-яке інше, містить|утримує| як моменти зміни, так і стійкості. Абсолютизація цих моментів в одному випадку (стійкість) веде до догматизму, в другом (зміна) – до релятивізму. Не дивлячись на|незважаючи на| протилежність, результат однаковий – знищується цілісність істини як єдність стійко – мінливого, абсолютно – відносного.

Об'єктивній істині протистоять помилки, брехня, дезинформація. Брехня – це зловмисна неправда. Вона глибоко вкорінена в людську практику і служить засобом|коштом| в боротьбі різних інтересів, потреб, намірів, які визначаються конкретно-історичними умовами існування людей. Наприклад, в дитинстві дитина|дитя| бреше, намагаючись|пробуючи| уникнути покарання|наказання| за непристойний вчинок. Політичні сили використовують явну неправду в цілях досягнення певної мети (захоплення|захват| влади, перемога на виборах і т.д.).

Помилка відноситься до добросовісної неправди. Його існування пов'язане з ситуацією, коли робляться|чиняться| висновки|виведення| без наявності належного об'єму|обсягу| відомостей з питання, що вивчається. Така ситуація досить часто спостерігається в розвитку наукового знання. В процесі дослідницької діяльності висловлюються гіпотези (гадане гіпотетичне знання), які надалі можуть бути схильні|підвладні| і одержати|отримати| статус істини або бути спростованими. У цьому сенсі|змісті,рації| помилки несуть і деякий позитивний сенс|зміст,рацію|, оскільки|тому що| вони активізують творчий пошук, дозволяють конкретніше сформулювати досліджувану проблему, глибше зрозуміти суть|сутність,єство| даної теорії. Область гіпотетичного знання може бути охарактеризована як більш менш правдоподібна. Сфера імовірнісного знання – живильне|живляче,поживне| середовище|середа| науки, проміжна рухома|жвава,рухлива| область, що відокремлює|відділяє| знання від незнання.

Дезинформація полягає в особливій технології подачі реципієнтам певної інформації. Суттю|сутністю,єством| є|з'являється,являється| тенденційність і дозування інформації, так звана напівправда. Це найбільш витончена цілеспрямована брехня, брехня умовчанням. Активно використовується при маніпулюванні свідомістю в ідеологічних, політичних і інших інтересах.

Яким же чином відокремити|відділити| істину від помилки, захистити її від брехні? Чи існують засоби|кошти| і методи, що дозволяють достовірно оцінити саму істину? У історії філософії ця проблема пов'язана з пошуками критерію істини, тобто того, що об'єктивно засвідчує|посвідчує| істинність пізнання.

У античній філософії таким критерієм вважали|гадали| розум, логіку. Не випадково саме в цей період Арістотель сформулював основні принципи вивідного знання, які лягли|полягли| в основу формальної логіки. Ця філософська традиція благополучно подолала|здолала| століття|віки| і в сучасній західній філософії розвивається неопозитивизмом| (теорія когеренции|). Істина виступає|вирушає| як згода|злагода| із|із| знанням, встановлюваної на основі формально-логічного закону неприпустимості|недопустимості| суперечності|протиріччя|. Але|та| виникає питання: «На чому ж заснована істинність самих логічних законів?»

Існували філософські напрями|направлення|, що покладали роль критерію істини на емпіричні спостереження, досвід|дослід|, відчуття і сприйняття суб'єкта. Але|та|, очевидно, що при всій своєї значущості перераховані феномени безсилі в оцінці теоретичних положень|становищ| великого ступеня|міри| спільності.

Деякі філософи вважали за необхідне звернутися|обернутися| до пошуку таких відправних теоретичних положень|становищ|, які були б гранично достовірними, незаперечними|безперечними|, схожими з|із| математичними аксіомами. Спираючись|обпираючись| на них можна було б вивести всю систему дійсного знання. До найбільш видатних|визначних| прихильників|прибічників| подібного підходу належав Р.Декарт. Але|та| подальший|дальший| розвиток науки, математичного знання показали неспроможність подібних намірів. Це особливо яскраво виявилося на прикладі|зразку| розвитку геометрії. Працями видатних|визначних| математиків Лобачевського і Рімана було доведено, що постулати Евкліда, що сторіччями|століттями| вважалися|лічилися| абсолютно істинними, є|з'являються,являються| окремим випадком більш загальної теорії – «неевклидовой| геометрія».

Загальний|спільний| недолік|нестача| всіх перерахованих спроб в тому, що основу істинності намагалися|пробували| знайти «усередині» самого знання. Знання саме повинне було довести свою достовірність. Виникав замкнутий круг|коло|. К.Маркс грунтовно показав неспроможність спроб знайти критерій істини, замикаючись тільки на суб'єкті. Встало завдання|задача| виявити критерій, який би не відносився до знання, але|та| був би з|із| ним безпосередньо зв'язаний і носив би характер|вдачу| загальності, тобто однаковою мірою міг би бути співвіднесений як з|із| емпіричним, так і гранично абстрактним знанням. Таким феноменом виявилася діяльність людей, що зрозуміли як суспільно- історична практика. Практика – це активна плотсько-наочна|предметна| діяльність людей, направлена|спрямована| на перетворення реальної дійсності. Саме в процесі перетворюючої діяльності перевіряє людина істинність свого мислення, відповідність своїх уявлень|вистав,подань,представлень| і знань реальному стану речей.

Не слід зводити роль практики як критерію істини до дії лакмусового папірця, який з|із| необхідністю у будь-який момент відрізнить кислоту від лугу. Відомі випадки, коли практика значно відставала від розвитку знань і була не в змозі визначити дійсну значущість нових теоретичних поглядів, концепцій. І, навпаки, практика може значно випереджати досягнення теорії.

Все це говорить про відносність критерію практики. Але|та| свою обмеженість практика долає|переборює| в процесі розвитку. Практика, що саме розвивається, звільняє|визволяє| знання від всього неістинного, наближає його до нових збагнень і відкриттів|відчинень|, сприяючих все більш глибокому пізнанню і перетворенню дійсності.

Питання для обговорення на семінарах


  1. Історичний розвиток поглядів на пізнання.

  2. Пізнавально – реалістичний і агностичний напрями|направлення| в гносеології: концепції, доводи, основні представники.

  3. Співвідношення плотського|чуттєвого| і логічного ступенів|рівнів| пізнання.

  4. Емпіричне і теоретичне пізнання. Рух пізнання від абстрактного до конкретного.

  5. Роль і значення істини в пізнавальному процесі.

  6. Різні форми істини: взаємодія, єдність.

  7. Критерій істини.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Лекторській В.А. Суб'єкт, об'єкт, пізнання. М.: Наука, 1980.

  2. Алексєєв П.В., Панін А.В. Теорія пізнання і діалектика. М., 1991.

  3. Бердяєв Н.А. Запам'ятовування (досвід|дослід| філософської автобіографії). М.: Международ. відносини, 1990.

  4. Брунер Дж. Психологія пізнання. М.: Прогрес, 1977.

  5. Рассел Б. Человечеськоє пізнання, його сфера і межі|кордони|. М.: Прогрес, 1957.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Лекція №7 тема: «зовнішні та внутрішні грижі живота та їх ускладнення»

Лекція №3 з курсу: «Застосування засобів ооп в лінгвістичних задачах»
МовиМовиПроектуванняМовипрограмуванняМовиСпілкуванняМовиПрограмуванняВисокогорівняМовиПрограмуванняНизькогорівняАнглійськаНімецкаУкраїнськасловаалфавітсловаалфавітсловаалфавітлексемиалфавіталфавітлексемиБудь...

Лекція Використання текстового редактора Microsoft Word 2003 у роботі юриста

Лекція 7
...

Лекція №4 Тема: Співбесіда з роботодавцем
Створення іміджу ділової людини, розробка портрета особистості успішного пошукача

Конспект лекцій для студентів Лекція 1
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура

Лекція №11 Тема лекції: Застосування транзисторів: класи підсилювачів
Ю. П. Колонтаєвський „Промислова електроніка та мікросхемотехніка: теорія І практикум” – 2003. ст. 71-72

Лекція 6 Тема 1: Зовнішньоекономічна діяльність
Щербина В. С. Господарське право України: Навч посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. Глава 31

Лекція 2
Антична філософія – це сукупність філософських учень|навчань,вчень|, що розвивалися в старогрецькому|давньогрецькому| І давньоримському...

Лекція вчителя Уперше термін «декаданс»
Тема загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії середини – другої половини XIX ст



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка