Пошук по сайту


Глава IV - Банківське право україни

Банківське право україни

Сторінка7/20
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Глава IV


ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
§ 1. Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація
Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Ко­мерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових опе­рацій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції залучення у вклади грошових коштґв фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкрит­тя і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки – це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задово­лення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуаль­них) і суспільних їнтересївклієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з ґншого це під­приємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки е юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

1. Володіння майном на правах власності або на правах повного господарського відання, наявність статутного фонду, який відображається на самостійному балансі банку. Статут­ний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одер­жані в кредит та під заставу, банківські метали, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків. Розмір ста­тутного капіталу банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Мінімаль­ний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку коливається від 1 до 5 млн євро залежно від території, на якій здійснює свою діяльність банк, а за участю іноземних осіб він повинен бути не менше від 5 до 10 млн євро.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, фірмове найменування, а також обов’язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

3. Наділеність спеціальною правоздатністю, яка означає, що банк діє на основі свого статуту і здійснює банківську діяльність на підставі ліцензій, які надаються Національним банком України.

4. Діяльність комерційних банків ґрунтується на еко­номічній самостійності. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків щд чає виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених зако­ном. Одночасно банки відповідають за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

5. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умо­вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслу­говування підприємств, установ, організацій і громадян вико­нанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

6. Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової еко­номіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуп­равління, використовують ринкові категорії — прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки, комерційні банки забезпечують народне господарство додатковими гро­шовими ресурсами. Діяльність банків не обмежується акуму­ляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і насе­лення. Вони сприяють накопиченню капіталу, не лише актив­но втручаючись в усі сфери господарського життя, а й безпосе­редньо беручи участь у функціонуванні капіталу або здійсню­ючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного госпо­дарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінан­суючи додаткові потреби підприємств промисловості, транс­порту, сільського господарства, банки уможливлюють ство­рення прогресивної відтвореної структури народного госпо­дарства.

Сучасні комерційні банки як юридичні особи, що здійсню­ють господарську діяльність, зазвичай, не повинні виконувати адміністративні повноваження. Проте згідно з правилами НБУ на них у деяких випадках покладаються контрольні функції, що полягають у перевірці додержання суб’єктами гос­подарювання порядку ведення касових операцій та норм з регулювання обігу готівки, здійснення валютного контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів через упов­новажені банки.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Існують певні обмеження щодо прямої чи опосередкованої участі банку у капіталі будь-якого підприємства, установи, який не повинен перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Законодавством обмежено мож­ливість комерційного банку мати у власності нерухомість. Так, банки можуть мати у власності нерухоме майно загаль­ною вартістю не більше ніж 25 відсотків капіталу банку. Однак це обмеження не поширюється на: а) приміщення, які забезпечують технологічне здійснення банківських функцій; б) майно, яке перейшло банку у власність внаслідок реалізації прав заставодержателя відповідно, до умов договору застави; в) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умови, що воно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

У ст. 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що комерційні банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, причому банки можуть бути учасниками промислово-фінансо­вих груп з додержанням вимог антимонопольного законодав­ства України. Банківські об’єднання створюються за попе­редньою згодою Національного банку України та підлягають державній реєстрації внесенням відповідного запису до Дер­жавного реєстру банків. Закон передбачає також можливість створення комерційними банками банківських спілок та асоціацій з метою захисту Інтересів своїх членів, координації та вдосконалення банківської діяльності.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх спе­цифіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв’язкам з усіма секторами економіки Важлива роль ко­мерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2) кредитування підприємств, держави і населення,

3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві,

4) випуск кредитних грошей,

5) емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів,

6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спос­терігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансо­вого підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізин­гові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансово­го обслуговування).

Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки ве­лике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані.

За територіальною ознакою банки поділяються на міжна­родні, загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.

За організаційно-правовою формою — банки, які утворю­ються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеже­ною відповідальністю або кооперативні банки.

За належністю статутного капіталу та способом його, формуванняпайові та акціонерні банки. Пайові банки утво­рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонер-' ного товариства закритого або відкритого типів. Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Зако­нами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про гос­подарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу” тощо. Акціонерний банк — це кредитна установа, що є об’єднанням на підставі угоди коштів фізичних і юридичним осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал, акціонерного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів.

Основний капітал акціонерного банку формується емісією та продажем акцій фізичним і юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій Статутний фонд акціонерного банку формується з основного капіталу, поділеного на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим зя-розмір, встановлений НБУ.

Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошенню , передплати акцій та збільшення його статутного капіталу.

Банки мають право придбавати власні акції з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про, укладені угоди, яке мас бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбава­ти власні акції, якщо це може призвести до падіння регулятйв ного капіталу нижче за мінімальний рівень Про намір придбати загальну кількість власних акцій у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарйих днів до укла­дення угод. Національний банк України має право заборони­ти банку купівлю власних акцій у разі, якщо це може призвес­ти до погіршення його фінансового стану.

Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та статуту. В статуті фіксуються мета діяльності акціонерного банку, розмір та порядок створення фондів, склад і компе­тенція органів, а також обов’язково такі відомості: види акцій, що випускаються; номінальна вартість акції; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються засновника­ми; наслідки невиконання зобов’язань з викуплення акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, власником свого майна, має повну господарську самостійність з питань вибору форм управління, використання прибутку, несе відпові­дальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов’язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на: території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо, більше ніж 50 відсотків його активів е активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку — якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів е вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкрет­них критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” на території України можуть діяти банки, статут­ний фонд яких, сформований за рахунок українських юридич­них і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юри­дичних і фізичних осіб.

За характером відносин банки також поділяють на: банки-гаранти і банки-кореспонденти; за структурою: багато-профільні та безфілійні; за фінансовим станом: стабільні, про­блемні, кризові та банкрути.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку бан­ківської системи необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню кредитно-фінансового механізму в країні.
§ 2. Порядок створення і припинення діяльності комерційного банку
Правовою базою для створення і функціонування ко­мерційних банків різних типів і форм власності є Закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про підприєм­ництво”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, а також нормативні акти НБУ.

Учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істот­ну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа прямо чи опосередковано володітиме чи контролювати­ме 10, 25, 50 та 75 в’їдсотків статутного капіталу чи права голо­су придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку України. Власники істотної участі банку повинні мати бездо­ганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учас­никами банку не можуть бути юридичні особи; у яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та бла­годійні організації.

Не можуть виступати засновниками комерційних банків місцеві Ради всіх рівнів, їх виконавчі органи, політичні та профспілкові організації, спілки й партії, громадські фонди. Забороняється також бути засновниками військовослужбов­цям, посадовим особам усіх правоохоронних органів, органів державної влади й управління, покликаних здійснювати конт­роль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд забо­ронив займатися певною діяльністю, до закінчення строку, встановленого вироком суду, а також особи, які мають непо­гашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Ці особи не можуть також обіймати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного капіталу комерційного банку, який формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також банківські метали.

Уся діяльність зі створення банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначають організаційно-правову форму діяльності майбутнього банку, тобто господарське то­вариство, у вигляді якого він функціонуватиме. Далі засновни­ки визначають розмір статутного фонду, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і до­статнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статут­ного фонду не може бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконують­ся безпосередні операції щодо його формування проведенням відкритої або закритої передплати акцій чи паї згідно з обра­ною для банку формою господарського товариства.

Після нагромадження необхідної суми статутного капіталу, визначеної установчою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформля­ють усі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

— Для державної реєстрації комерційного банку уповнова­жені засновниками банку особи подають до територіального управління Національного банку України за місцем створення банку такі документи:

— заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради або уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

— установчий договір (крім державного банку), підписа­ний засновниками банку та засвідчений їхніми печатками;

— статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою правління банку;

— рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про ство­рення державного банку;

— бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;

— інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради дирек­торів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

— бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири-звітних періоди (квартали) для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної. податкової адміністрації України про доходи за останній. звітний період (рік) для учасників фізичних осіб, які ма­тимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами і матимуть істотну участь, у банку;

копії звіту про проведення відкритої передплати на акції для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів), головно­го. бухгалтера банку тощо.

Національний банк України у тижневий строк з дати по­дання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення передплачених внесків засновників та інших учасників банку.

З метою контролю за діяльністю комерційних банків тери­торіальне управління НБУ за місцем знаходження банку в місячний строк з дати отримання повного пакета документів готує висновок про загальну оцінку фінансового стану, пла­тоспроможність і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження внесення на тимчасовий рахунок банку коштів, до статутного капіталу кожним засновником у передбачених, законом розмірах, наявність приміщення, придатного для розміщення банку та касового вузла, професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) і головного бухгалтера та погодження їх призначення, відповідність уста­новчих документів банку вимогам чинного законодавства і нормативним актам НБУ.

Повний пакет установчих документів і висновок тери­торіального управління НБУ подаються до НБУ. Документи для реєстрації банку розглядаються Генеральним департамен­том банківського нагляду та у разі потреби — іншими депар­таментами і подаються до Комісії з питань нагляду та регулю­вання діяльності банків НБУ. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з часу подання повного пакета передбачених законом документів.

У разі прийняття НБУ позитивного рішення реєстрація ко­мерційних банків здійснюється внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває стату­су юридичної особи. Національний банк України протягом трьох робочих днів видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

НБУ може відмовити в державній реєстрації комерційному банку в разі: порушення порядку створення банку, невідповідності установчих документів законодавству України, подання неповного пакета документів, необхідних для державної реєстрації банку, або коли ці документи не відповідають вимогам чинного законодавства; у разі, коли у НБУ е докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи задовільного фінансового стану при­наймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку; в разі професійної непридатності та відповідності ділової репутації голови виконавчого органу і головного бух­галтера банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам НБУ. Про відмову у державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком України копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розпис. Рішення про відмову в державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки зобов’язані у місячний строк повідомля­ти НБУ про зміни і доповнення, що вносяться до установчих документів, з поданням нотаріально засвідчений копій змінених документів.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії та представництва банку не ВІ юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Представницт­во банку фінансується головним банком, від якого він висту­пає, але не має права здійснювати банківські операції, філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких доку­ментів;

клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності її;

рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

положення про філію, затвердженого спостереженою радою;

інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філії банку здійснюється НБУ впродовж одного місяця з моменту надання всіх необхідних документів внесенням відповідної інформації до Державного реєстру банків.

НБУ з деяких підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю іноземного капіталу. Засновниками інозем­них банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки).

Для створення банку з іноземним капіталом його засновни­ки зобов’язані отримати попередній дозвіл НБУ.

Крім документів, що подаються українськими засновника ми для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у банку в Україні;

письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим конт­ролюючим органом країни, у якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора або письмове запевнення іноземно­го інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;

витяг з торговельного (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземого учасника в країні, у якій зареєстровано головний офіс інозем­ного інвестора;

— нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку Іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іно­земного швестора на кінець останнього повного календарного року.

Іноземні інвестори — фізичні особи для створення ко­мерційного банку подають:

1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим конт­ролюючим органом країни, або письмове запевнення інозем­ного інвестора про відсутність вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвес­тиції за кордон;

2) анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості.

Ці документи повинні бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі та легалізовані (підтверджені) в установлено­му порядку, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Іноземні засновники подають також засвідчені пере­клади українською мовою всіх документів, викладених інозем­ною мовою, з доданням оригіналів. Крім того, до вказаного переліку документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, процес створення комерційних банків є досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням численних документів, добором кваліфікованих кадрів, вибором відповідного приміщення, забезпеченням його необхідним об­ладнанням тощо.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається ліквідацією або ре­організацією. У разі ліквідації комерційного банку припи­няється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати.

Способи й умови реорганізації комерційного банку, зміст рішення про реорганізацію його докладно визначено в гл. 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Реор­ганізація банку здійснюється добровільно за рішенням власни­ка або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом, виділенням, перетворенням. У разі реорганізації всі права та обов'язки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи.

Порядок припинення діяльності комерційних банків визна­чений Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом” та іншими нормативними актами. Ліквідація комерційного банку може відбуватися як добровільно, так і примусово. Добровільна ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників, примусова — у разі порушення банками банківського законодавства, здійснення ризикових операцій, що спричинило значну втрату активів або доходів, а також у разі настання ознак неплатоспроможності банку. В цих випад­ках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати проце­дуру ліквідації банку.

Особливості процедури ліквідації банків передбачені в гл. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та Національного банку України (у тому числі за заявою креди­торів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в по­рядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахування особливостей, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність” та за згодою Національного банку України.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до госпо­дарського суду із заявою про визнання банку неплатоспро­можним та його ліквідацію мають: а) кредитори банку; б) Національний банк України. Кредитори банку направляють рекомендованим листом до НБУ заяву Про ліквідацію. банку в разі настання ознак неплатоспроможності банку з до­данням документально підтверджених доказів наявності неви­конаних грошових зобов’язань банку перед ними. Якщо впро­довж одного місяця з дня направлення, заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. При підготовці справи до розгляду суддя повинен мати обґрунто­ваний висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призна­чення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із зазначе­них документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стяг­нення протягом 6 місяців і за цей час не досягнуто домовле­ностей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справа про визнання банку неплатоспромож­ним за заявою кредиторів банку може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, що ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.

Упродовж одного місяця з дня прийняття справи до роз­гляду суд повинен визначатися щодо позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування про­цедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті “Урядовий кур’єр” чи “Голос України” за рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та при­значення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спосте­режної ради і правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язання щодо сплати податків і зборів вважають таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штра­фу, пені) та інших економічних санкцій щодо всіх видів забор­гованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передаванням його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;

7) скасовуються арешт, накладений на майно (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обме­ження щодо розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допускається;

8) вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повнова­ження щодо провадження ліквідаційної процедури банку: при­ймає до свого відання майно банку; вживає заходів щодо за­безпечення його збереження; виконує функції з управління та розпоряджання майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством; виконує повно­важення органів управління банку; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку; з дня відкриття ліквідаційної про цедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його; заявляє заперечення по заявлених до банку ви­могах кредиторів; заявляє відмову від виконання договорів та розриває їх; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів тощо.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Впродовж трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передавання бухгалтерської та іншої документації банку, печа­ток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквіда­тору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків Винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чин­ного законодавства України. При виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність. Пра­воохоронні органи зобов’язані.надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення. Банк вважається ліквідованим з моменту внесення запиту про це до Державного реєстру банків.
§ 3. Організаційна структура та управління комерційним банком
Важливою умовою ефективної роботи створеного ко­мерційного банку є вибір оптимальної організаційної його структури для успішного здійснення функцій управління, мак­симального задоволення інтересів клієнтів у різноманітних банківських послугах з метою досягнення банком основних стратегічних цілей.

У практиці банківської діяльності існують два підходи по­будови організаційної структури банку: функціональна і за ви­дами надання різноманітних банківських послуг. Загалом більшість сучасних банків застосовують змішані організаційні структури, поєднуючи ці два підходи з метою вирішення бан­ками своїх завдань.

За функціональної організації структури банку діє принцип універсальності, банк виконує широке коло операцій, у ньому створюються підрозділи, що виконують спеціалізовані функції: кредитування, інвестування, розрахунково-касові опе­рації та облік, трастові операції, міжнародні розрахунки тощо, кожний підрозділ має чітко визначені завдання й обов’язки. Для цієї структури банку характерна іерархічність рівнів уп­равління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.

За організаційної структури банку, побудованої на прин­ципі надання клієнтам різноманітних банківських послуг, функції управління для здійснення відповідних операцій пере­даються певним керівникам, відповідальним за той чи інший вид послуг, які є фахівцями у цій сфері банківської діяльності. В таких банках створюються підрозділи для надання ко­мерційних, споживчих, сільськогосподарських кредитів, позик під нерухомість тощо. Така побудова дає змогу банку при на­данні тієї чи іншої послуги концентруватися під одним керівним центром, що сприяє поліпшенню координаційних функцій усіх підрозділів банку і розробці нових видів банківських послуг з урахуванням конкуренції, вдосконалення технології і задоволення потреб клієнтів.

Зважаючи на те, що вибір організаційної структури банку залежить від його стратегічних цілей і необхідності ефективно­го вирішення важливих завдань спеціалізації і концентрації, на практиці дедалі частіше застосовується змішаний підхід до по­будови організаційної структури банку. Варіанти змішаного типу організаційної структури комерційного банку подано на схемах (рис. 1 і 2 ).








В організаційній структурі банку реалізуються його за­вдання, безпосередньо пов’язані з виконанням поставлених перед банком цілей: кредитування, інвестування, трастові, роз­рахунково-касові операції, міжнародні розрахунки, а також депозитні та валютні операції. Кількість відділів банку зале­жить від розміру і характеру діяльності банку, обсягів та складності банківських операцій і різноманітності наданих клієнтам послуг.

Організаційна й управлінська структура комерційного банку регламентується його статутом.

У ст. 16 Закону України “Про банки і банківську діяль­ність” зазначено, що статут банку повинен містити такі відо­мості: найменування банку; його місцезнаходження; орга­нізаційно-правову форму; види діяльності, які має намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій, кількість акцій, що купуються акціоне­рами; структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін-та допов­нень до статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; порядок розподілу при­бутків та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори учас­ників, які скликаються для вирішення таких питань:

— визначення основних напрямів діяльності банку та за­твердження звітів про виконання їх;

— внесення змін та доповнень до статуту банку;

— зміни розміру статутного капіталу банку;

— призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;

— затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;

— розподілу прибутку;

— припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Однак статутом банку до компетенції загаль­них зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює спосте­режна рада банку, яка має такі повноваження:

— призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

— контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

— призначає зовнішнього аудитора;

— встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

— приймає рішення щодо покриття збитків;

— приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;

— затверджує умови оплати праці та матеріального сти­мулювання членів правління банку;

— готує пропозиції .щодо питань, які виносяться на за­гальні збори учасників;

— здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.

Безпосереднє керівництво поточною діяльністю ко­мерційного банку здійснює правління, яке є виконавчим орга­ном банку.

Правління підзвітне загальним зборам учасників і спостережій раді банку. Правління банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами чи спостережною радою банку.

Правління банку має такі повноваження:

— попередньо обговорює всі питання, що підлягають роз­гляду на загальних зборах учасників і раді банку, готує для цього необхідні матеріали, організовує виконання рішень за­гальних зборів і ради банку;

— розглядає питання організації кредитування, фінансу­вання, розрахунків, грошового обігу, касового обслуговуван­ня, зберігання грошей і цінностей банку, обліку й звітності, внутрішньобанківського контролю, зовнішньоекономічної діяльності, роботи з цінними паперами, участі у спільних підприємствах, забезпечення інтересів клієнтів, інші питання діяльності банку;

— приймає рішення про випуск, умови і порядок реалізації акцій та інших паперів, затвердження результатів підписки на акції. За погодженням з радою банку визначає розмір дивідендів, приймає рішення про нарахування та спла­ту дивідендів по акціях банку з подальшим затвердженням на загальних зборах учасників;

— контролює додержання законодавства банком та його установами;

— вирішує питання добору, розміщення, підготовки та перепідготовки персоналу;

— визначає організаційну структуру банку;

— розглядає проекти наказів та інструкцій і приймає рішення щодо них;

— розглядає матеріали ревізій, перевірок, а також звіти керівників установ банку і приймає по них рішення;

— виносить рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб банку.

Правління вирішує всі питання діяльності банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів учасників і ради банку, а також виконує передані йому загальними зборами повноваження.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку. Контроль за фінансово-господарською діяль­ністю банку здійснює ревізійна комісія банку, яка обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Ревізійна комісія має такі права:

1) контролює додержання банком законодавства України і нормативно-правових актів НБУ;

2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів і готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;

3) виносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпе­ки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-госпо­дарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотка­ми голосів.

Засідання ревізійної комісії скликаються за потребою, але не рідше одного разу на рік.

Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостереженою радою банку чи за ініціативою учасників, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів. Рішення прийма­ються більшістю голосів членів ревізійної комісії.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються ста­тутом банку, а порядок її роботи — положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників банку. Комерційні банки також створюють службу внутріш­нього аудиту, яка є органом оперативного контролю правлін­ня (ради директорів) банку.

Отже, функції та повноваження органів управління банком нормативне розмежовані законодавчими та статутними нор­мами.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   20

Схожі:

Методичні вказівки до виконання курсових робіт з дисципліни «конституційне право україни»
Методичні вказівки для виконання курсової роботи з дисципліни «Конституційне право України», напрям підготовки 030401 «Правознавство»....

«Цивільне право України»
Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування І розпорядження матеріальними...

Авторські права на текст програми “Українська література, 5-12 кл.”...
Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун”...

Авторські права на текст програми “Зарубіжна література, 5-12 кл.”...
Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун”...

Авторські права на текст програми “Зарубіжна література, 5-12 кл.”...
Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун”...

Авторські права на текст програми “Іноземні мови, 2-12 кл.” належать...
Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун”...

Реферат з дисципліни „Екологічне право”
В ході наступного етапу земельної реформи на селі, відбувається виділення земельних ча­сток (паїв) в натурі (на місцевості). Замість...

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни «право інтелектуальної...
«право інтелектуальної власності» для підготовки магістрів у галузі знань «Право» (0304)

Загальна характеристика права власності в Україні
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом...

Програма для підготовки та складання кандидатського іспиту зі спеціальності...
Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних наук, доцент; Бондар В. С., начальник ад’юнктури лдувс ім. Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

l.lekciya.com.ua
Головна сторінка