Пошук по сайту


6. Політичні еліти та політичне лідерство. Еліта як суб’єкт політики

6. Політичні еліти та політичне лідерство. Еліта як суб’єкт політики

Сторінка1/3
  1   2   3

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

6. Політичні еліти та політичне лідерство.




    1. Еліта як суб’єкт політики.

    2. Політичне лідерство: теорії, концепції, система добору.




    1. Еліта як суб’єкт політики.


Різні суб'єкти політики справляють на політику неоднаковий вплив. Окремі громадяни і соціальні групи не беруть безпосередньої участі в політичному житті. Цим займається особливий прошарок людей, який називають політичною елітою.

В етимологічному значенні поняття "еліта" (у перекладі з франц. „еllitе” – „краще”, „відбірне”, „вибране”) не має нічого антигуманного чи антидемократичного. Так, нерідко говорять про елітне зерно, елітних коней, спортивну еліту тощо. В людському суспільстві існу­ють природні й соціальні відмінності між людьми, які зумовлюють їх неоднакові здібності до управління і різний вплив на політичні та суспільні процеси.

Отже, політична еліта – це носії політико-управлінських якостей. Це поняття застосовують до людей, які оволоділи певними позитив­ними якостями, цінностями і пріоритетами (влада, багатство, компе­тентність, культура, сила волі тощо), займають провідні, найбільш впливові позиції у суспільстві.

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.

Політичній еліті протистоїть контреліта – опозиційна соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти і прагне прибрати до своїх рук владу.

Концепції елітизму досить різноманітні. Ще у період розкладу пер­віснообщинного ладу з'являються погляди, згідно з якими суспільство поділяється на вищих і нижчих, благородних і голоту, аристократію і простий люд. Платон, наприклад, вважав, що державні функції мо­жуть виконувати тільки ті, хто отримав особливе виховання і достатній досвід управління державними справами.

Починаючи з XII ст. термін „еліта” використовувався для визначення товарів вищої якості, а згодом був перенесений на сферу соціального життя для вирізнення груп „кращих” людей - вищої знаті, духовенства, військових.

Еліта – це вищі соціальні групи в системі соціальної ієрархії, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Еліти можуть виділятись як у суспільстві в цілому, так і в окремих його сферах.

В залежності від функцій еліт у суспільстві її поділяють на господарську, духовну, інтелектуальну, військову, політичну. До господарської еліти належать визначні підприємці і менеджери, до духовно-інтелектуальної - провідні вчені, діячі мистецтва і священнослужителі, до військової - вищий командний склад збройних сил, військові науковці, офіцери елітних збройних підрозділів, до політичної - державні і політичні діячі. Загальносуспільною є політична еліта - активна і компетентна меншість населення, яка приймає найважливіші рішення в суспільстві або впливає на їх прийняття і править більшістю.

Необхідність існування еліт у різних концепціях обгрунтовується різноманітними способами. Розглянемо основні аргументи і підходи щодо обгрунтування і функціонування еліт.

Представники біологічного напрямку (О.Амман) обґрунтовують необхідність поділу суспільства на еліту і масу відмінностями генетичного характеру, приналежні до еліти люди володіють цінними і вищими біологічними потенціалами, а відтак і фізичними та розумовими. На цей підхід спирався, зокрема, фашизм.

Представники психологічного елітизму (З.Фрейд, Е.Фромм) стверджували, що і еліта і маса відрізняються певними, лише їм притаманними психологічними якостями. Оскільки більшість людей мають антикультурні і антисуспільні нахили, то неможливо обійтись без примусу, який повинна здійснювати меншість. Панування меншості є необхідною, тому що маси характеризуються недалекоглядністю і заохоченням один одного до розпусних дій, а відтак відчувають бажання підкорятись означеній меншості.

Функціонально-технократичний підхід поданий у працях Дж.Бернхема, А.Фірмата та інших і посилює існування еліти як функції соціальних відносин, що полягає у забезпеченні потреб суспільства в управлінні. В межах цього напрямку зазначається, що через відчуження управління від власності нова еліта формується із представників усіх верств населення, а розвиток НТР спричиняє утвердження інтелектуальної еліти. Оскільки влада в цих умовах визначається лише як доступ до знань і інформації, то це, на думку представників функціонально-технократичного напрямку, свідчить про перехід влади від еліти власників до еліти професіоналів, фахівців виробництва.

Серед українських науковців, що досліджували проблеми еліт, привертає увагу концепція “національної аристократії” В.Липинського. Вона грунтувалась на положенні, що етнографічна маса людей, як така, автоматично не створює нації. Це робить якась активна група серед цієї етнографічної маси, яка є носієм національної ідеї, а відтак здійснює керівництво всією нацією. Для існування і виконання своїх функцій “національна аристократія” повинна мати матеріальну силу та моральний авторитет. Тільки за цих умов вона може здійснити та завершити процес структурування та організації нації.

В сучасній політичній науці набули поширення ціннісні та ліберальні концепції еліт.

Ціннісні концепції еліт виходять з положення про наявність природного виокремлення найбільш цінних людських ресурсів, здатних найкраще здійснювати керівництво. Елітарність є виявом закономірного наслідку рівності можливостей і не суперечить сучасній представницькій демократії; концепції плюралізму стверджують, що наявність багатьох еліт одночасно обмежує їх вплив тією чи іншою сферами діяльності і зазнає постійного впливу мас; існування демократичної концепції між елітами; відносність відмінностей між елітою та масою через відкритість еліти.

Ціннісні теорії еліт вважають еліту головною конструктивною си­лою суспільства, але прагнуть пристосувати елітарну теорію до реального життя сучасної демократичної держави. Основні положення цих теорій такі:

  1. Еліта — найцінніший елемент суспільства, який володіє високими здібностями і показниками в найважливіших для всього сус­пільства сферах діяльності. Згідно із 3. Фрейдом, це позначена особ­ливими якостями група, яка діє на людей подібно до магнітної сили.

  1. Панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки це найбільш продуктивна й ініціативна частина населення. Маса – це не мотор, а лише колесо історії, провідник у життя рішень, що приймаються елітою.

  1. Формування еліти — результат природно­го відбору суспільством найбільш цінних представників. Так, у ході історії відбулася зміна аристократії приватними підприємцями, які, в свою чергу, поступаються місцем менеджерам й інтелектуалам.

Ціннісні теорії еліт найбільше відповідають реаліям сучасного де­мократичного суспільства. Дійсна еліта не панує, а керує масами з їхньої згоди, що виявляється на вільних виборах.

Теорії елітарної демократії виходять з розуміння демократії як кон­куренції між потенційними керівниками за довіру й голоси виборців. Керівний прошарок розглядається не тільки як група, здатна до уп­равління, а й як захисник демократичних цінностей, що стримує про­яви масового ірраціоналізму, неконтрольованого тиску, емоційної не­врівноваженості та радикалізму.

Проте реальність виявилася дещо іншою. З'ясувалося: якщо пред­ставники еліт переважають нижчі прошарки суспільства в сприйнятті ліберально-демократичних цінностей (свобода особи, слова, друку, політичної конкуренції тощо), політичній толерантності, терпимості до чужої думки, в засудженні диктатури, то водночас вони консервативніші в питанні про визнання і реалізацію соціально-економічних прав громадян: на працю, страйк, соціальне забезпечення.

Концепції плюралізму, або численності, еліт ще називають функціо­нальними теоріями еліт. Вони грунтуються на запереченні еліти як єди­ної привілейованої, відносно згуртованої групи. На думку прихиль­ників цієї концепції, існує багато еліт, і жодна з них не спроможна домінувати у всіх сферах життя. Кожна з елітних груп – професійних, регіональних, релігійних, демократичних виділяє власну еліту, яка віддзеркалює її інтереси, захищає цінності й водночас активно впли­ває на її розвиток. З допомогою різних демократичних механізмів (ви­борів, референдумів, опитів, преси, формування груп тиску) можна тримати еліти під контролем мас. Відмінності між елітою і масою відносні, умовні й розмиті. Головний суб'єкт політичного життя – не еліта, а групи інтересів. Доступ до лідерства відкриває не тільки багат­ство й високий соціальний статус, а й насамперед особисті здібності, знання, активність.

Антиподом плюралістичного елітизму виступають ліволіберальні теорії еліт. Найбільш повно така теорія викладена в книзі Р. Мілсс "Владарююча еліта" (1959). Автор на прикладі політичної системі США показує, що влада – це піраміда трьох рівнів: нижнього, тобто пасивного, практично безправного населення; середнього, який віддзеркалює групові інтереси; і верхнього, де й приймаються найважливіші політичні рішення. Можливості впливу мас на еліту за допомогою виборів та інших демократичних інститутів дуже обмежені. Заняття ж ключових позицій в економіці, політиці, військових і інших інститутах забезпечує людям владу і таким чином конституює еліт. Вихідці з народу можуть потрапити до еліти лише тоді, коли займуть високі пости в суспільній ієрархії. Проте реальних шансів на це у них порівняно небагато.

Сучасні політичні діячі, як правило, поділяють основні принципи існуючої ринкової системи і бачать в ній оптимальну для даного суспіль­ства форму соціальної організації. Через те в політичній діяльності вони прагнуть до стабільності суспільного устрою, в основі якого – при­ватна власність і плюралістична демократія.

Ліволіберальні концепції еліт ґрунтуються на структурно-функціональному підході до еліти: стверджують про наявність відмінностей між елітою та масою і складний характер еліти.

Всі названі концепції стверджують, що управління не може виконуватись всім суспільством, а потребує для цього кваліфікованої еліти. Вона досягає своєї мети через використання у якості основного знаряддя - держави, де всі основні засади обіймаються представниками правлячої еліти. У сучасних умовах політична еліта становить невід'ємну, активну і впливову частину соціальної структури суспільства, котра здатна брати на себе провідну, відповідальну, консолідуючу роль у забезпеченні і розвитку стабільності будь-якої системи. Саме останнє і є головною функцією політичної еліти. Щодо інших функцій, притаманних політичним елітам:

  • артикуляція інтересів великих соціальних груп;

  • формування інституційно-організаційної волі суспільних груп;

  • репрезентація суспільних груп в політичному житті суспільства;

  • регулятивно-контролююча функція;

  • кадрова функція (розташування, зміщення посад, виховання і вишкіл резервного фонду еліти).

Правляча еліта - це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів. Якщо розглядати еліту в площині структури влади, то вона складається з групи, яка виносить політичні рішення, і групи, яка здійснює політичний тиск.

Правляча еліта складається трьох взаємопов'язаних елементів:

1) політичної еліти, якає частиною правлячої і носієм владних функцій. Вплив політичної еліти на систему владних відносин залежить від співвідношення політичних сил у державі, форми політичної устрою, наявністю і гостротою конфліктів у суспільстві. Зазвичай політична еліта бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї;

  1. бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату, котрі мають владні повноваження, впливаючи на виконання важливих державних функцій;

3) комунікативна та ідеологічна еліта - це представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

Аналізуючи еліти, потрібно враховувати конкретні історичні етапи розвитку суспільства, оскільки кожний тип історичної епохи має свої критерії оцінки і шляхи формування еліт. Так, Белл вважає, що „еліта крові” відповідає рівню розвитку доіндустріального суспільства; „еліта багатства” - індустріального суспільства; „еліта знань” - постіндустріального суспільства.

На основі певних елітарних рис у контексті конкретного історичного типу суспільства і політичного режиму еліти поділяють на такі типи: відкриті і закриті, легітимні і нелегітимні, що розкриває спосіб їх формування та зв'язок з іншими соціальними групами.

Відкрита еліта припускає спонтанний прихід нових членів, здійснює саморегуляцію суспільства. Головні принципи її формування - економічна вага, політичний статус. Пріоритетною цінністю виступає високий рівень професіоналізму в певній царині діяльності. Відкрита еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію.

Закрита еліта регулює мобільність своїх членів за допомогою спеціальних органів, поповнення рядів відбувається повільно, доступ до них є заформалізованим і ускладненим. Особисті якості теж мають велике значення, але все ж вони підпорядковані відданості системі, вождю тощо. Пріоритетною цінністю стає абсолютна лояльність. Ця еліта байдужа до громадської думки і недоступна їй.

Легітимними вважають ті еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними є ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства, ідеології.

Ще однією підставою для типологізації еліт є їх місце в елітарній ієрархії. Тут виокремлюють: вищі еліти - особи, котрі займають найвищі пости в уряді, парламенті, основних партіях, впливових групах тиску і приймають стратегічні рішення; середні еліти - це депутати, вищі адміністративні посадові особи регіональних і муніципальних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття рішень; нижчі еліти – адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій, керівники невпливових партій.

  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

6. Політичні еліти та політичне лідерство. Еліта як суб’єкт політики
Різні суб'єкти політики справляють на політику неоднаковий вплив. Окремі громадяни І соціальні групи не беруть безпосередньої участі...

Рукопис брошури “Нація як суб’єкт політики”. Львів: Кальварія, 1997....
...

Ідентифікація категорії суб’єкта
Суб’єкт існує як у позамовній дійсності, у розумінні “активного носія когніції”, так І в системі одиниць мови на рівні речення або...

Тема. Мистецтво як засіб гармонізації І психологічного захисту людини Мета
Матеріал спроектовано на суб’єкт-суб’єктну взаємодію учителя І учня у процесі осягнення творів зарубіжної літератури з урахуванням...

Особливості самопрезентації суб’єкта мовлення в гендерному аспекті
Німеччини Ангели Меркель І гергарда Шрьодера. Суб’єкт мовлення трактується як мовна особистість, чия свідомість відбивається в тексті...

Інформація про суб’єктів господарювання, уповноважених на проведення...
Категорія колісних транспортних засобів, на перевірку яких уповноважений суб`єкт господарювання

Політика І групи інтересів суб’єкти політики
Розкриваючи суть політики як суспільного явища, функціонування політичної системи, зміст І ефективність політичної діяльності пересічного...

Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво...
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005

Політична влада І політична система. Поняття, ознаки та ефективність політичної влади
Боротьба за владу, її здійснення є сенсом діяльності суб’єктів політичного процесу, вона супроводжує політичне життя людства протягом...

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 8 Облікові політики,...
Стандарт призначений для покращання доречності та достовірності фінансових звітів суб'єкта господарювання та зіставності таких фінансових...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка